Близько 13:00 у сумському парку не просто так пахне їжею. Ще за кількасот метрів біля довгої вантажівки з написом «Їжа без кордонів» видно чергу людей. Сьогодні вони зможуть безплатно пообідати, адже волонтери й шеф-кухарі приготували для них гарячі страви. Щодня з цього фудтраку видають від двох до п’ять тисяч порцій для внутрішньо переміщених осіб та соціально незахищених людей. Хто сьогодні прийшов поїсти, які страви тут, зазвичай готують, та чому це важливо для людей — розповідаємо в репортажі.
«Сьогодні гречка з м’ясом, чи інша каша?»
Високий чоловік у чорному кухарському кітелі стоїть на рампі, яку відкинули позаду вантажівки, й оглядає чергу із 60 людей. З його чола на сонці виблискує кілька крапельок поту. Хоч і на вулиці прохолодно, та через гарячі порції їжі у вантажівці спекотно. Чоловік нахиляється до людей, які зараз стоять першими у черзі, і бере у них папірці із цифрами. Потім повертається до кухарів у вантажівці й каже:
— Зайчики мої, а зберіть мені 12 порцій, будь ласка, — вигукує шеф-кухар.
Близько 13:00 на околицях сумського парку «Казка» вже пахне їжею. Компанія бабусь, підходячи все ближче до фудтраку, роздумують: «Можливо сьогодні гречка з м’ясом, чи інша каша?». Крокують вони повільно, та варто б поспішити, адже вглибині парку все збільшується черга. Хоч усі люди, що стоять тут, дуже різні, їх дещо об’єднує — більшість із них в руках тримають пакети. У декого крізь прозору плівку видно власні лоточки.
Щоб отримати їжу, спершу вони підходять до столу. За ним сидять волонтери, які перевіряють документи, а потім видають папірці із кількістю порцій. Люди беруть їх та йдуть займати своє місце у живій черзі.
Невисокий дідусь у коричневій куртці чомусь стоїть обабіч натовпу. Шапка на його голові посаджена високо і не прикриває вух, та Іван Якович час від часу перепитує, що саме я запитую.
— Трошки відійшов у бік, а чергу вже зайняв. Прийшов сюди вперше, хочу спробувати, що готують, — відповідає дідусь.
Коли Іван Якович пішов на пенсію, вирішив переїхати в село, щоб «жити спокійно». Та у вересні минулого року разом із родиною вони виїхали з Іскрисківщини Білопільської громади.
— Наприкінці серпня там стало небезпечно, ми майже не виходили із підвалу. Тому викопали картоплю й поїхали.
«Хоч і ноги потерпли, та поїм вдома, а ввечері чаю вип’ю»
Фудтрак — це вантажівка, яка обладнана так, щоб готувати у ній їжу. Таке авто вирушило у лютому по прифронтових регіонах України, де люди найбільше потребують гарячих обідів. Посеред парку біла вантажівка нагадує невеликий будиночок. У ньому вмістилося четверо кухарів і волонтерів. На день вони можуть готувати до п’яти тисяч порцій. Щоб люди могли не лише працювати, а й відпочивати, тут обладнали мінікімнату з двома ліжками та ванну.
Волонтери швидко перекладають їжу із металевих контейнерів до білих пінопластових ланчбоксів. Шеф-кухар, а також волонтер і громадський діяч Олег Бібіков бере до рук кілька і передає людям.
— Протягом трьох років наш фонд «Іскра добра» на Чернігівщині годує гарячою їжею тих, хто цього найбільше потребує. Нещодавно ми спільно з партнерами розширили проєкт і зробили нашу кухню мобільною. Тепер маємо фудтрак, який вже кілька місяців їздить по українських містах. Найближчі півтора місяця ми годуємо людей у Сумах, — каже Олег.
Свою порцію отримала бабуся у довгій бежевій куртці. Повільним кроком, тримаючи в одній руці ланч-бокс, а в іншій палицю, вона йде трохи далі від натовпу.
— Я сюди прийшла не вперше, важко тільки стояти довго, вже ноги потерпли. Добре, що людям допомагають. Поїм вдома, ввечері чаю поп’ю і задоволена. У лоточок ще не заглядала, та люди кажуть, що тут рис і котлета вроді, — розповідає Ганна Степанівна.
Виїхали із Лисичанська і Часового Яру до Сум
Кожні кілька хвилин натовп більшає, у ньому з’являються люди, які мають різний вік, одяг, колір волосся чи вираз обличчя. Що їстимуть сьогодні на обід, поки не знають, адже спершу треба дочекатися черги. Кухарі «Їжі без кордону» складають меню на перед так, аби воно було поживним.
— Найчастіше у нашому меню є плов з котлеткою чи курочкою, салат з капусточки чи корейська морква. Інколи готуємо гречку з овочами на курячому бульйоні, чи додаємо ще до неї філе в паніруванні. Для сум’ян щодня готуємо різну кількість порцій: буває дві, чотири чи п’ять тисяч, — каже Олег Бібіков.
До парку «Казка» фудтрак приїздить щодня. Лише у понеділок і вівторок їм довелося попрацювати на іншій локації. Кухарі готували гарячу їжу для людей, які постраждали від удару 24 березня.
Посеред черги стоїть жінка із коротко стриженим білим волоссям. Свої худі руки вона склала одна на одну, тримаючи ними пакет.
— Ходжу сюди постійно, беру одразу три порції: для себе, чоловіка і 82-річного батька. Вчора, наприклад, була смачна котлета із гречкою, — говорить 50-річна Світлана.
У 2023 році разом із родиною жінка евакуювалася із Часового Яру до Сум. Відтоді винаймає тут житло. За кілька метрів трохи далі Світлани стоять дві жінки, які пильно дивляться на нас. Вони схожі на сестер.
— Ми Марина й Ірина, вже довго знайомі. Майже в один час, ще на початку повномасштабного вторгнення, виїхали із Лисичанська до Сум. Стало дуже страшно за дітей. Та зараз ми теж зіштовхуємося із труднощами, найважче — знайти роботу. Коли на співбесіді дивляться на прописку, часто відмовляють, бо бачать, що ми ВПО, — відповідають жінки.
«Готуємо все так швидко, як можемо»
З часом у черзі вже більшість знає, що сьогодні в меню — плов, дві котлети, салат з капустою і шматок хліба. На місці майже ніхто не їсть, а спаковує один чи кілька ланчбоксів у пакет і йде додому. 26-річний Олексій Сукач прийшов до фудтраку вчетверте, у руці він тримає папірець із написом «3». Він одразу візьме порцію і для себе, і для мами й двоюрідної сестри.
— Служба соціального захисту сказала, що можна приходити й брати в парку «Казка» обіди. Так нашій родині вистачить більше коштів, щоб платити за комуналку, адже витрати на їжу зменшаться. Тут можна смачно поїсти, — каже Олексій і вдивляється у чергу, щоб перевірити, чи ніхто не зайняв уже його місце, поки він відійшов поговорити.
Хлопець говорить, що знайти кошти на всі витрати родини зараз важко. Пів року тому він неофіційно працював помічником сантехніка на одному підприємстві. Та роботодавець, за словами Олексія, останні два місяці не виплатив йому зарплати. А на претензії хлопця просто відповів погрозами.
Поруч із фудтраком назбиралася вже велика купка паперових коробок з-під їжі чи столових приладів. Кухарі ні на мить не відволікаються, адже у черзі ще повно людей.
— Найскладніше у цій роботі — пояснити, що ми теж звичайні кухарі й насамперед люди. Тож готуємо все так швидко, як можемо. Тому у черзі варто поважати одне одного і допомагати.
Ще півтора-два місяці волонтери проєкту «Їжа без кордонів» годуватимуть гарячими обідами внутрішньо переміщених осіб та соціально незахищених людей. Фудтрак працюватиме в дитячому парку «Казка» щодня з 13:00 до 16:00.
