З початком повномасштабної війни близько 37 тисяч українців зникли безвісти, як повідомив Уповноважений з питань прав людини Дмитро Лубінець. Зокрема, це військові після виконання бойових завдань. Першими на сполох б’ють сім’ї та родичі, але пошуки можуть тривати місяцями, а то й роками. Марина Донець з Ромнів розповіла, як вже рік шукає свого чоловіка.

Зник під час другого бойового завдання

Марина Донець — вчителька, близько п’яти років була у декреті. Її чоловік Олег у мирному житті працював торговельним представником. Подружжя має двох синів: одному чотири роки, а іншому — шість. 13 лютого 2023 року Олег став до лав Збройних Сил України. Служив у 25-й десантно-штурмовій бригаді на Луганському напрямку. Рік тому під час бойового завдання Олег зник безвісти.

Щоб не зациклюватися на тяжких думках, його дружина Марина повернулася в професію — вчить дітей географії та біології, а також пробує себе в ролі дитячого психолога. Так вона завантажує себе.

— Олег зник під час другого бойового завдання. Під час першого, як він розповідав, повернулося на базу вісім побратимів з 30. Тоді в бронежилет чоловіка потрапив осколок снаряда, — розповідає Марина.

Олега оглянули медики. Марина говорить, що у військового залишився синець від уламка, який пошкодив м‘які тканини та судини. Лікарі призначили лише мазь.

— Він погано себе почував, не міг спати. Тоді я найняла адвоката, щоб він підказав, як можна забезпечити чоловіку якісний медогляд. Адвокат порадив написати рапорт командиру на повторний медичний огляд — розповідає Марина.

Проте швидко це зробити не вийшло — у військовій частині забракло паперу. Коли він з’явився, Олег написав рапорт, за яким його відправили на рентген. Він мав пройти його після другого бойового завдання, але так цього і не зробив. Зник під час його виконання.

«Зв’язок втрачено — чекайте»

Про те, що Олег зник, Марині повідомили 25 квітня 2023 року.

— Мій чоловік зник 20 квітня, довідку я отримала пізніше. Однак, я й сама знала це ще до повідомлення, адже його побратим вийшов на зв’язок, а чоловік — ні, — згадує Марина.

З 20 квітня вона почала дзвонити за номерами телефонів, якими Олег поділився з нею заздалегідь. У військовій частині їй відповіли, що зник зв’язок з усією ротою.

«Зв’язок втрачено — чекайте», — ось що мені сказали. Після мені вдалося зв’язатися з його побратимом і він розповів, що сам поранений, тож не знає, як склалася ситуація на полі бою
Марина Донець

Марина продовжувала дзвонити за різними номерами, щоб отримати більше інформації. Командир Олега відповів, що нічого не знає, бо знаходиться в іншому місці. Тож, допомогти Марині не зміг.

25 квітня Марина отримала довідку, яка підтверджує, що її чоловік має статус зниклого безвісти. Після цього вона подзвонила комбату і запитала: «Що це значить? Мені сказали, що зв’язку з ротою немає».

— Комбат підтвердив це й сказав, що зв’язку немає й досі. Я перепитала, мовляв, можливо рація просто зламалася? Мені відповіли: «Можливо й так. Якщо будемо щось знати, повідомимо», — розповідає Марина.

Як тривали пошуки

Наступного дня після отримання довідки, що чоловік має статус зниклого безвісти, вони зі старшим сином пішли до поліції подавати заяву. У дитини взяли ДНК-зразок, а жінці дали список організацій, куди вона мусить повідомити про статус чоловіка.

Марина зв’язалася з Координаційним штабом, Національним інформаційним бюро, Червоним Хрестом, а також представниками Луганської та Сумської областей по роботі зі зниклими безвісти. Долучалася до Telegram-каналів, чатів, всюди залишала анкети з особливими прикметами чоловіка.

— Представник Сумської області по роботі зі зниклими безвісти додатково надіслав мені список російських Telegram-груп, де я можу моніторити інформацію про Олега, — розповідає Марина.

Вона каже, що постійно підтримувала зв’язок з його побратимами, комбатом та військовою частиною, але нічого нового їй так і не сказали.

— Побратими мого чоловіка в основному говорять, що він «200-тий», однак немає жодних доказів цього, — говорить жінка.

Також Марина спілкувалася з жінками, чоловіки яких зникли в той самий день, що й Олег. Вони намагалися скооперуватися й дізнатися більше інформації, однак не змогли зібрати все до купи.

У лютому мені зателефонували з військової частини й попросили надіслати його фотографію. Фото я надіслала, але моє повідомлення й досі висить у них непрочитаним
Марина Донець

Приблизно тоді ж Марині зателефонували із сумського ТЦК, звідки чоловіка відправляли на службу.

— Запросили уточнити дані чоловіка. Я їм диктую рік його народження — 1992, а у відповідь отримую: «Як 92-й? А у нас 95-й записано!». Теж запитували особливі прикмети й фото, — згадує дружина військового.

Жінка сама намагалася знайти чоловіка багатьма способами: через знайомих у СБУ, писала листи представникам Луганської області, навіть президенту. Говорить, відповіді від усіх отримала майже однакові: «Пам’ятаємо, знаємо, шукаємо, але нічим допомогти не можемо — територія знаходиться під окупацією».

Національне інформаційне бюро рекомендує скористатися дорожньою картою родинам, які зіштовхнулися з такою ситуацією. У документі є інструкція, яка допоможе розпочати та пришвидшити пошуки зниклого безвісти військового.

«У нас нічого не змінилося, у нас тато є»

Марина розповідає, що для малечі нічого не змінилося: вони сумують, іноді плачуть, чекають, однак про події з батьком не знають.

— У нас нічого не змінилося, у нас тато є. Вони періодично отримують від нього подарунки. На Новий рік до них приходив Дід Мороз, передавав подарунок від тата, — розповідає Марина.

Діти найбільше відвертали увагу Марини від сумних думок. Жінка каже: якби не вони, то ревіла б у подушку й не вставала б з ліжка.

— Жодного разу діти не бачили моїх сліз. Я могла плакати у полі, в машині та будь-де, аби тільки вони цього не бачили, — говорить дружина військового.

Марина завантажила заняттями не тільки себе, а й синів, аби вони звертали менше уваги на відсутність тата. У малечі насичені дні: додаткові заняття, дошкільна підготовка, секція плавання, англійська мова тощо.

Вона зізнається, що її тригерить, коли бачить дітей, яких батьки приводять на плавання або в кіно. Марині стає сумно, адже у її синів цього немає.

Жінка продовжує моніторити російські та українські Telegram-канали та підтримувати контакт із людьми та службами, які шукають зниклих безвісти осіб.

— Я досі пишу листи та звертаюся до необхідних служб, адже якщо ім’я мого чоловіка не буде на слуху — не буде результату. Вони мають знати, що я продовжую шукати Олега, — говорить Марина.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Вас може зацiкавити

🔥 На кордоні з Сумщиною знищили два російські танки
Знищили за допомогою дронів
🚶‍♂️ Послухати джаз, зіграти у квіз або намалювати картину: куди сходити на вихідних
Івенти коштують до 500 гривень
📰 Постер сум’янина Антона Фірсіка надрукували в німецькому журналі Slanted
Журнал можна купити за 1140 гривень
🖼 Фотозони, виставки, майстер-класи: куди сходити на «Ночі музеїв 2024»
Івенти для дітей і дорослих
🚎 Тролейбус людських історій. Куди зранку їдуть сум’яни старшого віку
«Нам у Сумах добре, якби не война, взагалі прекрасно жилося б»
🎬 Сум’янин Дмитро Никифоров спродюсував фільм «Ми були рекрутами» про Третю штурмову
Третя штурмова сама запропонувала зняти фільм

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: