51-річна Леся Кривонос 30 років працювала в дитячих садках. Останні декілька була методисткою — складала плани занять, контролювала навчання та організовувала свята для дітей. Одного ранку 2021 року Леся прокинулась і зрозуміла, що хоче почати нове життя, тож звільнилася з дитячого садочка й стала операторкою котельні «Сумитеплоенерго». Нині вона навчає цій професії новачків. Цукр відвідав навчальну котельню і розповідає, як Лесі вдалося змінити професію в 50 років.
«Подобалося бути з дітьми, але цей запал зник»
У навчальних кабінетах Сумського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості все наче застигло у 2000-х: каланхое та кактуси в коричневих горщиках стоять на старих, пофарбованих кількома шарами білої фарби вікнах, а на стінах висять друковані правила безпеки й дипломи працівників.
Леся Кривонос приходить сюди кілька разів на тиждень. У навчальному центрі вона викладає спеціальні технології та охорону праці майбутнім операторам котельні та машиністам-кочегарам. У цьому кабінеті вивчають теорію. У білій сорочці та світлих костюмних штанах, зі стосом паперів з планами уроків в руках Леся схожа на вчительку.
— Від освіти, як бачите, далеко не пішла, — сміється Леся. — Хоча практикуємося ми на справжніх котельнях, там зовсім інша атмосфера, — розповідає жінка.
Восени 2021 року Леся пішла зі сфери, якій присвятила 30 років життя. Вперше вона працювала після школи — нянею в одному з сумських дитячих садків. Тоді зрозуміла, що любить дітей, і вступила до університету в Харкові за спеціальністю «Дошкільна освіта». Повернувшись у Суми, жінка працювала вихователькою, а останні 18 років — методисткою. На роботі Леся планувала навчання, складала методичні рекомендації, контролювала виховний процес і організовувала свята для дітей.
— Мені подобалося працювати з дітьми, бо так я реалізовувалася. Ще підліткою любила малювати, співати, ставити театральні вистави. Але боялася далі займатися творчістю, була невпевненою. З дітьми всі комплекси зникали: влаштовувала для них ігри, заняття з малювання, музичні вистави й не тільки. Але я ставала старшою і цей запал зникав, — пригадує Леся.
Упродовж чотирьох років жінка думала про звільнення, а все частіше — коли почалася пандемія коронавірусу. Лесі доводилося налагоджувати роботу тепер в онлайн-форматі, а це було складно.
— Тоді я віддавалася роботі повністю, але перестала отримувати задоволення від спілкування з дітьми. Просто виснажилася і не мала сил навіть на хатні справи, а методистка має бути енергійною, усміхненою, бо працює з дітьми.
Леся стала на облік у Сумський центр зайнятості. Певний час жила на власні заощадження та на виплати для безробітних. Думала дати собі час, щоб зрозуміти, чого хоче від життя й роботи далі. Її плани змінило повномасштабне вторгнення.
— Я зрозуміла, що треба швидше йти працювати, щоб заробляти гроші для родини — у мене мама-пенсіонерка й син, якому 16 років. Тому, коли восени 2022 року центр зайнятості оголосив набір в групу для навчання операторів котельні, я подалася. Було страшно, адже я ніколи не розуміла ні фізику, ні математику. Взагалі не думала, що колись працюватиму з технікою. Але кинула собі виклик і записалася на курс.
У групі навчалася 21 людина, серед яких — лише п’ять жінок. Леся була старостою, у пригоді їй став досвід роботи методисткою. На курсі їм пояснювали, що котел — це як великий чайник, де нагрівається вода, а потім рухається в міську тепломережу. також вивчали хімічний склад води, горіння, силу, тиск та інші фізичні явища, які ще в школі на уроці фізики лякали Лесю.
— Рідні здивувалися, що я перейшла із чистого кабінету до брудного котла, але підтримали мене. Все ж, я забезпечую нашу родину, тому могла вирішити, де краще працювати, навіть якби вони не підтримали. Тоді й зараз у «Сумитеплоенерго» більшість операторок — жінки старшого віку. Знаючи це, я менше боялася записуватися на курс.
Щоб добре запам’ятовувати матеріал, Леся роздруковувала схеми котлів, робила картки з термінами, а вдома шукала додаткову інформацію.
«Перевіряю показники частіше, ніж потрібно»
Леся проводить нам екскурсію котельнею, де здобувала професійні навички. Впізнати, де котельня розташована в місті, можна за високою трубою. З неї має йти білий дим, а не чорний, говорить Леся. Так ми сюди й дісталися.
— Я дуже люблю, коли котельня доглянута, як тут. Труби пофарбовані у жовтий колір. Це означає, що всередині проходить газ під середнім тиском, — розповідаючи, Леся підіймає із землі жовту абрикосу, їсть її й веде нас всередину.
У приміщенні — лабіринти труб, великі котли й лічильники із десятками кнопок. З металевими спорудами контрастують горщики з квітами. Вони тут практично всюди — стоять на усіх полицях, і навіть висять на сітці для інструментів. Їх сюди приносять працівники, аби зробити місце затишнішим. Леся говорить, таке можна побачити чи не в кожній сумській котельні.
Так виглядає котельня зсередини
Операторкою жінка працює лише в опалювальний сезон. Зазвичай, чергує з напарницею Іринкою, з якою познайомилися на котельні й стали подругами. Зміна починається о восьмій ранку, проте Леся приходить на роботу за 30 хвилин раніше. Спочатку читає журнали із показниками, а потім йде перевіряти обладнання. Зміна триває добу. Кожні дві години Леся перевіряє, чи все в порядку з котлами, насосами, вентиляторами й димосмоками.
— Оператори мають бути уважними й це — найскладніше. Ти відповідальна за опалення всього мікрорайону і за безпеку людей, які працюють в котельні. Тому показники я перевіряю частіше, ніж кожні дві години. Крім того, коли відключають електроенергію, на підприємстві не працюють насоси, що подають холодну воду. Без неї котел із гарячою водою може закипіти, а це небезпечно. Тому я уважно слідкую за котлами й роблю це частіше, ніж потрібно.
У котельнях працюють коти інженери
З-під невеликої ями вилазить сірий кіт. Я його гукаю, а він тікає.
— Та це ж кіт-інженер. Якщо ви не пахнете мастилом, він не підійде до вас. Коти часто живуть у котельнях, бо тут тепло і є багато щілин., — каже Олександр Васильович, викладач, який навчає операторів котельні.
Олександр Васильович та кіт, які працюють на котельні
Зараз операторами котельні працюють переважно жінки, помічала Леся. Попри те, що потрібно крутити важкі засувки, майже добу ходити сходами вгору-вниз, вони добре пораються. Але найстрашніше в роботі те, що під час тривоги операторки не можуть спуститися в укриття, бо мають контролювати роботу котлів.
— Для мене працівники котелень — герої й героїні. Ми не можемо покинути роботу, аби підтримувати температуру в котлах. Правило двох стін тут теж не працює. Котельня газова, якщо влучить — все вибухне.
Зміна закінчується о восьмій ранку. О цій годині Леся зазвичай виходить на вулицю, дивиться на трубу з білим димом і завжди радіє, що день у котельні пройшов безпечно. Коли вона йде додому, їй подобається дивитися на людей, які спішать на роботу. У цей час вона завжди слухає музику в навушниках, улюблена — «Люди, як кораблі» Кузьми Скрябіна.
Ця публікація/контент/відео/etc. була створена за підтримки програми «Голоси України» (Voices of Ukraine). Програму реалізує Європейський центр свободи преси та медіа (European Centre for Press and Media Freedom) у партнерстві з The Fix Media Foundation. Програма є частиною Ініціативи Ганни Арендт (Hannah-Arendt-Initiative) і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини (German Federal Foreign Office). Програма «Голоси України» (Voices of Ukraine) не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією