5 травня греко-католики та православні святкуватимуть Великдень, а через кілька днів після, зазвичай, вісім чи дев’ять — Проводи (або Радоницю). Зараз розблокуємо ваші спогади про смачні паски, битви крашанками, миття вікон у Чистий четвер та «розговіння» за столом із родиною. Запитали в етнознавиці, навіщо ховали вербу за ікони та святили пшоно, а в учасників Клубу Цукру — як у їхніх родинах святкували Великдень і Радоницю.
Виставляли кошик за хвіртку і так освячували
Уявіть, що вам вісім років, зараз четверта ранку. Бабуся будить вас, аби піти посвятити паски, крашанки, ковбасу та іншу їжу. На вулиці холодно, біля церкви у півколо зібралися люди, обличчя яких не видно, світяться лише свічки в кошиках. Ось виходить священник. Він оббризкує всіх свяченою водою, промовляючи «Христос Воскрес!». Завжди здається, ніби тебе намочили найбільше. Так починався Великдень.
Фото зі святкувань Великодня нашої авторки та літредакторки Юлі
— У Великодню ніч ми просто виставляли кошик за хвіртку, бо Хресна хода церкви Іона Предтечі проходила повз будинок дідуся. Але на вечірню службу перед святом дідусь теж ходив, поки мав сили. Як посвятили паски, яйця та інші продукти, сідали «розговлятися», хоч у сім’ї ніхто посту не дотримувався. На столі були ще ковбаса, кагор, овочі, — згадує Андрій про святкування в Сумах.
Великдень — свято Воскресіння Ісуса Христа, яке щороку відзначають у різні дати, бо точний день Воскресіння не відомий. Втім, кажуть, що це точно відбулося в неділю, після єврейського свята Песах. За біблійною історією Ісуса розіп’яли на хресті тоді, як учень Юда зрадив його за 30 срібняків. Після смерті Ісуса поховали в печері біля Голгофи, вхід до якої підперли каменем. У неділю туди прийшли Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія, але Господа там не знайшли, камінь стояв осторонь. Згодом ангел сповістив про диво Воскресіння Христа.
— У дитинстві бабуся розповідала, що у Великдень всесвітнє зло, прикуте ланцюгами до каменя, вже майже розірвало їх і скоро звільниться. Втім, кожен раз, як хтось каже Христос Воскрес, а йому відповідають Воістину Воскрес, з’являється новий ланцюг. Мільйони таких ланцюгів будуть утримувати почвару до наступного Великодня, — говорить учасник Клубу Цукру, який попросив не називати його ім’я.
«Не вмирай, червоного яєчка дожидай»
За тиждень до Великодня святкували Вербну неділю. Тоді святили гілочки верби й надавали їм магічного значення, говорить етнознавиця, керівниця відділу нематеріальної культурної спадщини Сумського обласного центру культури і мистецтв Вікторія Гавриленко. На Слобожанщині освячені гілки ховали за іконами, бо вважали, що це захистить хату від грому.
— Гілочками били членів родини та приказували: «Не я б’ю – верба б’є. Через тиждень – Великдень»; інколи додавали «Не вмирай, червоного яєчка дожидай». На півночі Сумщини вербу святили в суботу перед Вербною неділею, потім роздавали дітям, які наступного дня, у неділю, били одне одного й примовляли: «Ой, чи-чи, вербачі. Якая? Святая. Не я б’ю, верба б’є», — говорить етнознавиця.
Останній тиждень Великого посту, який передував Великодню, називали «страсним», «страшним» чи «білим». У четвер та п’ятницю готувалися до свята, зокрема, у Чистий четвер вмивалися чи купалися до сходу сонця, аби мати міцне здоров’я, говорить Вікторія Гавриленко. Цього дня також прибирали у хаті й на подвір’ї, починали пекти паски.
Так Великдень святкує наша авторка Влада
Вночі з четверга на п’ятницю ходили на «страсти». З церкви приносили запалені свічки, а потім цим вогнем «писали» хрести на сволоку — головній балці під стелею у хаті. Страсну свічку намагалися донести запаленою додому, щоб вона не згасла. Зараз у Чистий четвер хрестики інколи малюють крейдою, говорить етнознавиця.
Місили тісто, поки з лоба не потече піт
Крашанки фарбували найчастіше в суботу, зокрема, варили у цибулевому лушпинні. Паски пекли в чистий четвер, бо готувати їх у п’ятницю заборонялося, говорить етнознавиця. Вважали, що Страсна п’ятниця — жалобний день, під час якого навіть пташка гніздо не в’є. Ксенія Носуленко, яка святкувала Великдень у Сумах, пригадує, що паски в родині не можна було їсти до свята.
Рецепт паски із села Комиші (Охтирщина), яким поділилася мешканка села Курило Тетяна 1949 року народження. Джерело: Вікторія Гавриленко
— Перед замішуванням паски говорили: «Благослови, Господи, паску замісить, щоб і м’якенька, і пухкенька, й солоденька, й добренька, і рум’яненька. Щоб хароша вдалася!». Старші люди говорили, що місити треба доти, «поки з лоба начне капать, поки заморишся», — розповідає Вікторія Гавриленко.
Прикрашали паски шматочками тіста: робили смужки й клали їх навхрест на паску, а посередині ставили «шишечку», в яку встромляли гілку свяченої верби.
Крашанками грали «в битка» та «в катка»
До Великодня пишуть писанки, зокрема, традиційний осередок писанкарства на Сумщині знаходиться в селі Уланове. Вікторія Гавриленко говорить, що цим ремеслом займаються там і зараз. Малювали на писанках геометричні орнаменти, квіти, іноді – тварин, наприклад, півників чи голубів. Фарбу робили із місцевих рослин: відварювали цибулеве лушпиння, кору яблуні, вільхи й дуба.
Писанки, які робила до Великодня наша SMM-менеджерка Катя
— За описами етнографки Пелагеї Литвинової-Бартош, у ХІХ столітті в селі Землянка на Глухівщині писачок робили з березового прутика, в розщеплений кінець якого встромляли трубочку з жерсті — «рурку». Цей інструмент ще називали «кистка». За його допомогою на писанках створювали орнаменти. Починали писати від Середохрестя (середина посту) і до Проводів, тобто поминального вівторка. Втім, в Улановому яйця розписували й впродовж Великого посту, — пояснює етнознавиця.
Ліворуч — Уланівська писанка з орнаментом «павук», праворуч — з орнаментом «шесть рож».
Фото: Л. Дудченко
Рано вранці у Великодню неділю святили паски, крашанки та «скоромну їжу» — м’ясо, ковбасу, молоко та сир. У Локотках, які зараз є мікрорайоном Шостки, а раніше були селом, до церкви несли й порося з хріном чи бубликом у зубах, говорить Вікторія Гавриленко. Також до кошика клали мак, крейду чи пшоно, яке потім давали курчатам, аби «захистити від зурочення».
— Зранку на Великдень ми вмивалися водою, де лежали срібні монети та крашанки. Коли брали монети, говорили «щоб були багаті», коли крашанки — «щоб красиві». Потім билися яйцями, їли паску та варене м’ясо з хроном, — ділиться В’ячеслав, учасник Клубу Цукру.
Бабуся нашого автора Артема спекла паски до Великодня
Для розваги у свято по-різному гралися крашанками: «в битка» — цокалися ними, обираючи сильнішу; «в катка» — котили яйце з гірки у викопану ямку.
— Зазвичай, на свято ми з родиною готували шашлики на природі, їли паски та билися крашанками. На Проводи їздили в рідне село мами, ходили на кладовище провідати померлих предків, — говорить Олександр Строкін, який святкував у Лебединському районі.
На Проводи поминають та проводять предків
На дев’ятий день після Великодня відзначають Радоницю, яку ще називають Проводами або ж Гробками. Цього дня в церквах моляться за померлих, а люди навідуються до могил. Святкують Радоницю у різні дні, найчастіше — на восьмий чи дев’ятий після Великодня, бо це важливий період у православ’ї. Вважають, що впродовж цього часу душа померлих знаходить спокій. Під час Гробків люди їдять на цвинтарі, згадують померлих родичів і прибирають на їхніх могилах, де потім залишають солодощі.
— Це роблять, бо їжа – один із найголовніших способів комунікації між людьми. Традиція їсти під час весілля чимось схожа на традицію їсти на поминках. Насправді немає ніякої раціональної причини влаштовувати застілля на честь шлюбу, але люди так роблять, тому що так спілкуються, — пояснює соціологиня Галина Герасим у матеріалі Заборони.
Цукерки, на її думку, залишають, аби поділитися з мертвими їжею. Ми розуміємо, що вона їм не потрібна, але в такий спосіб проводимо із ними час.
Фото святкувань Проводів з проєкту «Easter 1994-2013»
Етнознавиця Вікторія Гавриленко говорить, що Проводи відзначали по-різному навіть у межах Сумської області. Десь можна було їсти на кладовищі та забирати там поминальні цукерки, а в інших селищах — не прийнятно. Назва «Проводи» пов’язана з тим, що на Великдень душі приходять у наш світ і гостюють у своїх рідних, а на дев’ятий день повертаються назад. Тому люди й ходять на кладовище пом’янути та провести предків.
— Понад століття тому мешканці колишнього села Локотки у вівторок, на дев’ятий день після Великодня, ходили на заупокійну літургію, куди приносили «панихиду»: чотири хлібини, воскову свічку, трохи ладану й посудину з медом. А в обід сім’ї йшли на кладовище, де качали по могилках крашанки й поминали померлих рідних.