Анна Maliunok з дитинства вірила, що малюванням зможе заробляти на життя. У підлітковому віці вона підпрацьовувала у похоронному бюро свого батька в Тростянці — допомагала оздоблювати надгробки. А потім поїхала до Києва, де народився Maliunok — блог з жартівливими ілюстраціями про проблеми суспільства й власні рефлексії. Серед тем — неприйняття свого тіла, падіння гривні, розстріли в Бучі, накрут через новини.

Цукр поспілкувався з художницею й розповідає, як Олексій Дурнєв запропонував їй колабу, хто й навіщо казав називатися «рісунком», і чому Анна асоціює себе з Ван Дамом в шпагаті на вантажівках.

🙃 На деяких ілюстраціях є матюки та малюнки статевих органів, ми попередили

У 15 років почала працювати в похоронному бюро

Ілюстраторка й художниця Анна Maliunok, здається, малювала завжди. Вона не пригадує себе поза цією справою. У рідному Тростянці ходила на гурток у Палац для дітей і юнацтва. Це був просто приємний простір із доброю вчителькою, яка дозволяла малювати все, що хочеш, і головне — не відбивала бажання, каже дівчина. Часом художниця їздила в Суми на конкурси малювання з назвами на кшталт «Мій рідний край — моя земля». В Анни тоді гарно виходили смішні маленькі тваринки.

Ми говорили з художницею в кав'ярні, Анна прийшла на розмову зі своїм псом Кирилом. Він непосидючий, і цікавий до всього. Щоб невеликий цвергпінчер Кирило не відходив далеко, Анна постійно підтягувала його за повідець, а одного разу ще й назвала «курячою грозою».

— Я людей майже не малюю. Смішні тваринки — мої головні персонажі. Свого песика назвала Кирилом, як тільки його побачила, схожий він на нього. А коли почала знайомитися з людьми на ім’я Кирило й казати, як звати чотирилапого — було трохи ніяково.

Анна з дитинства прагнула заробляти гроші малюванням. У 15 років вона почала працювати в похоронному бюро свого тата. Майстерню облаштували в літній кухні біля будинку родини в Тростянці.

— Я робила гравіювання на пам'ятниках — теж малювання своєрідне. Там ще працював художник, який робив портрети, а мені довіряли літери, посвяти, квіти, образи Ісуса чи Діви Марії позаду чи знизу плити. Принцип дуже схожий на татуювання: там у машинці б'є голка, а тут інструмент, який відколює камінь і лишає білий слід.

Дівчина запевняє, що її зовсім не лякав цей процес, бо жила за п’ять будинків до кладовища. Пригадує, як з однолітками гралася там в козаків-розбійників, збирала цукерки. Анна каже, що навіть зараз може брати солодощі з могил, коли йде через цвинтар.

— До нас приходили бабусі, дідусі, які наперед замовляли собі пам’ятники. Одна жінка казала: «Хочу, щоб люди гарною мене бачили». А потім оплачувала роботу й просила, щоб надгробна плита в нас постояла допоки вона житиме. Іншій жінці не сподобався пам’ятник її чоловіка. Надто «хмурни́м», як вона казала, вийшов його портрет. Той пам’ятник залишився стояти на нашому подвір’ї. Ми його так і назвали: Хмурний. Мій хазяйновитий дідусь взимку прочищав до нього доріжку від снігу, казав: «Він же там стоїть, може треба буде підійти». Так розвивався мій чорний гумор.

Художниця малювала на пам’ятниках сезонно — їх замовляли переважно перед святами навесні. Анна підпрацьовувала в майстерні в 9-11 класах і оздобила приблизно 20 надгробків.

— За три роки, це не так вже й багато, — говорить вона.

Коли зараз іду зі знайомими цвинтарем, то показую свої роботи. Мабуть, вони переживуть інші мої малюнки
Анна Maliunok

У 2011 році Анна вступила у Київський політех на ілюстраторський напрямок. Cтудентство художниці було розслабленим і без надвимог. Каже, що було кілька суворих викладачів, але інші казали: «Як я можу творчій людині ставити погану оцінку, вона ж так бачить». Одним із них був Кость Лавро — український ілюстратор, який малює для видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Він не хотів викладати, але посперечався на один семестр роботи в універі з іншим товаришем-викладачем і програв, розповідає Анна.

— Пощастило, що цей семестр він «подарував» саме нам на третьому курсі. Коли вперше прийшов, то дивився наляканими очима й казав: «Ну я ж не знаю, а що вам розказати?». У нього не було суперсистеми викладання, але він показував, як малює, а ми дивилися. Потім лишився ще на кілька семестрів, бо і йому сподобалося викладати, і його викладання сподобалося студентам.

Викладачі були неймовірно творчими. Це вони могли не приходити на пари, а ми сиділи відповідальні, починали щось малювати. Була творча свобода
Анна Maliunok

Анна розповідає, що в університеті також вчилися малювати з натури.

— Спочатку це були глечики з яблуками, а потім до нас на заняття почали приходити люди. Вони сідали перед нами, а ми малювали їхні портрети. Із кожним курсом на моделях ставало все менше одягу. Потім одяг зникав зовсім.

Анна каже, що художники ставляться до оголеного тіла, як лікарі. Для них буденно дивитися на людей у різних позах і формах. В університеті були різні моделі: жінки іноді лишалися в трусиках, бра, а чоловіки на статевий орган одягали шкарпетку.

— У нас був дядя Міша, який не лише нічого не приховував, а навпаки — коли починалася перерва й можна було змінювати позу, він розставляв ноги й лягав відпочити. Взагалі будь-хто може прийти в універі й сказати, що хоче посидіти натурою, таких людей не вистачає. І необов'язково бути худим чи молодим. Навпаки більше цінують, наприклад, жінок у тілі чи старших чоловіків зі зморшкуватими руками, обличчям. Їм виплачують певну ставку за годину роботи.

Анна почала заробляти малюванням ще з першого курсу. Вона розмальовувала стелі, стіни, малювала на замовлення портрети чи пейзажі.

— Мене знаходили через знайомих. У Тростянці одному чоловіку малювала кримський пейзаж на всю стіну в будинку, йому хотілося спогадів про Крим. На третьому курсі я влаштувалася в портретну майстерню й робила поп-арт портрети в стилі Енді Воргола, які були популярні в 2013-2014 роках. Це такі картини з великих різнокольорових плям.

До 2016 Анна жила в гуртожитку й навчалася на магістра малювання. Каже, мабуть, це найдурніше, що робила в житті, бо вміла майже все на першому-другому курсах. Але соціальний статус, а саме повага родичів, рухали вперед, жартує дівчина.

Художниця Анна Maliunok, яка шість років вчилася на художника. Фото: Цукр / Артем Комендант

На першій роботі лише ґрат на вікнах не вистачало

У 2017 Анна вперше мала типовий робочий день з восьмої ранку до п’ятої вечора. Художниця влаштувалася до рекламної агенції, де робила листівки, банери, малюнки.

— Це був великий стрес, коли я пішла на першу стаціонарну роботу. Треба було проситися навіть до лікаря і я думала: «Ось, мені 23 роки й тепер я маю сидіти в офісі все життя, а надворі ж літо, так класно». Ходила на вулицю лиш на годину пообідати, дивилася у вікно й думала, що на ньому лиш ґрат не вистачає. Тоді намалювала «В’язня офісу».

Мені дещо складно спілкуватися з людьми й морально важче працювати офіціанткою, ніж сидіти десь окремо й малювати. Хоча сама можу засиджуватися дуже довго, але коли ти хочеш і коли тебе змушують — це різні речі
Анна Maliunok

В агенції дівчина працювала рік, а потім перейшла малювати в компанію, яка розвивала блоги про мультяшних персонажів у кумедних життєвих ситуаціях. Ці ілюстрації за стилем були схожі на її роботи зараз. У 2019 звільнилася й з цієї роботи, бо хотіла розвивати власний проєкт Maliunok.

Робота за наймом не подобалася дівчині не лише через офісну рутину, їй також заважали договори про нерозголошення проєктів. Художниця говорить, що малювала з ранку до вечора, але не мала права показувати процес. Зокрема, й через це почала робити сторінку в Instagram ще коли малювала персонажів для іншої компанії. Свої більш сміливі ідеї, які не пасували блогам, Анна допрацьовувала й постила для Maliunok.

Коли почала вести сторінку в Instagram, дівчина помітила, що часто довго працює над малюнком, а потім не публікує його або не завершує. Тоді художниця влаштувала собі челендж — малювати і щодня викладати ілюстрації на сторінку протягом року. Їй це вдалося і так Maliunok став більш упізнаваним, Анна зібрала свою аудиторію.

Ще під час навчання дівчина помітила, що деякі художники, які навчаються в університетах, чудово малюють з натури, водночас їм дуже складно вигадати щось мультяшне, смішне, не вдаються комікси. Але мозок можна навчити вигадувати — приклад із щоденними ілюстраціями це довів, каже Анна.

— Спочатку здавалося, що нереально постійно вигадувати нове, закінчаться ж скоро теми. Починала важко, але потім на день мала не одну ідею, а три. Пізніше в телефоні були безкінечні списки з різними приколами, чудернацькими словами, реченнями, які я інтерпретувала і запихала в ілюстрації. Це просто репліки під час розмов, які ми часто не помічаємо, а я їх записувала. Намагалася пройти цей челендж ще раз, але почалася війна.

Цукру теж казали, що теми про Суми швидко закінчаться. Але їх досі повно — підтримуйте нас фінансово, щоб ми і далі розказували про хороші Суми

Я — це Ван Дам на вантажівках спокою та рефлексій

Чи не кожна картина Анни — її рефлексія на актуальні події. Сама дівчина порівнює це з рекламою, де Жан-Клод Ван Дам їхав на двох вантажівках. Для художниці це вантажівки морального спокою і водночас осмислення подій, у яких ти знаходишся. Це усвідомлення після нашого інтерв’ю Анна навіть зобразила в новій ілюстрації. Там у ролі Ван Дама — кіт Дерун, окремий персонаж художниці, який віднедавна має власну сторінку. Анна каже, що він з’являвся ще з перших ілюстрацій Maliunok. Це прообраз її товстого білого кота.

В університеті Анна малювала зовсім не так, як зараз. Тоді це були академічні роботи: реалістичні люди, коні чи будинки. Теперішній стиль художниця називає стилізацією, яку навмисно робить по-дитячому. Каже, що Пікассо відомий чудернацькими й «кривими» картинами, та спочатку він став академічним художником, малював реалізм. А потім обрав свій шлях, заснував кубізм і працював у різних стилях. Тож, щоб порушувати правила, треба спочатку їх знати, вважає Анна.

— Цей стиль раніше сприймала як щось для приколів, які малюють в школі на полях зошитів. Я ніколи не думала, що він може бути основним. Здавалося, що потрібно творити в реалізмі, по-серйозному.

Але тепер свій стиль художниця називає способом спілкування з людьми. Вони бачать ілюстрацію, розуміють, що хотіла сказати авторка й опиняються на тій самій хвилі. Через це Анні не подобається малювати портрети чи пейзажі, бо вважає, що ними важче передати меседжі. А у своїх роботах дівчина вбачає фотоальбом власного життя.

Назватися Maliunok художницю надихнув псевдонім Onuka. Анні теж хотілося на перший погляд просте, але влучне слово, яке ще й гарно пишеться та добре звучить. Так обрала «малюнок», до того ж у соцмережах цей акаунт був вільним.

Перші ілюстрації в Instagram Maliunok — переважно про стереотипи щодо стосунків, тіла людини, сексу. Художниця говорить, що не роздумувала над наративами, а просто висвітлювала проблеми, які турбували її тими днями. Що обговорювали з подружками, мамою — те й малювала, пояснює дівчина.

Це така жіноча історія про зайву вагу, старіння. Мої подружки повально щось роблять зі своїм обличчям — уколи краси й подібне. Я кажу, що вони й так красиві, але це неможливо довести. Усе навколо змушує жінок тягнутися до вигаданого ідеалу краси. Своїми ілюстраціями я реагувала на це, протестувала
Анна Maliunok

— Мене надихали улюблені мульти: «Південний парк», «Сімпсони». Для малювання ще необхідна приємна атмосфера, тому люблю передивлятися серіали: «Друзі», «Секс і місто». Вони не відволікають від процесу, бо я вже знаю сюжет.

Водночас із самого початку існування блогу на сторінці Maliunok трапляються ілюстрації на суспільно-політичні теми. Одна з перших таких — «Космолох» — малюнок, який висміює гральні бізнеси. Ще одна — «Зміюлька», ілюстрація про Юлію Тимошенко. Анна пояснює, що малювала це, коли ще працювала в рекламній агенції. Тоді в них багато замовлень робили політичні партії. Хоч, як каже художниця, її «берегли й не давали банерів про Юлю», але ця тема була в повітрі й на свої сторінці дівчина відрефлексувала її.

На сторінці Maliunok також були ілюстрації про вибори, брудну вбиральню «Укрзалізниці». Анна міксувала простіші жарти з висміюванням соціально важливих проблем. Перед повномасштабним вторгненням, у січні 2022 року, художниця постила малюнки про падіння гривні, напругу в суспільстві.

— А коли почалася війна, крім неї я нічого не бачила. Не тому що я себе якось змушувала, а тому що неможливо ігнорувати те, в чому ти живеш, і малювати метеликів.

Ілюстрації про соціальні проблеми Анна створює завдяки своїй уважності до простих речей. Наприклад, її дивує, що до повномасштабного вторгнення у Києві було доволі брудно, а зараз вулиці столиці стали набагато чистішими. Художниця каже, у збереженому на її телефоні багато подібних спостережень.

За місяць до початку вторгнення Анна була в Харкові. Пригадує, як жартували тоді: «О, ми прокинулися, сьогодні немає нападу». У Харкові про це говорили більше, ніж у Тростянці, каже художниця. Тоді народилася й ідея ілюстрації про падіння гривні. Анна їхала Харковом у таксі й бачила в кожному наступному обміннику вищий курс.

— У той період також була виставка моїх картин у харківській бургерній Ampersand. Власник — мій знайомий Борис, син українського художника Павла Макова, чиї картини спалили в Донецьку після окупації. Згадували це, а я казала: «Вішаєм картини, а їх, може, спалять», а він відповідав: «Та російською підписи, може й не спалять».

На початку повномасштабної війни Ampersand, у якому діяла виставка Анни, став для харків’ян укриттям. Заклад знаходився в підвалі, тож там, серед картин Maliunok, люди ховалися від обстрілів. Роботи художниці вцілили. Пізніше вона дописала нових, і виставила їх у тій же бургерній, але вже у Львові. Саме туди релокували заклад. Картин з російськомовними підписами на виставці немає.

Анна згадує, що з 2018 року цією мовою підписувала більшість своїх робіт. Водночас художниця інколи використовувала й українську. Дівчина каже, тоді думала, що російською зможе охопити більше пострадянської авдиторії: Казахстан, Білорусь, Литву, Молдову, Естонію, Латвію.

— Потім, уже дуже пізно, мені дійшло — якщо робиш творчість їхньою мовою, то наповнюєш саме їхню культурну спадщину. Зараз я не розумію, як можна залишатися, робити щось в Україні й продовжувати спілкуватися російською. Взагалі в Тростянці завжди говорила суржиком, але в Києві довелося русифікуватися, бо дуже не хотілося, щоб дізналися, що ти з маленького містечка.

У 2019 малювала спільний комікс із художниками з Росії, Білорусі й десь про це написали. Потім мені в особистих казали, що не маю права називатися малюнком, повинна бути «рісунком». Було неприємно, але зараз розумію таку позицію
Анна Maliunok

Усі замовники писали мені першими

Maliunok існує вже понад п’ять років. За цей час художниця співпрацювала з Олексієм Дурнєвим, компаніями Orner, Marvis, Сільпо, київським рестораном «Бавовна», організацією UAnimals та іншими. Художниця також малювала для співачки Jerry Heil. Це були стікерпак і заставка до її пісні про веганів для нацвідбору на Євробачення у 2020 році. Унікальність усіх колаборацій — Анна Maliunok ніколи не писала першою. Усі замовники знаходили художницю самі.

— Можливо, й пробувала писати комусь, але відповіді жодного разу не було. Моєму вразливому художньому серцю це не підходило. Якби я була більш комунікабельною, напевно період впізнаваності й гарних замовлень настав би швидше.

Перша значна співпраця Maliunok була з блогером Олексієм Дурнєвим. У період челенджу з щоденними ілюстраціями Анна намалаювала його типову фразу-жарт «Что». Олексія відмітили в коментарях і він написав дівчині.

— Вони саме шукали ілюстраторів, які розробили б дизайни для їхньої крамниці з мерчем. До цього там продавали одяг лише з написами, без ілюстрацій, іноді використовували базові емоджі. Але вони неприкольні, тому я перемалювала і так почалася робота з Олексієм.

Упродовж кількох років Дурнєв періодично замовляв ілюстрації Maliunok. Спочатку вона робила малюнки для футболок, худі, стікерів, а пізніше навіть оформлювала студію блогера. Художниця малювала для шоу про карантин декорацію завширшки 16 метрів і чотири метри висотою.

Студія шоу блогера Олексія Дурнєва, яку оформлювала Анна. Скриншот: youtube.com / AlekseyDurnev

Із онлайн-магазином Orner Анна зробила вже декілька проєктів: пазли, календарі, блокноти та інше. Вперше вони заколабилися влітку 2021 року.

— Якось мої друзі підбили мене виставляти свої картини в Києві. В одному кафе на Русанівській набережній мої роботи побачив власник Orner і попросив помічницю зв’язатися зі мною.

Ілюстраторка того ж літа зробила перший пазл із компанією про місто майбутнього. Відзначає, що Orner підписували авторство на роботах. Анні такий підхід сподобався, бо часто, говорить, замовники вважають себе творцями, коли сплатити гроші, й не дозволяють художникам лишити автограф. Пізніше для компанії дівчина ілюструвала календар на 2022 рік. Каже, що пропонувала підпис: «Рік буде супер, (але це не точно)». Та їй відповіли, що це песимістично й напис у дужках прибрали. Тоді впродовж 2022-го художницю тегали в соцмережах й писали, жартуючи, що рік дійсно супер, ділиться вона.

Після початку повномасштабного вторгнення художниця малювала для магазину три благодійні пазли: про сюжети під час відключень світла, про фонд «Повернись живим» і про «Укрзалізницю». Пазл складається з багатьох ілюстрацій — це вся різниця у роботі над ним, пояснює художниця. Коли звичайний малюнок для Instagram забирає в Анни день, то пазл вона малює місяць-півтора. Дівчина пригадує деталі співпраці, які їй запам'яталися.

— На пазлі про відключення світла замість людей зображені тризубчики. Один із них сидів на даху й пив каву, але мені сказали, що він вийшов схожим на дитину через свій розмір, тому треба було переробити. Я домалювала йому вуса й зробила з нього діда. Він життя прожив, може робити що хоче, навіть каву пити на даху. Ще один тризубчик затягував собі на балкон генератор, а поруч стояв інший із каністрою палива. Мене попросили прибрати каністру, а генератор замінити на зарядну станцію, бо безпека — то головне.

Раніше б думала «Для чого це міняти?», але зараз краще реагую на правки. Тепер розумію, що людина переживає, це когось може образити, тому краще прибрати
Анна Maliunok

Нетиповим замовленням для художниці був мурал у київському ресторані «Бавовна». Власниця закладу дізналася про Maliunok майже випадково — побачила у добірці про ілюстрації війни. Їй відгукнувся стиль і вона запропонувала Анні роботу.

— Власниця хотіла комікс про бавовнятко. Я погодилися й це був класний досвід, прикольно відірватися від комп'ютера, хоча фізично так малювати важче. Також там тривав ремонт, було дуже брудно — за компом малювати приємніше, немає пилу. Врешті за 10 днів я розмалювала стіну.

Мені колись казали, що я роблю стріт-арти без стріт-арту. Мої сюжети мали б класний вигляд на вулицях, стінах, але я не хочу робити щось незаконне. Не подобається цей вайб, коли треба тікати, якщо приїде поліція. Здається ніби я щось псую, але якщо заклад запропонує зробити мурал — то залюбки
Анна Maliunok

Та все ж Анна малювала на вулицях. На акаунті Maliunok є кілька таких робіт. Одну з них дівчина малювала біля своєї зйомної квартири на першому поверсі. Вікна з неї виходили на дитячий майданчик і поруч стояла невелика сіра будівля. Художниця захотіла зробити дитячий простір веселішим. Вона вийшла у двір о шостій ранку, щоб менше людей її бачили, й почала малювати «якусь істотку». Вже за годину старший чоловік із сусіднього будинку кричав художниці, для чого та малює чортів. Врешті Анна змінила задум, домалювала вуха і так з’явився синій заєць, який грається машинками.

Хай буду бідна й голодна, але захочу — зроблю

Крім дописів в Instagram і замовлень від партнерів, Анна з грудня 2022 розвиває й власну крамничку. Вона продає худі, футболки, наліпки, блокноти зі своїми ілюстраціями. Дівчина навіть купила установку для нанесення принтів на одяг і на чашки. Каже, що фриланс — нестабільна історія, тому хоче мати постійний дохід. Також створити крамницю підштовхували люди, які запитували дівчину, чи можна замовити що-небудь, але вона відмовляла, бо то були не її бізнеси.

— Поки дуже боляче, бо щомісяця виходжу в мінус, лиш у грудні 2023 вийшла в нуль. Заробляю на фрилансі, інвестую ці гроші, а врешті маю ще менше, хоч і працюю вдвічі більше. Творча людина й бізнесвумен, яка підраховує збитки, закуповує, продає товар — це дуже різні речі. У мене не вийшло це поєднати в собі.

Нещодавно Анна знайшла партнера, який розвиватиме крамницю разом із нею. Він займатиметься саме продажами, рекламою, а вона — суто візуалом, ідеями нових товарів. Каже, що вже підготували багато нових принтів.

Почала робити магазин із думкою, що всі роблять нудне, а в мене буде сміливе, не як у всіх. Але коли занурюєшся в деталі, то наприклад невелика зміна розташування нашивки подвоює вартість. Тоді сміливість трохи припадає пилом
Анна Maliunok

У художниці була ідея зробити кав'ярню в стилі її картини «В’язень офісу». Її надихали чорно-білі кафе, у яких знаходишся ніби всередині малюнку. Анна уявляє свій заклад біля офісного центру, щоб туди заходили працівники й розуміли, що вони в’язні. Ідея в теорії прикольна, але на практиці у людей може бути неприємне відчуття, одразу заперечує собі дівчина.

Художник — імпульсивна людина: захотілося й зробила, не знаю для чого. Хай буду бідна й голодна, але мені так сподобалося, то я це зроблю
Анна Maliunok

Вас може зацiкавити

IMG 0281
🪧 Знайшли на Петропавлівській табличку на честь Володимира Затуливітра. Ділимося, хто це
Народився в селі Веселе на Сумщині
2
📚 «Відчуйте чисто бібліотечний вайб»: історія сумської бук-блогерки Людмили
Знімає відео, веде подкаст і пише в газету
Znimok ekrana 407 1
🎧 Як звучить Сумщина — медіа Лірум створило плейлист
Лірум розказав про 30 артистів і гуртів
DSC09859
🗣 У «Дворику на Кузнечній» поговорять про українську державність
20% від прибутку передадуть ЗСУ
🛡 На Сумщині будують додаткові фортифікації
Кошти заощадили з будівництва в лютому
Знімок екрана (405)
🐝 «комік+історик» записали подкаст із Віктором Ющенком
Говорили про національну ідентичність

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: