На кінець 19-го й початок 20 століть припадає активний розвиток підприємництва. На Сумщині з’являється чимало цукрових та пивоварних заводів, виникають бізнеси з експорту зерна й солі, а меценати вкладають чималі гроші у спорудження лікарень, училищ і гімназій. Розповідаємо про головних архітекторів Сум Карла й Густава Шольців, благодійника-цукрозаводчика Миколу Терещенка та німецьких броварів Германа Грюнвальда й Михайла Штангеля.
Карл і Густав Шольци — головні архітектори Сум
Карл Шольц народився у 1836 році в Прусській Селезії, місті Гольдберг, а помер орієнтовно в 1908 році. Про родовід Шольців багато написав дослідник Олексій Ленський у книзі «Троїцька церква і родовід архітекторів Шольців». Вважається, що родина потрапила на територію Російської імперії наприкінці 1860 років. Поміщик Барятинський запропонував Карлу Шольцу реконструювати разом із відомим тодішнім архітектором Іполитом Монигетті садибу Мар’їно в селі Іванівському, що на Курщині.
Карл Шольц прожив у селі близько 30 років, заснував там майстерню, яка згодом перетворилася на фабрику з виготовлення художніх оздоб для реконструйованих будинків. У Мар’їно архітектор познайомився зі своєю дружиною Ернестіною Шарлоттою Шольц (Еккерт). Дослідник Ленський зазначає, що подружжя мало шістьох дітей, двоє з яких померли.
У той самий час на Сумщині активно розвивав свою справу Павло Харитоненко. На його замовлення Карл Шольц проєктував будівлі цукрових заводів, а також дачний будинок для підприємця.
Згодом для своєї доньки Харитоненко придбав садибу «Качанівка», яка до цього належала родині Тарновських. Туди приїздило багато відомих митців, як-от Микола Гоголь, Ілля Ріпин, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок та інші.
Реконструкцією споруди займався Шольц. У садибі встановили електричний генератор, телефонну мережу, водонапірну башту, а також скульптури, дві альтанки, вольєр для птахів, теплиці та оранжереї. Сьогодні «Качанівка» є Національним історико-культурним заповідником.
Найвідомішим проєктом Шольців є Троїцька церква. У 1900 роках родина переїхала в Суми, а вже за рік Карл Густавович розпочав роботу над Троїцькою церквою. Харитоненки пожертвували на будівництво 500 тис. рублів. У 1908 році Карл помер, тож завершував будівництво собору його син — архітектор Густав.
Троїцьку церкву збудували в стилі неокласицизму. На наріжних і внутрішніх стінах — багата барокова ліпнина. В основі композиції церкви — п’ятибаневий хрестоподібний храм з бічними банями по кутках. Дзвіниця увінчана ребристим куполом з люкарнами — вікнами на схилах даху.
У 1908 році син Карла Шольца Густав закінчив Ризький політехнічний інститут, ставши згодом головним архітектором Сум. Густав створив будівлю, яка нині належить Сумському обласному художньому музею імені Никанора Онацького. У Донецьку був головним інженером будівництва Гірничого інституту та студентських гуртожитків, у Слов’янську працював на будівництві содового заводу «Червоний хімік», а в 1931 році був головним інженером на будівництві ТЕЦ і фабрики кіноплівки в Шостці.
Густава Шольца спіткала трагічна доля. У 1938 році чоловік приїхав до сина в Луганськ, де його й заарештували. Радянська влада звинуватила архітектора в тому, що в 1918 році він нібито був залучений до «шпигунської діяльності агентом розвідки однієї з іноземних держав».
Густава розстріляли 1939 року, а в 1941 його родину вислали до Казахстану. Реабілітували архітектора в 1990 роках на запит сина Віктора до КДБ СРСР.
Микола Терещенко — благодійник-цукрозаводчик
Народився Микола в 1820 році. Він був вихідцем з родини козаків з міста Глухів. Його батько рано почав залучати синів до підприємництва, і зовсім скоро Микола вигадав систему товарних кредитів із виробниками, що дозволяло нарощувати обсяги торгівлі. Про це дослідниця Тетяна Водотика пише в книзі «Історії успіху: видатні українські бізнесмени 19 століття».
Досягнувши успіху в зерновій торгівлі, Терещенки організували транспортування хліба в Крим, натомість у зворотному напрямку везли сіль та рибу. Підприємці вдалися до українських традицій і найняли чумаків, які доставляли товар на волах. Заробивши значний капітал на торгівлі зерном, сіллю й деревиною, батько й син заснували «солодкий» бізнес — один за одним орендували й споруджували цукрозаводи.
У 1870 році Микола разом із братами, отримавши батьківський дозвіл, заснували «Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків», яке на той час було найбільшим у цукровій галузі Російської імперії. Але саме Микола розвивав і примножував те, що дісталось у спадок від батька, перевищивши останнього в підприємництві та громадській діяльності.
Громадську та політичну діяльність Микола Терещенко почав на малій батьківщині, ставши спочатку старшим бургомістром, а потім міським головою Глухова. На кошти Терещенка в місті розвинули транспортну, соціальну та освітню інфраструктуру. Наприклад, збудували чоловічу та жіночу гімназії, учительський інститут, початкове міське училище, ремісниче училище, лікарню св. Єфросинії, дитячий притулок та приміщення банку.
Також Терещенки профінансували будівництво Трьох-Анастасіївської церкви у Глухові. Будівля належить до найбільш яскравих прикладів неовізантійської архітектури в Україні. Першу муровану споруду храму звів гетьман Іван Скоропадський разом із дружиною Анастасією. Після реставрації на кошти Терещенків біля церкви з’явилася каплиця Скоропадських, про будівництво якої Микола Терещенко згадує у листах. Саме Скоропадські, зокрема Павло, брали участь у розбиранні старої церкви, на місці якої звели нову реконструйовану споруду.
Крім того, чималий вклад підприємець зробив у розбудову Києва. Саме він виділив гроші на будівництво п'ятої чоловічої гімназії (нині Національний транспортний університет) та міського зразкового початкового училища (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого). За підтримки мецената діяла громада сестер милосердя Товариства Червоного Хреста, а також відкрилася безкоштовна лікарня для чорноробів, відома тепер як «Охматдит».
Родина Терещенків мала величезну колекцію картин. Її почали формувати ще у Глухові, серед спадку були картини Іллі Ріпина, Івана Айвазовського, Миколи Пимоненка, Сергія Костенка, Миколи Кузнєцова, Сергія Світославського, Костянтина Трутовського та інших. З появою радянської влади усі твори мистецтва були націоналізовані, а нащадки Миколи Терещенка під тиском емігрували.
Генрих Ронвальд і Михайло Штангель — німецькі пивовари
Наприкінці 19-го й на початку 20 століття в місті Білопілля, що на Сумщині жила родина німецьких броварів — Герман (Генріх) Грюнвальд та підданий Баварії Михайло Штангель. Вони відкрили пивзавод «Естонія», про що дослідник Олексій Ленський згадує в книзі «Сумські пиво-медоварні заводи».
Підприємство було відомим навіть поза межами Харківської губернії й деякий час виробляло більше пива, ніж тодішні Сумський та Охтирський заводи. Згодом Штангель продав свою долю в «Естонії» та викупив пивзавод «Сумська Баварія» Ізабели Поплонської, який розташовувався на сучасній вулиці Британській у Сумах. У 1914 році з початком війни через обмеження на виробництво алкоголю Штангель збудував суконну фабрику.
Родина Гронвальдів мешкала в будинку на Новопутивльській вулиці в Білопіллі. У 1919–1920 роках їх як німців вислали до Сибіру. А власника «Естонії» — Генриха Ронвальда — розстріляли.
Цьогоріч у серпні колишній будинок сумських пивоварів зруйнували росіяни під час обстрілу. Спочатку Росія вбила родину підприємців, а черед понад сто років повернулася й знищила їхній будинок.
Авторка тексту: Софія Коваленко
