Ірині Трачук 18 років, а Наталії Акименко й Софії Діденко по 16. Вони жили у Білопіллі і робили там проєкти для молоді, а в Сумах провели благодійний бал разом зі спільнотою «Суми майбутнього», де зібрали понад 45 тисяч гривень для ЗСУ. Зараз дівчата переїхали до Сум, але все одно підтримують рідне місто.
Творити своє попри все
Дівчата познайомилися понад рік тому, під час молодіжного заходу від ГО «Ліга змін». То була зустріч з представниками Сумської обласної молодіжної ради. Дівчата розповідають, що на активну громадську діяльність їх надихнув Максим Бондаренко — член ГО.
Після цього найініціативніші люди створили команду, яка і заснувала молодіжний простір Free youth. Це був відокремлений підрозділ ГО , що навчила їх писати проєкти та підказала, як згуртувати команду. Для дівчат це стало базою, щоб створювати власні ініціативи.
— Ми робили молодіжну двіжуху, тож у нашому просторі влаштовували кіноперегляди, брали участь у благодійних заходах і писали власні проєкти, — ділиться Наталя Акименко.
Команда також брала участь в освітній програмі «План. Дій», де презентувала один зі своїх проєктів з переробки пластику на вуличні лавки. Реалізувати його не вдалося, адже Білопілля знаходиться близько до РФ і потерпає від постійних обстрілів.
— Ми працювали не лише з молодіжним простором, а й планували створити молодіжну раду. На жаль, через складну ситуацію в громаді нам не вдалося цього зробити, адже зараз в Білопіллі молоді майже немає, — ділиться Наталя.
Попри складну ситуацію в місті дівчата все одно намагалися створювати щось своє. Вони вирішили записати подкаст. Для цього знайшли в місті вільне приміщення. На жаль, після чергового обстрілу у ньому повилітали вікна. Дівчата затягнули прогалини плівкою, проте оскільки будівля була біля парку, на фоні запису було добре чути каркання граків. У першому випуску подкасту розказували про молодіжний простір Free Youth.
У подкасті також обговорювали роль молоді у громадському житті, комунікацію між молоддю і владою, а також давали короткий екскурс у молодіжну політику. Дівчата так і не опублікували свій подкаст, але вважають що отримали цінний досвід. Також вони впевнилися, що розвиватися можна попри будь-які обставини.
«А хтось дорослий буде?»
Софія Діденко ділиться, що спершу в Білопіллі їхню команду не сприймали серйозно.
— Коли ми планували якийсь захід, прописували його і пропонували владі, то в нас запитували: «А хтось дорослий буде?». Це було дуже великою проблемою, адже ми розуміли, що нас вважають дітьми, — говорить дівчина.
У громаді до команди також спершу ставилися з недовірою, можливо, причиною було те, що в місті тривалий час не проводили молодіжних заходів.
— Повага від місцевих жителів з’явилася, коли ми допомагали відновити місто після обстрілів: забивали вікна, прибирали уламки. Тоді вони ніби почали розуміти, що ми серйозно налаштовані робити щось корисне для рідного міста, — згадує Софія.
Зараз, говорять дівчата, місцева влада заохочувала їхню діяльність: підтримувала контакт із командою та брала участь у круглих столах з молоддю.
Як організувати бал
Ідеєю балу команда надихнулася із соцмереж. Ірина Трачук каже, що вперше обговорили її, коли плели сітки у волонтерському центрі в Білопіллі. Дівчина сказала команді, що хоче спробувати реалізувати такий захід і що можна зробити це в Сумах. Наталя ж згадує: організувати захід такого масштабу було ризиковано, бо їм здавалося, що для цього в них замало досвіду.
Не зважаючи на це, вони почали працювати над проєктом. Організацію балу в Білопіллі навіть не розглядали за варіант, адже в той час вийшла постанова про заборону проводити масові заходи на прикордонних територіях. Тож вони одразу вирішили планувати подію в Сумах, пояснює Софія.
Ірина чула про спільноту «Суми Майбутнього» й запропонувала дівчатам звернутися до її представників за допомогою. Тоді команда з Білопілля зв’язалася з ними й домовилася зустрітися. Дівчата презентували свою ідею, а згодом разом з ними та факультетом ІФСК Сумського державного університету почали втілювати її в життя.
Найскладніше було знайти приміщення. Команда усно й письмово зверталася до ОВА, щоб отримати місце.
— Провести івент у «Романтиці» можна було за гроші. Але ми спробували звернутися в ОВА, щоб орендувати приміщення безплатно, — розповідає Софія.
Команда систематично нагадувала владі про свій запит і згодом їм дозволили провести захід в «Романтиці». Дівчата пригадують, що працівники молодіжного центру постійно підтримували комунікацію, а також допомагали з організацією балу.
— Коли ми хвилювалися, чи матимемо безплатне приміщення для балу, нас підтримували учасники спільноти «Суми майбутнього». Вони запевняли, що у такому разі допоможуть знайти кошти, — пригадує Ірина Трачук. Олександр Бабич, співзасновник спільноти «Суми майбутнього», допомагав команді закривати фінансові питання. Його коштом придбали розхідні матеріали для балу. Також активісткам допомагали інші студенти з СумДУ.
Після анонсу заходу зібралася чимала кількість людей, охочих взяти в ньому участь. Це було неочікувано для дівчат.
— Перед початком благодійного балу ми перевіряли наявність квитків і здивувалися: стояла велика черга відвідувачів. Через це концертну програму навіть почали пізніше, — згадує Наталя Акименко.
Загалом людям сподобалося, хоча організаторки визнають: ще є над чим працювати. Під час балу команді вдалося закрити збір на понад 45 тисяч гривень завдяки коштам з квитків, бару та гаданню на картах таро. Кошти передали на евак для 110 ОМБр та на РЕБ для бійців 15 батальйону 58 ОМБр.
Зараз дівчата переїхали з Білопілля до Сум, адже в рідному місті ситуація загострилася: обстріли почастішали, стали масштабнішими. Ворог б’є по Білопіллю вдень і вночі. Найбільше страждає центральна його частина.
— Минулої весни ми допомагали ліквідовувати наслідки обстрілів, зараз у місті дуже небезпечно, тож до роботи допускають лише спеціалістів. Тому ми допомагаємо дистанційно, — говорить Ірина Трачук.
Команда з Білопілля приєдналася до спільноти «Суми майбутнього». Вони спільно проводять волонтерські акції, збирають кошти на підтримку ЗСУ і потреби Білопільського волонтерського центру.
— Головний меседж, який ми транслюємо — не так важливо, де ви знаходитеся, головне — не забувати допомагати в будь-який спосіб, — каже Ірина.