Минає тисяча днів повномасштабної війни. За цей час сум’яни навчилися розрізняти типи вибухів і вивчили, де знаходяться найближчі укриття. Місто було свідком втрат і перемог, воно бачило безліч зустрічей і прощань. Ці історії — частинки нашої колективної пам'яті. Аби їх зберегти, платформа «Свідок» створила віртуальний щоденник війни, де люди анонімно діляться своїми спогадами. Серед них ми знайшли й історії сум’ян. Публікуємо їхні свідчення: від перших днів вторгнення до останніх подій.
Як почалась війна очима відважного міста Суми
«Я, як і більшість українців прокинулась 24 лютого від дзвінка знайомої про те, що почалася війна. Хоча про неї ми говорили вже декілька тижнів. Та хіба ж можна було повірити, в цей абсурд, що у 21 сторіччі почнеться повномасштабна війна. Абсурд став страшною реальністю. Проживаючи в місті Суми, ми першими зустріли окупантів.
Вже об 11.00 ранку танки русні поїхали по центральних вулицях. Це був жах. Бої точилися в усіх куточках міста. Зброю отримували всі бажаючі просто по паспорту, а може і без нього. Це врятувало нас. Ми опинилися самі, поліція отримала наказ виїхати, керівництво міста також покинуло все. Завдяки добровольцям, теробороні які стали на наш захист, ми жодного дня не були в окупації, вони відразу прийняли бій і не дали окупантам закріпитися в жодному куточку. Це були страшні дні в підвалі з дітьми.
Коли над головою пролітають винищувачі, ти розумієш, що якщо він поцілить у твій будинок, то не врятує вже нічого. А коли вони скидали авіабомби за декілька кілометрів від нашого будинку, то здавалося, що настає кінець світу. Таких страшних днів Суми пережили багато, ворожі ракети поцілили в житлові будинки, гинули люди, дітки. Це надзвичайно страшно...».
Спогад опублікований 1 березня 2022 року. Щоб прочитати продовження, переходьте за лінком.
Надія
«Вечір 26-го лютого. На фоні заходу сонця майорить український прапор. А вдалині, за деревами, на горизонті гудуть колони російських танків, які просуваються трасою в бік столиці».
Спогад опублікований 26 лютого 2022 року.
Без вікон
«Суми. Прекрасне місто. Чудові люди. Вірні друзі. Все добре, от тільки кордон близько.
Мої батьки досі живуть там. Спочатку під час повітряних тривог ходили у наш погріб, вони та сусіди. Погріб рятував ще під час другої світової. Тато облаштував його — поставив лави, додав ламп, наточив сокиру, вила, косу і поставив на вході. Так, щоб було, для непрошених гостей.
За місяць у погріб ходити перестали. Але тривог багато, і на душі неспокійно. Тож визначили найбезпечнішу кімнату у будинку, та почали "пересиджувати" тривоги у ній. Для безпеки татко зашив вікна зсередини фанерою. Тепер темно у будинку, але безпечно. Душа тривожиться під час повітряних тривог, але батьки залишаються вдома. Вони садять город, дивляться новини, живуть без вікон, але вдома».
Спогад опублікований 19 липня 2022 року.
03.07. Суми
«….перебуваючи у центрі подій… Сидимо в кабінеті й чуємо постріли…ступор….сидимо за столами..що робити? Потім звук падаючого дрону різко переріс у свист(пікет), я — під стіл, колега — у коридор….звук посипаного скла. Одна думка:"Де мої діти?"…Старша донька поїхала на виступ до педуніверситету…. На телефоні бачу вхідний від молодшої доньки — ..крик..сльози.. : "Мамо, мені страшно. Це зовсім біля мене!!!". Хватаю ключі, біжу до дому (розумію, що того робити не можна, бо уламки ще падають). Пробігла на одному подиху у сірому тумані з пилу від удару. Забігаю у двір…і чую знову постріли….знову звук падаючого дрона, який летить наче мені у спину, забігаю у під'їзд — і знову вибух. Вдома дитина уся труситься від страху, виходить сусідська дитина у сльозах (також вдома без батьків) та сусідка, всіх спускаю у підвал…. Пересиділи та поїхали подалі …
Це просто жах…центр міста, купа цивільних будинків, школа..що це як не тероризм?!».
Спогад опублікований 3 липня 2023 року.
Приліт в ПТУ та інші спогади
«Взагалі, це був дійсно звичайний день, нічого не віщувало біди, тому що, наскільки я пам'ятаю, у той день навіть тривоги за весь день не було ніякої. І в момент прильоту також тривоги не було, тому що, як ми самі зрозуміли вже, ціль летіла дуже низько. Ми сиділи з подругою дивились фільм у неї вдома. Тобто це дійсно якась секунда справи. Того, як ти чуєш, це навіть не гул... А це свист. І просто ти розумієш, що пролітає прям над дахом будинку...
І ось ця хвилина справи, як ти чуєш свист, ми буквально встигли підірватися з дивану — не встигли нікуди вибігти, ні в коридор навіть. Ми чуємо ось цей вибух, просто встигли відскочити від вікна. Просто одразу пролунав вибух, вибухова хвиля, від якої вікна затряслись. Що цікаво, не винесло вікна, але розбилося скло на дзеркалах, які були в квартирі. Ми виглядаємо у вікно — і бачимо клубки диму...
Зараз кожного разу, як проїжджаю, я бачу, що ці розвалини, як нагадування того, що це відбулося. Ну і насправді це дійсно страшно, тому що з одного боку тобі здається, що ти встиг примиритися з ситуацією, розумієш, що якщо доля… Тобто ніколи не знаєш, куди воно прилетить...».
Спогад опублікований 29 липня 2023 року. Щоб прочитати продовження, переходьте за лінком.
В Сумах кожен день чути вибухи
«Тиждень тому, 17.08.24, був вибух у 400 метрах від мого дому і у 20 м — від роботи. Вибиті вікна, двері, згоріли машини, є травмовані. В Сумах кожен день чутно вибухи. В суботу на День незалежності було декілька вибухів, один з них неймовірно гучний — у машин біля дому спрацювала сигналізація. Як результат — розбиті будинки, травмовані люди, один чоловік загинув. Сьогодні вночі літали шахеди. Донька боїться, вже два тижні спить в коридорі, хоче поїхати з міста. Я погано сплю, постійно реагую на якісь незрозумілі шуми, здригаюся від гупаючих звуків… Хочу перемоги України й миру на нашій землі, а не оце все…».
Спогад опублікований 26 серпня 2024 року
Свідок м.Суми 17 листопада 20:38 вул. Героїв Крут 36
«Доброго вечора, я постраждала від ракетного удару по моєму подвір'ю, м.Суми вул. Героїв Крут, 36, я проживаю в цьому будинку... у момент зриву (йдеться про вибух — ред.) була дома з дітьми та чоловіком. Вони були в кімнаті, а я була на кухні біля вікна. Мої вікна виходять на дорогу, не на подвір'я, коли стався зрив, я сиділа на дивані мене викинула на підлогу, впав годинник зі стіни, і я почула як скло падає. Я піднялася, побігла до кімнати — діти цілі. Одягнувши куртку, я вибігла до коридору — все в пилу все валяється, двері вибиті, де ліфт — коробка висіла на боку, багато скла.
Я спустилася на перший поверх — на подвір'ї горіли автомобілі, кричали люди у мене — паніка, я не могла зупинити себе від крику. З поверхів спускалися люди, кричали що є травмовані благали допомоги. Я повернула до квартири. Навпроти мене родина жила. У них — відкрита квартира. Я побачила сусідів, запитала, як вони. Вони були в шоці, а їх бабуся була мертва, лежала на кухні в крові й поряд — багато скла. Я запитала, можливо, вона жива? Відповіли чоловіки, що мертва. Я злякалася, побігла до квартири збирати речі.
Спогад опублікований 17 листопада 2024 року. Щоб прочитати продовження, переходьте за лінком
Поділіться спогадами й ви
На платформі «Свідок» кожен може поділитися своїми спогадами. Це потрібно для того, щоб зберегти свідчення для майбутніх поколінь, зібрати докази воєнних злочинів росіян в Україні. Ці історії стануть базою даних, яку використають юристи в Міжнародному кримінальному суді.
Ділитися свідченнями можна анонімно. Нотатки можуть бути приватними, публічними або доступними лише для журналістів і розслідувачів.
Розповісти свою історію можна зареєструвавшись на сайті, або в Telegram-боті. Усі дописи попередньо проходять модерацію.