Євгенія переїхала до Сум із Луганська у 2016 році, проживши два роки в окупації. У новому місті Женя вступила до університету, зустріла кохання й почала будувати комфортне життя. Доки російські ракети не наздогнали її в другому домі, який дівчина теж мусила залишити. Але врешті Женя повернулася до Сум і розповіла Цукру про захоплення Луганська, життя між сепаратистами, тяжкий переїзд і враження від опору сум'ян.

Рідне місто залишилось у 2013 році

У Луганську була розвинена мережа підвалів, куди самопроголошена влада заточувала людей, починає розмову Женя. Затримати могли за будь-що, як-от відсутність паспорта, й тримали там від кількох днів до кількох тижнів. Двоє знайомих дівчини побували в підвалі, після чого певний час розмовляли пошепки.

За цієї влади дівчина прожила в Луганську два роки, до 2016. Виїжджати виявилося легко, бо все російське було чужим. Це були не її прапори, люди, влада і не її життя з рублями, які одразу завезли до Луганська. Рідне місто залишилося в 2013 році.

— Луганськ хоч і великий, але комфортний. За 20-30 хвилин могла дістатися до далекої точки міста без трьох пересадок, як у Києві. Тим часом там є настільки широкі проспекти, що під ними будували підземні переходи.

Не люблю душні мегаполіси, але Луганськ балансував між розмахом і комфортом

— У місті великий центр і гарна історична частина з будівлями, як-от академія культури та мистецтв, чи готель «Україна». Від їхньої згадки виникають теплі відчуття, — ділиться дівчина.

Женя переїхала до Луганська в 7 років, до цього проживши у Довжанську, колишньому Свердловську. Саме в обласному центрі пройшов її підлітковий період. Там дівчина вчилася в російськомовній школі. Хоча українську мову та літературу викладали 5 днів на тиждень, інші предмети, як математика, географія та фізика, проходили російською.

Але я завжди відчувала належність Луганська до України

— Свято першого вересня, «останній дзвоник», випускний проводили державною мовою з нашими піснями, гімном і прапорами. Однокласники теж не бажали бачити російський стяг на святах. Навіть після захоплення адмінбудівель у квітні, жоден із батьків не заперечив проти українськомовного випускного. Лише змінили жовто-блакитні кульки на одноколірні задля безпеки.

Женя закінчила школу в червні 2014 року. Під час випускного вона вже бачила роботу артилерії поблизу селища Металіст у Луганському районі.

— Школа заборонила святкувати випускний вночі, тому що в місті вже з’явилися диверсійні групи та люди зі зброєю. Тому ми власноруч винайняли будинок в Станиці Луганській, звідки бачили вибухи на горизонті. Мабуть, била артилерія чи міномети.

«Прокидаюсь, а української влади немає»

Окупація Луганська вийшла, бо так було потрібно, зокрема місцевій владі, переконана дівчина. На одному з мітингів, згадує, керівництво міста підтримувало людей із російськими стягами, тому поліція їх не заарештовувала. Натомість проукраїнських мітингарів запихали в «бобік» у традиціях московського ОМОНу. Однокласника Жені, який поширював проукраїнські листівки від «Правого сектору», місцевий дільничний забрав прямо з уроку.

— Першим «дзвіночком» окупації для мене стали незрозумілі люди біля будівлі СБУ, які ходили з криками «Россия, прийди. Путин, помоги». Для них розгорталася польова кухня, де годували кашею і супом, поруч стояла місткість із самогоном.

У той час містом пройшла хвиля занепокоєння. За чутками, зі Львова виїхав автобус «бандерівців», які вбиватимуть луганчан. Мовляв, жителі Донбасу, на відміну від його ресурсів, не потрібні. За словами Жені, місцеві жителі вірили в це, тому панікували. Проте автобус так і не доїхав.

— Після захоплення адміністративних будівель, в червні почалися бої на базі Луганського прикордонного загону. Про них врешті зняли фільм «Мирний-21». Це назва кварталу, де знаходиться військова частина. Зіткнення тривали 4 дні й врешті українських військових вибили звідти, тому що ворогів було більше.

Одного дня прокидаюсь, а української влади вже немає

— Усе стало сірим і незрозумілим, почалося свавілля. Досі пам’ятаю наставлену на мене зброю. Тоді йшла дорогою додому, коли почались автоматні постріли. Під’їхала «Волга» і з чотирьох відкритих вікон показалися дула. Звідти запитали: «Знаєте, де стріляють?». Відповіла, що ні, й машина поїхала.

«Вперше не відчула Росії поруч»

Мама Жені виїхала до Києва у 2015 році, щоб заробити гроші на навчання дівчини. У Луганську такої можливості не було — на колишній роботі жінці замість зарплати пропонували 100 грамів гречки та склянку олії. Зараз у регіоні залишилися лише батьки Женіного тата.

Врешті, дівчина склала ЗНО в Харкові й вступила в Сумський державний університет у 2016 році. Облаштуватися тут виявилося важко. Сама в чужому місті, 19-річна Женя мусила самотужки вступити до університету та подбати про себе. Через відсутність необхідних паперів, спершу її поселили не в загальне приміщення гуртожитку, а в кімнату-ізолятор. Довелося самій спати в кімнаті за температури +13 градусів.

— А на вулиці мороз -25. Я десять днів ридала в подушку. Але такі правила. Як би працівники університету не жаліли мене, документи є документи. Зате одразу подорослішала.

Женя відчула себе краще, коли познайомилася зі своїм теперішнім хлопцем, теж Женею. Він називає себе історичним мотиватором і розповідає мешканцям міста про його історію в авторському блозі. Відтоді Женя ледь не щодня слухає історичні лекції й уже може проводити екскурсії не гірше за хлопця. Завдяки йому дівчина змогла відчути себе комфортно в Сумах.

— Зараз можу назвати це місце домом. Тут люди звикли жити у власному світі, зі своїм суржиком і баченням довкілля. Вони спокійні й нікуди не поспішають.

У Сумах теж є кордон з Росією, але тут я вперше не відчула її поруч. У Луганську РФ завжди була під боком, навіть у назвах магазинів

Найбільшим мінусом міста Женя називає недостатню впізнаваність міста. Здається, що промоцією Сум ніхто не займався, попри красу та багату історію.

— Я б хотіла, щоб більше українців приїздили до Сум. Це класне місто, яке навіть не схоже на східний чи північно-східний обласний центр. Суми більше нагадують Чернівці: своєю компактністю, красою історичної частини міста та, навіть, кількість людей, які тут живуть.

«Війна почалась»

24 лютого 2022 року життя Жені знову змінилося через російські ракети. Про повномасштабне вторгнення Росії в Україну вона прочитала у месенджері.

— О 5 ранку прокинулася, бо друзі з Харкова написали про вибухи в місті. Вирішила, що перебільшують і знову заснула без тривоги й хвилювання.

О 6:30 Женін телефон «обірвала» мама. Дівчина пригадує їхній перший діалог того ранку:

— Війна почалася.

— Мам, ти що, яка війна? Я вже одну пережила, досить. Більше не хочу!

На цьому сон зник. Новинні канали транслювали звернення Володимира Зеленського, а Женя з хлопцем тим часом пішли до крамниці за водою та їжею. Біля банкоматів та магазинів вони бачили довжелезні черги. Виявилося, що на проспекті Свободи багато людей живе, жартує дівчина.

— Здогадувалася, що окупація Луганська, Донецька та Криму мала чимось завершитись, але не уявляла масштабу вторгнення. Однак у той день сказала хлопцеві, що росіяни зламають собі зуби, бо Україна не така слабка, як її уявляли росіяни. Це вторгнення стане початком чогось гарного для нашої країни, хоча зараз і буде важко. Так ми купили продукти на кілька днів вперед й пішли здавати кров до донорського центру.

Проживши в окупації, Женя вже знала на вигляд військову техніку, розрізняла постріли, свист міни та залпи «Градів». Але гулу бойових літаків не чула ніколи.

— Я не знала, що пластикові вікна можуть вигинатись, як гума. Вперше почула вибух бомби, скинутої на вулиці Роменській. Ховаючись у коридорі, не боялась: якщо не повинна померти, то не помру.

Коли 11 березня о шостій ранку чергова ракета пролетіла над домівкою, Женя не витримала і вибухнула: «Треба виїжджати».

— Морально почувалася складно, хоч і нікому не казала про це. Під час окупації Луганська мені виповнилося 18 років, під час вторгнення на Сумщину — 26. Думала, скільки можна? Куди мені ще бігти від ваших ракет, щоб почати будувати своє життя?

Врешті, за кілька днів, Женя з хлопцем виїхали до Полтави, бо жити в можливій окупації дівчина не хотіла. Там вони пробули близько трьох тижнів і повернулися додому на початку квітня, коли область вже зачищали від російських військових.

Суми стали ближчими за Луганськ

— Опір сум'ян не просто став для мене відкриттям, насправді я була шокована. Завжди казала, що українці — це кіборги, але ця ситуація навіть в голові не вкладається. Ти знаєш, що можливо не зможеш відбити серйозну атаку, але все одно йдеш у бій. З коктейлями Молотова та автоматами вони протистояли колонам важкої російської техніки та захопили полонених на проспекті Перемоги.

Говорячи про спільну перемогу сум'ян, Женя згадує оголошення про пошук рукавичок від Цукру на початку повномасштабного вторгнення. Тоді дівчина з хлопцем зібрали все, що мали, за 10 хвилин прийшли в імпровізований хаб, де вже стояли коробки з рукавицями та кремами.

Хотілося віддати останнє. Для мене ці рукавички — ніщо, а для когось — збережені руки на морозі. Це мінімум, який могла дати, порівняно з тим, що вони роблять зараз

Після деокупації області Жені відчула себе спокійніше в Сумах. Переконана, якщо 24 лютого сум'яни не пропустили росіян, то зараз тим паче цього не зроблять. Зараз Женя продовжує донатити на допомогу військовим із наявних коштів і стежити за зборами для внутрішніх переселенців. До можливого повторного наступу на область вона не готується.

— Мозок блокує погану інформацію і вірить, що все буде добре. Якщо наступ усе ж станеться, то краще ухвалювати рішення в критичних умовах.

Поки дівчина не працює, але має кілька ідей щодо майбутнього. Хоче влаштуватися патологоанатомкою, адже в університеті вивчала цю спеціальність і встигла попрацювати в лікарні. Повномасштабна війна та кількість трагедій у цей час не завадили її бажанню.

Попри відсутність роботи, дівчині комфортно залишатися в Сумах. Сьогодні вона відчуває себе впевненіше серед однодумців, адже з’являється все більше людей, прихильних до свого міста, а в декого байдужість перетворилася на гордість за місце народження. До Сум приїздять лектори, музиканти, стендапери та інші гості, завдяки яким існують можливості для розвитку та відпочинку.

— Хоча тоді лякалася окупації, зараз розумію, що її б не сталося. Коли влада на місці підтримує громадян, стоїть із людьми або хоча б не заважає їм, то захопити місто складно. Тим часом Луганськ нічого б не врятувало. Вважаю, що так мало відбутися, бо не вірю у випадковість. Кожен крок людини й країни передбачений наперед.

Якщо Сумам не судилося бути в окупації, її не сталося. Хоча й не відкидаю старань людей

Після перемоги Женя планує приїхати до Луганська, подивитися на українські прапори та прогулятися з хлопцем рідними вулицями. Каже, що жити там не збирається, бо Суми встигли стали ближчими. Але про Луганськ пам’ятає і хоче бачити його з Україною.

— Спершу пройдуся місцями дитинства. Подивлюся на лавки, сходжу до колишньої квартири. Хочу показати Жені, де їла морозиво і гуляла з подругами, щоб повернути ту безтурботність. І, мабуть, з’їжджу в село до бабусі з дідусем. А потім повернуся в Суми. Тепер моє життя формуватиметься тут. Або десь далі, але точно не в Луганську.

Вас може зацiкавити

🎙 Про бригаду «Азов» і розвал СРСР: «комік+історик» записали нові подкасти
Гордон записав 12 інтерв’ю з Кравчуком
🎤 Tribuna Park повертається: чого чекати в новому сезоні
Виступатимуть Laud, Parfeniuk, Насіров і Байдак
🏛 Як пройшла «Ніч музеїв» — показуємо фото
Лицарі, міми та живі скульптури
🧑‍💼 Хто працює радником голови Сумської ОВА — дослідження «Антикорупційного штабу» (Оновлено)
Голова ОВА має 8 штатних радників
🔥 На кордоні з Сумщиною знищили два російські танки
Знищили за допомогою дронів
🚶‍♂️ Послухати джаз, зіграти у квіз або намалювати картину: куди сходити на вихідних
Івенти коштують до 500 гривень

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: