У перші місяці волонтерства їй дзвонили з погрозами росіяни, проте вона заблокувала номер й шила тактичні підсумки. До повномасштабної війни Ярина Гордієнко розвивала власний театральний проєкт Horizon_lab. Сьогодні вона розбирається у військовому спорядженні та зброї, успішно закриває збори на дрони та їздить до військових на схід.

Ярина родом із Сумщини, вже кілька років живе в Києві. Дорогою на схід України вона заїжджає до батьків у Суми: тато ремонтує її автомобіль, мама передає речі військовим. В інтерв’ю Цукру Ярина розповіла, як витримати зникнення близької людини, та де брати сили, щоб волонтерити.

Готувала для військових та робила коктейлі Молотова

Ще в січні 2022 року Ярина розвивала свій театральний простір у Києві, де за місяць вже мали бути вистави та воркшопи з акторської майстерності. Проте 24 лютого їй довелося залишити свою роботу й повністю зануритись у волонтерство. Спочатку Ярина злякалася ракет, але більше, каже, її жахнуло інше. Вона на мить уявила, що буде, якщо Росія переможе: замість української мови — російська, всі шануватимуть Леніна й Сталіна, заборонять слухати Кузьму Скрябіна. Тому 25 лютого дівчина почала робити перші кроки до волонтерства.

— Я побігла у військовий шпиталь і запропонувала лікарям свою допомогу. Але тоді вона була непотрібна, тому мене відправили додому. Повернулася до сховища, яке облаштували в будинку навпроти. Там, зокрема, ховалися від обстрілів сім’ї з маленькими дітьми, були домашні тварини. Для безпеки я створила спільний чат в месенджері й організувала чергування. Вартові змінювали одне одного кожні три години. Також ми змішували коктейлі Молотова.

У перші дні вторгнення ми з сестрою Мариною бралися за все: готували їжу для військових, яку потім забирали волонтери й везли на блокпости, шили тактичні підсумки зі старого одягу

Першого березня Ярина з сестрою вирішили самостійно віднести їжу нашим військовим. Дорогою назад вони рухалися у напрямку Київської телевежі. Сестри довго вагались як повертатися: йти пішки чи їхати на метро. Обрали останнє й цим вберегли свої життя, бо за кілька хвилин російські військові вдарили по вежі. Від вибуху в метро все затряслося.

Навесні 2022 року, коли Суми були в облозі, Ярина відправляла допомогу сумській теробороні — її просили знайомі добровольці. Казали, що захищають місто в спортивному одязі й кросівках, — згадує волонтерка.

— Сумські тероборонівці для мене герої. Вони воювали в цивільному одязі, бо нічого іншого не мали. Тому я відправила їм берці, аптечки, шоломи, форму, підсумки та розвантажувальні жилети.

Увесь цей час Ярина жила в Києві. Навесні сестра Маринка, як вона її називає, поїхала. Волонтерка залишилася одна в під’їзді. Тоді вона остаточно вирішила допомагати військовим: відкрила перші збори, а згодом — почала возити речі бійцям на гарячі напрямки.

Ярина розповідає, що дорогою на схід часто заїжджає в Суми до родини. Тато ремонтує її автомобіль, а мама передає речі для військових, які встигла купити чи попросити в знайомих.

Відчувала на собі сотні злих очей росіян

Коли Ярина вперше приїхала у Харківську область, село Бісквітне, довго не могла звикнути до неприємного запаху в повітрі. Виявилося, що в адміністративній будівлі колишнього колгоспу дислокувалися росіяни. Там вони й загинули. Місцеві жителі розповідали, що то були ворожі розвідники. Тіл було 40, їх довго не забирали, тому й з’явився сморід.

Після деокупації Київської та Чернігівської областей, Ярина разом із друзями, волонтером і фотографкою повезли туди гуманітарну допомогу. Зараз дівчина їздить на схід, буває там щомісяця.

Ярина разом із фотографкою у центрі Бахмута в листопаді 2022 року. Фото: Олег Толмачов

— Я прямую до хлопців на фронт, щоб привезти їм речі, які купую коштом доброчинців. Допомагаємо і військовим, і цивільним, іноді вивозимо котів і собак. Коштовні покупки боюся відправляти поштою, та й доставлення тоді дороге. Один тепловізор поштою — це півтори тисячі гривень. А ще я їду на схід, щоб побачити й підтримати військових, вислухати їх.

Коли повертаюся до хлопців через місяць, то вони вже зовсім інші: їхні обличчя наче постаріли на кілька років, а у погляді — втома

Ярина порівнює поїздки на фронт із візитами до бабусі в село: військові віддають волонтерам спальники, розпалюють піч, готують смачний борщ, а командири пропонують для відпочинку власні кімнати. Разом вони багато говорять, жартують і підтримують одне одного.

Найбільше дівчина запам’ятала поїздку до Бахмута в листопаді минулого року. Дорогою до міста у волонтерів лопнула шина, вони чекали три години під Полтавою, поки її полагодили. А коли опинилися в Бахмуті, деякі місцеві жителі запитували волонтерів, навіщо вони приїхали. Дехто взагалі їх ігнорував, пригадує Ярина.

— Проте зрештою ми спокійно доїхали до центру Бахмута. Я поклала на площі синьо-жовтий прапор, а на згадку про це чудове місто зірвала три квітки з відомої Алеї троянд. Тоді розуміла, що найближчим часом не зможу сюди повернутися.

Волонтери роздали гуманітарну допомогу дітям, і вирушили назад. Їхати було страшно.

За півтора кілометра від шляху, яким ми рухалися, стояли росіяни. Я ніби відчувала, що на мене дивилися сотні злих очей. Тотальне зло. Мої ноги почали трястися, а в голові прокручувалися сценарії, що робитиму, якщо нас обстрілюватимуть

Людей треба занурювати в реальність

— У мене немає фонду чи громадської організації, я просто оформила свою картку, як волонтерську. Підрозділам не потрібно робити запити до мене з печаткою від командира. Зараз я маю велику авдиторію, тому займаюся зборами на сотні тисяч гривень. Закуповую переважно дрони, тепловізори, рідше — медичні засоби, тактичний одяг чи комплектацію, наприклад, до гвинтівки. Вирішила підтримувати військових, які боронять Харківську, Донецьку та Луганські області.

Ярина каже, що важливо перевіряти військових, які просять щось закупити. Волонтерка часто отримує запити через месенджери, а це ризик натрапити на шахраїв. Для безпеки дівчина особисто передає військовим речі. Якщо все вдається, Ярина підтримує зв’язок із підрозділом і допомагає йому далі.

— Довго думаю, як оголосити збір у соцмережах. Це важлива частина роботи, яка впливатиме на кількість і швидкість донатів. Зараз люди вже не реагують на «ми переможемо, єднаймося, розквітне червона калина», їх треба занурювати в реальність, говорити про втрати й складнощі. Водночас потрібно постійно нагадувати, які збори ми вчасно закрили, а далі запускати нові.

Після того, як зібрали всю суму, починається закупівля. Ярина зазначає, що зараз це зробити набагато простіше, ніж на початку вторгнення. Дівчина налагодила співпрацю з військторгами: часто їй продають речі й спорядження за собівартістю чи з мінімальною націнкою. Якісь магазини роблять благодійну знижку для захисників і захисниць.

Військові передають Ярині тубуси від снарядів у Костянтинівці. Фото: Дарія Усупова

— Зараз бачу, що військовим найбільше не вистачає засобів захисту, аптечок, дронів та РЕБів — засобів радіоелектронної боротьби. Також їм постійно потрібні планшети, зарядні станції. Треба ремонтувати машини, тож інколи ми закуповуємо гуму чи оплачуємо автосервіс. Зараз я займаюся саме такими потребами, адже розумію, що моя авдиторія може швидко зібрати 300 000 гривень.

Нині Ярина Гордієнко збирає кошти на 30 дронів-камікадзе, які поїдуть на східний напрямок. Ви також можете підтримати збір на 330 000 гривень. Ярина каже, якщо не маєте коштів, то допомагайте будь-чим. Вона згадує жінку, яка не мала грошей для донатів, але віддала свої мотки ниток, щоб волонтерка шила підсумки.

Великий збір та погрози росіян

У січні 2023 року Ярина попрямувала на схід, щоб передати речі своєму коханому та іншим військовим. Вона довго говорила з бійцями, які тоді показали їй фото з відтятими головами, а поруч із ними стояв «вагнерівець». Українські військові стверджували, що на світлинах впізнали своїх командирів.

Побачене вразило Ярину аж так, що вона одразу відкрила новий збір. Пізніше волонтерка вирушила до свого коханого в Бахмут, але там його не знайшла — хлопець зник безвісти.

— Тим часом збір репостили відомі блогери, він був на слуху. У мене питали, чи не боюся, що з моїм хлопцем зроблять те саме, що я бачила на фото, якщо він у полоні? Я відповідала: «Боюся, проте лише так можу конвертувати свій страх — збирати гроші для військових, щоб вони нищили більше росіян».

Зрештою, той збір виявився найбільшим — за тиждень Ярині вдалося зібрати півтора мільйона гривень. На ті кошти вона купила 15 квадрокоптерів DJI Mavic 3, два тепловізори, й передала їх на фронт. Ярина вірить, що її коханий живий, тож чекає на нього й досі.

Фото: Дарія Усупова

Ще на початку волонтерства Ярині погрожували невідомі люди. Вони дзвонили й лякали, що знайдуть її будинок. Зі слухавки лунала російська мова.

— Я впевнена, що мені телефонували саме росіяни, вони кричали, казали жахливі речі, які не хочу навіть згадувати. Після того російська мова ще довго була для мене тригером. Пізніше я знаходила себе в російських телеграм-каналах. Усе, що там писали, було брехнею. Наприклад, що взяли в полон військову, хоч на фото я з шевроном «волонтер».

За останні півтора року Ярина зіштовхувалася зі стресом і складнощами. Найбільше її ранить, коли закуплені речі вже не потрібні військовим, бо вони загинули, розповідає волонтерка. Це дуже демотивує її, але з’являються нові запити, і вона продовжує працювати.

Ярину обурює, коли інші волонтери, блогери забирають її тексти до зборів, не зазначаючи авторство. Дівчина каже, що кожен текст для неї — «це виношена днями в голові, виплакана і написана історія». Зараз деякі видавництва пропонують видати збірку з її текстами.

Подорожі на схід стають порятунком

Хоч більшість часу Ярина волонтерить, зараз вона поступово повертається до акторства. Знімається в рекламі «Нової пошти», а також у відеопроєкті «Друзі», де грає роль волонтерки Жені.

Дівчина розповідає, що останні півтора року не може дивитися фільми й серіали, читати книги. Але є інші речі, що її підтримують.

— Найкращий відпочинок для мене — випити кави у своєму районі. За кавою я багато рефлексую, пишу і думаю про життя. Це час, коли можна впорядкувати думки й зрозуміти, куди рухатися далі.

Волонтерка привезла бійцям тепловізори у Костянтинівку. Фото: Дарія Усупова
Фото: Дарія Усупова

— Спостерігати за природою теж корисно. Наприклад, помічати, що вже пожовкло листя. Ще одне правило — завжди дбати про себе: займатися спортом, пити більше води, їсти корисне. Тоді хоч якось триматимешся.

Майже щовечора Ярина зідзвонюється з подругами. Коли вони переживають, що їхні хлопці-військові не виходять на зв’язок, Ярина їх заспокоює і підтримує. Сама ж вона проводить більшість часу наодинці, а подорожі на схід із друзями, каже, стають її порятунком.

— Я наче пісок, який постійно розсипається, але збирається докупи, поливає себе водою й стає фортецею.

Вас може зацiкавити

🔥 На кордоні з Сумщиною знищили два російські танки
Знищили за допомогою дронів
🚶‍♂️ Послухати джаз, зіграти у квіз або намалювати картину: куди сходити на вихідних
Івенти коштують до 500 гривень
📰 Постер сум’янина Антона Фірсіка надрукували в німецькому журналі Slanted
Журнал можна купити за 1140 гривень
🖼 Фотозони, виставки, майстер-класи: куди сходити на «Ночі музеїв 2024»
Івенти для дітей і дорослих
🚎 Тролейбус людських історій. Куди зранку їдуть сум’яни старшого віку
«Нам у Сумах добре, якби не война, взагалі прекрасно жилося б»
🎬 Сум’янин Дмитро Никифоров спродюсував фільм «Ми були рекрутами» про Третю штурмову
Третя штурмова сама запропонувала зняти фільм

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: