Олег Гаврилюк став військовим капеланом у 2017 році, прослуживши до цього артилеристом у 27-й бригаді. Відтоді чоловік спілкується з бійцями в Сумах й іноді охрещує їх, молиться із солдатами в окопах Донецької області та може проїхати 500 кілометрів за день, щоб привітати військових із Різдвом. Цукр поговорив із Олегом про найважче у роботі капелана, його місію та непохитну віру в Бога в часи війни.
Наші військові заслужили прощення
Ми зустрічаємося з отцем Олегом біля Свято-Воскресенського собору, найстарішої кам’яної будівлі в Сумах. Її звели ще у 18 столітті, й сьогодні, за 300 років після будівництва, звідси поїхала процесія з труною загиблого українського військового — під звуки барабанів, духових і сирени повітряної тривоги. Дерев’яними сходами підіймаємося на другий поверх храму, в якому Олег щойно відспівав бійця. У лютому цього року він робив це ледь не щодня. Того місяця ЗМІ Сумщини написали про загибель щонайменше 15 воїнів.
— Але це війна. Зараз смертей стало трішки менше, слава Богу, — говорить мені отець.
— Як, — запитую в нього, — і далі вірити у фразу «герої не вмирають», провівши стількох героїв в останню путь?
— Бо душі людей живуть, доки за них моляться і про них пам’ятають.
Олег згадує другу книгу Ездри, неканонічну для православ’я, у якій ідеться про зв’язок між цим світом і потойбічним. Завдяки цьому контакту ми можемо просити Бога, щоб той пробачив провини загиблим. А ті натомість допомагають нам у цьому світі. Тому в поминальниках — списку імен, що зачитують під час служби в церкві — йдеться не лише про живих, а і про померлих.
— Хоча тіло поклали до труни, душа людини не випарувалась. Вона існує далі, але в іншому вимірі
Згідно з віруванням, перші три дні по смерті душа знаходиться поруч із тілом, а після цього, до 9 дня, мандрує навсібіч. Олег раптом жартує та радить у цей час полетіти до Єрусалиму, подивитися на Святу землю. Бо потім душі буде не до мандрів — між 9 та 40 днем після смерті її судитимуть, аби відправити до раю чи пекла. Випереджаючи мої питання, Олег додає:
— Не маю доказів цієї теорії, бо це не точна наука, як геометрія чи алгебра.
Але все одно продовжує молитися за полеглих, аби підтримати зв’язок із ними та допомогти потрапити до раю. Тому що наші військові заслужили прощення, захищаючи нас, переконаний капелан.
— Вони стали на захист своїх рідних та своєї землі, тому не роблять жодних злодіянь. Натомість знищують ворога, який прийшов убивати, красти та ґвалтувати, порушивши Божі заповіді.
Проте найважче у цій роботі — не молитися за загиблого, а говорити із живими. Скільки б поховань не провів, Олегу досі важко втішати рідних і близьких, які страждають.
— Під час поховання ми кажемо: «Все, що з землі було взято, туди і повертається». Але мова про тіло, бо душа йде до Бога, звідки колись потрапила до утроби матері. Вона безсмертна, знаючи це, трішки легше переживати трагедію.
Спочатку допоміг запалити кадило
Похорони іноді припадають на суботу, тому часом отець Олег залишається без вихідних. Тоді він відспівує воїнів і читає молитви, а в неділю проводить богослужіння для бійців, тобто літургію. Робить це в окремій церкві, щоб не скупчувати солдатів у військовій частині Національної гвардії, де і сам проходить службу.
Час від часу Олег їздить до воїнів за межами Сум. За один день, каже, міг проїхати 500 кілометрів, щоб привітати військових із Різдвом, підбадьорити їх та окропити свяченою водою техніку чи житло. Тут капелан наголошує — зброю він не освячує.
— На відміну від Російської православної церкви, ми не кропимо святою водою гвинтівки, а благословляємо воїнів на захист своєї країни
Олег мав час оцінити важливість такого благословення, бо ще з 2014 року служив у 27 реактивній артилерійській бригаді, із якою воював у Донецькій області. Тоді, ще зі зброєю в руках замість молитовника, чоловік бився за Слов’янськ, Сіверськ, Лисичанськ і Дебальцеве. Врешті він демобілізувався та почав відвідувати богослужіння в новозбудованому храмі Православної церкви України в Сумах.
— Там було мало людей, жодної штовханини. Так ходив до церкви й одного разу допоміг запалити кадило. Із цього все почалося.
Від того моменту Олег прослужив у церкві близько року, почавши зі звання іподиякона та врешті ставши ієреєм. Його призначили капеланом Національної гвардії у 2017 році, коли інститут капеланства лише з’явився у цій структурі. Відтоді Олег, окрім військової форми, одягає рясу та єпитрахиль — стрічку, що огинає шию. Чоловік називає її крилом ангела, що складене попереду.
На передпліччі в нього нарукавники — частинки Бога. Завдяки ним, пояснює, Господь благословляє людей через священника. А на шевроні військового капелана зображений архангел Михаїл — захисник воїнства.
У такому ж убранні Олег проводив літургії на сході України. Після 2017 року чоловік щонайменше 12 разів їздив до нацгвардійців у Донецькій області. Для ранкової молитви там не завжди був час, але вечірню капелан проводив постійно, читаючи перед воїнами 90 псалом.
— Його використовують для захисту там, де люди відчувають небезпеку. От у нас був блокпост біля Станиці Луганської, де я проводив літургію для бійців. У селищі згодом пройшли важкі бої, але хлопці змогли вийти живими звідти і врешті зустрілися зі мною у Великдень.
«Бо він вирятує тебе від сіті ловця і від слова тривожного, плечима своїми тебе закриє і під крилами його будеш надіятися. Як зброя, оточить тебе істина його, не злякаєшся страху нічного. Ні стріли, що літає вдень, ні мари, що в пітьмі блукає, ані напасті і бісу полуденного» — з 90 псалма
У Великдень капелан побачився із цими військовими в Золотому. Місто Луганської області тоді знаходилося на лінії фронту, російська артилерія періодично обстрілювала його. У переддень свята росіяни вбили там двох людей, поціливши у житлові будинки. Але попри обстріли та близькість ворога, Олег тоді привіз бійцям паски, окропив воїнів святою водою та прочитав із ними молитву.
— Були сумні обличчя. Але солдати мають знати, що про них переймаються. Віра в перемогу, власну силу, побратима та тил надихає на перемогу. Завдяки цьому ти просто не можеш ступити крок назад, лише вперед.
Привіт, це Льоша. Ми з колегами радіємо можливості розповісти вам історії сум’ян, які наближають перемогу. Хочу нагадати, що з вашою підтримкою ми можемо думати про якість таких текстів, а не шукати способи для існування.
Кросівки з Попасної
Більшість солдатів, яких зустрічав Олег, вірять у Бога. Хоча йому і траплялися не хрещені й атеїсти, але чоловік все одно продовжує молитися за кожну дитину Бога.
— Господь же не сказав: «Не вірить, отже вбий його». Навпаки, ти не маєш права вбити чи пограбувати жодного ближнього. Тут немає поділу на вірить і не вірить.
Олег помічає, що після розмов і спільних молитов військові стають більш мотивованими. Вони просять капелана пом’янути у молитвах ближніх: живих і померлих. Можуть сходити разом до церкви, взяти хрестик чи поминальник.
Але розмови з військовими — лише частина роботи військового капелана. Олег також бачить свою місію у спілкуванні з цивільними. Зокрема тими, хто лишився біля лінії фронту.
— Отак зайшов у магазин у Попасній і купив кросівки M-Tac. Ми так допомагаємо місцевим підприємцям. Бо вони теж мають відчувати, що потрібні цій країні.
Купити кросівки чи морозиво, замовити стрижку в місцевої перукарки — такі дрібнички допомагають налагодити стосунки між цивільними та армією. Ще в 2014 році Олег почув від продавчині у селищі Миронівському: «От для чого ви сюди прийшли?». Жінка вважала, що війна почалася після приходу української армії, думає Олег.
— Тоді я зрозумів, що треба стати ближче до людей. Пропаганда впливала на них десятиліттями — у Рубіжному ми помітили кабінет із радянським годинником, люстрою, навіть чорним радянським телефоном. Люди там досі трималися думками за СРСР, тому прихід російських військ асоціювався для них із відновленням тих часів, відновленням молодості.
Тому повернути окуповані території лише військовим шляхом не вдасться. Після цього українців чекатиме боротьба з пропагандою і як наслідок — зміна свідомості.
— Не дарма ж Мойсей сорок років водив свій народ довкола Святої землі, — згадує біблійну легенду Олег. — За цей час змінилося два покоління і землю почали будувати ті, хто ніколи не жив у рабстві. Так і в нас зміни почнуться, коли на країну почне впливати молодь.
Чому війна?
— Чи може Бог закінчити цю війну? — запитую Олега.
— Звичайно, надавши нам силу, — переконано відповідає він. — У Біблії є приклади, коли маленька армія перемагала більшу завдяки сміливості та Господньому втручанню. І ви ще можете стати свідками, коли фронт розпадеться за лічені години. Люди, звичайно, спершу дякуватимуть військовим, допомозі, командувачам. Але в останній момент також згадають Господа, який після молитов і прохань дав нам перемогу.
Олег порівнює війну з розлученням. Коли Ісуса Христа запитали, чому Мойсей дозволив подружжю розійтися, той відповів: «За ваше жорстокосердя».
— Так само і війна — не Божий задум, а результат людської агресії, яку сіяла, зокрема, російська церква. Зараз вона продовжує ростити розбрат. У Річках, селі Білопілського району, ми ховали нацгвардійця спільно з місцевим батюшкою, настоятелем храму УПЦ. І от я звернув увагу: молячись за померлих, він згадує «Убиенных в беспорядках». Ми називаємо це Революцією Гідності, а вони говорять про «беспорядки». Й уявіть, це ж робиться на кожному похороні вже десять років! Інші священники скаржилися, що батюшки тримають прихожан у чорному тілі — позбавляють свободи дій. Без їхнього схвалення ті не можуть купити машину чи поїхати у відпустку.
— А дехто взагалі просить благословити на близкість із чоловіком чи дружиною. Це ж абсолютний контроль над людиною!
Такий же розбрат РПЦ сіє між різними конфесіями, бо для Росії небезпечно, коли вони об’єднані. Але накінець Олег додає, що попри намагання нас розділити, віряни лишаються об’єднаними. У Нацгвардії православні капелани служать спільно з греко-католиками, із протестантами Олег спілкувався у Слов'янську. Каже, ті допомагали гуманітарною допомогою підрозділам гвардійців, тоді як отця кликали провести обряд.
— Як сказав наш Спаситель: «Царство Небесне боротьбою здобувається». Тому маємо боротися й об’єднуватися, бо інакше вороги продовжать отруювати повсякденне життя прихожан і засмічувати їхній мозок.
