Сум’янин Ярослав Самсоненко лише два роки тому почав ходити в гори, а вже в травні 2023 підкорив найвищу гору світу — Еверест. Так хлопець став наймолодшим українцем та першим сум’янином на цій вершині. На момент сходження йому виповнилося 23 роки та один день. У звичному житті Ярослав навчається в Тайванському університеті та керує маркетинговою агенцією, а думками повертається в гори, де разом з друзями відпочиває та підкорює нові вершини. Цукр поспілкувався з хлопцем і тепер розповідає про 35-денну експедицію на Еверест та випробування на витривалість, які не зупиняють.
«Марив горами ще з дитинства»: про мрію підкорювати вершини та життя в Непалі
Ярослав — корінний сум’янин. У місті він жив до 17 років, а потім переїхав до Києва навчатися в університеті. Останній раз хлопець був у Сумах вже під час повномасштабної війни, місто запам’ятав незламним та спокійним.
— Я обожнюю своє місто, бо люди в ньому надихають мене. Якби ви запитали, куди я найбільше хочу зараз поїхати, то я б відповів — у Суми. Саме тут ще з дитинства зародилася моя мрія ходити в гори. Я дивився фотографії людей, які стояли на вершині, і хотів опинитися там. Щоб здійснити мрію, почав ходити в спортивний клуб «Суми». Прокачати м’язи та стати витривалим до навантажень мені допоміг сумський тренер Євген Буркацький.
У 2021 я вперше пішов у гори, підкоривши Казбек — вулкан, що знаходиться в Грузії. Спроба була вдалою, тому я продовжив. Наступною стала вершина Мера-пік — це гора в Непалі висотою 6476 метрів. Пам’ятаю, як звідти бачив шість восьмитисячників, тобто гори висотою понад 8000 метрів над рівнем моря. Коли дивився на ті краєвиди, Еверест мені здавався недосяжним. Потім піднявся на найвищу точку Америки — гору Аконкаґуа, яка знаходиться в аргентинських Андах. Передостання моя експедиція була на Охос-дель-Саладо — найвищий вулкан у світі, розташований на кордоні Аргентини та Чилі. Щоразу мені хотілося підкорювати все вищі гори — це, як виклик. Коли вдається, ти тішиш власне его.
Мотивація підкорювати вершини у кожного різна, а в мене — бачити на самоті схід сонця о четвертій ранку, здійснити дитячу мрію та довести, що я можу все
У Непалі мені довелося побувати двічі: у 2021, коли піднявся на Мера-пік, та цьогоріч — на Евересті. Корінні мешканці живуть там бідно. Непальські родини сплять вп’ятьох на маленькому дерев’яному ліжку і в цей час відчувають єднання з вірою. Вони заробляють мало, зокрема через низький рівень освіченості та корумповану владу. Коли я вирушив в експедицію на гору Мера-пік, то жив у непальській родині, якій не вистачало коштів. Тому запропонував їм почати хоч якийсь бізнес — купити обладнання для чистки взуття. Сім’я почала більше заробляти на цьому, їхнє життя стало кращим.
Льодовик, що рухається, та будні в наметовому таборі
В експедицію на Еверест я вирушив у квітні цього року. Готувався дуже довго: і морально, і фізично, а ще робив документи та збирав спорядження. Підйом на Еверест із повним сервісом у різних компаніях коштує від 50 до 200 тисяч доларів. Такий пакет містить проживання в гірському таборі, балони з киснем, квитки на літак, візу. Додатково пропонують гідів-супроводжувачів, інтернет в наметовому містечку та безплатний доступ до прогнозу погоди від метеорологічної служби. Самостійно ти маєш сплатити за перміт. Це така медична довідка, потрібна для відвідування гірських районів. Спорядження має бути «восьмитисячним», тобто для підкорення гір висотою понад 8000 метрів. Ось короткий список необхідних речей:
- теплий спальний мішок
- трекінгові палиці
- туристичний рюкзак об’ємом 45-55 літрів
- теплі шапка, баф, рукавиці, шкарпетки, пухові штани та куртка
- висотні та трекінгові черевики
- аптечка, засоби гігієни, сонцезахисні окуляри та лижна маска
- ніж, термос, ліхтарик
- гірське спорядження: карабіни, каска, кішки, льодоруб тощо
Це була моя друга поїздка до Непалу, проте цього разу я приїхав, щоб підкорити Еверест. Ми стартували з аеропорту Лукла, що знаходиться на висоті 2860 метрів. Далі проходили шість разів дуже небезпечну точку — рухомий льодовик Хумбу. Ми підіймалися до нього, а потім спускалися до табору. Це потрібно, щоб акліматизуватися і звикнути до висоти.
Мені було страшно, бо Хумбу щоразу рухався, а через кілька днів взагалі міг переміститися. Але ані лавини, ані сильні пориви вітру та падіння не зупинили мене
Коли на тебе рухається велика купа снігу, ти просто починаєш бігти, взагалі не думаєш про смерть. Лише наступними днями, а то й вже після експедиції, усвідомлюєш, що це могла бути остання мить життя.
Кілька днів ми ходили по таборах, які знаходилися на різній висоті, і потім відпочивали. Милися в імпровізованому душі. Це був невеликий намет із камінням на підлозі, килимком та шлангом. Але невдовзі шланг замерз і пошкодився, тому ми топили сніг на вогні та милися із відра. У базовому таборі були й кухарі. Вертольотами їм доставляли продукти, а вони вже готували звичну для мене їжу: піцу, бургери, макарони з м’ясом. Спускалися також до селища в районі Хумбу — Намче-Базару. Там лікувалися, якщо хтось відчував симптоми застуди чи загострення хронічних хвороб. На висоті захворювання тільки прогресують, тому треба було обов’язково лікуватися.
Дні, коли ми переміщалися між таборами, стали для мене найжорстокішими. Щоб підтримувати витривалість, треба було поживно харчуватися. Дорогою ми їли мівіну, солодощі, протеїнові батончики та енергетичні гелі.
Бувало, що після восьмигодинного походу доводилося вирушати до наступної локації без відпочинку. Сильний вітер зносив мене, і я падав у сніг, прокотившись кілька хвилин вниз. Під час спуску теж зривався до низу на небезпечних ділянках, але залишився живим
Хтось подумає, що я егоїст, який не думає про рідних. Так, це було небезпечно, але я вижив і здійснив свою мрію.
«8848 метрів — і я побачив вершину Евересту»
У переддень сходження на вершину мені виповнилося 23 роки. Довелося святкувати в горах, разом зі співмешканцем по намету. Ще в Намче-Базарі я купив два кіндерсюрпризи — для себе і нового друга. Так ми й відсвяткували, з’ївши шоколадну начинку та обговорюючи іграшки. Вже наступного дня, 19 травня 2023 року, я піднявся на вершину. Ці 15 хвилин відчував лише нестерпний холод і ейфорію. Коли я долав останні кілометри, вершина здавалася далекою, виднілися лише прапорці. Потім я марив, що залишилося ще кілька метрів. Коли ступив на вершину, не повірив своїм очам — я здійснив недосяжну мрію. Мені заздрять всі туристи й гіди, бо я зміг побути на вершині Евересту наодинці, лише зі своїм шерпом — місцевим гідом, який живе в горах і супроводжує туристів до вершини. Так трапилося, тому що ми вирвалися вперед від групи. Відчуття, що ти сам здолав вершину, неймовірно надихає і дає свободу.
Я дістав телефон, щоб зняти краєвид на висоті 8848 метрів, але він витримав хвилину і вимкнувся. А моя рука стала аж синюватого кольору від холоду, бо температура на Евересті може опускатися до -55 градусів
Після підкорення вершини я почав більше цінувати час. Тепер хочу витрачати життя на дійсно важливі речі, зокрема, родину та подорожі. Зрозумів, що можу зробити будь-що, лише б захотіти.
У таких країнах, як Китай та Індія, дуже цінують робітників, які підкорили Еверест. Вони одразу можуть претендувати на посаду керівника компанії. Люди, які йшли зі мною в експедиції, стали наче рідними: за кожного турбуєшся і переймаєшся. Це підприємці, яких об’єднала мрія здолати Еверест. Для мене вони вже рідні, бо разом ми пережили холод, лавини, а десь були за крок до смерті. Небезпека об’єднує всіх. Наступна мрія — вибратися з друзями на невисокі гори й разом там відпочити.
