Що б не робили росіяни, українські діти будуть здобувати знання. Формат навчання — дистанційний чи змішаний також не завадить цьому процесу. Аби продемонструвати, що попри війну українська освіта крокує в ногу з часом, Цукр спільно з сайтом Нова українська школа поговорив із сумськими педагогами. Розпитували про ефективні прийоми засвоєння матеріалу для сучасних школярів, що вдалося змінити реформою нової української школи, а що — ні та якими рисами має володіти успішний вчитель.
Євгеній Козолуп
Учитель інформатики Сумської спеціалізованої школи №17
Євгеній працює в школі з 18 років, при чому в тій, де вчився сам. Створив у закладі освіти Наукове товариство учнів та вчителів під назвою «Апейрон». Вважає, що учні беруть приклад з того вчителя, який показує результат. Зараз Євгеній завершує навчання в Київському державному університеті імені Михайла Драгоманова.
Гра в науку
Оскільки я фанат науки, то однією з моїх ідей була створити в школі наукове товариство, тобто орган, де прописані всі найдрібніші деталі його функціонування, що має своє положення та вагомий вплив на діяльність школи. Після того, як цей задум вдалося втілити в життя, школа отримала чимало можливостей.
Наприклад, ми ухвалюємо рішення про співпрацю з кафедрами закладів вищої освіти, в нас відбуваються наукові конференції, куди ми запрошуємо спеціалістів з університетів Сум та Києва. Також учасники товариства можуть подавати клопотання до директора школи про преміювання вчителів, які найкраще працюють. Таким чином, це ніби окремий вид самоврядування в школі.
Голову наукового товариства обирають під час відкритого голосування на загальних зборах. Цього року саме закінчується моя каденція, тож готую детальні звіти й буду їх презентувати. Так, можливо, спочатку це сприймалося як гра в науку, але з кожним роком ми ставимо все вищу й вищу планку.
Це починають відчувати й наші учні. На останній науковій конференції було 120 глядачів! Коли до нас приєдналися колеги з університетів, то одразу запитали: «А чому вас так багато? Ми звикли, що на такі заходи приходить менше людей». І знаєте, згодом від’єднався лише один учень, всі інші хотіли побачити дискусію зі справжніми науковцями.
Вчитель — не джерело знань, а наставник
Кілька років тому зі мною стався інсайт про те, що вчитель має бути впевненим спеціалістом зі своєї предметної галузі. Погодьтеся, що людина не може навчити програмувати, якщо не зробила б хоча б елементарну гру «Змійка». Тому, коли починаю працювати з учнями спочатку показую їм свої проєкти: розповідаю про те, що саме зробив сам, а що піддивився.
Навіть презентацію свого конкурсного захисту наукової роботи проводив разом зі школярами на уроці інформатики. З роботою, яка була пов’язана з методикою навчання програмування, посів 3 місце на всеукраїнському рівні. Тоді я розробляв власне середовище, яке дозволяє учням вже в 5-6 класах почати писати код мовою Python.
Думаю, ось у такі моменти школярі відчувають, що вчитель — спеціаліст, тому може їх навчити чогось корисного, респектують йому, усвідомлюють рівень експертності. Зараз педагога сприймають не як джерело знань (як це було 30 років тому), а як наставника. Ось тому особистий приклад є таким важливим
Нині я також пишу наукову роботу, вивчаю, чи можна навчити учнів старших класів навичкам програмування за допомогою наукових проєктів. Тобто коли вони є основним видом навчальної діяльності впродовж усієї теми.
Як це працює: спочатку вивчаємо базові поняття з теми, потім кожен учень за допомогою учителя формує для себе проблемне питання й під наставництвом проводить дослідження та шукає відповідь на нього.
Потім ми проводимо конференцію в класі й шляхом обговорення всі разом опрацьовуємо теоретичний матеріал та формуємо його загальну структуру. Часто на етапі створення програмного коду чи його дослідження я рекомендую всім об’єднуватися в групи, де досліджують схожі проблеми. Тоді діти мають змогу вишукувати помилки один одного.
У результаті такої роботи за останній рік у нас є 10 непогано створених учнівських дослідницьких проєктів. Також я пропоную дітям описувати основні етапи дослідження та його результати у формі тез доповідей та статей
Про ефективність такого способу я поки нічого не можу сказати, бо зараз аналізую зібрані дані. Напевно, використовувати такий підхід на кожну тему я б не рекомендував. Тому що раніше були часи, коли учні страждали через контрольні роботи, а тепер може статися так, що вони страждатимуть через наукові проєкти.
Тут важливо розуміти зацікавленість учнів — до школярів, які будуть використовувати комп’ютер лише як інструмент має бути один підхід, а до учнів, у яких у пріоритеті вивчення інформатики поглиблено — зовсім інший.
Неможливо вигадати якусь нову методику викладання, бо майже все вже розробили до нас. Наприклад, проєктна діяльність існувала і 50 років тому. Але ми можемо її по-іншому використовувати, адаптувати під сучасні засоби та сучасних учнів.
«Успішний вчитель — це проєктний менеджер»
Наша школа № 17 — спеціалізована. Незабаром, у процесі реформування старшої профільної школи, ми маємо стати багатопрофільним ліцеєм. Тому із цього навчального року вводимо профіль «Інформатика».
А зараз я готуюся працювати з учнями 5 класів НУШ і маю певні страхи. Адже для того, щоб ідеально інтегрувати всі засади НУШ у свою роботу, необхідно багато часу, зусиль і мотивації вчитися самостійно.
Торік я працював з четвертим класом, і за програмою не відчуваю різниці між старою програмою 4 класу та програмою НУШ. Проте, діти — інші: вони не закомплексовані в тому, щоб висловлювати свою думку, міркуючи правильна вона чи ні.
Це учні, які не бояться самостійно щось пробувати, бо знають, що їх за це не покарають. Для них необхідно трохи більше динаміки на уроках, вони не бояться ставити запитання й шукати на них відповіді
Думаю, прищепити любов до навчання дітям можливо тоді, коли сам любиш свою роботу, розумієш, що таке «life — work balance», не боїшся визнавати свої помилки перед учнями, прагнеш бути спеціалістом у своїй галузі й постійно розвиваєшся.
Такий педагог, заходячи до класу, відчуваючи настрій учнів, проявляючи до них емпатію, завжди знайде свій персональний підхід до школярів. Мені здається, що успішний вчитель це той, який є проєктним менеджером — людиною, яка управляє ресурсами, знає як і кого саме залучити до роботи.
Він комунікабельний та вміє мотивувати до роботи в команді. Такий педагог виходить із того, що кожен навчальний рік — це великий проєкт, який необхідно спланувати не календарно, а в контексті того, чого потребують учні.
Анна Ольшанська
Працювала вчителькою фізики та математики Сумської школи №15. Нині — методистка з математики онлайн-школи BUKIschool
Анна вчителювала впродовж двох років, також має шестирічний досвід репетиторства. До школи її привела технічна, а не педагогічна освіта. Анна — фахівчиня в галузі електроніки, викладала фізику й математику. Говорить, що працює з дітьми тому, що й сама обожнює вчитися.
Кажіть чесно — синуси й косинуси не знадобляться
У мене немає суперметодики. Коли треба з нуля викладати матеріал, я просто намагаюся відчути дитину, зрозуміти хід її думок. От, наприклад, якщо учень чи учениця добре малюють, то я зображую фігурки, виділяю необхідні елементи різними кольорами.
У такий спосіб намагаюся ввімкнути їхнє асоціативне мислення. Часто використовую образи, кажу: «Дивися, ця буква, мов цеглинка. Ми її виймаємо і вставляємо замість неї іншу. Бачиш, наша конструкція не зламалася. Ось так працює рівняння».
Моя мета — зробити так, щоб дитина, якій складно зрозуміти як це працює, однаково змогла використовувати академічні знання в житті
Це нормально, що точні науки даються не всім. Частині дітей, яким складніше вивчати математику чи фізику, треба кожну тему пояснювати з нуля. Ці школярі, наприклад, можуть бути більш здібні в опануванні історії та мови. Тоді урок із математики мені уявляється таким, ніби ти намагаєшся втиснути квадратик у кружечок.
З досвідом зрозуміла, що деяким дітям фізика чи математика в сучасному форматі викладання насправді не потрібні. Як на мене, їх перевантажують зайвим. От навіщо дітям знати, що потужність — це робота, яка вимірюється в Джоулях, поділена на час у секундах, а робота — це сила помножена на шлях? Величезна кількість формул і термінів лише ускладнюють навчання. Тому було б дуже добре спростити програму.
Часом мої учні запитували, де саме в житті їм знадобляться синуси й косинуси. Я їм чесно відповідала: «Ніде, якщо ви не вступите до технічного ЗВО. Але цю тему треба опанувати. Шкільна програма побудована в такий спосіб, що інші важливі теми можуть базуватися на цих знаннях».
Я їх заспокоюю, мовляв, багато прикладів давати не буду, краще поробимо, наприклад, системи рівнянь, бо вони цікаві й будуть зустрічатися частіше. Позитивна реакція школярів відчувається одразу, бо діти дуже цінують відвертість.
«Не знаю, ким буду, коли виросту»
Якщо говорити про стиль викладання, то перш за все намагаюся показати дітям, що я — людина і в мене є емоції. Був час, коли носила до школи восьминога-перевертня, щоб діти знали, який в мене настрій.
Вони ж мають розуміти, що педагоги — не роботи. Іноді вони можуть пояснювати не так цікаво, як зазвичай, допускати помилки. Так само і вчителі мають орієнтуватися на потреби учнів, намагатися зрозуміти, що часом після чотирьох уроків підряд у них може закипіти мозок.
Педагоги мають відчувати ставлення дітей до всього: олімпіад, конкурсів, спорту й окремих шкільних предметів. Школярі зараз інші — вони споживають багато цифрової інформації.
Думаю, що сучасні учні охоче ходитимуть до школи, якщо їхній день включатиме різні активності: тут вони дізналися, як правильно побудувати речення, а тут — як це речення допоможе їм скласти резюме. Зараз вони розв‘язують систему рівнянь, а потім — дізнаються, де саме вона може знадобитися.
Щоб у школярів була мотивація вчитися, орієнтиром для них мають стати вчителі. Наприклад, мені подобається працювати в освіті, бо й сама обожнюю процес навчання
А ще я кажу своїм учням, що й досі не знаю, ким буду, коли виросту, тому пробую свої сили в різних сферах. Як на мене, такі щирі моменти допомагають дітям сприймати цей світ простіше, знати, що зміни в житті — це не катастрофи, а нові можливості.
Нова українська школа — це про гнучкість
Дитяче бажання вчитися залежить від багатьох факторів. Щоб воно з’явилося, потрібна залученість і вчителів, і батьків. В сім’ях часто думають, що цікавість до навчання мають прищепити в школі, але це так не працює. Дитина не буде цікавитися літературою, якщо в родині ніхто не читає книг.
Чи будуть школярі спраглими до знань, залежить навіть від бабусь, дідусів й друзів у дворі. А надто — від того, чи відвідують діти якісь позашкільні гуртки й спортивні секції. При всьому цьому має бути ще й певний баланс, щоб дитина не перевтомлювалася. Бачте, усе це про гнучкість, яку, власне, й сповідує Нова українська школа.
Я готуюся працювати з учнями НУШ із нового навчального року. Для цього мені треба пройти тренінги роботи в класах НУШ, адже там інші принципи пояснення матеріалу та роботи з документами.
Є безліч моментів, які НУШ вже почала змінювати. Вже зараз батьки бачать не сухі оцінки, а оцінювання прогресу дитини, того, як вона старається, що їй вдається, а що — ні. Мені подобається, що правильно реалізовані принципи НУШ дають учням практичну складову. В математичній галузі, до прикладу, поступово впроваджується економічна грамотність.
Задачі там вже не такі, як були в нас: про пиріжки, які хтось їсть, чи про труби, які наповнюють водою басейн. Нова українська школа вводить в навчальний процес приклади, пов’язані з реальним життям
Я сама так пояснюю дітям, наприклад, тему функцій. Ти йдеш до крамниці, щоб купити яблука. Пакет коштує 2 гривні й тобі він обов‘язково потрібен. От якщо ти купиш 1 яблуко за 3 гривні, скільки ти витратиш? 5.
А два яблука? 2+3+3. Виходить, що, пакет ми точно купуємо, а потім від кількості яблук буде залежати загальна вартість. Тобто ціна виростає постійно на 3 гривні. Вона і є функцією. Мені здається, що з такими поясненнями складні теми будуть запам’ятовуватися простіше.
Думаю, що НУШ може вплинути на саме ставлення до навчання. У перспективі вона дасть більше гнучкості, більше дитиноорієнтованості й тоді школярі отримають більше шансів бути почутими.
Світлана Тімченко
Учителька української мови та зарубіжної літератури Сумської школи №20
Світлана почала працювати в школі ще коли була студенткою філологічного факультету. Зараз вона має тридцятирічний досвід викладання. На уроках намагається поєднувати всі можливі засоби для навчання, серед яких і штучний інтелект.
«Без чого я обійдуся в школі? Без системи оцінювання»
Люблю свою професію за процес навчання і можливості реалізовувати ідеї, пов‘язані з ним. Проте є речі, які хотілося б змінити. Оскільки я вчителька мови, то моє основне завдання — навчити спілкуватися українською не лише на уроках, а й у побуті.
Для нашого регіону зараз це складно. Бачу, що учні й учениці, які народилися в незалежній країні й відвідували україномовні садочки, однаково часто говорять російською. Поки що, на жаль, більшість школярів вивчає мову не тому, що відчуває в ній самоідентифікацію, а тому, що вона необхідна їм для ЗНО чи НМТ.
Знаєте вислів «Не говори нічого, бо діти бачать те, що ти робиш»? Мабуть, учителі й батьки своїми діями повинні дати чітке розуміння, навіщо вивчати мову, навіщо ходити до школи
Зараз ми маємо різні історії: одних дітей відправляють до закладу освіти по знання, а інших — щоб не заважали вдома. І всі вони потрапляють в один клас. Як би ти не намагався індивідуалізувати процес навчання чи зацікавити чимось усіх, але кожен з уроку виносить щось своє.
Є ще одна категорія учнів — це діти, які йдуть на уроки по оцінки. На це їх націлюють вдома. Через страх не виправдати очікування батьків такі учні намагаються здобувати високі бали будь-яким шляхом, а тоді мова вже не йде про прагнення щось дізнатися чи докласти зусиль.
Тому, якби в мене запитали, без чого в школі я обійдуся, то я б відповіла: «Без системи оцінювання».
Зараз у 7—11 класах вона працює так, що з усіх виявлених характеристик учня на уроці ти маєш скласти щось середнє. Але це хибний підхід і, можливо, комусь він обрізає крила, бо дитина може з усіх сил прагнути до навчання, а її старання не оцінюють належним чином у системі формальних цифр.
Наприкінці навчального року в мене була розмова з випускницею, яка прийшла перескладати оцінки. Запитала в неї, чому не працювала впродовж семестру, а вона відповіла: «А я мрію свою реалізовую — сайти пишу й заробляю гроші. Мені для цього час потрібен». І я їй вірю, бо сучасні старшокласники й справді можуть десь підпрацьовувати. Окрім цього, вони мають приблизно 18 предметів на тиждень! Як встигати їх вчити?
«Моя особлива любов — це проєкти»
Я людина з образним мисленням, та й діти зараз здебільшого теж візуали — без ілюстрацій не можуть, тому обов’язково використовую презентації з малюнками.
Мова — це наука вправ, тому даю попрацювати над паперовими варіантами завдань з обов’язковими позначками-поясненнями. Діалоги, театри, вистави — усі ці формати на моїх уроках також присутні.
Але моя особлива любов — це проєкти. Зарубіжна література, яку я викладаю, дає можливість застосовувати цей метод на повну. Один із таких проєктів ми робили за темою «Сучасна література в юнацькому читанні». Діти самі обирали твори, об’єднувалися в групи, шукали інформацію про письменників, посилання на аудіокниги й короткі перекази
На різних платформах створювали тести. Наприкінці проєкту вони були натхненні й казали, що це було класно. І я також отримала задоволення, спостерігаючи за тим, як захоплено працював клас. Проте в такій формі роботи є нюанс.
Якщо зараз діти працюють над проєктом, то як узгодити з ним той факт, що я маю виставити оцінку за ведення зошита? Що в ньому має бути написано під час проєкту і яка з того користь? Тобто мова про те, що сучасні методи йдуть у розріз із формалізованими нормативними документами, які вчителі мають заповнювати
Крім проєктів, також застосовую технологію розвитку критичного мислення, яка навчає робити вибір, ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність. Використовую застосунок «Кахут», його діти дуже люблять.
Зараз часто чую від учнів, що їм не вистачає знань із психології, особливо в контексті воєнних подій. Тому, якщо в мене вистачає власного досвіду з якихось питань, намагаюся вплітати й такі корисні знання. Буває, використовую штучний інтелект.
Одного разу ми вивчали «Старий і море». Уже й не згадаю, як точно звучало завдання, але отримала відповіді й, читаючи їх, зрозуміла, що Гемінгвей про це не писав. Виявилося, що діти використали штучний інтелект.
Згодом, коли вже вивчали «Старигана з крилами» Маркеса, я запропонувала творчу тему «Одного разу на моєму подвір’ї з’явився янгол», де варіанти для підготовки були такими: запитати в ШІ, що із цим робити, або ж провести сеанс у психотерапевта. Вийшов доволі цікавий урок.
Зменшити навантаження, додати практики
Любов до навчання не зʼявляється нізвідки. Кожен у неї вкладає щось своє. Наприклад, один вчитель каже: «Прочитай твір», інший: «Прочитай про твір», а третій: «Я тобі розкажу про твір». Так само й діти: у тих, хто любить читати й обговорювати, буде своя любов до навчання, а в тих, кому достатньо почути якісь факти, — своя.
Якщо говорити про те, як учителі можуть спонукати учнів полюбити навчання, то в них самих мають бути глибокі базові знання. Педагоги мають бути вимогливими, але відчувати межі.
Добре, коли той, хто дає знання, показує адекватні емоції, уміє давати раду своїм внутрішнім станам, приймає вибір дитини, навіть якщо вона каже: «Мені комфортно з одиницею»
Хотілося б зменшити навантаження на дітей і щоб школа давала їм більше практичного матеріалу. Я переконана, що в закладі освіти дитина має навчитися грамотно писати й говорити. Те, що вона може заплутатися в типах односкладних речень, — не критично. Не думаю, що всім знадобиться вміння їх визначати.
Авторка: Юлія Опанасенко
Редактор: Олексій Туча
