У назву нашого міста хтось ніби спеціально закодував належність до оборони українських рубежів. І мова йде не лише про північний кордон. Суми, що стримують ворога, існують на півдні теж. Узбережжя Чорного моря патрулює військовий катер, про який моряки відгукуються як про «Ламборгіні» у світі кораблів. «Мало хто ходить зі швидкістю 29.5 вузлів», — говорять вони. Цей патрульний катер називається «Суми» і він захищає українські кордони від атак ворога з повітря та з моря.
Наприкінці квітня Цукр вирушив до Одеси, щоб познайомитися з екіпажем цього катера й дізнатися більше про службу та побут на ньому. Проте за кілька днів до нашого приїзду місце дислокації корабля внесли до червоної зони, де журналістам працювати заборонено. Тому про катер та його команду ми говорили на суходолі. Світлини, створені безпосередньо на борту «Сум», передали нам представники служби зв’язків із громадськістю Військово-морських сил Збройних сил України.
Коли інші диктують, як жити — борись
З Михайлом, військовослужбовцем катера, зустрічаємося в центрі Одеси, на пляжі «Ланжерон». Море бушує, роздратовано кидає хвилі на набережну. Як людина, що приїхала з півночі країни, цікавлюся, чи це вже шторм і чи може він заподіяти шкоду кораблеві.
— Ми не виходимо в море, якщо штормить до чотирьох балів. Три, як зараз поблизу берега, — це вже критичне значення, а далі, до моря, буде чотири, — зазначає моряк. — Під час такого шторму стає шумно, злітає й розлітається все, що не прикручене, принтер перевертається.
— Принтер? — перепитую здивовано.
— Так, принтер важливий. Ми його вже закріпили, — сміється Михайло. — Патрульний катер — це ж військова частина, тільки на воді, ми друкуємо чимало документів, — пояснює він.
Через воєнний стан чоловік просить не вказувати свою професію на катері, втім охоче ділиться історією своєї служби у ВМС. Вона почалася вісім років тому, з навчання у Військово-морському ліцеї, а потім — в «Одеській морській академії».
Чоловік пригадує, що курсантське життя виявилося не таким вільним, як здавалося багатьом здобувачам на його курсі. Каже, що дехто не витримував навантаження, тому з роти, яка налічувала 103 людини, до кінця навчання залишилося близько 37.
— У мене була сильна особиста мотивація. Хотілося відстоювати український спосіб життя, адже саме він нас найкраще характеризує.
Інші люди не можуть прийти й диктувати нам, як правильно жити. А якщо таке вже трапилося, необхідно боротися
— У виборі професії зіграв роль і приклад батька. Вийшовши на пенсію в 49 років, тато щоранку йшов на пробіжку. Це говорить про його самоорганізацію, тому я й досі мрію бути таким, як він, — ділиться моряк.
Історія на борту катера
Вітер, що свистить у вухах й пронизує одяг, здається, Михайла не бентежить. Проте він дивиться на нас, закоцюблих, і пропонує продовжити розмову в приміщенні. За мить ховаємося від холоду в найближчому ресторані на набережній.
— Якби ми зараз були на катері, показав би символи, пов’язані з вашим містом, — говорить військовослужбовець. — В історичному кутку нанесено герб і прапор Сум, а також шеврон нашого катера та його бортовий номер. Ще маємо опис історії нашого попередника — корвета «Суми», — зазначає моряк.
Корабель, про який згадав Михайло, створили в 70-х роках минулого століття для протидії підводним човнам потенційних противників. Він входив до складу Чорноморського флоту СРСР, а після розпаду Радянського Союзу його передали Військово-морським силам України. Та невдовзі корвет довелося утилізувати, бо наша країна отримала його в не боєготовому стані, а на ремонт коштів не було.
Сучасний патрульний катер «Суми» спроєктований в береговій охороні США в 80-х роках 20 століття. У 1986 році корабель типу Island, який тоді називався «Окракок», доставили на військово-морську базу берегової охорони США в Балтиморі. Там він і проходив військову службу.
У 2019 році його вирішили передати Україні для посилення Військово-морських сил. Тож наприкінці листопада 2021 року патрульний катер «Суми» в парі з катером «Фастів» прибули до Одеси. Вже за кілька днів їх зарахували до складу ВМС України.
— Довжина нашого катера — 33.5 метри, ширина — 6.4, водотоннажність, тобто кількість води, що витісняє катер — 167 тонн, — не затинаючись перераховує характеристики Михайло — Максимальна швидкість — 29.5 вузлів. Мовою автомобілістів — це 54 кілометри за годину.
— Для морського транспорту — це хороший показник, мало хто так ходить. Ми наче «Ламборгіні» у світі кораблів, — наголошує моряк та продовжує: — осадка, або занурення у воду, в нас невелике — 2.1 метра. Це дозволяє виконувати специфічні завдання в умовах Одеського мілководного шельфу.
«Суми» на війні
Михайло розповідає, що в Сполучених Штатах корабель використовували як патрульний катер берегової охорони. В Україні він свого профілю не змінив, але отримав ширші вогневі спроможності.
— Ми встановили артилерійську установку більшого калібру, яка має вищу дальність, ефективність та кращу купчастість стрільби. Під час війни вона допомагає вражати засоби повітряного нападу противника. Це можуть бути ракети, дрони та інші безпілотні літальні апарати, не встановлені за типом і зразком. Також ми можемо ліквідовувати плавучі міни.
Вік катера чималий — 37 років, утім, моряк просить на це не зважати, адже корабель глибоко модернізований та має найсучаснішу систему навігації. Автономність катера — 5 діб, але це не межа. Військовослужбовець зазначає: що більші запаси води на катері — то триваліший його термін перебування в морі.
За два тижні до початку повномасштабного вторгнення патрульний катер «Суми» вступив у кампанію надводних кораблів, тобто виконав необхідні комплексні задачі й довів свою спроможність захищати узбережжя Чорного моря. Як розповідає Михайло, напередодні великої війни кораблі та катери ВМС розосередили. Наказ змінити пункт базування надійшов і катеру «Суми».
— Звісно, ми про щось здогадувалися, бо тема війни постійно виринала в новинах. До того ж за певними заходами, що проводили Військово-морські сили, було зрозуміло: нас до чогось готують. 23 лютого ми отримали наказ змінити пункт базування. Після того оголосили бойову готовність №1.
Отож близько опівночі ми почали вартувати засоби повітряного нападу противника. Насправді тоді ще не знали, чого чекати, але після сумнозвісної промови нешановного пана все стало зрозуміло. Понад те — в Одесі почулися перші прильоти, — згадує моряк.
Упродовж двох наступних днів патрульний катер «Суми» вражав повітряні цілі, а потім вийшов в море на бойове завдання. Яким саме воно було, Михайло тримає в секреті. Зараз корабель знаходиться на бойовому чергуванні у двох варіанти вахти — це протипідводно-диверсійна оборона та чергування в протиповітряній обороні. Звичайно, корабель має бойовий рахунок, проте скільки й чого саме він знищив, моряки поки не розголошують.
«До корабля приростаєш душею»
То як проходить служба на військовому катері, що має назву нашого міста? Поки сум’яни сплять, моряки на кораблі підіймають прапори Військово-морських сил. Цей ритуал відбувається кожного ранку. Потім команда приводить катер до ладу. Михайло каже, що в моряків є залізне правило: порядок і чистота мають бути незалежно від будь-яких зовнішніх обставин. Військовослужбовець пояснює:
— Катер завжди повинен мати належний вигляд — це і про естетику, й про безпеку. Адже, наприклад, стан лакофарбового покриття впливає на стан корозії катера, а жорсткість корпусу — на безпеку плавання.
Михайло розповідає, що після корабельних робіт моряки йдуть на навчання — бойове чи загальної підготовки, а коли екіпаж отримує бойове розпорядження, катер виходить в море на виконання завдань.
— До повномасштабної війни довготривалих походів було більше, а зараз їх не вистачає. Знаєте, декого на початку служби у ВМС приваблює романтика: вихід в море, заходи й світанки, зорі…
Але насправді основна проблема моряків знаєте яка? Морська хвороба. Та мова йде не про нудоту. Це туга за морем, коли ти на суші, і туга за сушею, коли ти в морі
Та й до корабля, на якому служимо, ми маємо ніжні почуття — до нього приростаєш душею. Не дарма ж в англійській традиції корабель називають не it, а she, тобто вона. Тому, якщо моряк повинен змінити місце служби, це зазвичай сприймається важко.
Та є не лише романтика, а й страхи. У кожного вони свої. Уявіть, ми виходимо в море, а воно всюди, це турбує людину внутрішньо. Тому хтось боїться висотних робіт, які необхідно виконувати, а хтось — шторму, затоплення. Проте все це все лікується знаннями.
Коли людина чує пояснення, мовляв, так, всюди море, але його глибина 10 метрів, а в нас осадка — 2 метри й висота катера — 16.7. Тоді вона розуміє, що ми не затонемо, навіть якщо трапиться щось серйозне. Як правило, страх після цього зникає, — запевняє Михайло.
З катера — ні кроку
Військовослужбовці флоту здатні витримувати безліч стресових ситуацій і при цьому ефективно виконувати свої обов’язки. Служба на кораблі важка й фізично, й морально, бо моряк — це широкопрофільна особа. Понад те — навіть матрос, за словами Михайла, не тільки важко працює, а й уміє користуватися чималою кількістю техніки. До того ж свої знання він має підтвердити заліками.
— Тому, щоб підтримати емоційний стан військовослужбовців, командир наказав завести на кораблі тварин. У нас їх дві одиниці, — серйозно говорить Михайло й продовжує: — вони обліковані та поставлені на всі види забезпечення. Їм обом надали первинне військові звання «рекрут» та включили до позаштатного складу екіпажу, — з іронією говорить він.
Мова йде про британського кокер-спанієля Чарлі та дворову кішку Гільзу, які живуть разом з екіпажем на катері. Михайло говорить, що тварини досі не навчилися ділити між собою територію й постійно змагаються одне з одним за неї. Та навіть попри це, милі створіння поруч радують око.
— Дивишся втомлений, як кораблем бігає щаслива тваринка, що не розуміє, які серйозні люди навколо неї живуть і, думаєш: «Може, на життя необхідно трохи простіше дивитися»? А ще її можна погладити, це теж засіб, щоб зняти стрес, — розповідає Михайло.
Хоч тваринки й мають однакові військові звання, права у них різні. Пес Чарлі може сходити на берег і гуляти суходолом, а от Гільза — ні. Вона завжди має бути на борту. Моряки вважають: якщо кішка перед виходом в море покидає корабель, вона відчуває щось недобре.
— Тому екіпаж катера «Суми» просто заборонив їй це робити, — жартівливо говорить Михайло. — Це серйозні речі, справді, бо вона сходить, а колектив потім хвилюється.
П’ють морську воду та викидають одне одного за борт
Михайло каже, що моряк — це суцільна забобона. З деяких марновірств військовослужбовець і сам сміється, але певні підтримує. Каже, що таким чином легше гуртувати екіпаж. Об’єднують колектив і морські культурні цінності.
— У нас є традиції, наприклад, ось ці кепки — говорить Михайло, беручи до рук свою, із зображенням проєкту катера «Суми» в профіль. — Моряки боролися за них ще з 90-х років. Коли розпався Радянський Союз і військовослужбовці ВМС змогли їздити за кордон, у своїх колег-моряків вони побачили такі кепки.
Наших військових зацікавила одна особливість — на них було зображено профіль корабля, відповідно до його діаметральної площини, а також зазначено посаду
З того часу українські моряки й почали просувати цю ідею. І от, наказом командувача ВМС було затверджено оці кепки, як елемент форми одягу на кораблях. Тож командир військової частини катера «Суми» встановив у нас таку форму одягу. Утім, такі кепки не для всіх, — зазначає Михайло, — їх носять лише ті, хто здав необхідні заліки та показав свої знання в певних сферах.
Серед морських традицій, про які згадав Михайло, також є ритуал посвячення в моряки, або як вони самі його називають — «оморячення». Він полягає в тому, що військові мають випити з плафонів 700 грамів морської води. Усе це відбувається офіційно: відповідальні створюють наказ та посвідчення моряка. В останньому зазначають координати, де відбулося «оморячення».
Також є традиція, пов’язана з появою дітей. Якщо в моряка народжується донька, його викидають за борт, незалежно від пори року, а якщо син — батько має випити 750 мілілітрів морської води.
«Море — не для всіх»
Колектив на катері суто чоловічий, втім, Михайло каже, що це ніяк не пов’язано з повір’ям, що жінка на кораблі приносить біду. Навпаки — переконує, що був би цьому радий. Але військовослужбовець одразу зазначає, що така можливість цілковито залежить від готовності особового складу й соціуму до гендерної рівності.
— Мова йде про умови перебування жінки на катері. В окремому кубрику вона зможе жити тільки якщо буде офіцеркою — такі правила. В усіх інших випадках, жінка буде жити в загальному кубрику, а це для нашого суспільства незвично.
Хоча під час мого стажування на польському десантному кораблі, курсантки й курсанти не тільки жили в одних приміщеннях, а й використовували одні кімнати, щоб привести себе до ладу. Думаю, наше суспільство до такого ще не готове.
Нині серед екіпажу катера немає жодного жителя Сум. У самому місті теж ніхто з моряків не був, але вони знають історію його заснування й те, що «в місті живуть сумчани або сум’яни».
Потрапити до складу екіпажу патрульного катера складно, адже, за словами Михайла, в них черга з охочих служити на борту «Сум». Однак впевненим у своєму виборі радить цікавитися наявністю вакансій у військкоматі.
— Якщо на патрульному катері буде вільне місце, керівництво передасть військкомату відношення, поспілкується з кандидатом і запросить на борт. Лише зауважу, що людина може прийти на корабель, а за два дні завити. Тому що море — не для всіх. Море — це важко.
Цю історію ми записали завдяки підтримці учасників Клубу Цукру. Приєднуйтеся, аби читати ще більше текстів про світлу сторону міста
