Джон Гейнор і Даніель Ральф живуть у невеликому місті Бургхед на півночі Шотландії. Наприкінці жовтня вони здолали понад 4 000 тисячі кілометрів на шкільному автобусі, щоб привезти в Суми гуманітарну допомогу. Про наше місто волонтери дізналися від мисткині Каті Гєзи. Через повномасштабну війну вона з доньками вимушено переїхала в Шотландію. Їхнім хостом, тобто господарем дому, був саме Даніель Ральф.
Коли українки захотіли повернутися на Батьківщину, чоловік вирішив, що доправить їх особисто, а заразом підтримає людей, що живуть в умовах війни. Розповідаємо історію дружби, що об’єднала шотландський Бургхед та українські Суми.
Народження дружби
Мисткиня Катя Гєза родом з Києва, проте вже 10 років живе й працює в місті над Пслом. Вона створює керамічний посуд, картини й скульптури. Перші місяці повномасштабної війни Катя провела в Україні, пересуваючись маршрутом Суми — Мукачево — Суми. Навесні, коли росіяни втекли з нашої області, вона вирішила виїжджати, адже зрозуміла, що ворожі обстріли не припиняться.
— Мені було лячно за дітей, боялася, що взимку ми залишимося без світла й тепла, і що я не впораюся з цими проблемами, — пригадує вона.
На початку великої війни Катю в Шотландію кликала подруга, навіть познайомила її з потенційним хостом. Ним виявився власник невеликої ферми, нащадок сімейного бізнесу з ритуальних послуг Даніель Ральф.
Між українкою і шотландцем зав’язалося спілкування, під час якого з’ясувалося, що вони мають чимало спільного. Зокрема, обоє займаються гончарною справою. Зрештою, у травні 2022 року, Катя з доньками поїхали до Даніеля в містечко Бургхед, що з трьох сторін омивається Північним морем.
— Шотландія — надзвичайно красива країна. Подорожуючи автівкою, ти бачиш, як морські ландшафти змінюються гірськими. В чомусь ця країна схожа водночас на Карпати й Крим, щоправда, холодний. Села там старовинні, будинки — зведені з темно-сірого каменю. З ними добре гармоніюють домашні сади з яскравими квітами, кущами й мохами, — описує Шотландію Катя.
До приїзду гостей Даніель готувався, каже сум’янка. Розвідавши, що українці люблять борщ, він посадив на городі буряки, які дозріли саме тоді, коли Катя з доньками прибули в Бургхед. Пізніше Даніель навіть навчився готувати цю страву. Спеціально для неї вони з дружиною купили суповарку.
Взагалі, каже Катя, було помітно, що шотландець переймається емоційним станом своїх гостей. Щоб українки не сумували, він часто вигадував різні активності.
— Це могло бути щось спонтанне, на кшталт: «Поїхали зловимо дикий бджолиний рій. На фотографіях у фейсбуці я бачив, де він висить». І ось ми в спеціальних костюмах уже ловимо бджіл. А бувало, що Дані, як його всі називають, мав готову ідею. Якось ми поїхали до моря, набрали три літри води й випарували її на вогні. У такий цікавий спосіб дізналися відсоток солі в морі. Звісно, я ніколи не забуду ці досліди, — запевняє сум’янка.
Заробляють фермерством і мають віскарні
За кордоном Катя іноді думала про спільні й відмінні риси Шотландії та України. Між країнами мало схожого, каже вона, і найперша відмінність — це клімат і ставлення до нього.
— Чи не найбільше мене вразило, що чимало чоловіків і хлопчиків ходять там взимку в шортах. Температура -5 градусів їх не лякає. Одного разу Дані приніс мені газету зі статтею «Чому листоноші обирають працювати взимку в шортах». У ній пояснювали, що під час дощу шорти висихають швидше, ніж штани. Можливо, ця звичка якось пов’язана з предметом національного чоловічого одягу — кілтом, — припускає вона.
Також сум’янка помітила, що шотландці полюбляють жити за містом й селитися невеликими «вілліджами». Мегаполісів в країні немає. У великих містах живуть від 500 до 700 тисяч осіб. Чимало людей заробляють фермерством і мають віскарні, які там розташовані майже на кожному кроці.
Якщо на роботу треба їхати в інший населений пункт, то люди зазвичай користуються своїми автівками — вони є майже в усіх. Водночас громадський транспорт в країні дорогий, каже Катя, — проїзд у ньому безплатний лише для дітей та пенсіонерів.
— Насправді важко порівнювати Суми і Бургхед, адже містечко складається з п’яти вулиць уздовж моря. Втім, я б відзначила, що у шотландців відсутнє бажання позбавлятися старого, щоб створювати нове. Було б добре, якби сум’яни перейняли вдумливе ставлення до своїх надбань. Щоб нові архітектурні елементи не спотворювали міський ландшафт, а вписувалися в нього органічно.
— Я досі не можу пережити реставрацію архітектурної пам’ятки на Соборній, коли верхня частина будівлі стала жовтою, а благородні лінії зіпсували. Хто це зробив? В невеличкому Бургхеді такий підхід до реновацій здається немислимим, — зазначає Катя.
За її спостереженнями, у Шотландії й досі пам’ятають світові війни. Пам’ятники загиблим є в кожному селі.
— Я бачила стіну з портретами тих, хто поліг під час Першої світової, понад 100 років тому. Це схоже на сучасність українців. У ній теж є портрети, але наші громадяни загинули вже під час війни з росіянами.
А одного разу в дворі батьків Дані я помітила жорна. Одразу ж згадала, що подібні бачила в Сумах, в глибині вулиці Кузнечної. І ось ця схожість між нашими країнами стала для мене справді дивовижною, — пригадує Катя.
Coffee morning, щоб зібрати кошти
Шотландці полюбляють щось святкувати, розповідає сум’янка. Вони мають безліч локальних і національних приводів для гулянь. Наприклад, двічі зустрічають Новий рік.
— Бачила, як святкують один з них, піктський. Свято походить ще з тих часів, коли на цій землі жив давній народ — пікти. Усе село збирається, щоб спалити діжку з дьогтем. Посудину наповнюють палицями, підпалюють та носять вулицями. Палиці, які випали, забирають жителі найближчих будинків. Вважається, що вони відганяють негаразди. У фіналі діжку виносять на пагорб над морем і повністю спалюють, а потім п’ють віскі, — описує побачене Катя.
Також шотландці святкують день народження свого національного поета Роберта Бернса, говорить вона. Цього дня вони читають вірші, грають на волинці та їдять хаггіс, страву бідняків, якій Роберт Бернс написав оду.
— Під час такого святкування ініціатор вечірки роздрукував нам портрет Тараса Шевченка й пісню шотландською мовою, щоб ми могли підспівувати. Було зворушливо. Всі шотландці запитували, чи українці теж святкують день народження свого національного поета? Мусила сказати, що ні, але ідея здалася привабливою, — зізнається Катя.
Шотландські громадяни повністю включені в життя своїх містечок, каже сум’янка. Щоб зробити населений пункт комфортнішим, або підтримати якісь ініціативи, місцеві жителі організовують Coffee morning. У такий спосіб вони збирають кошти, щоб облаштувати клумби, встановити пам’ятні камені, підтримати місцевий музей, закрити потреби футбольних фанів чи безпритульних тварин.
Відвідувачі заходу платять за вхід, сідають за столи й снідають чимось простим, наприклад, традиційними оладками. Потім організатори проводять лотереї. Подарунки для них люди приносять впродовж кількох тижнів, часто вони роблять це інкогніто.
Де позичити автобус?
За дев’ять місяців, проведених в Шотландії, Катя з доньками встигли познайомитися з історією та культурою цієї країни, подружитися з родиною Ральфів. Однак українки щоденно сумували за домівкою і своїм звичним життям. До того ж через складний клімат у Каті загострилися хвороби, тому сім’я почала збиратися в дорогу. Дізнавшись про це, Даніель вирішив: найкраще, що може зробити для них, — допомогти дістатися дому.
Спершу треба було позичити в когось автобус. Однак ніхто не погоджувався. Коли люди чули, що друзі збираються їхати в Україну, де йде війна, ошелешено перепитували: «Ви їдете... Куди?»
Зрозумівши, що автобус ніхто не позичить, Даніель вирішив купити його на аукціоні. Проте ставка виявилася зависокою, тому довелося кинути цей намір. Але згодом щастя усміхнулося Даніелю — його друг Кріс Гарріс теж вирішив їхати в Україну. Тож автобус товариші купили за спільні кошти.
Щоб зібрати гроші на подорож і закупити речі для гуманітарної допомоги, Даніель організував Coffee morning. Як згадує він сам, подія збіглася з ракетною атакою Росії на Україну, тож ініціативу підтримало чимало жителів Бургхеду. Вони були розлюченими на росіян.
Настала пора збиратися в дорогу. В шкільний автобус завантажили речі Каті та її доньок, під зав'язку наповнили його гуманітарною допомогою. На початку подорожі волонтери забрали з собою ще одну українку, вона хотіла потрапити на похорон кращого друга, який загинув на війні. Дорогою також заїхали в Люксембург, до рідної сестри Каті. Востаннє вони бачилися ще на початку повномасштабної війни.
Загалом волонтери проїхали понад 4 000 кілометрів, провівши в шкільному автобусі 5 діб. Вони згадують, що коли дісталися Києва, були щасливі й страшенно втомлені. Найбільше, каже Катя, шотландців вразило, що на фоні війни, в країні вирувало звичне життя
У липні 2023 року фінальною точкою подорожі шотландців в Україну став Київ. Проте вже у жовтні Даніель Ральф знову привіз гуманітарну допомогу. Тепер він відвідав Суми.
Дивували чисті вулиці
— Під час першої подорожі в Україну ми стали справжніми друзями, — згадує Даніель Ральф в редакції «Цукру». — Пам‘ятаю, як тоді повернувся додому, і відчув себе страшенно самотнім. Потім пригадав, як багато зробили, щоб купити шкільний автобус. Ми мали зробити це вдруге.
Щоправда, цього разу Даніель прибув в Україну з графічним дизайнером і мандрівником Джоном Гейнором.
— Я побачив Дані по телевізору в пабі, — пригадує Джон. — Після першої подорожі в Україну він став доволі популярним. Я знав, де живе Дані, бо ми були знайомі, тож пішов до нього й сказав: «Поїду в Україну з тобою». Згодом ми вирушили в мандрівку, — розповідає волонтер.
Під час своєї другої подорожі шотландці привезли з собою усе, що може знадобитися в лікарнях для цивільних і військових: колісні крісла, милиці, турнікети, ліки, шкарпетки. Волонтери також доставили дитячі речі: одяг для немовлят, ковдрочки, які власноруч в’язали жительки Бургхеду, а ще памперси, пляшечки та іграшки. Ці речі шотландці передали в Сумський обласний будинок дитини.
— Ми зробили це тому, що зробили. Кріс на пенсії, а я працюю сам на себе. Ми маємо на це час. Загалом, я дуже емоційно сприймаю, коли бачу дітей без батька й матері. Хочеться зробити їхні життя трохи ліпшими. У такі моменти розумію, що Росія б’ється й зі мною теж. Для цієї війни немає жодних причин — це злочин. Всі це бачать й бажають вам тільки перемоги, — каже Даніель.
До війни шотландці майже нічого не знали про Україну. Кажуть, що їм були відомі якісь факти про Другу світову війну та про футбольний клуб «Динамо». Познайомитися ближче допомогла Катя з доньками й власні спостереження.
— Мені сподобалася ваша архітектура, — стверджує Даніель. У Києві, Сумах, Луцьку, навіть в селах зустрічається поєднання старовинних будівель та бруталізму. Дивували чисті вулиці, адже ми думали, що тут припинили займатися прибиранням, бо ж іде війна, — ділиться думками Даніель. — Як на мене, Україна схожа на Шотландію в 1970-х роках. Деякі локації мені її архітектурно нагадують. Залюбки б тут пожив, якби мав років 20.
Ми були здивовані, що нормальне життя не припинилося! У вас фантастична архітектура, швидкісні дороги. Я багато де подорожував. Київ — це місто світового масштабу, — акцентує Джон Гейнор
Шотландці запевняють, що готові відвідати Україну втретє, але до подорожі необхідно ретельно підготуватися. Для такого далекого шляху потрібні сили й кошти.
— Зараз плануємо продати шкільний автобус, на якому подорожували, адже витратилися на мандрівку. Але, можливо, наступного літа спробуємо приїхати в Україну ще раз. Думаю, жителі Бургхеду мене підтримають.
