Часом хочеться, щоб твої улюблені речі мали інших власників. Причини бувають різні: просто набридли, або необхідно позбутися емоцій, що з ними пов’язані. Найкращий спосіб дати цим речам друге життя — продати їх на барахолці. Ця пані нещодавно гостювала в Дворику на Кузнечній. Barbara Holka пропонувала гостям поспілкуватися, смакуючи коктейлі, викинути в смітник російську літературу, зібрати кошти на ЗСУ та продати чи купити речі з історією. Хто саме і що продавав — розповідаємо нижче.
Марго Іваненко
Організовувала Barbara Holka, продавала взуття, одяг та сумки
Марго працює менеджеркою в Цукрі і вона — одна з організаторок Barbara Holka. Майже нічого не продала, бо контролювала хід івенту й пила коктейлі.
Продала сукню, в якій була щасливою
— Я часто буваю на сумській барахолці, там завжди можна знайти кльові речі з історією. До прикладу, відшукала за 5 гривень чашки з чеської порцеляни, а вона коштує шалених грошей! Нині цими чашками користується весь наш офіс. Тому я за те, щоб у кожної речі була своя історія, бо ти не просто купуєш щось, ти купуєш енергетику іншої людини.
На нашій барахолці я майже нічого не продала. Мабуть, тому що більше часу слідкувала за організацію заходу й пила коктейлі, ніж стояла біля своєї ятки. Принесла сюди майже все своє взуття на підборах, бо вже не пам’ятаю, коли носила його востаннє.
Ще в мене була прикольна вишита сукня — легка й схожа на вишиванку. Я її купувала перед поїздкою в Чорногорію. Ця річ асоціювалася з легким і красивим емоційним станом. Вона нагадувала час, коли ми жили в Которі, на березі затоки.
Звісно, сукня дорога для мене, але я більше не хочу її бачити. Море, подорожі і легкість уже не сприймаються так, як колись
Тому так, я продала свою вишиту сукню, в якій була щаслива. А дівчинці, що її купила, сказала: «Ви не пожалкуєте, бо в ній живуть хороші емоції».
Юлія Коваль
Продавала авторські намиста з бісеру
У звичайному житті Юля працює в медіацентрі Сумського державного університету, веде сторінки соціальних мереж СумДУ, а також створює для них контент. Перший досвід продажу отримала на Barbara Holka.
Продала всі прикраси, хоча продавати не вміла
— Я людина творча, люблю створювати, а не продавати. Можу годинами сидіти й в’язати гачком або спицями, робити прикраси з бісеру. Продавати я не вмію, тому раніше, якщо була така необхідність, робила це через знайомих.
Загалом, на барахолці я була вперше, а уявлення про неї мала з фільмів. Це ті сюжети, коли головний герой проходить старовинними вуличками Франції чи Італії, де продають антикваріат, книги й платівки. Насправді в загальному розумінні барахолки мене завжди цікавили, бо вони дають можливість знайти щось незвичайне, унікальне, щось зі своєю історією.
Я кайфонула від спілкування з людьми. Вони цікавилися моєю роботою не для того, щоб підтримати бесіду, а хотіли дізнатися, як саме народжуються прикраси і як довго їх створювати
Навіть брали мої контакти, щоб замовити прикраси, які вже купили інші люди. Я продавала традиційні українські намиста, які мають назви гердан, криза й силянка. Люблю сам процес створення — мене цікавлять нові схеми, кольори, майстер-класи.
Через те прикраси потроху збиралися. Аж тут — така подія, та ще й пов‘язана з благодійністю! Тому, попри те, що не вмію продавати, вирішила взяти участь у заході. Усі прикраси, які демонструвала, в мене купили.
Анна Ковнер
Продавала одяг, парфуми, книжки
Анна викладає школярам фізику й математику та вчиться в магістратурі Сумського державного педагогічного університету. Каже, що на барахолці хотіла «вполювати» прикраси з бісеру, але не встигла.
Коли речі, подаровані колишніми, допомагають ЗСУ
— Я за те, щоб організовувати такі барахолки частіше, бо у кожного вдома є «непотріб», який зацікавить когось іншого. Складно лише себе стримати, щоб не набрати нових речей. Є небезпека, що вони продовжать лежати, але вже в мене вдома.
До Barbara Holka якогось великого досвіду продажу в мене не було. Хіба що в університеті продавала смаколики на благодійних заходах. А тут я пропонувала купити одяг, який не ношу, парфуми, якими не користуюся, взуття, що не підійшло за розміром.
Також продавала книжки, які часто купую імпульсивно. Не дивно, що з часом деякі з них втратили для мене свою актуальність. Втім, на барахолці вони мали попит — із десятка видань у мене залишилося тільки одне. До того ж я змусила свою подругу привезти сюди свою мінібібліотеку. Ми і її успішно продали.
Серед товарів у мене також був одяг, який дарували колишні хлопці. Хтось таке спалює, а я вирішила продати, тому що це прикольний спосіб зібрати гроші на ЗСУ
Звісно, були й речі, які я придбала. Купила собі сумку, набір тарілок та вишиту сорочку для мами. Не встигла лише вполювати плетені прикраси з бісеру.
Віталія Мурай
Продавала авторські постери, одяг та книжки
Віталія працює артдиректоркою Дворику на Кузнечній та створює ілюстрації й постери. Вирішила взяти участь у благодійній барахолці, бо стало цікаво, чи зможе перебороти свій страх.
Барахолка — це виклик для себе
— Я вперше на барахолці. Раніше свої роботи здебільшого виставляла під час благодійних акцій, оце тільки зараз спробувала їх продати. Спочатку було страшно — раптом нічого не куплять? А потім стало цікаво — чи зможу щось продати? І змогла, більше ніж на дві тисячі гривень! Словом барахолка була для мене челенджем: чи зможу зробити, чого боюся?
Першою я продала вишиванку, ще в мене були капці з єдинорогами, лайтбокс, книжка й мої постери. Останні я почала створювати під час війни, серед них є й намальовані в підвалі під час обстрілів.
На барахолці трапилася цікава історія. Я виставила два постери, які були в єдиному екземплярі. Вони навіть були вже потертими, бо побували на виставках і фестивалях. До мене підійшли хлопець та дівчина, довго їх роздивлялися й не могли визначитися, який обрати. Зрештою придбали той, що я створювала, як рефлексію на блекаути — «Сміливі мають світло всередині».
Увечері чоловік мені написав, що подруга подарувала той плакат йому. А потім каже: «Хочу теж для неї купити постер». Тож вийшло, що вони обмінялися ілюстраціями війни
Анна Бераіа
Продавала прикраси, сумочки та речі свого тата
Анна пише й співає пісні про кохання. Має в Сумах власну студію вокалу, де навчає людей вправно володіти своїм вокальним апаратом. На барахолці продавала речі, які вже давно лежали в коробках.
«Хотілося розповідати про речі, які продаєш»
— Ставлення до барахолок в мене прекрасне. Добре, коли речі можуть знайти нового власника й бути корисними, а не просто викинутими на смітник. Колись я бувала на блошиному ринку в нашому місті, але не скажу, що мені було там цікаво. Нічого там не купувала, цим більше любить займатися мій тато.
Досвіду продажу раніше не мала, тому було цікаво спостерігати за тим, як люди обирають певний товар. Загалом на Barbara Holka була невимушена атмосфера, хотілося спілкуватися з людьми, розповідати про ту чи іншу річ, яку продаєш.
Більшість речей, які я пропонувала купити на Barbara Holka, вже не приносили мені радості. Вони по кілька років лежали в коробках або просто висіли на гачку. Я продавала речі тата, свої прикраси, сумочки, куплені на секонді, якісь дрібнички, непотрібні мені, але корисні людям.
Особливих спогадів із тими товарами в мене немає, просто вирішила, що комусь вони будуть приносити хороші емоції. Так воно й сталося! Люди, які купували в мене речі, говорили: «О, я цю сумку точно куплю, бо вона пасує під мій лук сьогодні».
Barbara Holka скасовує російську культуру
Barbara Holka — це одночасно благодійна барахолка, коктейльна вечірка та маніфестація позиції українців щодо російської культури.
За умовами участі, половину прибутку з продажу речей отримали продавці, а інші 50% йшли на рахунок організаторів. Із них 30% отримав Громадський фонд «Суми» на пікап для 117 бригади, а 20% пішли на потреби дворика, де відбувалася барахолка.
Під час івенту ми також збирали російськомовні книги, щоб віддати їх на макулатуру й перетворити на туалетний папір. Сум’яни принесли нам (увага) 1 110 кілограмів книг російських авторів. У підсумку, на пікап для 117 бригади вдалося зібрати 12 000 гривень
