Як в один момент перетворити студію звукозапису на цех з пошиття сумок для аптечок? Відповідь на це питання знають охтирчани Павло Ігнатченко та Артем Саливін. Уже майже рік вони разом з командою забезпечують військовими аптечками підрозділи по всій лінії фронту ― від Білопілля до Херсону.

У 2021 році ми вже розповідали історію Павла ― як він створив студію звукозапису, про його проєкти та плани щодо майбутньої діяльності. Нині Цукр знову поспілкувався з ним, щоб розповісти його історію волонтерства для ЗСУ, про благодійні проєкти для молоді та чи планує знову проводити вечірки у Охтирці.

Зрозумів, чому «Град» має таку назву

Павло розповідає, що Охтирка завжди була військовим містечком. Тут кожен має знайомих, які проходять службу. За його словами, 24 лютого всі охтирчани погано спали ― вночі дивилися звернення українського Президента, а вже зранку слухали новини про російські танки та триколори в місті.

― Я виходив у центр Охтирки, бачив, що наш червоно-чорний прапор висить на місці й на душі ставало легше, хоча на околицях вже було чутно звуки боїв. Наступного дня зрозумів, чому «Град» має таку назву. Тоді ми з сім'єю ночували в підвалі і слухали звуки вибухів, що нагадували справжнє стихійне лихо. Саме в ті дні почали спілкуватися з військовими, щоб знаходити їм те, що було терміново необхідно. Це було складно, адже всі магазини були зачинені.

Доки не відкрилися магазини, Павло розвозив на велосипеді замовлення військових. Водночас вирішив запустити мерч, присвячений Охтирці. Разом з друзями надрукували на футболках принт з пляшками охтирського пива та підписом «Охтирка місто герой». Планували зробити близько 30 футболок, щоб підтримати містян, проте отримали замовлень на понад 300 штук. Кошти з продажу спрямували на благодійність ― купили плитоноску, тканину для перших аптечок та дрон, який відправили військовим у Бахмут.

Після запуску мерчу команда вирішила, що варто розширити тему пляшок та зробити для них «чохли», які люди могли б використовувати на вулиці замість пакетів. Павло розповідає, що в травні 2022 року до них завітала знайома, яка служила у Госпітальєрах. Вислухавши їхню ідею, порадила не займатися дурницями, а зробити щось корисне для війська, наприклад, пошити підсумки для аптечок.

Аптечки, ноші та «одяг для гаубиць»

Артем Саливін вже 12 років займається реставрацією взуття та сумок й має свою майстерню. Він створив першу модель підсумки та навчив команду з 10 людей шити.

― Коли почали шити на студії звукозапису, я за кілька вечорів навчив чотирьох людей з нуля. Тепер вони можуть відтворити всі етапи роботи ― від вирізання до заклеювання та прошивання швів.

Він розповідає, що їхня робота зараз нагадує злагоджений конвеєр. Команда з найближчих друзів збирається вечорами: хтось робить основу, інші ― шиють та проклеюють. Потім кожну готову сумку комплектують медичними засобами та майже одразу відправляють військовим поштою.

За словами Артема, перші аптечки вони шили з неправильними змійками та не дуже зручної форми ― військові тестували їх та радили, як покращити. Майже за рік роботи вони встигли створити 8 моделей ― змінювали тканину, змійки, форму лекала та розмір. Зараз команда виготовляє сумки для аптечок за стандартами НАТО.

Павло розповідає, що одного разу вони співпрацювали з харківською командою «Codeit4life», які забезпечують військових на Куп’янському напрямку. Вони запропонували Павлу матеріали та наповнення для виготовлення 100 аптечок. Проте, щоб пошити таку кількість власними силами, команді довелося б витратити понад 5 місяців.

Тоді вони звернулися до місцевого виробника сумок. Власник виробництва погодився допомогти ― Павло та Артем принесли матеріали, зразок та показали робітникам підприємства, як їх шити. Доволі швидко вони спільно виготовили цю партію й продовжили співпрацю.

― Остання модель ― це Луї Віттон серед аптечок. Нам принесли зразок для її створення військовослужбовці з ГУР. Коли ми віднесли її на виробництво, щоб зробити масове замовлення, нам жартували у відповідь: «Може ще шкіряною її зробимо?», ― ділиться Артем.

Окрім сумок, команда виготовляє одноразові ноші без палок. З ними можна евакуювати військового з червоної зони, в якій не можна надавати медичну допомогу. Також команда реставрує плитоноски, ремонтує протертий одяг військових, використовуючи залишки тканини.

― У нас є друг, який постійно їздить у Бахмут. Одного разу він спитав, чи зможу пошити одяг. Я таким не займаюся, проте він уточнив, що це «одяг» для гаубиць. Вирішили спробувати, зідзвонилися з командиром гармат і він надіслав креслення. Я у них нічого не зрозумів та десь годину ми спілкувалися телефоном, щоб розписати, що треба зробити.

За два дні ми пошили чохли. Друг мав передати їх і перед виїздом на фронт розповів, що командир зробив всі заміри онлайн-лінійкою з айфона. У цей момент зрозумів, що дарма витратив кілька днів. Проте пізніше мені відправили фото, на якому було видно, що все підійшло до сантиметра. Ми створили кілька таких комплектів, ― розповідає Артем.

Команда відправляла свої вироби військовим майже по всій лінії фронту ― від Білопілля у Сумській області до Херсона. За словами Павла, після 400 аптечки перестали їх рахувати.

Для комплектації співпрацюють з іншими фондами та організаціями, адже тканина, змійки та медикаменти для наповнення коштують дорого. Одна аптечка з якісним складом вартує близько 6 тисяч гривень.

― Наприклад, у нас є гарний партнер ― Львівська Реформатська Церква. Вони допомагають із наповненням аптечок. Зараз важливо триматися разом, адже єдності стає все менше. Я помітив, що українці завжди об'єднуються, коли є спільний ворог, а потім починають гризтися між собою. Сподіваюся, що після війни цього стане менше, ― додає Павло.

Для аптечок також використовують гроші з продажу мерчу «Охтирка місто герой», отримують донати від небайдужих громадян та співпрацюють з іншими організаціями по бартеру. Наприклад, за 100 виготовлених нош харківський фонд пропонував медикаменти.

Студія звукозапису стала гуманітарним штабом

Студія звукозапису Павла в якусь мить з артпростору перетворилася на гуманітарний штаб. Тут досі є залишки бинтів, тканини, клею, ящики від зброї, шматки боєприпасів, що прилітали по Охтирці ― їх Павлу дарували військові.

На підлозі залишилися сліди від вмонтованої швейної машинки ― тут команда працювала над аптечками на початку повномасштабного вторгнення. У той час біля майстерні Артема перебували військові й там не можна було шити. Студія стала зручним місцем для роботи, адже Павло створював її енергетично незалежною від комунальних служб ― дровами опалювали приміщення, воду брали з власної свердловини, а під час вимкнень світла вмикали генератор.

Усе звукозаписувальне обладнання розібране ― вже понад рік Павло заходить сюди, тільки щоб покласти або забрати якісь речі.

― Усе ще пишу музику, щоб заспокоїтися. Але роблю це вдома, зводжу треки в навушниках. Тому що не хочу дарма витрачати час на студію, коли можу робити щось корисніше. Інколи відсутність студії заводить мене в депресивний стан, коли бачу як у Києві та Львові несеться творчість. Я відвідував класні заходи, але вдома ще не готовий робити подібне. З іншого боку ― якщо збожеволію, то яка від мене буде користь?

Власна творчість стала для Павла арттерапією. Інколи працює з охтирськими виконавцями й сам пише музику. Нещодавно випустив трек «Лелека» ― пісню про людей, які повертаються додому попри небезпеку з боку Росії.

Охтирка ― нова культурна столиця

Павло планує повертатися до творчої діяльності та організації заходів, бо хвилюється за молодь. За його словами, останнім часом діти від нестачі дозвілля та підтримки витрачають час на різні дурниці.

― У маленьких містах ці процеси краще видно ― виходиш на вулицю ввечері й бачиш, як вони гуртуються. Якщо ми зараз втратимо молодь, це буде гірше ніж у дев’яностих.

Один із проєктів Павла ― створення скейт-парку на території старого заводу. Більше ніж 4 роки він вкладав у нього власні кошти та зусилля: власноруч робив ремонт, варив каркаси столиків та будував рампи для стрибків.

― Хочемо, щоб тут каталися на скейтах, проводили вечірки, працювало кафе. В ідеалі перетворити цей завод на великий артпростір. Наприклад, у Вільнюсі колись був радянський будинок культури. У його підвалі відкрили скейт-парк, в інших частинах приміщення ― кафе, хостел та танцювальний майданчик. Людина з іншого міста могла б провести там всі вихідні й класно відпочити.

За словами Павла, скейт-парк не змінився з 24 лютого 2022 року ― для продовження роботи над ним не вистачає часу та ресурсу, адже всі зусилля йдуть на волонтерську діяльність та пошив сумок.

― Хочемо зробити місто культурним і для цього потрібно працювати з дітьми з підліткового віку. Я сприймаю молодь, як силу, що руйнує та створює. Вони — двигуни всіх революцій та протестів, не мислять категоріями міста та знаходяться у тих місцях, які дозволяють їм розвиватись. Якщо не створимо тут умови та проєкти, цікаві для них, вони поїдуть туди, де це є, або почнуть розвиватись у шкідливих напрямках.

Я не претендую, щоб Охтирка стала столицею Сумської області, а от культурною столицею ― чому ні? Маємо зручне розташування ― Суми, Харків, Полтава поруч, з Києва до Тростянця можна зручно доїхати потягом. І людям точно це цікаво, адже в Сумах немає подібних проєктів

Останній проєкт, втілений командою, запропонувала соціальна педагогиня. Вони провели в реабілітаційному центрі інклюзивний захід з образотворчого мистецтва для дітей. Вирішили піти далі й відправили ці малюнки знайомим діджеям, які відомі на весь світ. Запропонували їм використати малюнки на обкладинці треку чи альбому. За словами Павла, таким чином мистецтво цих дітей побачить весь світ.

― Далі хочемо зробити у реабілітаційному центрі проєкт, пов’язаний з музикою. Діти взаємодіятимуть із фруктами, листочками або водою, ми запишемо ці звуки, а потім перетворимо на електронну музику. Таким чином залучимо їх у світ творчості.

Павло розповідає, що до війни був менш соціально відповідальним. Він робив щось корисне, але лише в рамках своєї культури ― працював зі скейтерами та вечірками. Зараз хоче працювати над тим, щоб нове покоління не втратило себе і ставало тільки краще.

Росіяни хочуть, щоб ми були у депресії

― Мені здається, що росіяни здебільшого хочуть, щоб ми впали у стан депресії. Мав такий досвід, коли не знав, чи роблю щось корисне, чи достатньо моїх зусиль. Якось знайома військова мене заспокоїла. Сказала, що все роблю правильно і на своєму місці принесу більше користі, аніж якщо буду в окопі, ― розповідає Павло.

Аптечки, ноші, турнікети не з’являються просто так. Я не Лачен та не Притула, не фонд «Повернись живим», але роблю власний маленький вклад у нашу перемогу. Це моя данина живим і тим, кого вже немає

Павло переконаний, що українці мають бути в усіх інформаційних просторах, щоб залучати лідерів думок та відомих людей з усієї країни. За його словами, ці люди повинні бачити Охтирку та її руйнування ― щоб розуміли, завдяки яким втратам вони набагато раніше почали жити більш нормальним життям.

Не применшую втрати інших міст, проте переконаний, що Охтирка — це форпост. Місто вчергове виконало свій обов’язок із захисту нашої землі

― Коли мене питають, чи на часі вечірки, хочу спитати ― а чи на часі жити? Якщо підходити до організації адекватно, то чому ні? Для мене це можливість транслювати нову українську культуру та її охтирський стиль. Це може бути нагадуванням усьому світу, що ми також хочемо жити, проте у нас все ще йде війна. Ми щодня втрачаємо людей, а діти не можуть ходити до школи через брак бомбосховищ. Нагадувати про це на часі? Думаю, що так.

Вас може зацiкавити

🔥 На кордоні з Сумщиною знищили два російські танки
Знищили за допомогою дронів
🚶‍♂️ Послухати джаз, зіграти у квіз або намалювати картину: куди сходити на вихідних
Івенти коштують до 500 гривень
📰 Постер сум’янина Антона Фірсіка надрукували в німецькому журналі Slanted
Журнал можна купити за 1140 гривень
🖼 Фотозони, виставки, майстер-класи: куди сходити на «Ночі музеїв 2024»
Івенти для дітей і дорослих
🚎 Тролейбус людських історій. Куди зранку їдуть сум’яни старшого віку
«Нам у Сумах добре, якби не война, взагалі прекрасно жилося б»
🎬 Сум’янин Дмитро Никифоров спродюсував фільм «Ми були рекрутами» про Третю штурмову
Третя штурмова сама запропонувала зняти фільм

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: