Поряд із сумським залізничним вокзалом є унікальний двір, у якому діти читають разом книжки, проводять концерти під вікнами власних будинків та святкують День гарбуза. Якось сусіди викликали поліцію, аби це припинити, але патрульні стали на бік дітей та влаштували з ними фотосесію. Батьки у цьому дворі роблять усе можливе, аби їхні діти легше пережили війну і згадували цей час не тільки з поганої сторони. Одна з активних учасників спільноти на вулиці Привокзальній, мама дівчинки Марії Наталія Гончарук розповідає Цукру, як усе починалося та хто привів у двір вовкодава.
Діти бомбосховищ
Все почалося з повномасштабного вторгнення, у перші тижні якого ми закрилися по своїх квартирах та сховищах і поставили життя на паузу. А після звільнення Сумщини знову вийшли і треба було щось робити. Тому що до великої війни діти ходили на різні гуртки, спілкувалися в школі. Навіть попри карантин вони могли побачитися, виступали з номерами, гастролювали по Україні. У них було активне життя. Потім дітей зачинили і це було психологічно важко.
Найцікавіше те, що діти самі були ініціаторами всього, що відбувається зараз у дворі. Вони просили якихось подій. І ми, батьки, вирішили організувати для них концерт до Дня захисту дітей першого червня 2022 року. Діти самі обрали патріотичні пісні, які вивчили для концерту. Це і «Горить палає техніка ворожа», і гімн України, і багато інших. Ми розмалювали їм футболки: написали на них «З Україною в серці», і додали зображення серця – покоцане і синьо-жовте.
Тоді у нас хтось грав на скрипці та на гітарі, була танцювальна програма. Діти вийшли красиві в однакових футболках у двір. Коли ми під'єднали колонки й увімкнули музику – на це подивитися вийшли всі сусіди. Для більшості це був сюрприз, адже ми не робили ніяких оголошень. Це був концерт для наших дітей, яким потрібно було відволіктися від новин.
«Вишні, ви дивовижні»
Після успіху першого концерту всім захотілося продовження. Причому це сказали діти. Їх за язик ніхто не тягнув. І того літа ми провели ще День вишні, бо саме у цей час у нас була популярна пісня Wellboy «Вишні». На телефонах діти стали слухати українську народну пісню «Ой, у вишневому саду», а у школі вони саме вчили якийсь вірш про вишні. Це збіглося з тим, що у нашому дворі достигли ці ягоди. Потім ми відсвяткували Івана Купала, а далі вже було 1 вересня – День знань. Оскільки у дітей через війну не було в школах традиційної «лінійки», ми хотіли компенсувати їм це свято в межах нашого двору. Так само вони обрали пісні, вірші, танці та вийшли з ними на концерт.
Діти нашого двору різного віку та відвідують різні школи. Наймолодшій учасниці лише три рочки. Склад дітей, які беруть участь у наших заходах, не є постійним. Наприклад, коли у нас поселилася багатодітна родина з Миропілля – ми їх теж залучили. Потім вони переїхали в інше місто, але до нас додалися інші новенькі. А ще деякі приїжджають до бабусь на літо у гості. Тому у нас постійний коловорот дітей у дворі, але в кожному нашому заході бере участь не менше 10 дітей.
Читаємо тільки українською
Коли вчителі поскаржилися батькам, що діти не читають влітку книжок, ми організували наш читацький клуб «Коло друзів». Тут ми їх вчимо дружити, не сваритися, не ділитися на пари. Вони знають, що чим ширше у них коло друзів – тим воно крутіше. І ми почали читати. Хтось читав по рядочку, а дехто тільки вчився. За перше літо ми багато книжок так перечитали.
Цього року наш клуб вже більш серйозний – один читає, інші слухають і відповідають на питання про те, що вони почули. Діти самі обирають книжки, адже це не шкільна програма, але головна умова – читати тільки українською мовою. Складність історій була різна, але кожна дитина обирала те, що їй подобається. Ту книжку вона читала іншим від початку до кінця. Були серед них, наприклад, «Чому зацвітає папороть» Дари Корній, «Пеппі Довгапанчоха», «Пригоди мішковинки» та «36 і 6 котів».
Батьки теж співають. А інколи мовчать
Важливо те, що дитячі ініціативи підтримують батьки. Якби нам це було не цікаво – то може, все б швидко і заглухнуло. Але ми вважаємо, що це серйозно. Треба костюм? Робимо костюм. Потрібна пісня? Вчимо пісню. І ми з дітьми все разом репетирували. Батьки теж ці пісні вчили, аби показати своїм прикладом, що ми теж співаємо.
Ще ми малюємо – дорослі збираються у гурток малювання, що працює для нас як арттерапія: просто мовчиш і малюєш. У кожного є те, про що потрібно як не поплакати, то помовчати. І треба якось відволіктися, тому що воно не відпускає.
Цього року батьки зробили диванчики з будівельних піддонів або палетів. Побачили такі біля Псла під час велопрогулянки, а татусі наших дітей кажуть: «І ми таке можемо». Наступного дня вже замовили піддони, розпиляли, пофарбували і мали дивани
Три патрулі – і всі до нас
З поліцією ми познайомилися під час нашого Дня синички. Діти виготовили годівнички, які вивісили на одному дереві. Була також фотозона з білими голубами – їх було 25, як областей в Україні разом із Кримом. Ми винесли у двір мангал, щоб смажити маршмелоу, зробити чай та зігрітися. Хтось поскаржився на це і до нас приїжджали один за одним три патрулі поліції. Кожного разу вони не знаходили ніяких порушень, а діти були щасливі – свято стало ще цікавішим. З поліціянтами ще й зробили кілька фото на згадку.
Потім нам з Національної поліції написали: «У вас такий дружний двір, давайте ми до вас приїдемо і щось розкажемо?». Тоді провели у нас заняття про вибухонебезпечні предмети та як зібрати тривожну валізку. На другу зустріч ми вже самі їх покликали, аби вони розповіли дітям про правила дорожнього руху для велосипедистів.
Гості та друзі
У Сумах живе кінологиня та ветеринарка Олександра Баканова. Вона любить тварин, а тварини її. Олександра — зооволонтерка й у себе на подвір'ї прихистила понад два десятки песиків з Херсонщини після вибуху на Каховській ГЕС. Також виготовляє натуральні корми для тварин. Ми написали їй та спитали, чи не хотіла б вона до нас завітати. І Олександра приїхала зі своїм вовкодавом і золотими ретриверами до нас у двір. Діти були у захваті від цих тварин.
Також ми запросили до нас сумську дитячу письменницю Юлію Лазуткіну. Я знала, що вона саме проводила в місті презентацію своєї книжки й запитала, чи не було б їй цікаво побувати у нас у дворі. Письменниця відповіла, що такого досвіду у неї ще не було, але готова спробувати. І на цю зустріч прийшли також багато дітей із сусідніх дворів. Ми розказали їй про читацький клуб – для учасників це була важлива подія.
Ми відкриті до дітей з інших будинків та дворів. Вони приходять до нас у гості частенько – з району КРЗ, з вулиць Троїцької, Британської, з проспекту Шевченка.
Зараз нас добре знають у кінотеатрі «Дружба» як Привокзальну. Якщо телефонуємо туди – вони резервують для нас окремий ряд у залі. Це зручно для батьків, бо не всі можуть сходити разом зі своєю дитиною в кіно. І якщо хтось планує такий похід із власною дитиною, то пропонує приєднатися у нашому чаті, а потім веде всю дитячу компанію на сеанс.
У нас багато чого відбувається: ми разом граємо в мафію, малюємо, майструємо свічники, плавали на сапах, сплавлялися на байдарках по Пслу. Кожен може спонтанно запропонувати якусь активність, а інші приєднуються, якщо їм сподобалась ідея. Один наш тато добре грає в шахи, тому він запропонував навчити дітей. Так у нас з’явилася «шахова секція», так би мовити.
Ходить Гарбуз по городу
Наші заняття здебільшого проходять у дворі або на природі. Минулого літа каталися на самокатах та роликах, цього року – велосипедах. Хоча скоро погода зміниться й умови будуть не такі сприятливі, але зараз готуємо свято осені, яке у нас буде називатися День гарбуза. Це буде альтернатива Гелловіну.
Свято хочемо наповнити українською народною міфологією. Минулого року орієнтувалися на книгу Дари Корній «Чарівні істоти українського міфу» – обирали для кожного образ, готували костюми. Цього року у нас будуть духи дерев – дріади. Усі вже обрали собі українське дерево і готують вірші або пісні про нього, відповідні костюми
У січні в школах буде цілий місяць канікул – там же будуть Різдвяні свята, під час яких ми плануємо активно колядувати, як і минулого року. Ми, правда, ходимо лише туди, де нас запрошують, бо не всі адекватно реагують на дитячі привітання. Тому вигадали новий формат – не заходити до квартир, а викликати господарів на сходовий майданчик, щоб діти розташувалися на сходах. Все буде серйозно – з костюмами, зірками, репетиціями.
Такі різні бабусі
Не всі сусіди в захваті від того, що ми робимо. Окремі люди, що живуть поряд із нами, «вставляють нам палки в колеса» і чинять спротив. Маємо організоване угруповування бабусь, які завжди чимось не задоволені. Навіть не можна сказати, що наші діти займають їхні лавки, наприклад. Навпаки, ми їх лагодимо і фарбуємо для всіх. Але нам дорікають, що ми не туди їх поставили, не той колір фарби підібрали. Дітям роблять зауваження, коли ті грають із м’ячем, коли вони малюють крейдою на асфальті.
Коли якийсь алкоголік сидить на лавочці й матюкається – це у наших бабусь жодних зауважень не викликає, адже це вписується в їхні уявлення про те, як влаштований світ. Зовсім нещодавно вони захищали такого п’яницю від патрульної поліції
Цього року перед першим вересня їхня ворожнеча до нас посилилася. З'явилися криві погляди, образливі слова в наш бік. Ми навіть хотіли переносити святкування з двору деінде. Але зрештою вирішили – це наш двір, це наші діти й ми тут назавжди. Запитали в поліції, що нам робити?». Там кажуть: «Пишіть заяву щодо проведення заходу». А ми не розуміємо – якого заходу? Де батьки будуть гратися зі своїми дітьми у себе у дворі?
Але адекватних бабусь у дворі, на щастя, більшість. Вони приходять нас підтримати, пропонують допомогу. Наприклад, брали участь у зборі коштів на тепловізор.
Закодована Привокзальна
Чи є у нас своя назва? Є навіть дещо більше – ми придумали собі закодований у вишиванці символ Привокзальної. Тобто так і називаємо себе – Привокзальна. А в тій вишиванці є окремо кожна літера цього слова, яке нас усіх об’єднало. До Дня знань замовили для дітей та дорослих футболки з цим символом, а для гостей ми робили брелочки з вишитим символом двору.
До речі, серед наших діток є дівчинка Каміла, у якої навесні загинув тато на фронті під Авдіївкою. Зараз саме збираємо підписи під петицією до президента України щодо присвоєння йому звання Героя України посмертно. Коли тата ховали, Каміла була у дворі разом з іншими дітьми – вони її не покинули в цей день, підтримували.
Для чого ми все починали? Щоб у наших дітей було менше психологічних травм через війну. Вони загартовані та оптимісти. Навіть серед тих заходів, які ми плануємо собі на наступні роки – поїздка в український Крим, до Феодосії, наприклад. Це обов’язково буде
