Squat 17b – це культурний простір просто неба, що знаходиться у центрі Києва. Сквот виконує функцію житла з 2007 року, а з 2015 туди може прийти будь-який охочий випити кави чи познайомитися з новими людьми. Гості можуть побувати на презентації книги, сходити на камерний концерт чи посміятися на стендапі. 21 листопада співзасновниця Squat 17b Дар’я Криж провела лекцію у Сумах, де поділилася досвідом, як один невеликий простір може об’єднувати людей навколо себе.
Велика комуна друзів
Подружжя Даша і Мирослав Криж 15 років займаються сквотом. Спочатку, у 2007 році, на Терещенківський 17-б оселився Мирослав. Тепер же Squat 17b став культурним простором, а також баром і кав’ярнею з ламповою атмосферою.
На початку був лише дворик, де Даша і Мирослав організовували творчі вечірки чи посиденьки. На такі івенти запрошували всіх охочих, але переважно приходили друзі власників сквоту. Організовуючи такі камерні заходи, вони збільшували своє ком’юніті.
– У нас була велика комуна друзів. Часом набивалося по 100-200 людей, бо всі знали, що в нас прикольно, а саме місце – самоорганізоване. Воно екзотичне, затишне та колоритне. Ти міг навіть не декорувати його, лише обрати формат вечірки: вдягнути костюм чи принести якийсь коктейльчик із собою.
Коли відкрилася кав’ярня, власники зробили сто карток зі знижками та назвали їх «100 друзів сквоту». За словами Даші, люди мали ексклюзивну перепустку, яка давала можливість відчувати себе особливими. Згодом гості почали приводити своїх друзів. Так розширювалося коло людей, які знали про нове місце, де можна класно провести час.
– У нас святкували дні народження, весілля, новий рік. Це було сім років суцільних експериментів. Часом люди приходили просто так. Вони нікого не знали й не чули про нас, але випадково побачили прикольне місце та вирішили завітати. Зазвичай такі люди залишалися вірними друзями сквоту.
На початку це була просто кав’ярня. Даша з Мирославом не закладали туди сенсів чи цінностей. Це наче був окремий проєкт – затишна кав’ярня в сквоті. З часом вони почали запроваджувати культурну складову. Перша подія — презентація книги, на яку прийшло близько 150 людей.
– На барі того дня був суцільний колапс: ми не розуміли, як працювати та навіщо ми зголосилися на цю презентацію. Звісно, потім наші скіли прокачувалися, бо чим більше заходів проводили, тим більше досвіду отримували.
Усе будувалося на дружніх засадах
Спочатку Даша із Мирославом удвох займалися кав’ярнею. Перший час вони самостійно варили каву та обслуговували відвідувачів. Згодом пара зрозуміла, що управляти всіма процесами складно, і так можна швидко вигоріти.
— Одного дня виявилося, що наша подруга звільнилася з роботи. Вона мала досвід роботи за барною стійкою. Пам’ятаю, як прийшла до нас, запропонувала допомогти, бо мала вільний графік. Ми погодилися. Потім молодша сестра Мирослава проявила бажання працювати в кав’ярні. Мені здається, що люди співчували нам, коли бачили, який у нас обсяг роботи, і пропонували свою допомогу, або хотіли отримати цікавий досвід у закладі, який відкрили їхні друзі. Зараз у нас працює 29 людей.
Нові люди, які починали працювати в команді, стояли на барі. Це була їхня ключова задача. У дні, коли мали небагато навантаженості, вони могли щось організувати. Часом хтось з команди підходив до Даші та пропонував ідею власного проєкту.
– Коли в нас не було соціального капіталу, ми просто кликали на заходи своїх друзів. Говорили їм: «Давай ти якусь лекцію проведеш, або давай спробуєш організувати майстер-клас». Усе відбувалося на товариських засадах. Ми не вважали, що це наша фішка. Просто існував дворик, куди хотіли прийти люди. Ми намагалися створити лайтовий вайб, аби всім було комфортно, – ділиться Даша.
Після заходів, які проводили у Squat 17b, гості могли підходити й спілкуватися зі спікерами чи артистами. Атмосфера там панувала завжди дружня, тож люди відчували себе причетними до культурних змін.
– У нас з’явилися контакти різних діджеїв, музикантів та митців. Ніхто не розумів, що робити зі своїми талантами чи якимись вміннями, але усім хотілося щось організовувати. Так і працювали.
Бути більше, ніж ми є
– Один із ключових моментів стався, коли ми подалися на грант від PACT (USAID/Engage) та організували зону громадських організацій на фестивалях «Гоголь Фест» і «Захід Фест» – там був лекторій. Ми взяли під ключ проєкт, який робили не в нашому дворику, а поза ним. Наша задача полягала в тому, щоб привезти різні волонтерські організації, облаштовувати територію та познайомити людей між собою.
Я зрозуміла, що такі фестивалі та нетворкінги, коли учасники приїжджають з інших міст, розширюють діапазон вашого впливу. Розбудова горизонтальних зв’язків, щоб ком’юніті зростала. Мені подобається слово змінотворці, яке пов'язане з цим процесом, – розповідає Дар’я Криж.
Таким чином команда призвичаїлася до нових умов – це фактично був івент-менеджмент, який і надалі координують власники сквоту. За словами Даші, в команді були люди, які працювали із самого початку, навіть не розуміючи, про що цей проєкт.
– Коли ми подалися на грант – не можу назвати це переломним моментом – але саме тоді з’явилася думка, що ми можемо бути більше, ніж ми є. Зробивши громадську організацію, яка має у своєму статуті створення благодійних та культурних заходів, ми потроху ставали змінотворцями. Коли проводиш класний івент, починаєш товаришувати з відомими людьми, потім думаєш: «А може зробити лекцію або презентацію книги?». Коли є сформована аудиторія, яка тебе знає, то можеш проводити благодійні заходи та використовувати свій соціальний капітал.
Бізнес чи спільнота?
Минулий рік став кризовим для Squat 17b, бо закрилася літня тераса. Настала зима, але гості не знали, що заклад продовжує працювати.
– Ми позичили багато грошей у друзів, аби вкластись у ремонт. Це був колапс, і ми були у відчаї. Це наче народити другу дитину, коли ще від першої не оговтався.
Але на поміч прийшла команда. За словами Даші, всі люди, що працювали барменами, адміністраторами або організаторами подій – бачили, що їм важко.
– У нас був пік влітку, але сильний спад взимку. Усі знають тебе в теплу пору року, а в зимовий період, грубо кажучи, ти ніхто. Команда нас дуже підтримала. Говорили нам: «Перепочиньте, ми все зробимо самостійно». Це надихало та давало сил.
Бувають моменти, коли думаєш, що всю важливу роботу в цьому проєкті ти вже зробив: команда злагоджено працює, а ти можеш займатися своїми справами, – продовжує Даша. – Але є ситуації, коли слід точково зайти до сквоту, десь підкорегувати роботу бару чи адмінів. Зараз у мене більше дорадча місія.
Аби будь-яка подія пройшла добре, Даша радить мати менеджера проєкту. Ця людина слідкуватиме, кого треба почастувати, з ким поговорити, познайомити між собою та приділити увагу. Будь-які події треба класно менеджерити, бо люди приділяють час, аби прийти конкретно на цей захід.
– Якісь проєкти я можу вести як кураторка, але розумію, що є гості, які не знають нічого про історію сквоту та його місію. Вони асоціюють це місце лише із баром, тож стараюся приділити увагу таким гостям та розповісти їм детальніше про наш проєкт. Це місія куратора – щоб усе відповідало твоїй концепції.
Маленькими кроками до великих справ
З 24 лютого по 17 березня майже вся команда жила в Squat 17b. Усі з’їхалися вранці: хтось привозив друзів, хтось домашніх тварин. Даша зазначає, що майже місяць заклад був справжнісіньким сквотом, у прямому розумінні цього слова. Там готували їсти, спали на підлозі, а речі прали поверхом вище. Але власники розуміли, що колись треба буде заново відновлювати роботу.
– Одного дня ми сказали команді, що 19 березня хочемо відкритись як кав'ярня. Усі адекватно поставилися до цього рішення: почали прибирати територію, складати речі та відмивати приміщення. Було відчуття, наче ти починаєш усе з нуля.
Squat 17b не тільки відкрився наново, а й розпочав проводити культурні заходи та допомагати армії. Спочатку виставили три столики – їх одразу зайняли перші гості. Люди приходили та говорили, що в Києві нічого не працює, а вони хочуть десь випити кави, та раділи, що вони відкрилися.
– В один момент уся команда переналаштувалася на роботу, бо всі усвідомили, що заклад знову функціонує та відновлює свій формат. Люди, які жили там, переїхали до себе додому.
Даша бачила та розуміла, що команда вмотивована працювати, бо відкрилось їхнє класне місце, яке буквально асоціюється з домом. Окрім роботи сквоту як кав’ярні, власники також організовували благодійні заходи. Прибуток із концертів, що проходили та проходять на території Squat 17b, ідуть на різноманітні запити для військових.
– Люди, коли роблять хороші та корисні справи, відчувають, що вони причетні до змін. Якщо в тебе є 50 гривень, які ти віддав для потреб якогось батальйону, і так зробили понад 50 людей, то ці кошти можуть врятувати чиєсь життя. Тобто маленькі кроки призводять до великих справ. Просто людям потрібно весь час насаджувати ідею, що немає крихітних вчинків. Кожен із нас частина суспільної взаємодії, – підсумовує Даша.
