Лікарка веде мене територією Сумського обласного перинатального центру. Підіймає руку й показує на закрите листом фанери вікно четвертого поверху, пояснює, там до війни була пологова зала. У перші місяці повномасштабного вторгнення вагітних перевели народжувати на перший поверх.

Обходимо будівлю — вікна пологового кабінету на першому виходять у внутрішній дворик. Щільно закриті від будь-якого світла, охороняють породіль і новонароджених. У середині пологового хочеться притишити голос. Абсолютна сакральність медзакладу відчувається навіть у коридорах. Ми йдемо першим поверхом, де ще в лютому народжувалися діти, й ховалися від звуків обстрілу вагітні та лікарі. Пологову залу сьогодні знову повернули наверх, там усе обладнання й покращені умови.

Ольга Бутенко розповідає про будні сумського пологового в перші місяці війни. Жінка працює в центрі близько 12 років. Вона — чергова лікарка акушерка-гінекологиня — приймає пологи, а також вагітних до відділення патології вагітності, за потреби консультує медиків із районів тощо.

24 лютого Ольга була вдома, коли дізналася про повномасштабне вторгнення. Зранку вони зібралися з сім’єю та обговорили подальші кроки.

— Ми дійшли висновку, що їхати з Сум нам немає на чому й немає куди. У середині родини не відчувалося загальної паніки. Так, наше життя стало тривожним, але воно продовжувалося.

Орієнтовно, уже 25 лютого Ользі потрібно було виходити на робочу зміну в пологовий. За всю нашу розмову лікарка кілька разів підкреслить — її рятувало те, що вона була зайнята.

З якого боку б не гепали — чутно було скрізь

— Загартовані коронавірусом, співробітники пологового вже мали спільний чат, де обговорювали, хто й на чому їхатиме на роботу, коли громадський транспорт не ходить. Загалом, підбирали один одного в різних точках міста.

Потім, перинатальний центр організував автобуси, які забирали медиків за маршрутом

— Був ранок, десь сьома година, коли я вийшла на роботу й почався сильний обстріл на околицях. У центрі міста було добре чутно вибухи. У той день комунальний автобус не виїхав, і це логічно. Тож я прийняла рішення, що знаю це місто, як свою кишеню, а отже — добіжу.

Ольга говорить, це був єдиний раз, але його вистачило, щоб вони з сім’єю вирішили на кілька тижнів переїхати до родичів поблизу пологового.

— Територіально перинатальний центр знаходиться так, що всі бої на околицях Сум постійно чули. З часом навіть навчилися розуміти — виліт це, чи приліт.

У перші робочі дні, за словами лікарки, було незрозуміло, як працюватиме установа. Ольга розповідає, певною мірою, коронавірус загартував адміністрацію і лікарів перинатального центру. Тоді, у 2020 році, вони певний час були єдиним закладом, який надавав допомогу вагітним із коронавірусом. За вимогами інфекційного контролю, вони мали побудувати свою роботу так, щоб один із поверхів був окремим, ізольованим.

— Коли в перший місяць повномасштабного вторгнення постало питання світлової тиші, переміщення вагітних і породіль на низ — усі шляхи вже були відомі. Ми максимально звели відділення на перший поверх.

Медикиня розповідає, епідеміологічно, з внутрішньолікарняних законів, не можна поєднувати жінок, які народили, й тих, хто ще виношує дитину. Так само як не можна поєднувати жінок, які перенесли операційні втручання.

— Це різні пацієнтки, зі своєю специфікою, флорою тощо. Плюс, ковід ніхто не скасовував, і за час війни в нас були підтверджені випадки. Тож ми зонували поверх і розташували жінок з різними станами так, щоб вони не перетиналися хоча б у рамках однієї палати. Загалом, перший поверх і був запланований під інфекційні патології ще під час будівництва лікарні.

1 поверх (2)

Місяць жили в лікарні

У перші дні багато пацієнток роз’їхались у свої громади, тож кількість пологів і звернень зменшилася.

— Ми зіштовхнулися з тим, що через блокаду деякі районні лікарні були змушені самостійно приймати пологи у себе на місцях. У деяких районах пологи пройшли вперше за кілька років.

Загалом, у Сумському обласному перинатальному центрі залишилися близько 15 пацієнток: вагітних, породіль із дітьми та жінок, які перенесли гінекологічні операції.

— Дві жінки народили в перші дні війни, і їх не змогли забрати додому. Обоє були з районів, де тривали активні бойові дії чи громади яких були блокованими. Вони жили в пологовому місяць, волонтери передали їм коляски, вони гуляли з дітьми навколо лікарні.

Разом зі звичними задачами й обов’язками лікарки, під час робочих змін додалася ще одна функція — приймати безпекові рішення.

— Що б не сталося, не залежно від твого стажу чи віку — ти лікар. Кожен, від породіллі до молодших медичних сестер, дивиться на тебе та очікує відповіді на питання: «Як правильно вчинити?».

Під час кожної тривоги, повідомлень у соцмережах, що всі Гради стоять, розвернуті до Сум, під час кожних боїв лікарі мали вирішувати, як допомагати пацієнтам.

— Доки ми не укомплектували вагітних і породіль на перший поверх, ще однією нашою задачею було спустити жінок до підвалу. Це суто організаційні моменти. Ти виводиш маму з палати, виносиш дитя, витягуєш йому ліжечко. Пройшла тривога. Заводиш маму, заносиш дитя, затягуєш назад ліжечко.

Світло й вода в пологовому були завжди, працював генератор, якого Ольга лагідно називає чудовим пухнастим зайчиком, котрий рятував медиків, вагітних і породіль

Підвал лікарні, як укриття, був відкритим для медичного персоналу, пацієнтів і приймав жителів прилеглих будинків. Лікарка розповідає, що там є кілька виходів, туалет, вода й навіть душ.

«Звісно, у підвалі немає інноваційного ремонту, але все функціонує». Пологи приймали на першому поверсі — там зробили залу, знесли обладнання. Більшість палат під’єднанні до кисню, тож облаштувати їх, пологовий кабінет чи операційну, за словами Ольги, проблем не було.

— Найскладніше, у випадку тривог чи обстрілів, було дитячим лікарям. Саме вони не могли знести стаціонарні апарати для підтримки малюків у підвал.

Народитись у війну

Логічним чином, ми переходимо до ще одного аспекту роботи лікарів у перинатальному центрі. Безумовно, чи не найважливішого аспекту — зустріти тих, хто приходить у цей світ. Тих, хто народжується у термін, і тих, хто поспішає побачити світ на власні очі. І зробити цю зустріч максимально комфортною й здоровою, навіть під звуки обстрілів і повітряну тривогу.

З дітками в пологовому працюють неонатологи. Вони — медики, які ведуть новонароджених, займаються лікуванням захворювань і патологій дітей. Одна із таких — сумська неонатологиня Ірина Тєлєгіна. Сьогодні ми говоримо через зум. Ірина у відпустці, не в Сумах, проте — погодилася розповісти, якою була робота з малюками в перші місяці війни.

Ірина працює в Сумському обласному перинатальному центрі з 1996 року, на сьогодні — у відділенні інтенсивної терапії новонароджених. У перший день повномасштабного вторгнення жінка була на робочій зміні. О п’ятій ранку в інтернеті побачила інформацію, що почалася війна.

— Звісно, я була шокована. Але було розуміння, що я на роботі, моєї допомоги потребують діти. Доводилося маневрувати між емоціями й обов’язками.

У реаліях війни Ірина ходила на працю. Говорить, за графіком зміни варіювались, але роботи було багато. У перинатальному центрі потрібна постійна присутність неонатологів.

— Проте, пологів і обліку патології вагітності дійсно стало менше, адже в якийсь момент Суми були блоковані, деякі жінки не могли дістатись обласного центру зі своїх районів.

IMG_7752

Проводили ручну вентиляцію легень у підвалі

На одній із робочих змін, в кінці лютого, Ірині довелося спускати дітей у сховище. Тоді околиці Сум обстрілювали артилерією. Окрім палат сумісного перебування немовлят із мамами, у палатах інтенсивної терапії знаходилися чотири дитини. Троє — на апаратній вентиляції легень, один — під медичним доглядом, без кисневої терапії.

— Ми спускалися в підвал і надавали допомогу там: респіраторну й інфузійну підтримку, тепловий захист. Апаратура дуже велика, спустити її вниз було неможливо, тож проводилася ручна вентиляція легень. Одне з немовлят отримувало через кисневий концентратор необхідний відсоток кисню. Медики надавали дітям безперервну допомогу.

Паралельно лікарям працювала спостережна апаратура, яку можна транспортувати — датчики, закріплені до ручки чи ніжки малюка, й монітори, де показують частоту сердечних скорочень і сатурацію. «Навіть коли ми несли їх сходами — апарати працювали, й ми постійно слідкували за показниками».

З часом, цих діток перевели в обласну дитячу лікарню — до виписки додому малюки були неготові та потребували подальшого медичного супроводу вузьких спеціалістів

— Мами малюків хвилювались, але жодних істеричних станів не було. Всі зібрались. У підвалі вони були поруч із дітками, бачили роботу медиків. Я підходила, пояснювала стан малюків і наші подальші дії. За їх словами, це їм допомогло — розуміння, що дітей не залишили без медичної допомоги.

За словами Ірини, новонароджені були забезпечені всім необхідним — апаратурою, медикаментами. Згодом почали приїжджати ще й волонтери, привозили памперси та дитячі суміші.

Запитую, чи додала війна функцій і обов’язків у роботі лікарки. «Нічого не змінилося. Моя задача – допомогти дитині народитися, за потреби лікувати її, переводити до інших спеціалістів, виписувати»

— Виходило зібрати всі внутрішні резерви, щоб паніка й страх відійшли на другий план. Потрібно було лікувати, допомагати під час пологів. Звісно, часом було складно, та це війна.

Вас може зацiкавити

🏛 Як пройшла «Ніч музеїв» — показуємо фото
Лицарі, міми та живі скульптури
🧑‍💼 Хто працює радником голови Сумської ОВА — дослідження «Антикорупційного штабу» (Оновлено)
Голова ОВА має 8 штатних радників
🔥 На кордоні з Сумщиною знищили два російські танки
Знищили за допомогою дронів
🚶‍♂️ Послухати джаз, зіграти у квіз або намалювати картину: куди сходити на вихідних
Івенти коштують до 500 гривень
📰 Постер сум’янина Антона Фірсіка надрукували в німецькому журналі Slanted
Журнал можна купити за 1140 гривень
🖼 Фотозони, виставки, майстер-класи: куди сходити на «Ночі музеїв 2024»
Івенти для дітей і дорослих

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: