Звістка про повномасштабне вторгнення росії в Україну змусила багатьох сумчан самоорганізуватися та взятися за виконання роботи, з якою до цього вони були не знайомі. Хтось взявся до зброї, а хтось вирішив закрити інший, також важливий, — гуманітарний фронт. Цукр вирішив дізнатись як створювалися штаби гуманітарної допомоги Сумам у різних містах України та Європи, з якими проблемами зіштовхнулися волонтери та що змінилося для них зараз.
Ужгород: Ми сформували аналог «Нової пошти»
Коли Михайло Мельник виїжджав до Ужгорода, він мав на думці лише одне — бути максимально корисним у тилу. Він написав у фейсбуці допис про те, що збирається організувати гуманітарний штаб і отримав пропозицію робити його спільно з Сумською обласною військовою адміністрацією.
Ужгород видавався йому найбільш вдалим містом, адже знаходиться близько до кордону. Європейські водії, що доставляють гуманітарні вантажі в Україну, набагато охочіше довезуть їх до кордону, розвантажаться і відразу поїдуть, ніж будуть змушені проїхати вглиб країни ще на 10-15 кілометрів. Вони знають, що в нас війна, і зараз будь-який регіон нашої держави для них видається однаково небезпечним.
— Першого березня я приїхав до Ужгорода і відразу зателефонував другові: розповів про ідею створення штабу, запитав, чи є можливість знайти велике приміщення для нього. Ми доволі швидко знайшли великий облаштований склад. Місцевий підприємець, уродженець Угорщини, надав нам його в оренду за 1 гривню. Того ж дня ми заїхали у приміщення, — розповідає радник патронатної служби голови Сумської обласної військової адміністрації Михайло Мельник.
Далі постало питання з волонтерами. Ставку зробили на чоловіків, що вивозили дружин з дітьми до західних регіонів країни чи за кордон, а самі поверталися до Сум. За кілька днів вдалося зібрати команду з 35 сумчан, мотивованих ефективно допомагати своєму місту. Між ними розподілили ролі: одні займалися пошуком донорів, інші — логістикою, хтось вів облік, а хтось створював сайт.
— По суті, за ці кілька днів ми сформували експрес-аналог «Нової пошти». А вже 5 березня від нас поїхала перша фура на Полтаву, бо нам повідомили, що Суми в оточенні, і доїхати туди немає можливості. Але в Полтаві на той час ще не було хабу нашої обласної військової адміністрації і його планували відкрити з дня на день, — говорить волонтер.
Першу гуманітарну допомогу сумчанам надсилали звичайні люди — мешканці європейських країн. Її через службу соцзахисту роздали малозабезпеченим верствам населення, людям похилого віку та людям з інвалідністю. До Ужгородського хабу надійшло і було відправлено до гуманітарного штабу Сумської обласної військової адміністрації 1118 палет з гуманітарною допомогою різного роду. Це близько 40 фур або тисяча тонн вантажу.
— Спершу ми взялися сортувати гуманітарку за категоріями, але згодом зрозуміли, що можемо у цій справі потонути. Тому зосередилися на основному: пошуку донорів гуманітарної допомоги в Європі та її безпечній доставці до Полтави в гуманітарний штаб Сумської ОВА, — пригадує Михайло Мельник.
Полтава: Спочатку все контролювалося на рівні фотозвітів
До гуманітарного штабу Сумської ОВА в Полтаві Єгор Губенко долучився на початку березня. Він вивіз родину з міста і зателефонував до Сум, щоб дізнатися як можна безпечно повернутися. Натомість його попросили залишитися в Полтаві та допомогти з координацією роботи гуманітарного штабу.
— У Полтаві ми мали три склади, і наша основна задача полягала в прийомі вантажів, їх фасуванні та пошуку шляхів їх безпечної доставки до Сум. Одна з таких ідей — завантажити гуманітарним вантажем автобуси, що їхали забирати людей під час «зелених коридорів». Ми тоді один зі складів вивантажили майже повністю і доставили 90 тонн допомоги, — пригадує волонтер-заступник голови гуманітарного штабу Сумської ОВА Єгор Губенко.
До перевезення гуманітарних вантажів долучались і ті, хто просто повертався додому. Тобто, якщо була можливість, завантажували навіть легковики. З вантажним же транспортом допомагали сумські підприємства та Полтавська ОВА.
— З Полтавською військовою адміністрацією ми завжди були на зв’язку, і вона сильно нам допомагала. Коли терміново потрібні були «руки», вони буквально за пів години організовували нам необхідну кількість волонтерів. Коли доводилося працювати до глибокої ночі, організовували супровід поліції, щоб безпечно доставити волонтерів додому, — говорить Єгор Губенко.
Коли Сумщину звільнили, то потреба у Полтавському хабі відпала, бо його основною задачею було акумулювати вантажі, щоб потім передавати їх до Сум та області. Два склади в Полтаві закрили, а один довелося залишити: дуже багато надійшло палет із секонд-хендом, який нікому не був потрібен, і зараз цей склад завантажений ним.
— Звичайно, не без труднощів. Адже тільки телефонних дзвінків за день я мав близько 170, а ще повідомлення у месенджерах та соцмережах, які я навіть не рахував. Вантажі надходили хаотично. Бувало, ми збираємося додому, щоб встигнути до комендантської години, а нам телефонують, що приїхало дві машини зі Львова. І так кожного дня. Навіть коли ти намагаєшся собі розпланувати наступний день, то розумієш, що твої плани — це лише 20% того, що насправді відбудеться. Менше з тим, ми справлялись і все працювало, — розповідає волонтер.
Зараз усе дещо простіше, адже є система: гуманітарні вантажі надходять за державною програмою і можна відстежити, які з них йдуть на адресу Сумської ОВА. Зазвичай відомо, коли вони приходять і вже можна зібрати заявки на їх отримання від районних адміністрацій. При цьому, роботи менше не стало: гуманітарки продовжує йти дуже багато. Можливо навіть більше, ніж було на початку. Крім того, завдяки відновленню залізничного сполучення в області, допомогу можна доставляти залізницею. Це дозволяє перевозити більші обсяги вантажів за менші гроші.
— Зараз, звичайно, теж не без сюрпризів: у нас уже тиждень стоїть 28 тонн сирих гарбузів, які ніхто не хоче брати. Вже є думка просто написати людям, щоб прийшли їх розібрали, бо вони скоро почнуть псуватися. Буває, що приходить вагон вантажу. За документами — медицина, а от що конкретно в ньому, ти не знаєш. І виявляється, що це цілий вагон халатів або медичних масок. Теоретично — це й правда медицина, але що з цим робити далі — незрозуміло. Загалом же робота штабу стала набагато системнішою, і контролю стало більше, адже на початку все контролювалося на рівні самих лише фотозвітів, — говорить Єгор Губенко.
Львів: Не казали вартість вантажу, щоб не нервувати водія
Наприкінці першого тижня повномасштабного вторгнення росії в Україну Анна Товстуха, Владислав Філатов та Євген Бондаренко організували львівський хаб Громадського фонду «Суми» — волонтерської організації, що надає допомогу українським військовим з 2014 року. Спершу кістяк львівського хабу складався з п'яти людей, а на піку активності тут працювало до двох десятків волонтерів. Сьогодні роботи стало менше, а от кількість охочих допомогти зросла, і зараз у волонтерському чаті львівського хабу — 60 людей.
Координатори хабу зазначають, що однією з найбільших проблем на етапі його створення був пошук підходящого приміщення. Знайти нормальний склад виявилося не так просто, адже він мав відповідати щонайменше трьом критеріям: щоб до нього могла заїхати фура, щоб волонтерам було легко до нього дістатися на її розвантаження, і щоб людей можна було там погодувати та напоїти чаєм.
— Проблему з приміщенням допоміг вирішити наш земляк. Він побачив допис Ані у фейсбуці, і запропонував використовувати склад місцевої ІТ-компанії, у якій працює його дружина. Саме тут ми досі й знаходимося. Тому сумчани — це потужна мафія, — говорить співкоординатор львівського хабу ГФ «Суми» Владислав Філатов.
Неочікуваним плюсом цього складу стало те, що поряд з ним знаходиться гуртожиток, який облаштували для співробітників цієї ж компанії, які виїхали з гарячих точок, і коли треба було розвантажити машину, координатори хабу писали в чат, і люди з гуртожитку спускалися на допомогу — не треба було збирати волонтерів з усіх куточків Львова.
За словами Влада, на самому початку хаб мав три великі напрямки роботи: пошук речей для тероборони та їх доставка у Суми, своєрідна заміна «Нової пошти» для людей, які передавали пакунки для ТрО і критичні товари на кшталт ліків для родичів. Також була загальна гуманітарка, кількість якої згодом хаб дуже скоротив.
— В Ужгороді діяв гуманітарний штаб Сумської ОВА, який опікувався питаннями гуманітарної допомоги населенню, і нам не було сенсу з ними конкурувати. Плюс почала працювати «Нова пошта» і відпала необхідність передавати особисті посилки від людей. Тому зараз львівський хаб сфокусувався на допомозі військовим та теробороні, — пояснює він.
Чи не найбільшою проблемою волонтерів була логістика. Особливо на початку, коли було незрозуміло як дістатися до Сум, які є ризики, і чи це взагалі можливо. Часто доводилося залучати людей, які вивозили родичів до кордону, а потім поверталися до Сум власним транспортом.
— Коли місто було оточене, ми все одно знайшли можливість доставляти гуманітарні вантажі, як ми говорили, «сірими шляхами» – через поля та ліси. Але люди цього не знали й хвилювалися, чи доїде допомога до Сум. Тоді ми їх заспокоювали й говорили, що сумські партизани проклали для нас доріжку, — згадує Аня.
Крім того, вона вкотре переконалася, що в благодійності та гуманітарці людям дуже важливо розуміти, кому саме вони допомагають, і їх доброчинцям було важливо допомагати саме Сумщині.
Волонтерка відмічає, що вся мережа гуманітарної допомоги місту була побудована з сумчан, і коли давали контакт людини без її прізвища, зателефонувавши вона з’ясовувала, що це або давній знайомий, або хтось, кого вона знає заочно.
— Я помітила, що у такі часи активізуються одні й ті самі люди: ті, кого бачила на майдані, тепер допомагають нам забезпечувати місто гуманітаркою. Коли Суми були в оточенні й вантажі передавалися ланцюжком Варшава — Львів — Полтава — Суми, у кожному штабі працювали сумчани, і тому ми мали багато довіри один до одного. І все й досі тримається на ній. Просто ми всі розуміємо, що робимо це заради нашої спільної перемоги, яка зараз набагато цінніша за будь-які гроші, — зазначає Аня.
Так само, завдяки довірі, львівський хаб і наважився, попри відсутність досвіду, проводити закупівлі в Польщі, Німеччині, Туреччині, США та ризикнув передавати настільки коштовні речі для ТрО просто своїми знайомими.
— Був у нас один випадок, коли ми не сказали водієві, що в нього в машині допомоги на мільйон гривень. Це був наш знайомий і ми йому довіряли. Просто вирішили зайвий раз його не нервувати, — пригадує Влад.
Такі вантажі зазвичай надходили від волонтерів з Варшави, які на замовлення сумської тероборони збирали їх зі всього світу та акумулювали у себе на складі. Це були не надто великі пакунки, але доволі дорогі.
Варшава: Що можна було купити для ТрО, вмить зникло
Ірина Мартиненко мала повертатися додому 28 лютого. Коли вранці 24 лютого почула звістку про повномасштабне вторгнення росії в Україну, шукала можливості повернутися якомога швидше, але розуміла, що це ризиковано. Та і рідні були проти. Переживши перший шок, за п’ять днів вона зрозуміла, що хоче бути корисною, навіть вимушено перебуваючи за кордоном. І найперше, що прийшло на думку — піти на вокзал і запитати, чим вона може допомогти. Їй запропонували різати бутерброди для біженців. Але дуже швидко вона зрозуміла, що бажаючих різати бутерброди багато, а місту Суми так не допоможеш.
— Я вирішила шукати сумчан у Варшаві, які були б вмотивовані щось робити разом. Що саме робити — я не розуміла. Спершу знайшла одного волонтера, який говорив, що допомагає Сумам, і він додав мене у загальний чат. Там я відразу знайшла кількох сумчан, — пригадує волонтерка Громадського фонду «Суми» у Варшаві Ірина Мартиненко.
Буквально за два дні вони вже мали команду з десяти людей, склад, бус та першу партію гуманітарної допомоги. Працюючи на вокзалі, Ірина познайомилася з організацією, що збирала допомогу для українців, і саме ця організація допомогла зібрати перші три буси гуманітарки для Сум.
— А потім все пішло своїм чередом: люди шукали кому передати допомогу, їм радили нас ті, з ким ми вже мали справу, і так ми дізнавались один про одного. Загалом до нас тягнулися позитивні та вмотивовані люди, тому все ніби працювало само собою. І згодом ми мали вже два склади та збільшили команду людей, яка допомагала нам зі збором та сортуванням, — говорить волонтерка.
Ірина прекрасно розуміла необхідність продуктів харчування та медикаментів, і що таку допомогу збирати легше. Але також вона розуміла, що здобути перемогу ми зможемо лише тоді, коли всім необхідним будуть забезпечення наші бійці. Тому взялася закривати потреби тероборони міста.
— Я дуже довго не наважувалася зателефонувати друзям у Суми, бо просто боялися їх не почути. Будучи у Варшаві, я не розуміла реальної ситуації. Але коли включилась у процес збору гуманітарки, все ж зв’язалася з ГФ «Суми», щоб дізнатися про потреби хлопців з тероборони. Найперше, що мене попросили знайти в Європі, — тепловізори на блокпости, — пригадує Ірина.
Вона отримала характеристики та почала їх шукати. Як виявилося, усе, що можна було купити у Польщі, вмить зникло. Тоді вона попросила волонтерів та людей, що раніше передавали гуманітарку з Чехії, Німеччині, Франції, пошукати необхідні пристрої у цих країнах. Виявилося, що з клієнтським сервісом у Європі не дуже: якщо товар є на сайті, це ще не значить, що він є на складі у продавця, на дзвінки й повідомлення магазини не реагують, а доставку чекати так довго, що коли знаходилися необхідні пристрої, швидше було поїхати до сусідньої країни та забрати їх самостійно.
— Були люди, які хотіли допомогти, але побоювалися просто переказувати кошти. Тоді ми шукали товар з необхідними характеристиками й надсилали на нього лінк. Люди оплачували товар і вказували нашу адресу доставки. Так нам купували квадрокоптери, тепловізори, іноді ми навіть не знали хто ці люди, бо вони нас знаходили через спільних знайомих і напряму з нами не контактували, — розповідає волонтерка.
Логістично відправляти вантажі було дуже складно, особливо перші. Їх потрібно було перевантажувати спершу у Львові, а потім у Полтаві. Напряму до Сум доїхати було неможливо. Це додавало волонтерам знервованості, адже вони передавали багато важливих і цінних речей, які ніяк не можна було загубити при перегрузках. Таких переживань не було б, якби машина відразу їхала з Варшави до Сум.
За словами Ірини, зараз у її волонтерській роботі наступив переломний момент. Оскільки на Сумщині немає активних бойових дій, то Фонду необхідно визначитися з подальшою роботою. І тут може бути два варіанти: продовжити допомагати Сумщині, і тоді подальша робота буде спрямована, наприклад, на тактичні навчання для місцевих бійців, або ж на допомогу військовим на сході країни.
— На сьогодні те, що було вкрай необхідне, ми знайшли й передали тим, кому воно було потрібне і хто вміє цим користуватися. Зараз лише довозимо якісь речі та комплектуючі. Куди ж спрямовувати наші сили надалі, ми ще маємо вирішити, — підсумовує Ірина.
Відень: Гуманітарка показує людей справжніми
Після ранкової звістки 24 лютого багато людей у Відні зрозуміли, що мають щось робити для своїх рідних в Україні, щоб не з'їхати з глузду. Усі почали допомагати приватно, але самотужки організувати хоч скільки-небудь відчутну допомогу дуже складно, тому українці у Відні знайшли склад і зареєстрували Благодійний фонд The Peaceful Sky.
— Коли ми об’єдналися, то виявилося, що хтось має надійних волонтерів в Україні, хтось може організувати логістику, у когось є можливість залучати австрійців до допомоги, хтось має доступ до фінансів, — говорить інформаційна координаторка та волонтерка у Відні Марія Клименко.
Вона зазначає, що з організацією процесу в Австрії проблем не виникало. Проживши тут вісім років, Марія завелася контактами багатьох людей, її добре знають в українській діаспорі й до неї є певний кредит довіри. Тому люди часто самі телефонували й пропонували допомогу. Єдине, що треба було зрозуміти — як все працює і налагодити систему, адже дівчина займається цим вперше.
— Я завжди була хорошої думки про австрійців, і цього разу вони її лише укріпили. Коли у березні сиділа на складі з дев’ятої ранку до дев’ятої вечора, багато місцевих приїздили з пакунками, великими сумками, завантаженими машинами із гуманітарною допомогою для українців. Так само мобілізувалися й українська діаспора. Усі об’єдналися довкола збору гуманітарної допомоги, — розповідає волонтерка.
Дуже проблемним питанням виявилася логістика по Україні, і Марія кілька разів повторює, що вона її провалила. Бувши волонтеркою-новачком, вона не мала перевірених людей вдома, які вже займаються гуманітарною допомогою або готові були б підхопити ініціативу і запустити цей процес.
Загалом The Peaceful Sky має два основних напрямки роботи: це гуманітарна допомога населенню, в основному харчовими продуктами та медикаментами, та надання допомоги біженцям. А от збирати допомогу військовим чи теробороні в Австрії не можна, оскільки країна має військовий нейтралітет.
— Займатися гуманітаркою — хороший досвід. Я відчуваю, як росту, дорослішаю, краще розумію свої сильні та слабкі сторони. І людей, що поруч, цей процес показує справжніми, такими як вони є, — говорить Марія.
