Дар'я Бурячкова — дизайнерка інтер'єрів вже 16 років. За свою кар'єру вона реалізувала інтер'єри для ресторанів, офісів, приватних будинків, а також кав'ярень. Серед таких об'єктів — це кондитерська «La Fit Bakery», ресторан «Italiamo», магазини «Дари моря», кав'ярня «Holiday», ресторан «Vertel» і ще з десяток різних об'єктів. Про те, чому деякі дизайни залишаться лише на папері та який він, ідеальний замовник — Дар'я розповіла в інтерв'ю Цукру.
Ліпила не пасочки, а дивани
Любов до дизайну в мене з дитинства. Пам'ятаю, коли була маленькою, і мене залишали на канікулах у бабусі в селі, то я завжди розробляла дизайни для будинків. Виходила щоранку на подвір'я, і коли інші діти ліпили пасочки, то я будувала дім, стіни та малювала різні планування квартири. Або ж лялькам облаштовувала будинки та робила з ганчірок дивани. Без цього я не уявляла свого життя, тож зараз постійно ходжу з планшетом, аби щось намалювати чи створити.
До слова, мій батько – архітектор, і це повпливало на вибір майбутньої професії. У дитинстві тато постійно був у творчому процесі, і від нього я перейняла, що робота – це стиль життя. Він не міг без архітектури, постійно ходив з олівцями, і хоч увесь час працював, але був супербатьком, бо багато часу присвячував родині. Він заклав у мені, що робота має бути не рутиною, а частиною життя.
Коли в мене народився син, а це було 16 років тому, я прикрашала вітрини магазинів. Тоді ще не існувало поняття дизайну інтер'єрів, усе лише зароджувалося. На той момент не було інтернету, всі ідеї створювали на листках паперу або полотнах, олівцями та фломастерами. Коли проєкти втілювалися в реальність, то люди дивилися на це із захватом.
Якби тільки зараз починала розбиратися в дизайні, то мені здається, що я б і не наважалися цим займатись. Як і в будь-якій професії, в дизайні дуже важливий досвід
За всі роки, що працюю, я ніколи не повторила жодну зі своїх робіт. Якщо взяти мої проєкти, то всі вони різні. Для конкретної задачі — конкретна ціль, тобто ти не можеш скопіювати щось зі старого та подати це, як новий проєкт. Я працюю в різних стилях, не люблю помпезну класику, ампір, люблю комбінувати еклектику і лофт чи якісь залишки розкоші.
Мої дизайни відрізняються від архітектурних: вони без чітких ліній та форм. У роботах немає правильності, комбінативних кольорів чи чогось такого. Головне, аби я підходила замовнику та могла виразити в дизайні його смаки, а не навпаки. Тобто, якщо людина до мене звернулася, значить мої роботи їй підходять.
Важлива навіть текстура плитки
Найбільша проблема дизайнерів – коли замовники реалізовують не те, що ти намалювала. Хочеться, аби те, що я створила, втілилося в життя, бо коли дивишся на своє творіння, це ніби народжуєш дитину. Виходить, що я залежу від себе та своєї команди лише на етапі, коли розробляю дизайн на картинці, а далі все залежатиме лише від замовника. Деякі починають економити, урізати, прибирати.
Можна щось змінювати або доповнювати в дизайні інтер'єру, але з погодженням людини, яка працювала над цим проєктом
Ми проводимо багато технічних зустрічей, розпитуємо про те, скільки людей буде жити в домі, чи є собаки, коти, чи стрибають вони по гардинах. Фундаментальні речі випитуємо, аби мінімізувати помилки, і коли після замовник починає йти в інший напрямок, то це демотивує.
Хочете змінити плитку, напишіть: «Даш, нам ця плитка не подобається або вона дорога. Допоможіть обрати іншу». А не так, що я приходжу в квартиру, а все видозмінене. Виходить, що через якусь текстуру плитки, йде жорсткий перекіс у дизайні. Для замовника це дрібниці, йому окей, але для мене це репутація.
В Європі є санкції в договорах з архітекторами та дизайнерами. Якщо ти відхиляєшся від проєкту, то виплачуєш пеню. Таких прикладів в європейських країнах дуже багато. Це праця людини, яка має свою інтелектуальну цінність. Ти не можеш уявити цю статую повністю своєю, якщо в ній змінена хоча б одна деталь. В Україні з цим важче, тож замовники доволі часто втілюють не те, що було намальоване дизайнерами.
Наприклад, ми командою виграли проєкт реконструкції Театральної площі, але жодна з ідей, яку розробляли, не була втілена в реальності. Я дуже поважаю раціональних людей та завжди підкажу, де можна зекономити, але це треба робити грамотно. Моє переконання, що за будь-який бюджет можна реалізувати класну ідею, тільки вона має бути гармонійна з цим бюджетом. Якщо у вас є 100 гривень, то треба усвідомлювати, що за ці кошти не зробити об'єкт на мільйон, але щось класне — цілком, просто для цього треба озвучити суму.
Інколи питаєш про бюджет, а людина говорить: «А для чого вам ця інформація?». Ну як для чого? Я повинна знати, з якими матеріалами працювати, бо не зможу зробити якісний та грамотний дизайн. За два роки трохи привчили наших клієнтів відкритіше розмовляти про такі речі. Ми із замовником — партнери, і замовник має бути в цьому впевнений. Якщо він думає, що на ньому зайві відсотки заробляють, то це дуже заважає працювати.
Усе залежить від замовника
Я малювала дизайн центрального ринку. На розробку проєкту з командою витратили пів року, аби повноцінно розрахувати всі функціональні зони, ходи та виходи, стоянку. Це концептуальні речі, які розробляються згідно з технологічними нормами, була вкладена колосальна праця, але те, що зараз там втілюється, дуже далеко від нашого проєкту.
Раніше я дуже засмучувалася, коли бачила, що проєкти в реальності сильно відрізняються від задуманих. Могла навіть заплакати, але зараз спокійніше до цього ставлюся. Багато читаю психологічних статей, як виходити із подібних неприємних ситуацій. Нещодавно я розробляла дизайн кав'ярні, а паралельно хворіла, і за два дні намалювала проєкт. Прислала замовнику, він був у захваті та все затвердив. Потім я прийшла особисто на об'єкт, але по факту зробили зовсім не те, що я намалювала.
Не знаю, що там відбулось, але практично лише від замовника залежить як втілюватиметься ідея в реальності
Вони можуть бачити в тобі професіонала на перших зустрічах, а потім чомусь вирішують змінити проєкт. Це як лікар, який виписує ліки, а ти потім приходиш в аптеку і береш абсолютно інші. Для чого тоді ходити в лікарню, якщо все одно робиш по своєму? Ще є одна фішка: замовники роблять один об’єкт добре, другий об'єкт теж класно, а третій вже відсебятіну. І ти приходиш на об’єкт, бачиш це все, і всередині щось падає.
Не всі люди знають, чого вони хочуть
Для мене ідеальний замовник – це компетентна людина, яка розуміє, для чого їй замовляти мої послуги. Вона не робить бездумних коректувань, все обговорює та веде постійну комунікацію зі мною. На дизайнера зайвого не навішують, усе розподілено між людьми в його команді. Я можу класно придумати інтер'єр, але не настільки компетентна, як замовник, який відкрив з десяток ресторанів, тож він радить, що стіл треба зробити не метр, а метр і десять сантиметрів.
Є замовники, які розуміються у сфері послуг, і вони знають, що приходять до такого ж спеціаліста
Насправді не всі люди не знають, чого вони хочуть. Щоб наші смаки з’єднались і ми зрозуміли одне одного, потрібно довго спілкуватися, тож ми проводимо не одну зустріч із майбутніми замовниками. Над проєктом працює цілий колектив. У моїй команді, зазвичай, до семи людей: помічниця, менеджер проєктів, два візуалізатори, архітектор, а також інколи я залучаю деяких працівників віддалено.
Інколи приходять люди, і вони мені імпонують, то я можу зробити дизайн однієї кімнати, але коли займаюся проєктом, комплексно його виконую і повністю доводжу до ладу. Якщо 100 квадратних метрів, то беру місяць на створення дизайну, але його реалізація залежить від замовника. Тут багато чинників, але основний – фінанси. Оплату беремо за квадратний метр, в залежності від договору, площі та чи є авторський нагляд.
Переїжджати із Сум я не хочу, бо тут мій світ, і мені хочеться багато зробити для міста, але мені для цього не дають можливості. У нас красиве місто, але чомусь хочуть зробити якийсь грандіозний об’єкт просто аби було. Якби до мене прийшли та попросили щось класне зробити для міста, хоч і безкоштовно, то я б ночами не спала, малювала, але з гарантією, що цей об’єкт дійсно реалізують.
Наприклад, власники однієї кав’ярні хотіли зробити літній майданчик, засипати його білими камінцями, поставити якісь лайтові стільці, облагородити місце, зробити підсвітку, але їм цього не дозволила зробити місцева влада. Мене просто дивує, чому люди, які мають вплив на місто, не піклуються про нього.
Деякі речі реконструюються зі словами «Та хай буде»
Не розумію, куди ми рухаємося. Біля ресторану «Italiamo» є фонтан, я пропонувала безкоштовно його облагородити, ніхто не дозволив цього, бо ніхто не захотів утримувати на балансі. Раніше бунтувала, мене це не влаштовувало, але я пішла далі та розвиваюся в своїй професійності. Саме тому дуже радію, коли люди відкривають якусь артгалерею або концептуальну кав’ярню в нашому місті. І рада, що в нашому місті все ж стає більше замовників, які хочуть зробити щось класне та цікаве.
