На шкільних подвір'ях не чути галасу, дзвоники мовчать, а класи порожні, бо учні вчаться дистанційно. Втім, під час війни пустка в навчальних закладах здається не такою страшною. Головне, аби вони залишалися цілими. Сумщину чи не щоденно обстрілюють російські війська, тому освітній процес відбувається за змішаною та дистанційною формами навчання. Про особливості шкільної освіти під час війни та про переваги й недоліки «дистанційки» Цукру розповіли педагоги з Сум та Лебедина.
Ірина Шевченко
Заступниця директора з навчально-виховної роботи, вчителька фізики та астрономії Сумської загальноосвітньої школи №27
Ірина Олексіївна працює педагогинею 19 років. Фізику вона любила ще зі школи, тож для викладання обрала саме цей предмет. Говорить, що у школі №27 розкрився її потенціал як вчительки, яка допомагає пізнати закони природи та властивості різних речовин.
Чую залпи прямо під час уроку
Моя внутрішня історія з дистанційкою розпочалася з депресії. Це був той період, коли діти, в яких я вклала душу, мали складати ЗНО з фізики. Ми звикли до одного формату, а тут з'явився зовсім інший. Однак педагоги - це люди, які весь час навчаються та вміють знаходити певні рішення, тож робота поступово налагодилася. Згодом мої два учні навіть склали незалежне оцінювання більше ніж на 190 балів.
Налагодити процес дистанційки в перший рік було непросто: хто як вмів, так і робив. Складність полягала в технічних моментах, адже в кожного вчителя свій рівень володіння технікою. Є колеги, які могли набрати текст у вьорді й зробити просту презентацію, але коли мова заходила про щось складніше, вмикався шок і боротьба з собою.
Утім, на другий рік стало легше. Ми провели навчання, розібралися з особливостями платформи Microsoft Teams. Тобто були вже і морально, й методично підковані. Пізніше навіть виявилося, що мені, як заступниці директора, стало зручніше.
Усі необхідні документи колеги заповнюють прямо на платформі, а якщо треба узгодити якісь деталі, то там і комунікуємо. Зручно також, що в тебе завжди під рукою є загальний розклад. Можна швидко подивитися, коли і який урок треба провести. Словом, ми доволі швидко опанували цей процес.
Після 24 лютого в усіх був жах і шок. Діти роз'їхалися, вчителі теж. У березні Міністерство освіти й науки та органи місцевого самоврядування почали говорити, що було б непогано розпочати дистанційний освітній процес. Більшість педагогів підтримали це рішення. Ми розробили адаптований розклад, щоб усім було простіше. Спочатку працювали в тестовому режимі. Предмети вчителів, які не мали можливості бути онлайн, розподілили між колегами.
Найскладніший період навчання - це березень. Я знаходжуся в приміщенні школи, чую залпи прямо під час уроку. Діти їх чують теж. Кажуть, що підуть ховатися, бо стріляють
Упродовж перших тижнів школярів було дуже важко розговорити. Відчувала, що вони замкнені й знервовані. Потім, як це не жахливо звучить, усі звикли до війни. Учні й учениці стали відкритішими, між нами з'явився більш тісний емоційний зв'язок. Ми впоралися, хоча було важко й фізично, й морально.
Ви зараз з нами?
Зрозуміло, що дистанційне й живе спілкування - це два абсолютно різних світи, й говорити про високу якість під час навчання онлайн не приходиться. Проте існують виключення. Є діти самоорганізовані й мотивовані. Такі школярі чітко виконують ті завдання, які перед ними стоять. Водночас дистанційка надзвичайно розхолоджує учнів, незібраних внутрішньо. Тому, коли виникає потреба прийти до тями й працювати на повну, їм це дається важко.
Усі бачили багато мемів на тему дистанційки й спіритичного сеансу. Фраза «ви зараз з нами?» й правда добре характеризує увесь цей процес. Зі сторони видається, ніби вчитель говорить з комп'ютером. Хоча насправді я не надто категорично ставлюся до вимоги тримати камери увімкненими. Часом в учнів немає такої можливості, хоча бувають і хитруни.
Тут є цікаві нюанси з боку вчителя. Коли я використовую презентацію, то не бачу, хто мне чує, тож аби переконатися, що всі мене зрозуміли, прошу підняти руки вгору. Щось схоже відбувається як вмикаю віртуальну дошку. Тоді зображення учнів перетворюються на малесенькі квадратики й важко розбиратися, хто мене слухає.
Наживо все відбувається по-іншому: ти заходиш до класу, бачиш дітей, відчуваєш їхню енергетику. Кажеш фразу й одразу знаєш - зрозуміли вони тебе чи треба повторити ще раз. Я вчителька фізики, але зараз говоритиму про метафізику. От чому педагоги зараз вичавлені, як лимони? Бо немає обміну енергетиками!
Так, діти забирають багато сил, але вони нам їх і надають. Молоді люди настільки потужні, що після уроку ти можеш вийти з класу абсолютно розрядженою, або абсолютно зарядженою. Та й дітворі цей обмін дуже потрібен.
Поради батькам
Не робіть за дітей домашні завдання. Такий підхід, як і списані в інтернеті відповіді - це пряме порушення академічної доброчесності. Дитина звикає, що хтось за неї щось робить. Вона під своїм ім'ям показує це світу, а він має її оцінити, як надзвичайно талановиту. Ви можете допомогти іншим чином.
Найперше - це облаштувати робоче місце. Це треба зробити так, щоб нічого не відволікало від навчання. Слідкуйте, щоб дитина робила зарядку для очей, поясніть їй, що це не примха, а необхідність. Нехай школярі дотримуються розпорядку дня, де є фізичні навантаження та час для відпочинку.
Переваги дистанційного навчання
Діти вчаться організовувати самі себе, слухати, здобувати знання самостійно.
Недоліки дистанційного навчання
Учні та учениці втрачають емоційний зв'язок і живе спілкування. Це, на мою думку, найбільший мінус, який потім буде надзвичайно складно виправити. Як показує практика, люди й в 30, і в 40 років можуть здобути ті знання, які не отримали в школі. А якщо вчасно не навчитися знаходити спільну мову з іншими, то це сильно ускладнить життя в майбутньому.
Євген Мороз
Учитель початкових класів Сумської загальноосвітньої школи №13 імені А. Мачуленка
Євген Вадимович працює в школі п'ятий рік. Коли прийшов час обирати професію, твердо вирішив бути вчителем початкових класів. Каже: «Хотілося стати шкільним татом, адже відчував, що досить часто дітям в родині не вистачає уваги батька».
Учитель веде урок, а тут - сирена
Мені було нескладно адаптуватися до віддаленої форми навчання. Тоді, коли вчителі й батьки вважали слово «дистанційка» страшним, я був ще студентом. Тому зміг відчути себе і в ролі педагога, і в ролі учня. Після своїх пар порівнював, яка програма для використання зручніша, на скільки вільно відчувають себе всі учасники процесу. Якщо бачив переваги, то починав застосовувати її у себе на уроках.
У ковідний рік було нелегко в технічному плані: незрозуміло на яких платформах працювати зручніше, зникав інтернет, зависав пристій, з якого працюєш. Батькам треба було вчитися користуватися чимось новим, а вони не мали на те часу. Однак згодом до нової форми навчання всі почали звикати.
Зараз мій робочий день починається з вечора напередодні. Потрібно зробити конспекти уроків, підготувати матеріали, презентації. Зранку приходжу до школи раніше, бо треба увімкнути комп'ютер, а це не завжди виходить зробити з першого разу. Коли увімкнувся, чекаю, поки все завантажиться й відкриються презентації, а потім вже проводжу самі уроки.
На жаль, нині часто доводиться переривати навчання через повітряні тривоги. Це дуже неприємно. Діти вже налаштувалися, включилися в роботу. Вчитель вибудував певну послідовність, а тут - сирена, треба йти в укриття. Ця ситуація розриває взаємозв'язок етапів уроку, бо є вступна частина, емоційне налаштування, вивчення нового матеріалу і так далі. Після того, як тривога минула, школярам доводиться знову налаштовуватися.
Загалом, дітям молодшого шкільного віку необхідне живе спілкування і з вчителем, і з однолітками, адже саме в цей період закладається вміння знаходити спільну мову з іншими, шукати виходи з різних ситуацій. У школі можуть виникати суперечки чи конфлікти й треба вміти їх вирішувати. Онлайн навчання не дає учням такої можливості.
Однак ми все одно намагаємося підтримувати комунікацію. У Новій українській школі є предмет «Я досліджую світ». Одна зі складових цього уроку називається «Ранкове коло». Ми її активно використовуємо для спілкування: діти розповідають про свої проблеми, з'ясовуємо в кого який настрій, вирішуємо, що можна зробити, аби його поліпшити, даємо одне одному поради. Про війну також говоримо, але обережно, так, щоб уникнути емоційного напруження.
У школі передбачена хвилина мовчання за загиблими, тож щодня із вдячністю згадуємо захисників і захисниць, які боронять нашу країну
Наживо теж часом зустрічаємося, але в період воєнного стану втілювати це стало складніше. Поки в нашому першому класі була лише одна така зустріч, вона відбулася напередодні першого вересня. Хотілося познайомитись, аби налагодити емоційний зв'язок.
Емоційний стан дитини важливіший, ніж успішність
Нині, у зв'язку з війною, навантаження на учнів трохи зменшили - скоротили кількість домашніх завдань. Адже діти воєнного часу й так психологічно напружені, а коли ще й навчання додається, то впоратися з переживаннями їм буває важко.
Якщо під час уроку дитина збилася, не встигла, то я кажу, що нічого страшного не сталося, всі-всі матеріали надсилаю мамі чи тату, тому можна буде допрацювати. Просто в кожного учня чи учениці різний темп навчання.
Емоційний стан дитини, я вважаю, є важливішим, ніж успішність. Якщо ми говоримо про здоров'я й навчання, то звичайно, обираємо перше. Навчитися можна в будь-який момент свого життя, а от здоров'я не відновиш.
Поради батькам
Зараз чимало залежить від вас. Треба докласти в рази більше зусиль і часу для навчання дитини. Дорослі мають забезпечити максимальну підтримку й не вимагати багато. Нерідко до мене приходять батьки й кажуть: «А ми ще не можемо писати слова». Я відповідаю: «Так ви ж прийшли до першого класу, як можете це вміти? Згадайте себе у такому віці».
З таким підходом школярі стають до себе більш вимогливими, а потім на уроках можуть навіть розплакатися через те, що не встигли щось записати. Зрозумійте: вік і психологічний розвиток не дають дітям опанувати певні навички так швидко, як хотілося б батькам. Через те з мамами й татами ми спілкуємося на всі теми, які стосуються навчання.
Переваги дистанційного навчання
Думаю, діти, які почали з першого класу працювати з комп'ютерною технікою - це наші майбутні айтішники. Вони вже самостійно підключаються до уроків, розібралися з реакціями. Школярі вчаться комунікації в онлайн просторі. Навіть у Державному стандарті початкової освіти передбачено такий пункт і він виконаний вже на кілька років уперед.
Недоліки дистанційного навчання
Діти втрачають емоційний контакт із вчителем та один з одним, не вчаться розв'язувати складні питання й ситуації. Цілий день, проведений за комп'ютером, шкодить зору та поставі.
Наталія Логвиненко
Вчителька англійської мови Лебединського закладу загальної середньої освіти №1
Наталія Миколаївна працює в школі упродовж 22 років. Про те, щоб бути вчителькою, мріяла ще з початкових класів - відтоді, коли прийшла на гурток англійської мови. Іноземні слова звучали геть інакше і саме це й привабило школярку. Нині Наталія Миколаївна має звання вчитель вищої категорії, «старший вчитель».
До уроків часто готуємося вночі
Коли нам повідомили, що через пандемію будемо переходити на іншу форму навчання, ми стали обирати зручні платформи для онлайн уроків. Я почала використовувати Zoom. Навчилася швидко планувати зустрічі, хотіла охопити всіх учнів, проте зробити це було важко.
У дітей, які проживали в старостинських округах, були проблеми з інтернетом, вони й зараз, до речі, існують. Гаджетам, які мали учні, не завжди вистачало потужностей, щоб завантажити й мій Zoom і Google Meet, який обрав інший вчитель. Перемикатися між платформами дітям також було незручно.
Ми відразу зорієнтувалися, що потрібні сайти вчителів. У цьому дуже виручила платформа «Моя школа». Згодом туди завантажили постійний розклад, списки дітей, домашні завдання, покликання на відеоуроки, електронні журнали й щоденники.
Тобто ми поєднали онлайн уроки в зум, електронну платформу та персональні вебсайти вчителів. Там, для дітей, які не можуть заходити вчасно на заняття, викладено зміст уроків, вправи, які виконували з класом, домашні завдання, а пізніше додалися покликання ще й на відеоуроки.
Нині я поєдную початкову, середню і старшу ланки школярів. Мій робочий день має приблизно такий вигляд: о 8:00 я вже в школі, щоб встигнути під'єднати обладнання. Починаючи з 8:30, працюю онлайн зі старшими дітьми та наживо з меншими, які перебувають в школі. О 12:00 починається друга зміна, а з 16:00 - проводжу уроки для діток, які через війну, знаходяться за кордоном.
Таких учнів та учениць у нас чимало, зокрема в моєму 9-А класі, їх шестеро. Вони прагнуть закінчити навчання в Україні й сюди повернутися, а ми теж не хочемо втрачати цей контингент. Тож після 16:00 у вчительки починається третя зміна. Так, на педагога це колосальне навантаження, адже вранці всі матеріали, необхідні для уроків, ти маєш завантажити на сайт, а ще треба перевірити домашні завдання, тому часто доводиться готуватися вночі.
Однак, ти розумієш, що діти також втомлюються, особливо ті, хто за кордоном. Зранку вони здобувають освіту в навчальних закладах Польщі, Німеччини чи Литви, а ввечері - в українській школі. До того ж учні й учениці сумують за нами, навіть надсилають надзвичайно зворушливі листівки.
Діти боялися не встигнути заховатися під час обстрілу
Під час окупації Лебедина я залишилася в місті. З деякими дітьми ми разом ховалися в укритті, а з іншими - постійно тримала контакт, аби знати, хто евакуювався, а хто залишився.
Мій психологічний стан був важкий. Ти бачиш усі ці руйнування, чуєш про кількість смертей, боїшся за своїх батьків та дітей. Одного разу передавали учню хліб. Раптом бачимо - сигнальні ракети. Одразу ж вирішили, що треба ховатися, а як тільки це зробили - почули гул літака.
Це були найстрашніші дні, коли літала авіація, а поруч ішли танкові бої й ворог наближався до міста. Діти теж емоційно виснажилися. Казали, що бояться не встигнути заховатися, коли буде обстріл. Водночас надсилали мені повідомлення з простим запитанням: «Як ви?». Кожного разу, як їх відкривала, сльози були на кілочку. Пам'ятаю, думала: «Ви ж самі налякані, а цікавитеся моїми справами».
Звичайно, були діти, які закрилися в собі. Припускаю, що це сталося через гнітючу атмосферу в сім'ї, де дорослі постійно стверджували: все погано
Після звільнення Сумщини з'явилися розмови про дистанційне навчання, тому я почала потроху налаштовувати своїх дітей на роботу. Кликала їх на онлайн зустрічі, щоб просто поговорити. Коли ж стартував освітній процес, це стало і випробуванням, і можливістю просто жити й працювати знову.
Серед тих важких умов були й радісні події. Ще до війни ми подавали проєкт про європейські цінності до мережі Всеукраїнських євроклубів. У перші дні, коли з області вигнали росіян, нам повідомили, що Лебедин засвітився на полотні переможців. Звісно, діти дуже зраділи таким позитивним новинам.
Ми почали діяти: плели сітки, провели екоакції, зокрема, висадили квітковий прапор Євросоюзу, провели кілька онлайн зустрічей. Це допомогло розвантажити психологічний стан дітей. Потім, ближче до першого вересня, вирішили зустрітися наживо, аби створити флешмоб, а згодом презентувати його.
Знаєте, ще під час ковіду зрозуміла: нічого страшного немає в тому, що дитина не вийшла на урок. Вона обов'язково колись виконає ті завдання, що пропустила. Війна лише підтвердила це знання. Зараз головне, щоб усі були живі й здорові.
Поради батькам
Допоможіть дитині вчитись. Успіх буде залежати від мудрої співпраці між вами та вчителями. Відкривайте тестування і натискайте на варіанти відповідей тільки тоді, коли дитина вас запитає. Якщо ні - не чіпайте її. Ваша задача - зробити так, щоб школярі якомога швидше стали самостійними. Тоді в батьків буде більше часу на себе.
Переваги дистанційного навчання
В учнів випускних класів стало більше часу для підготовки до ЗНО. Діти початкової ланки вчаться швидко й організовано працювати онлайн. Для середньої школи плюс в тому, що діти можуть вести науково-дослідну й пошукову діяльність.
Недоліки дистанційного навчання
Діти втрачають шкільні роки, спілкування з однолітками, моменти шкільного життя, які зазвичай згадують під час зустрічей випускників. Зникає частина комунікації й співпраці серед дітей.