Денис Григор'єв працює стоматологом, а у вільний час одягає свій гідрокостюм та пірнає під воду. Він створив свій дайвінг-центр у Сумах та є сертифікованим інструктором із дайвінгу. Денис розповів Цукру, що можна робити під водою, як пірнати взимку та на яку найбільшу глибину він може зануритися.
Перша знахідка — кістка мамонта
Моє захоплення дайвінгом почалося у той момент, коли я знайшов кістку мамонта. Якось ми з друзями пірнали у Сеймі просто на затримці дихання. Я занурився із ліхтарем і помітив нетипову колоду. Коли наблизився, то зрозумів, що це не дерево. Почав цікавитися, а потім показав своєму знайомому, який займався палеонтологією, і він сказав, що це кістка мамонта. Так я вирішив стати дайвінг-інструктором та пройшов спеціальні курси.
За професією я стоматолог, керую клінікою, а свій вільний час приділяю пошукам різних древностей. Дайвінг — це більше хобі, ніж робота
А ще я трохи захоплююся підводною археологією. Усі предмети, які знаходив на території Сумської області, були дуже давніми, більшості з них тисячі років. Я ці речі не продавав, а колекціонував.
Безпека залежить від спорядження
Дайвінг — дороге захоплення. Хороше спорядження можна знайти приблизно за 12 тисяч гривень, але таке, що вже було у використанні. За ним потрібно слідкувати, проводити щорічний огляд. Я пройшов курс по вирішенню неполадок, тож можу все це робити самостійно. Якщо людина не проходила навчання, то їй доводиться відправляти спорядження у Київ або Харків для перевірки, бо від його якості залежить безпека.
Деякі люди, які збираються пірнати, думають, що можуть захлинутися під водою. Конструкції сучасного спорядження зроблені таким чином, що якщо елемент ламається, то починається вільний потік повітря. Як дихати під водою, коли трапляється подібна ситуація, розповідається на інструктажах перед самим зануренням. Людина пробує це все робити, щоб в екстрених випадках не панікувати. А ще всі елементи дублюються, є октопус, запасний регулятор, який дають своєму напарнику для екстрених випадків.
Самостійно ніхто не занурюється, дозволяється лише з інструктором або напарником. Пірнати можна за будь-яких погодних умов. Усе залежить від ступеня термозахисту, тому для цього створили різні гідрокостюми. Вода передає тепло у 20 разів швидше, ніж повітря, тому слід правильно обирати костюм. Саме обладнання щороку стає безпечнішим та має кращу функціональність.
Руками чіпати не можна
У дайвінгу є правило — ми не чіпаємо, а тільки дивимося. Наприклад, якщо ми торкаємося коралів, то це може їх зруйнувати. Нам може здаватися, що це камінь, але доторком ми заподіюємо шкоду цьому організму. Тому завжди треба слідкувати за плавучістю, намагатися ластами не зачіпати корали, бо вони швидко помирають. Слід також знати про небезпечних морських жителів, аби бути обережнішими. Наприклад конуси, йоржі, крилатки, скати. Я на власні очі бачив усіх, але вони не несуть небезпеки, поки їх не чіпають.
Також є небезпечні медузи, але вони рідко зустрічаються, як і акули. Останніх взагалі дуже мало, і побачити їх — велика радість для дайвера. В останній поїздці я зустрів рифових акул, вони боягузи, тому швидко втекли та навіть не дали себе сфотографувати. Найчастіше акули нападають, якщо відчувають смак крові або якщо людина горизонтально рухається. Тоді вона схожа на морського котика, якими харчуються деякі з них.
Найбільшу небезпеку несе сам дайвер, якщо він неправильно себе поводить, або йде під воду в стані алкогольного сп’яніння
Один із найцікавіших морських жителів, якого я бачив під водою — гігантський коник на Занзібарі. Він був сантиметрів 20 загального розміру. Я навіть не знав, що такі бувають, бо для такого виду — це чималий екземпляр.
Споглядати та насолоджуватися
У дайвінгу дуже розвинене партнерство. Напарник та інструктор завжди поряд, навіть якщо пірнає група. Група — це команда, тож якщо одній людині стало погано, то спливають всі. Дайвінг допомагає людям позбуватися страхів — страху глибини, страху темряви, страху замкнутого простору.
Також дайвінг вчить спогляданню. Коли я пірнав вперше, то дивився на великі об’єкти. Я спостерігав за великою рибою, черепахою чи великою щукою. Потім почав концентруватися на середніх об'єктах. Можна пірнути й на одному місці провести купу часу, щоб видивлятися у різні деталі. Якщо намагатися їх розгледіти, то побачиш буяння життя.
Одного разу я знімав дно річки. Якщо дивитися здалеку, то бачиш пісок і нічого більше. А якщо придивитися, то на цьому дні купа мікроскопічних молюсків, які знаходяться в постійному русі
Є різні типи дайверів, наприклад, шукачі, які очима шукають та знаходять щось цікаве, а є дайвери, які фокусуються на своїх відчуттях. Тобто людині подобається стан невагомості під водою, тож їй все одно, де пірнати. Вода — це колисанка життя, а ще гідрокосмос та інша планета в нашій планеті. Якщо пірнати взимку, то під льодом бачиш гру світла. Здається, що темно, але коли дивишся вгору, то бачиш специфічні бульбашки та красиве світло. У дайвінгу все прекрасно, головне — помічати.
Займатися дайвінгом може кожен
Коли людина вперше занурюється під воду, то затікає маска. Вона нічого не бачить і в неї може початися паніка. У багатьох людей також є страх дихати під водою, бо це незвично. Коли я навчаю, то розповідаю, як та чим користуватися, і вже потім ми йдемо під воду. Я не одразу відпускаю занурюватись, а тримаю людину за вентиль балону. Усюди є ліміт глибини, на яку можна заглиблюватися. Коли навчаю, то спочатку одягаю спорядження на людину, заходжу з нею по груди у воду, вставляю регулятор і змушую дихати на поверхні. Дихати слід рівномірно та глибоко, бо це заспокоює. Якщо людина правильно навчена, то в неї не буде паніки.
Займатися дайвінгом може кожен. У мене був один друг, і коли він прийшов до мене на курс, то не вмів пірнати з маскою та трубкою. Я подумав, що не зможу його навчити. А потім він зміг ловити нейтральну плавучість, а це найскладніше в дайвінгу. У цей момент я зрозумів, що треба вірити в кожного свого учня, і займатися до останнього, щоб усе вдалося.
Я поки не сильно завантажений курсами, навчаю усього декілька учнів, тому це більше волонтерство. Поки що стоматологія — це моя основна робота, яка «годує» та приносить гроші.
Сеноти в Мексиці
За своє життя я пірнав у різних точках світу: в Мексиці, Філіппінах, Танзанії, Іспанії, Чорногорії. Якщо у подорожах планується багато занурень, то беру із собою дайвінг-костюм. Моя дружина також пірнає, але захоплюється фрі-дайвінгом — пірнає на затримці дихання. Якщо ми родиною їдемо відпочивати, то кладемо лише регулятор, через який дихаємо.
Найяскравіший спогад — це дайвінг у Мексиці. Ми там пірнали в морі всього двічі, весь інший час провели у джунглях і сенотах. Раніше там була печера, а зараз це своєрідний колодязь. У печерах є солоний шар води, є шар прісної, а є сірководнева хмара, так би мовити, продукти бродіння. Спочатку пливеш, і вода прозора, а потім шар, де все розпливається перед тобою. Відчуття, ніби щось в око попало, і ти нечітко бачиш. Світиш ліхтарем, бачиш залишки каменів, і відчуваєш таку магію та красу... Стільки форм життя там, усього не перерахувати, але сенот цей сильно запам’ятався.
Усе найкрасивіше знаходиться на поверхні
У залежності від того, на якій глибині ми знаходимось, у нас різний розхід повітря. Чим глибше, тим він більший. Я не намагаюся дуже глибоко занурюватися, найбільша глибина була 44 метри, і на цьому я зупинився. Чим глибше йдеш, тим більше ризиків. Ніхто до кінця не знає фізіологію людського організму та як він реагуватиме. Частина мене хоче побачити таємні глибини морів, але інша частина говорить, що вся краса на поверхні, там де сонце все освітлює.
Є фрі-дайвери, які пірнають на затримці дихання, не використовуючи жодних систем. Звичайні дайвери пірнають зі скобою чи аквалангом — спеціальним надувним жилетом і балоном позаду. Буває, що балони застібають по боках, але це здебільшого для печерного дайвінгу, щоб можна було з легкістю відстібнути кожен із балонів і притиснутися в маленьку дірку в печері.
Для дайвінгу немає обмежень в рості чи вазі, є лише протипоказання за станом здоров’я. Найбільша проблема, яка може спіткати — це пошук відповідного розміру гідрокостюма, з рештою можна розібратися
