Знайти будинок Бурлюка — непросто. З галасливого навіть вранці Нью-Йорку, треба їхати потягом до станції «Ямайка». Там слід пересісти на потяг, який повезе Лонг-Айлендом, який є дуже довгим островом. Сама ідея подорожі надає право ризикувати, подорожувати й бурлити. Наступна станція – Хемптон-Бейс, вітер з океану, дорогі вілли, кілометрові відстані між будинками, пісок у взутті й дивне відчуття. Тут жив Давид Бурлюк. Він відчував цей вітер, він їздив цією залізницею, він прямував додому цією вулицею. Тут він провів роки з 1940 по 1967.
Наша академічна трійця, що включає професора Мирослава Шкандрія, мене та освітню філософиню Юлію Кравченко, занурюється в історію творчого сімейства Бурлюків разом з історією повсякдення. Тут церква, яку відвідував художник, ресторан, до якого він полюбляв ходити, галерея, в якій організовував виставки.
Будинок у Хемптон-Бейс
Білий, обшитий деревом будиночок, що стоїть у лісі, здається іграшковим. Гостинні онука художника Марі Холт і її чоловік Жерар відкривають усі двері, і за кожною з цих дверей – безліч картин, скульптур та пам’ятних речей, які ставлять тобі численні загадки щодо авторства. Тут роботи Давида Бурлюка на полотнах та мініатюри на дерев’яних блочках, які він робив в останні роки. Тут картини сина, Ніколаса Бурлюка, який використовував шматочки скла, вбудовуючи їх мозаїкою у живопис. І численні твори, написані гостями будиночка – художниками Мозесом і Рафаелем Сойерами, Ніком Циковські та Джоржем Константом.
Мене чомусь зачаровують численні портрети маленької Марі, я розумію, що цю дівчинку так любили, так захоплювались її красою, що все її дитинство і юність втілені в яскравих портретах та портретиках. Серед меблів збереглася пара дитячих стільчиків для позування – рожевого та гірчичного кольору, з високими спинками, які створювали фон.
Мене весь час бентежить думка: я відчуваю захоплення від особистості Бурлюка як митця, чи мені важливо, що він народився на Сумщині, бо цей факт, ця належність до спільної культури, є частиною і моєї ідентичності також? Тобто, моя ідентичність містить ідею Бурлюка-українця! Це відчуття надає сил і наснаги не здавати позиції, а переходити в наступ на інформаційному фронті повернення «вкрадених імен» української культурної спадщини, а значить, розуміння, хто ми є.
Про історичну справедливість
Марі передає мені книжку «Burliuk», написану німкенею Кетрін Дрейер у 1944 році, я відкриваю і читаю на першій же сторінці вступ, написаний Дунканом Філліпсом: «Давид Давидович Бурлюк, народжений у Харкові, руський до самих кісток (Russian of Russians!) – один з феноменів світу мистецтва».
Ця фраза логічно вкладається у низку помилок, наукових недбалостей і непорозумінь щодо походження багатьох українських геніїв, які народилися за часи, коли наша земля була під російською імперією. У низку невиправлених вчасно «дрібниць», як-то англійського правопису слова Київ на музейній табличці біля картини Малевича, або національності Рєпіна у біографії художника.
Заради справедливості слід зазначити, що та ж сама Кетрін Дрейер далі у книзі розповідає про мальовниче село Рябушки, щоправда, беручи в лапки «трелі українських солов’їв», називає Бурлюка кремезним козаком, описує його захоплення наївним українським мистецтвом.
Чи варто шукати правди про стосунки Бурлюка з імперією?
Навіть в США митець був близьким до комуністичних кіл і писав для видань «Рускій голос» і «Новий мір». Зі спогадів нам достеменно відомо, що стосунки з більшовизмом у Бурлюка були дуже напруженими й, в жодному разі, не наївними. Він з дитинства знав про політичні табори, його мати читала «Siberia and Exile System», а в дорослому віці усвідомлював небезпеку і саме тому тікав через Владивосток до Японії та США.
Правда полягає в тому, що ідентичність, так само як і політичні погляди, є предметом власного вибору. А ідентичність Бурлюка не лишає жодних сумнівів.
Численні зображення Козака Мамая, жанрових творів про українське село, родинне дерево «Сина степів» указують на його абсолютну українську ідентичність
Чого вартий лише опис картини «Святослав», яку він створив у стилі українського живопису: «Мій колорит глибоко національний. Жовтогарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б’ють ніагарами з–під мого пензля. Коли я малюю, мені здається, що я дикун, який тре сук однієї барви об другий, щоб отримати кольоровий ефект...». Над цим колоритом художник працював більшу частину свого життя.
«Україна в моїй особі має найвірнішого сина»
Ексцентричний Бурлюк та його численні біографи абсолютно заплутали історію про «батька російського футуризму». Бурлюкознавець Мирослав Шкандрій ставить питання: якщо англійською мовою критики назвали Бурлюка «father of russian futurism», то як інтерпретувати слово russian – як руського національного чи як російськоімперський? Є свідчення, що митець називав себе «батьком пролетарського футуризму в російській імперії».
Вживання слова «пролетарський» має сенс, бо Бурлюк завжди цікавився народним мистецтвом, заохочував до живопису людей, які не мали художнього досвіду і влаштовував їм виставки. Бурлюк також називав себе «татарсько-запорізьким футуристом», жартуючи над цим званням у властивій йому манері.
Фактично, в історії лишаються ті титули, які ім’я набуває через критиків та мистецтвознавців. Саме тому промоція звання «українського батька російського футуризму» цілком залежить від нас. Тим більше, що наприкінці свого життя митець стверджував: «Україна в моїй особі має найвірнішого сина».
Родинне дерево
Родинне дерево Бурлюка, намальоване Вацлавом Фіалою, швагером художника, знаходиться в бібліотеці одного з університетів США. Це чорно-біле зображення дерева, під яким сидить козак Мамай і дивиться у бік позначок Суми, Лебедин, Рябушки, Нагорне, Харків, Полтава, Козирщина. Що вище підіймається дерево, то далі йде шлях художника – через Росію до Америки. Імена предків підписані не прізвищами, а тим, що вони собою уявляли: Федір Писар, Прасков’я артистка, Василь Хлібороб…
Цікаво, що зображення дерева було опубліковане в одному з російськомовних випусків «Кольору і Рими», але не набуло опису й розповсюдження, вірогідно, з причини того, що основна частина малюнку присвячена саме Україні. Наукове оприлюднення цього документу, разом з публічною репрезентацією, скажімо, у формі муралу, могли б бути знаковими для вшанування ювілею художника на Сумщині.
Чи був Бурлюк гарним художником?
Попри безсумнівний внесок Бурлюка в історію сучасного мистецтва, арткритики часто зневажають його як художника й поета. Першу причину зазначає мистецтвознавець Джон Боулт. Це ексцентричність та репутація несерйозної людини, яка стала злим жартом для Бурлюка: зробивши відомими інших митців, сам він не зазнав такої популярності. Цей факт стає особливо неприємним, коли усвідомлюєш, наскільки плідним і працелюбним був Бурлюк.
Друга причина – надзвичайна полістилістичність Бурлюка. Часом його роботи різних років настільки відрізняються, що здаються талановитими вправами з історії мистецтва. Моє власне пояснення полягає в тому, що Давид Бурлюк як особистість, його творчість і все його життя – це подорож людини, яка концентрується на зовнішньому світі. Ставлячи крапки на мапі мандрів Давида Бурлюка, починаєш розуміти, як часто мінялися пейзажі, мови, влади й устрої навколо нього. Як екстраверт, він шукав нового досвіду і прагнув нових візуальних експериментів, зокрема у неопримітивізмі.
Враховуючи неймовірну плідність Бурлюка – оптимістичні підрахунки говорять про 17 тисяч живописних робіт і майже таку ж кількість робіт на папері
В Україні знаходиться дуже мало творів для того, щоб представити їх за стилістичними напрямками й показати глибину занурення художника у кожен із них.
Сумщина — батьківщина Бурлюка
Повертаючись до багатотисячного спадку художника, на думку приходить питання щодо підстави до спорідненості з Бурлюком. Чи достатньо знати про те, що відомий артменеджер, теоретик авангарду, видавець, поет і художник народився на Сумщині? Скільки робіт митця має Сумщина? Ймовірно, йдеться лише про один десяток робіт разом із тими, які є у приватних колекціях. Сергій Побожій у статті про спадок Бурлюка називає це результатом «занадто обережної політики музеїв» щодо придбання творів.
Для порівняння, в Уфі знаходиться близько 200 робіт митця. Не менша кількість була продана в Сибірі, майже сотня картин і малюнків є у відомих російських музеях, понад сто робіт у Японії, тисячі робіт у США, і тисячі у Канаді. Численні авторські копії. Численні картини, які відправилися на виставки, але так і не повернулись до автора.
То чого вартує наш вибір побудови бренду області при мізерній кількості робіт, відсутності музею, відсутності виставки робіт Бурлюка? Якщо цей вибір зроблено, то варто побачити стратегію розробки цього бренду. І починати необхідно з придбання кількох значущих для Сумщини робіт художника. Саме володіння знаковими роботами дає поштовх для розвитку айдентики, музею чи бренду. Ця ідея не вбачається мені фантастичною. Рішення громади може бути втіленим, завжди є шляхи, коли є мета.
Що буде з будиночком на Лонг-Айленді?
Вірогідно, у найближчі місяці будиночок у Хемптон-Бейс перейде у статус дому-музею. Це сумно й оптимістично водночас. Сумно, бо відкриваючись для відвідувачів, будиночок втратить атмосферу живого й спонтанного простору, де можна сісти на канапу й гортати «Колір і риму», вести бесіду, пити чай у маленькій кухні, сидіти в кріслі Бурлюка у майстерні, торкатися скульптур, знімати зі стін картини, щоб подивитись підписи й зробити безліч природних для сім’ї й гостей речей.
Оптимістичним боком створення музею є шляхетний намір Марі Холт Бурлюк та Жерара зберегти культурно-історичний спадок нашого земляка. Шляхетність ідеї полягає ще й у тому, що будинок-музей потребує постійних ресурсів на утримання, каталогізацію, прийом відвідувачів. У цьому контексті ми розуміємо, як багато зроблено Марі Холт Бурлюк для збереження дому, колекції та особистих речей художника.
Долею колекції живопису Давида Бурлюка опікуватиметься музей у Канаді, оскільки саме така інституція може забезпечити як зберігання, дослідження, так і популяризацію творів художника на континенті, такому далекому від Семиротівщини та Рябушок.
Авторка статті вдячна бурлюкознавцю й досліднику українського авангарду професору Мирославу Шкандрію, Манітобський університет, Вінніпег, Канада, за всебічну підтримку в дослідженні спадщини Давид Бурлюка.
