Коли Євгену було близько 14, мати перевезла його до Риму. Там він почав ходити до школи, потім вступив до університету. Провівши в Італії понад 12 років та здобувши освіту, пов’язану з туризмом, політичними науками й міжнародними відносинами, хлопець повернувся до Сум і створив інстаграм-сторінку, де пише про історію та архітектуру міста. Про те, чому вирішив повернутися, як виникла ідея проводити екскурсії та чому бренд міста не має будуватися лише на Харитоненках — Євген розповів Цукру.
Ну і як можна з Риму до Сум повернутися?
Я й сам себе ледь не щодня запитую, навіщо повернувся. Але як то кажуть — серцю не накажеш. Вже після року життя у Римі, пам’ятаю, хотів повернутися. Не подобався мені менталітет, правила, атмосфера. Не скажу, що люди там погані, вони просто інші. Але як у 15 років повернешся? Це лише коли подорослішав і усвідомив, що сам є володарем свого життя й сам можу обирати, де мені жити, вирішив повернутися. Коли почалася епідемія коронавірусу, приїхав у Суми на кілька тижнів і якось залишився на півтора року.
Питання «Ну і як можна з Риму до Сум повернутися?» я чув зазвичай від тих, хто до Італії хіба у відпустку літав
Реальність життя там інша, не така, як більшість собі уявляє. За 12 років не зустрів у Римі жодного щиро щасливого українця. Так, там комфортно. Але скільки б не жив — цілковито «своїм» себе не відчуваєш. Ті, хто знає, як себе знайти на Батьківщині, не прагне жити за кордоном.
По світу їздять, а своєї історії не помічають
Знайомий з університету якось сказав: «Я от у Києві був, до Москви їздив та Східної Азії, а в Колізеї так і не був, живучи у Римі». І наші люди так само — живучи у Сумах, нічого про них не знають. Хто взагалі, проходячи повз Воскресенський собор, його не просто бачить, а по-справжньому помічає? Хто хоч раз думав про те, що ще Кондратьєв його на власні очі бачив? Я одного разу, коли прилетів з Риму і їхав з Борисполя на Суми, піймав себе на думці: у нас же тут — такі простори, незвідані місця, свобода! Чого ми нехтуємо цим?
Під'їжджаючи, все ще вагався: «Чого їду? Що робитиму вдома?». Та щойно побачив табличку «Суми», відчув: я прийняв правильне рішення
По приїзду, думав, побачу сірість, депресію. А побачив абсолютно протилежну ситуацію: вулиці чисті, люди усміхнені, купа нових закладів. Коли людина тут живе, вона, може, й не помічає змін. А для мене вони — дуже помітні.
Та про що в Сумах можна екскурсії водити?
Екскурсії я ще в Римі проводив. Обожнюю вивчати історію й ділитися нею. Особливо люблю період 17 сторіччя, коли, до речі, створювались і Суми. Повернувшись сюди, одразу думав про екскурсії, якісь проєкти. Але…
Воно ж знаєте як буває — ідея класна з’являється, а в голові — «Ну куди тобі? Які екскурсії? Хто тебе тут слухатиме?»
Ходив-ходив, та й створив сторінку «Сумиґард», де почав фотки історичні постити, робити інтерактиви, нарощувати аудиторію. Хотілось популяризувати історію, але не хотілось ставати блогером, який фоткає себе й пише щось типу «Топ 5 місць, куди сходити у Сумах».
Цукр не соромиться та рекомендує:
З часом почав отримувати повідомлення на кшталт «Добру справу робите. А за межі Інстаграму збираєтеся виходити?». Одне повідомлення, друге, і впевненості у власних силах вже більше з’явилося. Протягом липня будував плани, розробляв екскурсії. Вирішив заглибитись у тему «Слобідська Україна 16-17 сторіччя» — період, досліджений хіба з точки зору економіки. Жодного разу не пожалкував про те, що роблю.
Обожнюю дивитися, як люди потрапляють у культурний шок
А тим, хто говорить «Та про що в Сумах можна екскурсії водити?», розповідаю одну цікаву історію про чеське місто Мост. У 60-х роках його повністю зруйнували і почали видобувати вугілля. За 20 років корисні копалини вичерпалися й місцина перетворилася на поле. Так от чехи прийшли на те поле, встановили таблички й почали водити екскурсії, мовляв: «Ось ця табличка стоїть на місці колишньої ратуші, інша говорить, що колись тут був собор». А ми, маючи таку цікаву історію, мовчимо!
Не бізнес і не чийсь проєкт
Ніхто ніколи не допомагав мені ні в організації екскурсій, ні у фінансуванні, ні у просуванні. Як почалося все з особистої інстаграм-сторінки, так і розвивається досі, власними силами. Допомагають люди: роблять репости, відмічають, діляться емоціями з друзями. Я навіть рекламу не купував, хіба тільки перший пост намагався через таргет просунути, і то безрезультатно.
Сарафанне радіо — то найкраща реклама. Особливо коли на екскурсію приходять блогери, надихаються й за просто так розповідають про мене у блозі
Коли тільки починав, думав брати за екскурсію гривень 50. Потім вирішив все ж 100-150. Дехто каже, що це смішні гроші й дає більше. Приємно, звісно. Але на цьому особливо не заробиш. Та зізнаюся, що якби хотів лише заробити — збирав би людей частіше й організовував би більші групи. Але я за якість. Максимальна кількість слухачів за раз — 15. А так, буває, і для трьох-чотирьох проводжу. Так же краще інформація сприймається.
Я не позиціюю себе як туристичний екскурсовод. Кілька разів проводив екскурсії для киян, дніпрян та медичних професорів з Чернівців. Але головний акцент — на сум'янах. Мені подобається розказувати людям про їх рідне місто. Подобається, коли бачу гордість в очах за рідні місця та предків. Туристам же потрібні лише загальні факти, то не так цікаво.
Інформація — всюди, було би бажання знайти
Часом питають, звідки я черпаю таку величезну кількість інформації про Суми. Пояснюю: в мікроекономіці є таке поняття, як альтернативні витрати — коли ти потенційно міг би заробити певну суму грошей, якби робив не те, чим займаєшся. У мене так із навчанням вийшло: в університеті я, звісно, міг би піти працювати. Але обрав інший шлях — навчатися.
Кожну вільну хвилину намагаюся присвячувати розвитку: читаю, дивлюся, досліджую і, відповідно, знаходжу багато інформації
В бібліотеках не сиджу. Мої бібліотеки — віртуальні. Зараз відносно легко знайти скани найрідкісніших книг у вільному доступі. Було б бажання. Буває й так, що знайомі допомагають. Колись, як писав дипломну роботу на тему національної ідентичності українців, професор порадив знайти книгу Альберто Віміна — посла венеціанської республіки. У 17 сторіччі він мандрував Україною, особисто бачив Хмельницького й задокументував свої враження. Праця, маю сказати, непогано мені допомогла в дослідженні нашої історії.
У мріях — культурний фонд
Думаю, Суми згодом стануть моєю резиденцією в інформаційному просторі. Бо зацікавлені історією рідного міста люди рано чи пізно закінчаться, а розвиватися далі доведеться. Планую розвивати проєкт «Сумиґард» — виходити на нові рівні подання інформації, їздити селами й містами, досліджуючи їх історію та знімаючи ролики. Можливо, в майбутньому навіть культурний фонд вдасться створити: з меценатами та натхненними людьми, які так само як і я хотіли б розвивати Суми й відновлювати їх історію.
Сум'яни, живучи за 40 кілометрів від Росії, потребують розвитку власної ідентичності. Вони мають розуміти, що Суми — це більше, ніж Харитоненки та їх цукрові заводи. Моя місія у тому, аби відкрити їм очі на джерела власної історії, дати більше впевненості та гордості за власний народ та малу батьківщину.
«Цукр» також прагне розповідати більше про Суми. Підтримайте нас донейтом 💜
