Цукр анонімно поспілкувався з водієм маршрутки. Що таке «план», через який водії маршруток влаштовують перегони, чому на транспортний конкурс проходять лише конкретні перевізники та хто «крайній», коли маршрутки горять. Герой нашого інтерв'ю звільнився понад п'ять років тому, утім попросив залишитися анонімним задля власної безпеки.
Чому ми про це пишемо. Аби розуміти людей, які живуть поруч з нами та комфортно співіснувати в одному місті. Цукр хоче ділитися історіями людей різних професій, віросповідань та поглядів, адже чим більше ми знатимемо про одне одного, тим простіше нам буде вдосконалювати наше місто.
У 90-х люди заздрили маршрутникам
Перші приватні маршрутки у Сумах з'явилися на початку 90-х. Конкуренція була дуже маленька, бо у ті часи категорія D була рідкістю, а я ще з армії мав права всіх категорій. Вирішив спробувати, тим паче трохи знав людей, до яких прийшов працювати. Проїздив близько року на Рафі, робота подобалася, і я надумав робити щось своє. Купив маршрутку, точніше її залишки за 350 доларів. Нова коштувала на той час шалених коштів — 3000 доларів, тому я придбав собі обгорілий Раф без вікон та дверей. Зайняв грошей, щоб його відремонтувати, відновив та почав їздити.
Скажімо так, я був субпідрядником: якщо десь ламалася маршрутка, то виїжджав на підміну
На той час існував транспортний відділ, навпроти ЦУМу, і там вирішувалися всі питання. У мене було напівлегальне положення — документи хоч і давали, але маршруту не було. Даішники не чіпали, бо знали мене. Пів року так проїздив, а потім Рафи різко скасували та ввели Газелі. Нову маршрутку я не зміг би купити, тож довелося знову йти у найми. Спочатку як було: я 50 доларів ніс перевізнику, а 50 залишалося у мене. Власник це розумів і зробити нічого не міг. Умовно кажучи, я міг диктувати умови, бо була низька конкуренція. Люди навіть трохи заздрили у ті часи, якщо ти працював маршрутником, але це лише перші роки. Потім почали відкривати курси для водіїв і все почало змінюватися.
Кожного дня я мав здавати план — це певна сума грошей, яку обов'язково треба щодня віддавати власнику
Спочатку план був 700 гривень, потім пішло-пішло-пішло, і згодом він доходив до 1200 гривень з однієї людини. Брали перевізники цю цифру з голови. Якщо бачать, що водії тиждень несуть 600, значить наступного тижня план буде 700. Наприклад, якщо вдень я заробляв 800 гривень, то здавав план, а різницю забирав до своєї кишені. Це і була моя зарплатня. Більше нічого не отримував — ніякої ставки чи надбавки. На той час приблизно заробляв двісті доларів, можливо інколи триста. План тоді сягав сотні доларів, але й курс був менший. Зараз, думаю, план у водіїв приблизно 80 доларів.
«Чуєте, холопи, ви тут взагалі оборзєлі»
Згодом я поїхав на заробітки, а коли повернувся, то знову почав працювати водієм маршрутки. Пішов до одного власника — там кілька днів попрацював і звільнився. Ще в одного спробував, але теж не зайшло. І так було декілька разів. Більшість власників були навіженими: постійно кричали та погрожували. Вже тоді один з перевізників зустрічав водіїв з пістолетом на столі. Був один власник, у якого працював кілька днів, і коли він приходив на зібрання, треба було ледь не аплодувати. Без його дозволу не можна відкривати рота, і треба стояти по стійці смирно. Щоправда, там інші не виживали, тому водії виконували навіть подібні вказівки. Деякі ледь не кланялися.
Міг хтось із села приїхати, проїздити місяць безкоштовно, нічого не заробити, повернутися додому, щоб продати свиню і віддати план, аби працювати далі
Але я така людина, що якщо на мене наїжджають, то не можу довго працювати, тож ніде особливо не затримувався. Щоправда, на одному місці протягнув аж півтора року, а потім не витримав і звільнився. Пам’ятаю, був тиждень перед Новим роком, напарника не було, а я додому тиждень грошей не приносив. Приходив і казав дружині, що може завтра все налагодиться. І так кожного дня, а грошей все не було. Уже передноворічна ніч, а я йду до родичів їсти, бо вдома пустий холодильник. Тут у мене вихідний, а нам вранці оголосили якісь збори. Ледь-ледь відкрив очі, прийшов туди та й чекав, що нам скажуть.
Вийшов власник і почав кричати: «Чуєте, холопи, ви тут взагалі оборзєлі, ви мої бабки тирите. Усі, хто не доніс план за ці вихідні, щоб гроші були тут, а то звільню!». І всі нормально це сприйняли, а я не витримав. Розвернувся і пішов. Хлопці спочатку взагалі не зрозуміли, що сталося, а я кажу: «Він назвав нас усіх холопами, ви що, взагалі хворі?». А вони кажуть: «Та ні, такого не було, тобі почулося».
Головне, щоб ми принесли гроші
Зазвичай графік був таким: я ставив будильник на 4:30, хвилин 40 збирався і їхав на автобусі до паркінгу. Прибігав, заводив машину та виїжджав на перше коло. Зранку ніхто не робив техогляду, просто приходив і ставив підпис. Якщо маршрутки стояли в автобусному парку, то ще могли дивитися, а коли їхали зі своїх, то там нічого не оглядали.
Головне було якнайшвидше поїхати та почати працювати
Пам’ятаю, попадав такий графік, що я о 23 лише виїжджав з кінцевої, а потім мав відстояти цілу чергу, щоб заправити машину. Вдома був о першій ночі, потім їв та лягав спати. І ось о 4:30 знову треба встати, і так кожного дня. Працювали зазвичай з напарником два через два, або три через три. Якщо хтось захворів, то я самостійно пробував знайти когось на заміну. Можливо, зараз на стінках вже висять графіки, але раніше всі питання вирішували з напарником удвох.
Для перевізника головне, щоб ми принесли гроші, а все інше по барабану
У нас на маршруті було приблизно десять машин, а дві в запасі. Зламається одна — виїжджає наступна. Але все одно, я поламався в одному місці, телефоную, поки інша маршрутка доїде, то одне коло пропадає, і мені його ніхто не пробачає. У кожного були свої маршрути: у когось година, у когось година двадцять, у когось п'ятдесят хвилин. І це грало роль, бо різниця у десять хвилин — це на два кола більше. З часом також були рамки: 15 хвилин до перехрестя, від мосту до якогось магазину ще 4 хвилини. Навіть по секундах час вимірювали, але контролювали ми це самостійно. Працювали зазвичай до 23 години.
Тоді п'ять маршруток старалися якось зламатися, щоб з’їхати з рейсу. Сьогодні я ламався, завтра мій друг, післязавтра ще напарник, аби хоч трохи раніше опинитися вдома
Коло, коло, і ще одне коло
За зламані двері чи пробите колесо відповідає водій. Ось хитається крісло, воно так і буде хитатися, поки не зламається щось серйозніше. Власник скаже: «Давай працюй, а все інше потім». Колись двигун заклинить, і ти поїдеш на ремонт, тоді й двері можливо зроблять, але це в більш-менш нормальних перевізників. Без його дозволу ти нічого не можеш ремонтувати. Я постійно чув: «Свободєн, іди та заробляй мені бабки».
Обіднього часу у нас не було, і ми мусили нагнати його самостійно: швидше приїхати до кінцевої, і щось встигнути кинути до рота. Пам’ятаю, був один перевізник, який спеціально розтягував час: поки одна машина їде, то інша 20 хвилин відпочиває. Тоді водіям вистачало часу спокійно перекусити. Іншим перевізникам взагалі було пофіг на маршрутників. Коло, коло, і ще одне коло, щоб не було жодних розривів.
На кінцевих зупинках у водіїв немає туалетів, навіть якщо будка якась стоїть, то туди неможливо зайти
Виходить, що ти відкриваєш двері на кінцевій, ну і самі розумієте. Зламані двері та відсутність туалетів — це до такої міри дрібниця. Ти приходиш на роботу і стаєш рабом, я серйозно кажу. Зранку власник кричить, що ти сволота, бо не приніс план за вчора. Не дай Боже пробив колесо, то ще й скажуть, що це ти зробив і маєш платити. На мене не могли повісити такі речі, але були водії, які реально займали гроші та віддавали власнику за ремонт.
Сидять перевізники у своїх кабінетах, вирішують глобальні питання, їм ці занедбані маршрутки абсолютно не потрібні. Там ніхто не думає про комфорт людей
Звісно, коли щось горить чи ламається, то у всьому звинувачують водія. Але чим старша маршрутка, тим більші шанси, що вона загориться. Практично кожній машині більше ніж десять років, у ній немає нічого нового. Таку машину треба викидувати та брати іншу, але ніхто цього не робить. Пам'ятаю, коли з'явилися перші Рути, то в них одразу запхали газ: по два балони позаду, і по два зсередини. Маршрутка сильно просідала, ледь не асфальт чіпала, а мені казали: «Не бійся, ми підкладемо листки, вона стане вищою». Згадую перший ранок, як я сів на таку машину, а переді мною якраз подібна маршрутка повертає, і балони по асфальту іскрами спалахують. Подумав ще тоді: «Нічого собі, оце так придумали». І це був лише перший день, коли вони тільки з’явилися, а мені вже було страшно. Потім швидко понамощували листів, аби вони стали вищими, хоча шанс загоряння все одно великий, бо проводка залишилася старою. А водії, як маршрутка ламається, бігом на ходу все скручують, от вона і загоряється.
Водії «змагаються» за пасажирів
Усі перегони водіїв насамперед пов’язані з пасажирами. Ось йдуть дві маршрутки з Хіміка. Їхня ціль — доїхати до ринку та зібрати якомога більше людей. Далі вони роз'їдуться і будуть «змагатися» з іншими маршрутками — один водій поїде на Курську, інший на автовокзал. Або буває так, що приїжджає 18, а через хвилину ще одна 18. Скоріш за все, водій просто гнався за 19, тому приїхав не за графіком.
Маршрутнику найголовніше зібрати тих людей, які вийдуть не на кінцевій, аби у салоні був постійний двіжняк. Хто це розуміє, той заробляє
Наприклад, я приїжджаю на кінцеву й до мене забиваються студенти. Вони вийдуть аж вкінці маршруту, і в одну сторону машина поїде пустою. Тому я, як водій, можу не зупинитися, бо мені просто невигідно забирати цих людей.
Також є вдалі та невдалі маршрути. До прикладу Героїв Крут — там величезний житловий масив. У будь-якому випадку водій назбирає собі людей. Курська — теж бомба. Масив Роменської — хоч велика площа, але людей не так і багато. Хімгородок — невдалий маршрут, бо там практично одні студенти, а коли їх немає, то нікому їздити. Те саме з Василівкою і Тополянською. Туди ніхто не хоче виїжджати, бо там нічого не заробиш. Можливо, звучить не по-людськи, але така реальність. Коли роками працюєш, то розумієш всю цю систему. Але коли приходить «новачок», то він нічого не заробляє і може місяцями їздити безкоштовно.
Не хамив людям від поганого настрою
Хай там як, але у мене завжди були хороші пасажири. Коли їхав, то підбирав усіх бабусь. Я людина не жадібна, якщо кілька людей безкоштовно сідало, то нічого страшного. Я не їздив у краватці та білих шкарпетках, але люди, то було для мене святим. Звісно траплялося, що міг викинути якогось хулігана п’яного. По молодості міг навіть дати в диню. Але щоб людям хамити від поганого настрою — такого точно не було. Не наїжджав на пасажирів, якщо давали велику купюру. Я завжди вважав, що це моя проблема, якщо здачі немає. Бувало навіть зупиняв маршрутку і заходив до магазину, щоб розміняли. Хоча пам'ятаю кількох людей, які кожного ранку сунули одну і ту саму валюту. Скажу чесно: на таких пасажирів бувало й бурчав.
Якщо зупиняли даішники, то лише для того, аби дали грошей. Дуже рідко це робив, і, зазвичай, влаштовував скандали. Потім власники домовлялися, і ти знову їхав боком. Зараз вже не знаю, як воно там.
Бували ситуації, коли даішники ловили водія накуреним або п'яним, але тоді ця людина більше ніколи не сідала за кермо
Я, навіть якщо випивав, то ніколи в житті не виходив на роботу. Гіршого злочину для мене не існувало. Було колись, що прийшов на медогляд вранці, а лікарка говорить: «Здається від вас є запах алкоголю». А я годині о четвертій дійсно випив пива, і видно печінка підгуляла. П’яним точно не був, але запах залишився. Тоді витягнув усі проводи з машини, розкидав колеса, зателефонував і сказав власнику, що зламався.
У перевізників ніколи не було мінусів
У Сумах залишилися перевізники, які вичавлять останню копійку, а потім вишвирнуть і поїдуть далі. Новий перевізник звісно може зайти, але його нікуди не допустять. Наприклад, ви прийдете на транспортний конкурс, а вам скажуть, що у вас колір волосся не рудий. Потім зайдете з рудим волоссям, а вам у відповідь: «Так у вас штани зшиті неправильно». І так без кінця. Тобто пропишуть такі умови, що зайдуть лише ті люди, які були й раніше.
Вони вкладали гроші у старі Рути і їздять на них по десять років. Живуть коштом цього, не паряться взагалі ні про що. І тут хтось новий зайде? Та вони кістьми ляжуть, але такого точно не допустять
Пам'ятаю перший транспортний конкурс у Сумах. На той час власників було чоловік 300: у кого одна машина, у кого п'ять. Був великий набрід і від нього треба було позбавлятися. Потім зробили ще один конкурс, де всі пролетіли, і залишилося всього десять перевізників. А потім, нібито чесно, почали придумувати умови конкурсу, де ліпили умови під конкретних людей. Написали скільки мало бути оглядових ям, механіків та маршруток. Практично те саме, що й зараз. Тільки цей останній конкурс, що проводився, там взагалі складні умови поставили. Їх прописали спеціально під кількох людей, проголосували, і все. Там вже був сформований кістяк: маршрут Саші, маршрут Васі, маршрут Колі. Тобто пройшли чотири людини, а всі інші перевізники пішли під ними: просто віддавали гроші цим чотирьом.
А ще у перевізників ніколи не було мінусів. Якби вони мало заробляли, як зараз говорять, то хто б тоді працював?
Їм просто захотілося підняти ціну проїзду, при чому водій може ще менше отримувати, ніж до подорожчання. Наприклад, я їжджу по гривні, завтра проїзд буде по дві. Люди одразу скажуть, що підуть пішки, особливо ті, які їхали дві зупинки. А план ніхто не скасовував. Виходить так, що водій вполовину менше отримує грошей зі старту.
Там можна заробити нормальні гроші, але якщо ти не водій маршрутки
Я не можу зрозуміти лише тих людей, які залишилися. Дивишся у фейсбуці, а він досі сидить на тій маршрутці. Я 20 років відробив, нехай з перервами різними, але у мене вже їхав дах. Останні роки я відверто ненавидів свою роботу — весь час ходив і думав: «Швидше б день закінчився». Але я радий, що все ж звідти пішов.
Фото: Лена Ліон
Читайте також: Чому проїзд у маршрутках по 7 гривень — це не проблема