Він отримав в Україні дві вищі освіти, але не знайшов себе в рідному Каїрі. Повернувся до Сум, аби займатися бізнесом в непрості дев'яності. Коли стався карантин і його ресторанчики довелося закрити, не зміг сидіти вдома і пішов працювати таксистом. Великий світлий джип Вільяма аль Кілані споживає занадто багато пального, але для нього головне – бути ближче до людей. Свою історію сумський таксист з єгипетським корінням розповів Цукру.
«Не можу сидіти вдома – дах їде»
На таксі я сів не так давно – це сталося завдяки карантину. Мої фаст-фуди східної кухні довелося тимчасово закрити, тому що я не бачу сенсу працювати собі у збиток. Один ресторанчик – на розі Набережної річки Стрілка, інший на Кірова. Подобається нова робота тим, що є спілкування з людьми, зав’язуються знайомства – то лікар, то будівельник, то журналіст, такі зв’язки, які можуть колись знадобитися.
Але не скажу, що бути таксистом – це моє покликання
Закінчиться карантин – і з головою порину назад у бізнес. Хіба що готовий найняти одного або й кількох водіїв, аби вони далі на моїх машинах працювали на таксі. Сам переконався, що доходи таксиста – нормальні, гріх нарікати. Звісно, мій джип не дуже економний, але не можу сидіти вдома – дах їде!
Як і всі таксисти в Сумах – я одразу працюю на кілька служб. Ось у мене на телефоні тут їх: один, два, три… одинадцять вже!
Нові оператори таксі, які зайшли в наше місто, скоро задавлять ті служби, які існували раніше. Bolt, Uklon і подібні їм роблять зараз великі знижки, які покривають водіям, і ми не страждаємо від того, що пасажир платить фактично за бензин, а то і менше. Але це життя таке – великий задирає меншого. І клієнтам зручно, і таксистам – я зараз одну кнопку лише натискаю під час оформлення поїздки, не треба мучитися, як зі старими службами.
За мою кар’єру таксиста був, на щастя, лише один неприємний випадок. Жінці не сподобалося, що я занадто, на її думку, був схожий на іноземця. Вона настільки некультурно себе поводила, що я вже думав кидати цю роботу. Але люди різні, і я радий, що нічого подібного більше не повторювалося.
Рай за 100 доларів та банки з томатним соком
До Сум я приїхав у 1990 році. Був ще Радянський Союз і нічого не говорило мені про те, що він скоро розпадеться. Фірми, які у нас в Єгипті займалися вербуванням студентів за кордон, ні про що таке не попередили. Сюди було вигідно їхати навчатися – в Каїрі освіта коштувала близько 2 тисячі доларів на рік, а в Сумах – 100 доларів. А ще у нас потрібен був певний рейтинг – як зараз в Україні ЗНО – аби вступати на медичний факультет. Тому з низьким балом в Єгипті неможливо було стати лікарем, і доводилося шукати варіанти в інших країнах.
Я заповнив анкету і мені згодом агенти почали пропонувати різні міста та університети. Звісно, більше вони рекламують те, на чому самі заробляють. Приміром, спочатку я хотів їхати до Німеччини. Але мені там розписали переваги життя в СРСР, так солодко говорили про можливість почуватися справжнім царем на 100 доларів, що я і погодився. Лише потім зрозумів, що гроші ми платили агенту однакові – що за Україну, що за Європу – але в кишені у нього залишалося більше, якщо ми їхали сюди. За прилаштування людини в радянський ВНЗ він платив значно менше.
Ми приїхали – а тут пусто! Заходиш до магазину, а там лише банки з томатним соком і одна хлібина в одні руки. А в Єгипті ми дуже любимо хліб, на день хоча б три буханки – тоді наїмося
Нас приїхало в 1990-му році 48 студентів. Це був перший набір іноземців до Сумського університету. Навіть медичний факультет не відкрили тоді – формально ми були зараховані на підготовчий факультет, а через рік уже нас записали як студентів-медиків. З нами навчалися ще люди з Палестини та Йорданії. На підготовчому факультеті ми вивчали російську мову, тому що викладання було можливе лише на ній. Крім мови ми ще займалися повторенням шкільної програми, аби на знайомих темах засвоїти російські терміни та визначення.
Розвалу СРСР ми навіть не помітили
Події 1991 року ми якось навіть і не помітили, чесно кажучи. Нас, як іноземців, дуже добре оберігало керівництво ВНЗ, аби рекламна вивіска не постраждала, так би мовити. За незалежності питання переходу викладання на українську мову жодного разу не підіймалося. Хоча українську я теж поступово почав розрізняти.
За тридцять два роки опанував обидві мови приблизно однаково. Хоча іноземці, які в Сумах недавно, і вчили лише російську – українську мову не розуміють взагалі. Вони дуже різні, а для мене вже немає різниці – я людину розумію однаково добре. Коли отримував українське громадянство – то без проблем склав усі мовні тести: усні та письмові.
Під час навчання я одружився з українською дівчиною. Спочатку ніби домовлялися з нею, що після завершення навчання поїдемо жити до мене в Єгипет. І я справді відразу поїхав додому – там працював рік у лікарні. Зрозумів, що це не моє. Далі ще раз вступив до Харківського університету і заочно здобув нову спеціальність – оптика. А далі почалися буремні дев'яності, розпочався бізнес, і так склалися обставини, що залишитися в Сумах не виглядало таким уже й поганим планом. Дружина почала наукову кар’єру і зараз працює викладачкою в СумДУ.
Навіщо гроші, якщо нема життя?
У 90-і всім було важко, не лише іноземцям, звісно. Виручало, що мої батьки висилали гроші та матеріально підтримували. Не скажу, що тоді ведення бізнесу було важче – це зараз проблем багато. А тоді що: заплати одному і працюй спокійно. Тепер же не знаєш, кому занести треба, аби дали спокій.
Займався я різноманітними продуктами – м’ясом, фруктами, овочами, все тоді крутилося в Сумах навколо базару. Займався і перепродажем автомобілів, секонд-хендом, всяке було, не перелічити
За всі роки життя в Сумах я бачив з Єгипту зовсім мало людей – не більше 15. В Сумах ніхто не лишився, всі намагаються пробиватися далі в Європу. Я ж переконаний, що в Україні жити краще. А там мені нудно. От недавно їздив до однієї з дочок у Данію – за два тижні на вулицях містечка я побачив стільки людей, що можна на пальцях рук перелічити. Всі сидять вдома. А тут можна і поговорити, і посваритися, і помиритися з кількома людьми на вулиці за п’ять хвилин. А там сухо. Один плюс – це гроші, але навіщо вони, якщо нема життя?
Я мусульманин, як і більшість єгиптян. Коли навчався, то в Сумах ще не було мечетей. Ми зробили приміщення для молитви в гуртожитку – нам виділили кімнату, де влаштували маленьку мечеть. Зараз у Сумах є дві мечеті – на СКД та біля автовокзалу, я ходжу до першої, тому що там у мене більше знайомих і є можливість поспілкуватися.
Мої діти вважають себе українцями, але вони мусульмани. Дружина ж належить до християнської церкви
Море і пісок – то не весь Єгипет
Не можу сказати, що життя в Сумах змінило мої смаки в плані кухні – але, приміром, баранину я вже давно не їм, тому що вдома її не споживають. Я практично освоївся до українських традицій. Суми абсолютно нічим не нагадують мій рідний Каїр. Це два різні світи. Українці їдуть в Єгипет лише на берег Червоного моря, на курорти, тому вони не бачать фактично, як виглядає ця країна.
Є місця, де значно краще, ніж в Хургаді чи Шарм-ель-Шейху, але ж туди не літають літаки, немає договорів з туристичними операторами. Тому туристи сидять серед пісків і думають, що побачили Єгипет. Але якщо вам потрібно просто море – то цього може бути достатньо. Я з родиною літаю до Єгипту кожен рік. До Хургади.
Навіть не знав ніколи, що в Сумах є піраміда. На Петропавлівському кладовищі? Це ж треба. Бачив піраміду Закревських в Березовій Рудці на Полтавщині, а виявляється, у нас тут теж є своя. Мені приємно, що тепер зможу на шматочок Єгипту поглянути в Сумах!
