🇺🇦 Історії сумчан, які почали говорити українською: досвід та поради

Дивитися кіно українською, перелаштувати телефон та соціальні мережі

photo-1565711561500-49678a10a63f

Здається, змінити мову спілкування у дорослому віці може бути складно. Цукр зібрав 15 історій сумчан, які свідомо почали спілкуватися українською мовою. Для декого це рішення прийшло разом з народженням дитини, на когось вплинуло близьке оточення, а дехто перейшов через події на Майдані та війни на Сході. Чому суспільство не завжди підтримувало таких людей та як можна полегшити процес переходу — дізнавайтеся у нашому тексті.

photo_2020-08-07_14-18-30

Юлія Опанасенко

Журналістка

Я ніколи не була російськомовною. З дитинства розмовляла суржиком, але добре пам'ятаю, як разом з подружками переходила на російську, коли грали ляльками. Вони говорили щось на кшталт: «Привет, как дела», замість, «Привіт, як справи». Це зараз я знаю про комплекс меншовартості, а тоді «акала» і «чокала», бо вважала, що це круто й інтелігентно.

Перша думка про власну українізацію промайнула в університеті. У якийсь момент прийшло розуміння, що рідна мова дуже гарно й незвично звучить. Далі справа не пішла, бо на часі були курсові й екзамени. Вдруге українська постукала до мене, коли я була вагітна. Це було літо 2014 року, початок війни з Росією. Як би мене не старалися вберегти від жахливих новин, вони до мене просочувалися. Я хотіла бути чимось корисною армії, але не знала, що можу зробити.

У серпні, коли стався Іловайський котел, я знайшла той мінімум, який був мені під силу: вирішила, що буду виховувати українськомовне дитя. Людину, яка точно знатиме в якій країні живе і яка мова для неї рідна. Не можу сказати, що син зараз говорить ідеальною українською. Соціум дуже сильно впливає на словниковий запас, і в дитини частенько пролітає і суржик, і якісь російські слова, але фундамент закладено — син думає українською. Це найвища нагорода для мене.

Моя порада — починати з малих кроків, а саме зі спілкування українською в супермаркеті, транспорті, піцерії чи в аптеці. Згодом можна влаштовувати в родині день української, а тоді два, три, чотири, і так до нескінченності

204281699_406598900497708_816663629996381812_n

Олександр Мороз

Учень 11 класу

Я почав спілкуватися українською у жовтні 2020 року, хоча спроби були й раніше. Про своє рішення нікого не попереджав та нічого не планував. Почав з того, що прийшов додому і почав говорити з рідними солов‘їною.

Під час переходу помітив дві найголовніші проблеми, які можуть стримувати інших змінити мову спілкування: сором’язливість та осуд суспільства. Чимало людей соромляться перейти на рідну мову, адже бояться помилятися та розмовляти калькою. Хоча, думаю, на початку помилки неминучі.

На жаль, дехто з людей може дивитися на вас, як на скаженого, запитуючи «що трапилося?» чи «навіщо розмовляєш на колхозному і селянському?». У таких випадках раджу не звертати увагу та йти за власною метою. Тим, хто змінює мову, хочу порадити перелаштувати власний телефон та соціальні мережі на українську, а ще практикувати спілкування у побуті й не боятися помилятися.

204119985_113951017593755_754873266151227219_n

Анна Чирва

Дизайнерка

Моя історія переходу на українську почалася з усвідомлення, що це не швидкий процес. Раніше здавалося, що можна завтра встати й бути повністю українськомовним, але це так не працює. Як і в спорті, тут потрібно регулярно тренуватись і починати з малого. Змінити мову вдалося в декілька етапів. Спочатку почала переписуватися українською в соціальних мережах. Далі ми з чоловіком почали практикувати дні української мови вдома. Потім почала говорити рідною мовою на тренуваннях, у магазинах, кафе та маршрутках. Коли це стало звичкою, то розмовляла українською і в інших сферах.

«Чистою» мовою говорити одразу не виходило. Я соромилася, що люди будуть помічати, як складно мені це вдається. Хоча, на подив, моє оточення дуже гарно сприйняло факт переходу на рідну мову. Майже всі вдавали, що нічого не відбулося, а багато хто у спілкуванні теж переходив на українську. Така підтримка була дуже приємна.

IMG_20210621_153910

Олексій Левшин

Студент

Після вступу до київського навчального закладу я почав помічати, наскільки зрусифікований простір у Сумах. У жовтні 2020 року, після оголошення результатів місцевих виборів, зрозумів наскільки впливає на політичне життя те, що люди читають, слухають, якою мовою говорять.

Перейти на українську здавалося мені дуже послідовним та природним явищем. Сприяло і те, що в моєму колі спілкування було багато українськомовних людей. Допомогло змінити мову мінімізування російськомовного контенту та збільшення українськомовного. Разом з цим відкрив для себе багато крутої української музики. За собою помічаю, що найскладніше «контролювати» себе в російськомовних компаніях.

Гарна порада для початку – дві розкладки клавіатури значно зручніше мати, аніж три

IMG_20210625_170004_449

Говорун Анна

Вихователька

Познайомилася з українською лише у школі, бо мала російськомовну родину. Свідомо перейшла на рідну мову наприкінці навчання в школі. У цьому дуже допомогли українські книжки. Пам'ятаю, починала з творів Любка Дереша, Марини Соколян, Леоніда Ушкалова, Марії Матіос та інших.

Для тих, хто тільки переходить з російської, раджу спробувати, як робимо ми з сином: спілкуватись один день українською, а наступний — іншою мовою. Або зонами: на вулиці рідною, вдома — російською. Проте один з моїх найкращих стимулів — це українськомовні друзі.

Іноді люди говорять, що моя українська штучна. Мовляв, я звучу занадто літературно. Але я не переймаюся, бо за професією вихователька, яка радіє, що діти десь можуть послухати літературну мову.

204147486_262209189031088_2433441344984382797_n

Євгеній Камчатний

Працює в Польщі

Я говорю українською близько року. Якщо порівняти початкову стадію і ту, яка є зараз — це зовсім різний рівень. Головне у цій справі — особиста зацікавленість. У моєму випадку, таке рішення прийшло з політичних поглядів. Хоча, перш ніж я остаточно заговорив українською, довго виношував цю ідею. На початку було складно перестати вживати російську. На жаль, моя нерішучість гальмувала цей процес.

Спочатку я створював історії та пости в соціальних мережах українською, а потім почав вживати деякі слова та фрази рідною мовою. Наприклад, замість «спасіба» можна сказати «дякую». Паралельно із цим відмовився від російськомовного контенту, музики та ютубу. Це допомогло сконцентруватися на покращенні своєї вимови та збільшенні словникового запасу. Також намагався частіше спілкуватися з друзями, які вже розмовляють українською. З часом усвідомив, що навіть не помітив як повністю перейшов на рідну мову. Інколи можу помічати за собою суржик, проте нічого проти нього не маю.

Реакція людей та знайомих була різною. На жаль, траплялися ситуації, коли людина запитувала, чи постійно я буду так розмовляти, або чи почну «говорити нормально». Натомість було дуже приємно бачити, як люди переходили заради мене на українську, не дивлячись на те, що в них це могло погано виходити.

Зрозумів для себе цікавий факт: якщо у вас є українськомовна компанія, спробуйте частіше запрошувати до себе російськомовну людину. Я думаю, що незабаром вона теж почне висловлюватися українською.

image0

Юлія Снаткіна

Абітурієнтка

Я завжди розмовляла калькою, проте в школі вирішила, що буду спілкуватися тільки українською. Відчувала, що живучи в Україні, маю добре володіти рідною мовою, аби комфортно почувати себе в суспільстві. Хоча мені було сумно, що я не виховувалася українськомовною, адже змінити мову в дорослому віці виявилося складно.

Спочатку моє оточення говорило, що я «викаблучуюсь». Натомість я намагалася все більше замінювати деякі слова у мові та листуватися лише українською. Через кілька років змінила своє оточення і стала більш впевненою у собі. Почала говорити українською в громадських місцях, додаючи нові слова до свого вжитку. Водночас я не розуміла, чому в Сумах деякі знайомі говорять російською, яку вони не вчили та не знають.

Зараз пишу свої пости українською, тренуюся висловлювати свої думки та показую приклад іншим знайомим. Також взяла собі за мету створити українськомовний ютуб-канал. Я зацікавлена в популяризації рідної мови в Україні, і готова докласти до цього зусиль.

Тим, хто намагається перейти на українську мову, раджу попередити своїх друзів та родичів про ваш намір. Далі почати говорити прості фрази в магазині, кафе та транспорті. Допомагатиме у цьому використання синонімічного словника, споживання українських ютуб-каналів. Наприклад, мене надихає один з таких — канал «Рагулівна».

203507135_505033920609459_8528958648826538545_n (1)

Чумаченко Ірина

Учителька

Почну з того, що я 17 років прожила в нашому місті, про яке в мене часто запитували в інших регіонах: «Чому Суми? Місто сумних людей?». Мало хто знає легенду про сумки, але зараз зовсім про інше. Як і переважна більшість слобожан, моя родина спілкувалася суржиком, зокрема і я. У діловому спілкуванні калька звучала несолідно, тому я з легкістю переходила на російську. Проте, понад два роки спілкуюся виключно рідною мовою.

Перехід стався, коли я переїхала жити до столиці та вступила на факультет української літератури та літературної творчості. У стінах університету «солов’їна» була і є святою святих, а на суржик і російську декан говорив «здесь русский дух...» і наче свердлив поглядом. Мені досі викладачі згадують моє сумське: «мужчіна», від якого вже й сліду не лишилося.

На мій подив змінила мову спілкування швидко та без великих зусиль. Найімовірніше, через те, що українська мова — це колективне підсвідоме, що криється в кожному із нас. Ми ж усі вивчали її у школі, писали твори та вивчали напам‘ять Шевченка.

З власного досвіду мушу відзначити, що головне у цій справі — практика. Це як і вивчення англійської: потрібно спілкуватися з тими, хто говорить цією мовою. Навіть якщо виходить «вінігрет», десь у шухлядках мозку нашаровується лексичний запас, який згодом буде в активному вжитку. Щоб мовлення стало різноманітним і вишуканим, варто читати українську класику: лірику, оповідання, афоризми. Також не слід спілкуватися українською вибірково, а намагатися це робити повсякчас. Зрештою це стане вашою корисною звичкою.

IMG_4324

Даша Товстенко

SММ і PR-менеджерка

Я все життя спілкувалася російською або нашим сумським суржиком. Хоча на уроках у школі ми говорили українською, натомість як тільки закінчувалося заняття, я автоматично переходила на російську. Після школи не пішла в університет, а я поїхала на програму «Українська академія лідерства» до Полтави. Там було одне з головних правил — тільки українська, тільки українські пісні, тільки українські джерела. Тоді прийшло розуміння, що мова впливає на свідомість, на виховання і нашу історію. Там я почала говорити, деколи соромитися помилок, кальок і довго думала, перед тим як щось сказати.

Зараз розумію, що мені допомогло оточення, більшість з присутніх поруч людей — студенти із Західної України. Російськомовними залишилися тільки батьки, а я для себе знайшла сенс, чому хочу продовжувати щодня говорити українською.

Я була в Авдіївці разом зі студентами академії. Коли я підійшла до військового, у якого були протези замість рук і ніг, то запитала його: «Чим ми можемо допомогти, повернувшись додому?». У відповідь почула його зізнання про те, що не варто намагатись усім їхати на фронт. Він хотів, щоб молодь навчалася, зростала в українських цінностях та поширювали їх у всіх містах, змінюючи систему зсередини. Досі пам’ятаю той момент, коли після цих слів вирішила говорити виключно українською. Принаймні — це найменше, як я можу віддячити воїну за моє спокійне життя вдома і за те, що я маю куди повертатися.

67463127_2334920729916986_8371224102689570816_n

Юля Осмоловська

Менеджерка в ІТ-компанії

Почну з того, що я виросла в Охтирці та мова дитинства була українська. У моєму місті всі говорили приблизно однаково — суржиком. Не зважаючи на це, я пам'ятаю філософські бесіди, що російська не «сільська» і варто розмовляти нею. Ще згадую розмови про те, що українською у великих містах не говорять.

Переїхавши до Сум, я зрозуміла, що не знаю ні російської, ні української мови. Тому вибір говорити російською прийшов автоматично, до того ж роботодавець декілька разів наголошував на тому, що краще говорити саме цією мовою.

На моє рішення почати спілкуватися українською вплинули процеси, які відбувалися всередині країни. Проте, останнім поштовхом до переходу стало нове знайомство. Я познайомилась з хлопцем, який говорив українською легко та невимушено. Також він не переходив на російську в розмові зі мною, що було незвично. Це мене дуже змотивувало спробувати.

Перші тижні спілкування українською були більше схожі на витягування іноземних слів зі словника. Потім ставало дедалі легше. Головна порада: говорити з усіма та завжди українською. Помилки, русизми та інші недоліки будуть викорчовуватися тільки з практикою. Як каже класик «лупайте сю скалу».

Із тим хлопцем, який надихнув мене змінити мову спілкування, ми разом. Тому українська — не просто рідна мова, а й ще мова мого кохання

144248311_1912041025629901_2492606706673650650_n

Анастасія Корніцька

Менеджерка з кібербезпеки

Я народилася в російськомовній родині й до 17 років жила в Сумах. Потім вчилася в російськомовній гімназії — найкращому закладі нашої області, та після її завершення переїхала у Стокгольм. Тобто в житті я ніколи не послуговувалася українською, а мої погляди хоч були й проукраїнські, але не сформовані до кінця. Моїм сенсеєм була одна дівчина. Одного дня я прийшла додому після роботи, подзвонила їй і сказала, що дуже хочу почати спілкуватися українською, але вагаюся. Вона порадила почати прямо зараз. Так, о восьмій вечора 17 лютого, я написала своїм близьким, що хочу спробувати послуговуватися українською.

Живучи у Стокгольмі, я перебувала в соціальній та мовній ізоляції, тож постійними слухачами стали найближчі знайомі. Вони були єдині, з ким можна було попрактикуватися на той момент. Важкість полягала в тому, що раніше ми не звертали уваги на мову спілкування, просто обмінювалися інформацією, а тепер з’явилися бар’єри. Навіть з’явилося відчуття театру, здавалося, що від моєї української в усіх болить голова й мені хотілося або закричати, або замовкнути.

Насправді люди, які переходять на українську в містах із помітною часткою російськомовного населення, відчувають більше тиску. Один мій родич близько п’яти тижнів відмовлявся розмовляти зі мною, якщо я буду послуговуватися із ним українською. Але рік по тому, він час від часу спілкується зі мною солов’їною. Чому? Бо й сам хотів би зробити цей крок, але не наважується через суспільний страх.

Згодом я пішла на курси з дикції, щоб позбутися російського акценту, а Google Translate з російської на українську став моїм налаштуванням за замовчуванням з перших днів і до сьогодні. А ще я почала вести особисті нотатки та пошепки рахувати рідною мовою.

Після того, як обрала українськомовне спілкування, в рідній країні була двічі. У Сумах до мене підходили незнайомці в супермаркетах, водії таксі й питали звідки я. Дехто казав, що теж хотіли б перейти на українську. Я відчувала, що своїм рішенням руйную стереотипи навколо українськомовних людей на Сумщині.

Перехід мав фундаментальний вплив на мої погляди в усіх сферах. Водночас тільки зараз я маю можливість об’єктивно розуміти як російськомовних, так й українськомовних українців. Я ніколи не припускала, що повернуся до російськомовного спілкування навіть на одну розмову. Це не було в моїх правилах й упродовж року я тримала своє слово.

Мій перехід на українську — це маніфест, послання не тільки співгромадянам, але й оточенню закордоном, що молоді та освічені українці — українськомовні

Це спосіб розбити кліше і спроба зробити свій вклад в єдність. Окрему подяку хочу висловити п’ятьом найближчим людям за безумовну любов та прийняття.

photo_2021-06-22_05-42-08

Наталія Теслик

Психологиня та викладачка

Мій чоловік українськомовний. Ми були двомовною сім'єю до народження дітей. Старша донька народилася у 2013 році, а менший вже у розпал війни. Тому перейти на українську було принциповим рішенням відповідальності за майбутнє. Саме мама відіграє одну з вирішальних ролей у формуванні мови дитини.

Не скажу, що було складно, але перехід досі в процесі. Свої тексти пишу лише українською, але з друзями ще можу іноді говорити російською. Хоча нещодавно отримала найвищу оцінку свого рівня володіння українською — на конференції у Львові припускали, що я з Івано-Франківщини.

205540426_529795488264788_3871622159785062323_n

Анастасія Іванченко

Журналістка

Я перейшла на спілкування українською майже 9 років тому. Свої перші десять років життя росла переважно в російськомовному оточенні, де вважалося престижно розмовляти російською.

Змінило все ситуація, коли батьки побачили мої листування у соціальних мережах із дуже безграмотною російською у спілкуванні. Це виглядало жахливо, тому, маючи гарний рівень української, мене підштовхнули до листувань рідною мовою. Оскільки я знала українську на рівні літературної, то всі мої переписки з розмовної перейшли на ідеально «вилизані» слова.  Мені це не подобалося, тому я дуже довго шукала баланс між суржиком та нормальною українською. Інший момент, із яким я зіштовхнулася — несприйняття суспільством мого рішення.

Мене «чіпляли» за те, що я розмовляю рідною мовою. Оскільки моя українізація відбулася до Майдану, мене сприймали як «місцева божевільна», але я ще жодного разу не пошкодувала про своє рішення та продовжую вдосконалюватися.

photo_2021-06-25_14-22-49

Дмитро Михальчук

Підприємець

Що саме вплинуло та чому я остаточно перейшов на українську — однозначно не можу сказати. Це еволюція довжиною в життя. Власне, фундаментом стали неприязнь ще з перших класів до російської мови та й те, що мій дідусь родом з Рівненської області. Торкали й історії бабусі, яка розповідала про Голодомор та їх шлях порятунку, коли вони були малими дітьми.

У школі чекав поки видадуть нові підручники українською та скасують окремий предмет російської мови й літератури. Коли після школи пішов учитися далі, мені відверто не подобалася російська мова викладачів. Також не розумів, коли молоді люди, переїжджаючи в місто, переходили на російську.

Гарною школою та «закріпленням» знань стала моя перша робота оператором кол-центру. До нас телефонували зі всієї України, і я збирав по крупинках діалекти та слова з різних куточків країни. Власне, таким чином і набирався досвіду в спілкуванні чистою мовою.

У телефоні зараз маю лише українську та англійську розкладку клавіатури. Почав писати всю документацію для своєї компанії саме українською. Моя мова не ідеальна, ще є русизми, але я це відстежую й виправляю. Для переходу треба певний час та зусилля, але головне — це мати бажання.

IMG_20210624_005215_edit_62453491931094

Марина Гордієнко

Студентка

Я не переходила з російської на українську, а лише змінювала свій суржик літературними формами. Сталося це у підлітковому віці, коли почала усвідомлювати свою ідентичність. В один момент, я просто захотіла більше українського в собі.

Складнощів було чимало, і найперше – це сприйняття людей. Ніхто окрім моєї сім’ї не розумів, чим це дівчинка знову страждає, не було ні розуміння, ні підтримки. Також тоді жевріла у головах моїх однокласників теорія про боротьбу двох культур, згідно з якою я була «занюханою селючкою». У той час ніхто з моїх знайомих не говорив такою українською, якою б воліла говорити я. Тому мені складно було набратися нових слів у живому спілкування.

Я почала більше читати українською: як наших авторів, так і світових класиків. Це справді був дієвий спосіб, бо українські слова в’їдалися у підсвідомість, і потім їх вживання було вже мимовільним

Раджу іншим, коли вже наважилися говорити українською – не піддаватися жодній провокації. Також раджу читати українською. Серед авторів з чудесною і неймовірно мовою – Валерій Марченко, Борис Антоненко-Давидович, Майк Йогансен, Валер’ян Підмогильний, Юрій Шевельов і багато інших. Головне, не варто боятися помилок – мова на вас не образиться. Я й сама зараз люблю відходити від літературщини та вживати трохи конотопського діалекту.

Головне фото: Макс Кукурудзяк

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб робити місто Суми кращим, створюючи тексти про події, що змінюють, та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб робити місто Суми кращим, створюючи тексти про події, що змінюють, та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.