Коли Денису Сіренку було 18, його вкусила німецька вівчарка. Відтоді він довго боявся собак, навіть маленьких. Та одного разу хлопець став фігурантом, людиною у спеціальних обладунках, яка виконує роль зловмисника й робить з собаки вірного охоронця. Це дозволило зустрітися зі своїм страхом віч-на-віч і побороти його. За плечима у Дениса — рятувальна та прикордонна служби, а також досвід приватного дресування собак. Цукру кінолог розповів про що необхідно потурбуватися перед тим, як заводити домашнього улюбленця, які сюрпризи готують недосвідченим клієнтам псевдозаводчики й чому собаці не можна спати на місці господаря.
Людина відслужила — пес залишився
Більшу частину свого життя я прожив у Ромнах. Часто бував у бабусі в селі. Свій найперший досвід спілкування з собакою отримав там, поруч із домашнім псом, якого звали Соловей. Він був дуже розумний і старший за мене. Сама ж кар’єра кінолога почалася зі строкової служби у внутрішніх військах. Мій перший службовий пес був зі складним характером.
Взагалі собаки, які дістаються строковикам, як правило, отримують господаря на один рік
Людина відслужила — пес залишився в розпліднику, допоки не приходить новий солдат. Ось так і бельгійську вівчарку грюнендаль Блека передавали із рук у руки, поки він не опинився у мене. Його історія насправді дуже драматична. Пес втратив свого господаря, бачив, як його на пішохідному переході збила автівка. Можна тільки уявити, що довелося пережити собаці! Після того випадку, його, улюбленця сім’ї, віддали до військової частини. Грюнендаль дуже класна порода, але вони однолюби й процес зміни господаря їм дається складно. До того ж Блек мав психологічну травму й займатися з ним було вкрай важко.
Та я все одно його любив, не зважаючи на те, що пес виявляв агресію стосовне мене, як свого поводиря. Власником мене у цьому випадку назвати складно. Після розставання з ним я усвідомив, що хочу мати поруч чотирилапого друга. Щодо знань, отриманих на строковій службі у якості кінолога, то вони були так собі. На той час ця сфера була не надто розвинута в Україні й усе, чому нас навчали, базувалося на літературі ще радянського періоду.
Тренування, наближені до реальності
Потім я потрапив до рятувальної служби в Ромнах. Там саме створили відділ кінологів-саперів. До речі, заклад, у якому ми навчалися, був і залишається одним із найсильніших в Україні кінологічних центрів. Найважливіший досвід дресування у плані спортивної та спеціальної підготовки собак я отримав саме там. На території центру неодноразово проводили різні змагання, зокрема з розшукової служби, коли треба було віднайти тих, хто загубився у лісі чи розкопати когось з-під завалу.
У кінологічному центрі я познайомився з багатьма людьми, які досягли успіху в цьому напрямі, а ще подружився з двома бельгійськими вівчарками малінуа. Їх звали Олівер і Луна. Це було службове розведення й цуценята потрапили до мене двомісячними. Згодом собаки поїхали з нами до зони АТО.
Через те, що працювали у службі порятунку, ми не займалися розмінуванням перших ліній, де відбувалися обстріли. Насправді наша робота була доволі безпечною, більше схожою на тренування, наближені до реальності. Приблизно з тої пори я зрозумів, що значно легше і краще виховувати собаку, яка потрапляє до тебе змалку. Бо вже у 7-8 місяців тварини стають статево зрілими, в них виробляються зовсім інші гормони й починається так званий «проблемний вік». Якщо цей етап пропустити — буде важко.
Чи не вживає ваш пес наркотики?
Далі — був контракт в Державній прикордонній службі України та ще один кінологічний навчальний центр на Львівщині. Туди ми поїхали разом з моїм нинішнім чотирилапим другом Фішером. Однак перед тим нам довелося розлучитися майже на цілий рік. Звичайно ж, це вплинуло на виховання собаки. Мені й до сьогодні доводиться виправляти чимало його «косяків», точніше навіть жити з ними. Так ось, коли я зрештою забрав Фішера до себе, мені дозволили приводити його на пункт перепуску й потроху тренувати.
Пізніше ми з ним відправилися на навчання, а звідти повернулися на «Юнаківку» й упродовж кількох років здійснювали огляд автівок на кордоні. Я відпрацьовував свою частину, а Фіш шукав вибухівку та зброю. Разом з нами працювали спеціальні собаки з пошуку наркотичних речовин, але люди, які перетинають кордон, вочевидь не бачать різниці між цими песиками, тож часто мені ставили запитання: «Чи не вживає ваш собака наркотики?». Те ж саме чув і від сумчан, які проходили повз нас із Фішером у місті.
Міф про собак-наркоманів насправді дуже поширений. Треба розуміти, що кокаїн, канабіс та інші речовини впливають на тварин не так, як на людей. Замість якогось піднесення вони можуть викликати у собак стрес чи дезорієнтацію, тож навряд чотирилапі стануть від цього кайфувати. Собаки з розшуку незалежно чого: вибухівки, наркотиків чи людей — йдуть на запах, який означає для них винагороду за виконану роботу. Це може бути м’ячик, їжа чи похвала.
Днями я звільнився з прикордонної служби. Одна з причин — вона не давала можливості розвиватися мені, як фахівцю
Рівень навчання у кінологічному центрі охоронців кордону близький до того, який я отримав ще на строковій службі — тренери, на жаль, використовують застарілі методики. Потім ти виходиш на роботу й для свого собаки упродовж дня проводиш тренування. Окремі заняття теж є, але вони короткі й відбуваються або перед службою, або вже після зміни, коли ти втомлений, сонний й на тебе чекають такі ж втомлені й сонні колеги. У кінолога дуже швидко згасає мотивація, якщо він не отримує задоволення від тренувань.
Колись, під час одного зі своїх навчань, я познайомився з діяльністю фігурантів, людей, які працюють в захисній службі. Вони навчають собак затримувати зловмисників, охороняти речі й обшукувати місцевість. Цей напрям прямо підкорив мене! Відтоді я почав його практикувати, тож зараз займаюся приватним дресируванням — треную собак, які виступають з охорони двору чи конкретної людини, а також веду телеграм-канал для тих, хто цікавиться, як виховувати свого улюбленця.
Однак, найімовірніше, ця діяльність залишиться на рівні хобі, бо в Україні, займаючись лише тренуванням собак, не вийде забезпечити себе фінансово
Залишати місто Суми у мене немає бажання, тому шукатиму інші шляхи для розвитку. Фішер, звичайно, залишається зі мною. Тепер, коли ми звільнилися з ДПСУ, мабуть, поїдемо на якісь змагання, адже раніше в нас просто не було на це часу.
Я буду продовжувати готувати Фішера, не важливо до чого. Тому що задоволення, отримане в процесі дресирування, від спілкування з собакою, не зрівняється ні з чим. Думаю, це заняття, як і бажання завести чергового «німця» чи малінуа, залишиться зі мною до кінця життя.
М’ячик, їжа, ласка, домінування
Утримувати вдома німецьку вівчарку — непросто. Це мінімальний вигул двічі на добу, який має включати прогулянки й, власне, тренування. Плюс Фіш — робочий пес, якому потрібно реалізовувати свій потенціал, інакше він втілюватиме його за допомогою з’їдених диванів і дверей. Його характер можна описати одним словом: «пес». Це означає, що для нього принциповими є мітки на вулиці, бажання підійти до іншої собаки, щоб дізналися хто це і що собою являє. Доводиться миритися з такими нюансами.
А ще Фішер любить всі найцікавіші речі, які обожнюють собаки. Перше — це гратися, особливо з м'ячем. Йому в принципі не важливо, що в мене в руці — буде гратися з усім, що є. Друге — це поїсти, а третє — ласка. За цю частину відповідає моя дівчина. Вони з Фішером полюбляють впасти вдома на килим, пообійматися, при цьому пес часто видає дивні й смішні звуки. Є певні правила, яких дотримуються кінологи, у той час, як більшість людей вважають їх обмеженнями для тварини.
Я не пускаю Фішера на диван, бо не можна дозволяти собаці спати на місці господаря. Це некомфортно в плані порядку, і неправильно в плані домінування. Собака завжди має бути нижче за рангом і, вочевидь, спати на місці «вожака зграї» не повинна. Ще одна важлива норма, яку, до слова, постійно порушує моя дівчина — собаці не можна дозволяти заходити в усі кімнати. Її рухи вдома мають бути лімітовані, тому що тварина повинна вас слухати, а не робити все, що їй заманеться.
Самі принципи дресирування люди часто розуміють, як вироблення базових команд: «сидіти», «лежати», «поряд», «апорт» чи ще щось. Але суть не в командах, а в тому, як людина проживає життя із собакою, чи взаємодіють вони разом, чи прагне господар зрозуміти свого улюбленця. Осмислення цих процесів і відрізняє «людей-провідників» від дресирувальників.
Заводити чи не заводити собаку?
Спочатку треба все гарно обміркувати. Часто буває, що батьки піддаються дитячим умовлянням й купують тварину. Малеча якийсь час з нею грається, а потім утримання й виховання собаки повністю лягає на плечі мами й тата, у яких завжди обмаль часу. Що у такому випадку відбувається з твариною? Є кілька варіантів розвитку подій: вона цілими днями сидить у вольєрі, її саджають на ланцюг, і це швидко руйнує психіку, або найгірше — собаку просто викидають на вулицю.
Тому, перш ніж купувати чи брати тварину з притулку, треба спитати у себе: чи є в мене час на її виховання, де вона буде жити, чи є в мене кошти на її утримання?
Майбутні власники часто цікавляться, яку породу краще обрати. Спочатку треба зрозуміти, що саме хочеш робити зі своїм другом. Якщо тобі цікаво, щоб пес носив апорт, бігав з тобою та грався, потрібно обирати енергійну тварину. Хочеш просто гуляти містом — знайди спокійного собаку. Не грає ролі хто це буде: доберман, «німець» чи спанієль, треба обирати не скільки породу, як характер. Його видно вже з цуценячого віку, буквально з трьох місяців. Якщо говорити про темпераменти, то тут поділ такий: є собаки для душі, є спортивні, а є ті, хто любить поспати й поїсти.
Хто допоможе обрати цуценя?
Вирішили взяти чистокровного собаку з родоводом? Тоді треба постаратися знайти хорошого заводчика, який не буде обманювати. Розкажу на прикладі — півтора року тому до мене звернувся чоловік, який взяв одну дуже рідкісну породу в Сумах — бордоського дога. Це красивий, великий пес, хоча й доволі слинявий. Але заводчик приховав, що тварина хворіє на дисплазію, тобто порушення роботи суглобів.
На сьогодні собаці зробили вже кілька операцій, вартість яких перевищила ціну самого цуценяти. Уявіть собі, людина брала породу, щоб розвести її в Сумах, але в результаті отримала тварину з інвалідністю. Чому така ситуація стала можливою? Річ у тому, що діяльність заводчиків в Україні законодавчо ніяк не врегульована.
Практично кожен може взяти собаку з нульовою інформацією, піти до місцевого клубу, дати грошей та отримати документ, де буде зазначена кличка, дата народження, адреса заводчика й походження собаки. Так само за гроші можна зробити й родовід. Увесь цей обман дуже погано потім відображається на популяціях й на розведенні собак.
Виходячи з цього, той, хто вирішив придбати породистого песика, має обов’язково знайти хороший розплідник, а також людину, яка допоможе обрати здорове цуценя. Не факт, що у цьому питанні буде компетентним кінолог. Тут краще справиться ветеринар. Перед тим, як привезти песика додому, потрібно потурбуватися про місце, де він спатиме і їстиме, організувати шафку, де зберігатиметься вся амуніція тварини. Якщо маєте двір — треба подбати про вольєр.
Правила для новачків
Пам’ятайте, що дресирування починається відразу, як пес з’явився у вашому житті. Є кілька універсальних правил для новачків у справі виховання собак. Коли цуценя опинилося вдома, треба дати йому час, щоб звикнути до людей, обставин, звуків і запахів. Потрібно вибачати тварині, що періодично ходитиме в туалет не тільки на вулиці, але і в будинку. Наступний етап — підготовка раціону в залежності від віку й типу собаки. Це недешеве задоволення, але якщо все зробити правильно, то домашній улюбленець виросте здоровим і активним.
Ще одне правило — потрібно бути завжди на зв’язку з хорошою ветеринарною клінікою або лікарем. Бажано, щоб це завжди була одна людина. Крім того, постарайтеся набути хоч якихось базових знань. Можна вчитися самотужки, дистанційно чи пройти курси дресирувальників в Кінологічній спілці України.
Участь у якихось змаганнях не є обов’язковою, але для зручності й упевненості, песика можна підготувати під стартовий норматив «собака у місті». Треба вивчити певний комплекс вправ, що включають соціалізацію і базові команди поведінки серед людей та машин. Це корисно зробити ще й зважаючи на новий закон, що змінив норми поводження з тваринами (мова йде про закон №2351 — ред.) У Сумах дуже часто бачу, як собак вигулюють без повідця, особливо песиків маленьких порід.
Найулюбленіша відмазка власників: «Ну, що вона вам зробить?». Зараз я розкажу: якось мого знайомого за руку вкусив шпіц і пошкодив зв’язку. Людина перенесла не найлегшу операцію, дуже довго лікувалася й відновлювалася, тож за своїх собак треба нести відповідальність. А ще не ховатися за фактором людської забудькуватості.
Тварина не повинна страждати в машині, коли на вулиці +30, а господар забув відчинити вікно. Собаку не можна прив’язати біля магазину й затриматися там на годину, адже у цей час може статися що завгодно: не неї можуть напасти інші собаки або вона може злякати чи вкусити людину, що підійшла занадто близько.
У 18 років мене за руку вхопила німецька вівчарка, відтоді я довго боявся собак, аж доки не став фігурантом і не переборов свій страх. Проте, на жаль, більшість людей, які колись мали такий травматичний досвід, не перестануть боятися до кінця життя. Тому собака — це не лише ваш вірний друг, але й величезна відповідальність як перед собою, так і перед суспільством.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
