Скоріше за все, у вашому оточенні є люди, які вірять у Бога та ходять до церкви. Цукр вирішив дізнатися та пояснити, як живеться віруючій людині у сучасному світі. Для цього ми поспілкувалися з Борисом Мешковим – сумським протестантом, який ходить до баптистської церкви протягом семи років. Поцікавилися, чи справді християнин не може бити тату, мати гомосексуальних стосунків та займатися сексом до шлюбу. А також дізналися, як працює протестантська церква та навіщо з парафіян збирають десятину.
Чому ми про це пишемо. Для того, щоб розуміти та комфортно співіснувати з людьми, які живуть поруч з нами. Цей текст – спроба пояснити реалії життя віруючої молоді у сучасному світі. Це інтерв'ю перше з серії про людей, які сповідують різні релігії.
Потрапив до церкви у 15 років
Тато у мене не віруючий, мама – по-своєму. Не можна сказати, що вони християни, але мій вибір приймають. До речі, саме завдяки мамі я познайомився із протестантизмом. Свого часу вона придбала для нас із братом путівки до літнього табору, який, як виявилося, організовувала церква. Спочатку думав, що це сумнівна тема, але квитки були куплені, тож мусив їхати.
Мене вразило, наскільки по-іншому там поводили себе люди. Вони були відкритими, не лаялися й не знущалися один над одним
Одним словом, спілкувалися не за тими моделями поведінки, які звик бачити у школі чи дворі. А оскільки я й сам ніколи особливо не чудив, то одразу сприйняв норми церкви як щось знайоме і близьке. Треба сказати, що у п’ятнадцять років, як і більшість підлітків цього віку, я прагнув бути у компанії, хотів соціалізуватися й знайти своїх людей. І знайшов їх саме тут, у таборі. Коли літо закінчилося, я все одне повертався до церкви й ходив на служіння.
Це не було якимось дорослим та зваженим рішенням на кшталт «все, тепер я протестант!». Мені просто подобалося проводити там час
Ми визнаємо лише Біблію
У протестантизмі є багато конфесій: євангелісти, баптисти, харизмати й інші. Представники кожної з них читають одну й ту саму Біблію, але на різних речах акцентують увагу. Одна з найбільших протестантських церков у Сумах – «Ковчег» – належить харизматам. Вони наголошують на цілющій силі релігії. Впевнені, що вірянин – це здорова, успішна й фінансово забезпечена людина. Я вважаю себе баптистом. Але важливо розуміти, що навіть дві церкви однієї конфесії, маючи однакові базові принципи, можуть мати різні внутрішні культури.
Наприклад, деякі баптистські церкви проповідують: спідниця має бути довгою, на голові косинка й жодного макіяжу. На служінні у них зазвичай чоловіки й жінки сидять окремо, а дивитися телевізор чи користуватися соцмережами – заборонено
Але все це виключно питання культури, адже Бог не забороняв фарбувати вії та ходити без головного убору. У нашій церкві кожен сидить де хоче, не має обмежень в одязі та користується медіаресурсами. Мало того, ми навіть маємо свій хор та музичну групу з повним інструменталом: барабани, клавіші, електрогітара й акустика.
Ми визнаємо лише Біблію. Різні дописи й коментарі святих – це круто, їх можна почитати й подумати, але приймати за істину не обов’язково
У нас немає ікон чи будь-яких інших ідолів. Ми завжди відкриті й не практикуємо чернецтво. Це зародилося ще у 16 столітті, коли Мартін Лютер запідозрив, що католицька церква робить багато не пов'язаних із християнством речей. Він не знайшов у Біблії підтвердження необхідності ритуалів, індульгенції чи церковних ієрархій і відійшов від традиційної на той час релігії, започаткувавши протестантизм. Приблизно так само чинять тепер і його наступники: всьому шукають докази, намагаючись пояснити кожен аспект своєї віри.
Тому якщо хочеш зрозуміти, як вірить баптист – відкрий Біблію й прочитай її повністю
Серед друзів – не тільки протестанти
Переконання типу «я атеїст, значить усі віряни якість не такі» – символ банальної людської дурості. Серед моїх друзів є люди інших вірувань, і атеїсти, і агностики. Різні погляди на релігію не заважають нам спілкуватися, бо позиція кожного з них – обдумана й обґрунтована. І я можу хоч тисячу разів бути іншої думки, але поважатиму їх вибір.
Мені навіть подобається, коли час від часу у нас виникають дискусії про Бога й релігію
Інша справа – це людина, яка кричить про атеїзм просто, аби кричати. Вона не прагне розібратися у своїх переконаннях, дізнатися щось про духовний світ та мати докази своїм словам. Атеїзмом часто виправдовують стиль життя та ніби знімають із себе відповідальність за наслідки вчинків, думок та слів.
Християнство зобов’язує до чогось, а відсутність віри дозволяє робити все, що заманеться
Я нормально спілкуюся з тими, хто має інші погляди на духовний світ та життєві переконання. Так, мені може не подобатися, коли друг змінює дівчат щонеділі. І так, я можу не розділяти поглядів знайомого, який п’є, аби зняти стрес. Я скажу їм про це, але засуджувати, критикувати й обривати зв’язок не стану, бо кожен має право жити так, як йому хочеться.
Бог не забороняв алкоголь
Я ніколи не тягнувся до алкоголю чи гучних вечірок. І причина не у тому, що «не можна», просто щиро не бачу у цьому сенсу. Але в Біблії немає заборони на алкоголь. Навіть Ісус час від часу пив вино.
Тому якщо ви зберетеся з друзями випити по келиху червоного, нічого страшного та гріховного не станеться
Але існує тонка межа між тими, хто може це зробити й тими, кому не варто. Бо якщо я трохи вип’ю, то відчую, коли треба зупинитися й не перетворю відпочинок у п’яне дійство. Але ж до нас нерідко приходять люди, які раніше мали проблеми з алкоголем й церква для них є символом відродження, світла й певного порятунку. І говорити: «Можете пити, це не заборонено» – значить суперечити їхнім намірам й власноруч повертати у минуле. Тому про цей дозвіл особливо не говорять, просто знають, що алкоголь у міру – не гріх.
Не можна займатися сексом до шлюбу
У нас заборонено займатися сексом до шлюбу. Поцілунки, дотики й інші вияви тактильного контакту також не схвалюються.
Це біблійна заповідь, яка не зникне, яким би сучасним та просунутим не ставав світ
І питання «слідувати їй чи ні» – це питання «порушувати її чи ні». Звісно, сьогодні мало хто живе за цими канонами. Але часто, питаючи у хлопця чи дівчини: «Ти б хотів, щоб твоя половинка була у тебе першою?», чуєш відповідь: «Так». А виходить, що ми ніби й хочемо зустріти порядну людину, яка не тусила до нас з десятьма іншими, але чомусь забуваємо, що від нас також цього очікують. Справжній християнин жертвує миттєвою насолодою заради майбутнього.
Біблія закликає одружуватись з людьми твоєї віри
Логіка проста: між чоловіком та жінкою мають бути спільні цінності та погляди, на які можна посилатися у разі конфлікту. Бо якщо один називає зелене яблуко червоним, а інший говорить, що воно жовте – про яку злагоду може йти мова? Без критерію істини й спільних вірувань міцний та тривалий шлюб неможливий.
Є речі, які у сучасному світі вважаються свободою вибору людини, а в Біблії забороняються: татуювання, аборти, гомосексуальні стосунки
Я також вважаю це неправильним, але вчуся розділяти два поняття – людина та її гріх. Бо як би не ставився до поведінки чи сексуальних уподобань знайомого, я в першу чергу бачу у ньому людину. Що стосується татуювань – не у всіх конфесіях вони заборонені. Для харизматів, наприклад, це норма. Питання лише у інтерпретації: хтось каже, що не можна бити тату, бо Старий Заповіт забороняє наносити зображення на тіло. Інші впевнені, що Старий Заповіт на те і старий, що непотрібно все сприймати дослівно і йшлося у ньому про татуювання рабів чи щось інше, абсолютно не актуальне у наш час.
Більшість вважає, що у зображеннях на тілі немає нічого страшного і якщо набити на грудях щось типу «Jesus is God» – то це навіть круто
Церква без приміщення
Протестантські церкви бувають різними. Деякі відвідує по п’ять тисяч людей, деякі – більше мільйона. У нашій нараховується триста парафіян. Вона локальна, як і більшість церков у Сумах. Кожне служіння проводиться за приблизно однаковою схемою. Основне з них – Недільне – триває близько двох годин. Зараз, правда, трохи менше, бо через карантин змушені проводити його у два потоки.
Починаємо з прославлення – співаємо християнські пісні про Бога та читаємо молитви. Потім пастир чи його заступник хвилин 15 читає першу проповідь. Він розповідає притчі й розмірковує про віру, спираючись на цитати із Біблії. Далі – невеликий блок оголошень про життя церкви, анонси служінь й заклик до пожертви. Потім знову виступає музична група, після якої відбувається основна проповідь пастора на 40 хвилин.
У нашої церкви немає свого приміщення. Для зборів орендуємо зал у Палаці культури імені Фрунзе
Вже тривалий час збираємо кошти й сподіваємось невдовзі придбати власний будинок. Існує міф, що будь-яка протестантська церква – це агент Заходу, який її спонсорує. Проблема у тому, що грошей, на жаль, ніхто не надсилає. Церква окупається людьми, які до неї ходять.
У нас є таке поняття, як десятина – коли прихожани віддають частину своєї зарплатні
До цього ніхто не примушує й не контролює. І те, що люди жертвують, означає, що церква їм потрібна.
Пастором може стати кожен
Для нас пастир – звичайна людина, з якою можна вільно спілкуватися. Немає поняття, що він сидить десь вгорі й підпускає до себе лише обраних. Йому можна довірити свої переживання, відкритись й чекати, що тебе зрозуміють. Але при всій цій легкості й відсутності рамок, він – найголовніший у церкві, відповідальний за всіх та все, що у ній відбувається.
Будь-яка посада у нас виборна і суто теоретично, кожен може стати пастором, якщо його підтримає громада
Але на практиці це неможливо, бо певні критерії все ж існують. Претендент на пастора має бути чоловіком однієї дружини, мати хорошу репутацію, не пити, не лаятись й дотримуватись інших християнських норм. Це повинна бути людина, яка пройшла довгий шлях: спочатку стала дияконом, потім її обрали помічником пастиря й вже тільки тоді – пастором. Священник для нас є помічником, а не провідником до духовного світу.
Ми ставимося до нього, як до рівного, бо переконані: ніхто не побудує наші стосунки з Богом, крім нас самих
Ми не хрестимо дітей
Хрестяться у нас тільки дорослі. Я й сам до цього лише нещодавно прийшов. Думаю, це правильно, коли у людини є можливість самостійно приймати серйозні релігійні рішення.
Відчуваєш певний рівень відповідальності, коли розумієш: не батьки, хрещені чи батюшка, а тільки ти сам вирішуєш – бути хрещеним чи ні
У нас раз на пів року проходить підготовка до хрещення. Там збираються всі, хто планує пройти цей обряд і слухають історії про нашу церкву, віру та християнство. Потім – особисті розмови з пастором, під час яких він розуміє, навіщо людина хоче хреститися й чи готова вона до цього. Інколи люди не розуміють справжньої суті хрещення і їм можуть відмовити.
Віра й релігія – різні речі. До релігії себе можна й не відносити, але у вірі треба розібратися. Як мінімум для того, щоб розуміти, на чому засновані твої переконання та що транслюють твої цінності. Жодна релігія не є монополією на спасіння, я не називаю протестантизм панацеєю. Але саме він змінив мене й навчив не засуджувати, помічаючи у людях особистість, а не спосіб життя чи поведінку. І так, бути молодою віруючою людиною цілком реально у нашому світі. Бо віра – це не про заборону фарбуватися, бити тату чи ходити до клубу. Це про стан душі та щире бажання жити у гармонії з Богом.
