💻 «Співбесіда в Google тривала п’ять годин», — Богдан Голишевський про роботу в ІТ

«Де б ти не жив, все одно не втечеш від рутини п’яти робочих днів»

SONY DSC
Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб писати більше цікавих текстів про Суми та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб писати більше цікавих текстів про Суми та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Богдана ніколи не вабили вогні великих міст. Не хотілося довго добиратися на роботу й віддавати чималий відрізок дня салону автобуса. Якось, працюючи розробником в лондонському офісі компанії Google, хлопець подумав: а чому б не пошукати віддалену роботу? Ця ідея зрештою втілилася в реальність і повернула його до Сум.

Зараз Богдан Голишевський працює в Snap Inc, яка є розробником досить популярного чату серед підлітків. Цукр запитав, чому попри всі принади Англії, Богдан Голишевський повернувся додому, чим англійські айтішники відрізняються від українських та як пандемія коронавірусу спростила пошук роботи в сфері програмування.

Усе почалося з покупки андроїду

«Де б ти не жив, все одно не втечеш від рутини п’яти робочих днів. Київ це, Харків чи Лондон — не матимеш багато сил, щоб двіжувати», — міркує Богдан. Він працює вдома, тож ми спілкуємося в його альма-матер — на кафедрі комп'ютерних наук СумДУ.

— Зараз мій день починається зі сніданку і чашки чаю. Інколи я разом з нею й сідаю за комп'ютер. Спершу перечитую електронні листи, які надійшли вночі від частини команди із США. Чи хочеться мені в офіс? Ні.

Віддалена робота хороша тим, що можна довше поспати й не треба нікуди їхати. Щоб це зрозуміти, довелося пожити й попрацювати в Лондоні

Усе почалося з університету, а точніше з того, що я купив собі андроїд. Під нього можна було робити додатки, тож я одразу захотів створити гру. Знайшов сайт з інструкціями та думав, що швиденько з цим розберуся, утім після трьох днів копирсання стало зрозуміло, що варто вивчити тему глибше.

Я завантажив необхідну літературу й паралельно знайшов сайт, де можна було потренуватися в олімпіадному програмуванні. Не знаю чому, але воно мене захопило, а ще виявилося, що чимало людей з моєї групи теж зацікавлені в такій діяльності. Ми сформували команди, почали розв'язувати задачі, вчити алгоритми та їздити на змагання.

Одне з них — Міжнародна студентська олімпіада з програмування ICPC. Вона є дуже престижною для університету і корисною для студентів, які хочуть працювати у топових компаніях.

Твоя участь в олімпіаді для представників світу програмування — це своєрідний вектор, який вказує на те, що майбутній розробник не лише знає, як працювати з інструментами, а ще й має наукову базу, на якій будується сучасне програмне забезпечення

Компанії також зацікавлені в тому, щоб потенційні працівники знали як саме працюватиме код, наскільки він швидкий та ефективний.

Співбесіда в Google була стресовою

Загалом, багато відомих компаній, таких як Facebook чи Google, проводять свої олімпіади. Наприклад, Google Code Jam — це змагання, де кожен може взяти участь, зареєструвавшись онлайн. Саме так я й зробив, а ще натиснув галочку біля позначки «хочу, щоб зі мною зв’язалися щодо роботи». Не скажу, що мав якісь супер результати. Щобільше — в цьому змаганні я пробував свої сили кілька разів.

Коли я вчився на п’ятому курсі, зі мною зв’язалася HR з Google і запропонувала пройти співбесіду. Звичайно, я погодився і взяв місяць на підготовку, під час якої штудіював книжку з прикладами задач, а ще читав усілякі матеріали про те, як пройти співбесіду в Google.

Перший етап відбувався по відеозв'язку. Були дуже прості запитання. Їхня головна мета, мабуть, полягала в тому, щоб підтвердити мою адекватність і визначити, чи маю хоч якісь знання у математиці й програмуванні. Я його пройшов й мене одразу запросили на інтерв’ю в Цюрих або Лондон, на вибір. Я чомусь обрав останній варіант.

Розмова в офісі була довгою — п’ять інтерв’ю, кожне з них по годині

Складні задачі, мало часу на вирішення, різні спеціалісти й різні теми: хтось ставив питання про алгоритми та структури даних, хтось розпитував про об’єктно орієнтований дизайн, а когось більше цікавив мій внутрішній стан.

Хвилювання додовала ще й мова інтерв’ю, бо здавалося, що мого досвіду спілкування англійською недостатньо, щоб виразити свої думки

Словом, було дуже стресово. Після співбесіди я не мав впевненості, що отримаю роботу, адже дві розмови з п’яти, на мою думку, пройшли не надто вдало. Проте, вже наступного дня дізнався, що мене наймають.

До «вау» швидко звикаєш

У Google я працював рік і чотири місяці. Якщо абстрактно означити те, чим я займався, то це був проєкт для внутрішнього користування компанії, здається, для співробітників з комерційного відділу. Зазвичай працівники сходилися до 10-ї ранку, а о 17-й чи 18-й робочий день закінчувався.

Працювати допізна залишалося небагато людей. Такі особливості сильно залежать від менеджера команди, який ставить реальні цілі й адекватні терміни — і всі спокійно працюють, або все з точністю навпаки, а відтак команда нічого не встигає й виснажується.

Є суттєва різниця між нашою сферою ІТ і англійською: там у програмуванні більш зрілі люди й серед них є безліч тих, кому за 40 років

Звичайно, їм не хочеться перепрацьовувати, адже фактично у всіх є сім’ї й діти. У самому офісі було дуже комфортно: триразове харчування, кухня, на якій роблять сендвічі, безплатна вода, солодощі. Чесно кажучи, все це сприймається як «вау» тільки перші два місяці, а потім просто звикаєш. Ну, і ще один аспект — заробітна плата.

Коли я отримав офер, то цифри в ньому дуже порадували, хоч у мене майже не було досвіду

Та щойно стало відомо, які у Великій Британії податки, то прийшло розчарування. Лондон — це не дешеве місто: якщо хочеш орендувати маленьку квартиру близько до центру, то її мінімальна вартість — 1000 фунтів на місяць.

Покинув Лондон через самотність

Якось я зловив себе на думці, що не хочу жити у великому місті. У Лондоні мої дні були геть однакові: прокинувся, пішов на роботу, повернувся з роботи, подзвонив дівчині й батькам — все. А ще свою роль зіграла самотність. Моя дівчина, а нині дружина, за весь час приїздила до мене лише двічі, бо отримати візу в Британію досить проблематично.

Тоді я брав відпустку і ми гуляли цікавими місцями, досліджуючи Лондон, а потім все починалося спочатку: робота, дзвінки додому, знову робота. Згодом мені довелося переїхати в інше житло. Квартира була далеко від офісу, тож 40 хвилин власного часу я віддавав автобусу.

Та й з проєктом не дуже пощастило, бо моя основна мова програмування — це Java, а в Google довелося працювати з Python та C++. Було важкувато, я розумів, що не такий ефективний, як можу, і це, звісно, демотивувало.

Зрештою, велике місто мене втомило, тому, після року в Google, я вирішив, що треба повертатися в Суми

Так, можливо, наше місто десь і занедбане, бо хочеться, наприклад, щоб навели лад у парку Кожедуба, але з іншого боку — добре, що у нас взагалі є такий парк! До пандемії ми з дружиною любили ходити в театр і просто гуляти містом. Нас все тут влаштовує. Мабуть, єдине, що я хотів би змінити — щоб ближчим був шлях до Києва.

Вакансій в ІТ більше, ніж працівників

Удома протягом двох місяців я працював там, де й раніше — у Smartsoft. Аж якось мій колега знайшов європейську компанію, яка шукала Android розробників для роботи віддалено. Звичайно, я вирішив пройти інтерв'ю. Воно, до речі, було нескладним.

Та й взагалі, коли маєш резюме, в якому вказано, що ти працював у Google, то всі одразу по-іншому з тобою спілкуються

Представників компанії цікавив мій досвід роботи з Android, тож мені дали завдання написати простенький додаток, який виводить дані з сервера на екран. Зазвичай так роблять, щоб подивитися, який код ти пишеш і чи не копіюєш з інтернету.

Згодом мені запропонували пройти співбесіду в Snap і я отримав там роботу, тож зараз працюю в команді, яка розробляє Snapchat для Android. На перший погляд, IT це дуже складно, але повірте, багато людей може знайти роботу в цій сфері. Для цього потрібне лише бажання вчитися і комп’ютер із виходом в інтернет.

Нині мотивує ще й те, що на ринку айтішників менше, ніж вакансій, а ще під час пандемії коронавірусу все більше компаній зміщують фокус до віддалених працівників. Це дуже полегшує пошук роботи тим, хто не хоче змінювати місце проживання й працівникам з таких міст, як Суми.

І ще один, мабуть, найбільш приємний момент: у порівнянні з середніми зарплатами в Україні, заробітки айтішників на порядок вищі, втім тут є такі нюанси як досвід, конкретна спеціальність, а також можливості й адекватність роботодавця.

Я знайшов те, що хотів: по-перше, мені комфортно працювати з дому, по-друге, є розумний баланс між роботою і відпочинком, а по-третє, я люблю те, що роблю

Останній пункт вважаю найважливішим, бо якщо ти постійно змушуєш себе працювати, то й двадцять безплатних буфетів тебе не зроблять щасливим.

Забути про роботу до завтра

Чомусь тема ментального здоров’я айтішників зараз всіх дуже цікавить. Мені здається, що виснажити може будь-яка офісна робота. Розробник ти чи бухгалтер — однаково задовбешся, якщо не розмежувати роботу й особисте життя. У цьому плані «дистанційка» ще складніша, бо коли ти працюєш вдома, тобі важко вийти з ролі працівника й одразу ж перемкнутися на роль чоловіка.

Тут все залежить від людини і її самоконтролю. Треба привчити себе до своєрідного графіка: відпрацював, вийшов з-за столу, забув про роботу до завтра. Хоча, звичайно, ніхто не застрахований від моменту, коли настає «все, більше не можу». Для мене це сигнал, що треба відпочити, тож я беру відпустку, під час якої взагалі не підходжу до комп’ютера.

До того ж я не активний в соцмережах, мене не особливо цікавить про що там дописують, чи які фото виставляють

Натомість можу знайти собі будь-яке інше заняття: захотілося мені, наприклад, зробити стелаж — я взяв його і зробив. Це було моїм хобі на кілька тижнів. Чи хотів би я змінити сферу діяльності? Поки ні, бо це вплине на фінансову складову життя моєї сім’ї. Та й гідної альтернативи поки немає. Можу лише припустити, що колись з’явиться варіант, який захопить мене так, як програмування. Зарікатися не буду.

швеція

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проєкт Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.