Олена Клюзова-Пономарьова та Сергій Гмиря познайомилися завдяки оголошенню в газеті. Прийомна донька Олени впізнала в чоловікові тата – і так почалася історія великої родини, в якій зараз живуть десятеро дітей. Про те, чому деякі діти народжуються серцем, чому давно не вірять у випадковості та як знаходять час для відпочинку – Олена та Сергій розповіли Цукру.

«Дві блондинки шукають порядного чоловіка»

Олена: Побачилися ми з майбутнім чоловіком дванадцять років тому. І сталося це після мого оголошення в газеті «Ваш шанс». Тоді зі мною жила моя старша дочка зі своїми двома дітками. І будувала я тоді великий будинок на кілька родин – для себе і для них. Взагалі у мене біологічних дітей двоє – син і донька, які народилися двійнятами. Коли мені було 39 років, мій перший чоловік загинув в автокатастрофі. І через рік я вирішила вдочерити Кароліну. Їй тоді було два рочки.

Коли Кароліна трішки підросла, років чотири їй було, вона почала просити у Бога кожного вечора, аби він дав нам тата. І одного дня вона мені й каже: «Поки що тата в мене немає, але скоро Бог його дасть. Він буде мене на таксі возити в дитячий садок». Вона словом «таксі» всі машини називала. А далі я пішла давати оголошення про продаж квартири, бо вже не вистачало грошей на будівництво будинку та кредити.

Тоді працювала на базарі як підприємниця – мала п’ять торговельних точок, одну з яких продала. Написала оголошення про квартиру, хотіла вже виходити з редакції, а мене щось не пускало. Якийсь внутрішній голос ніби мені говорив, що «дай оголошення і про себе».

Доплатила я ще 2 гривні на таке оголошення: «Дві блондинки шукають порядну людину, яка стане нам люблячим татом і чоловіком»

З усіх чоловіків, що мені телефонували, лише Сергій сказав, що він «не принц на білому коні». Я зраділа, що нарешті принци закінчилися, бо я сама ще та принцеса. Дві корони на сім’ю було б занадто.

IMG_1419

«Мамо, це він»

Олена: Я тоді дуже зайнята була, адже ще за дітьми доньки приглядала. Він дзвонить – а мені ніколи, я дітям картоплю смажу. Другий раз – я в Харків за товаром поїхала. І вже на третій раз він каже: «Я буду стояти з газеткою на зупинці, якщо не сподобаюся вам – то навіть не підходьте».

Сергій: Ви гляньте, яка вона зараз красуня, а уявіть, що це було 12 років тому! Стою на зупинці, як побачив її, думаю, куди мені. Вона ще як підійшла, то по роботі від телефону все відірватися не могла.

Олена: Зато він одразу побачив мене, яка я є.

Сергій: Погуляли ми трішки, а вона і каже: «У мене ще одне побачення сьогодні за цим оголошенням». Мені сумно стало. Їдемо в маршрутці, вона мене заспокоює: «Усе в тебе добре буде, знайдеш хорошу дружину. А якщо цікаво, приходь завтра у церкву Ковчег на службу».

Олена: Увечері він за нами з Кароліною приїхав машиною, привіз велику шоколадку. Після служби дружина пастора питає мене: «А це не біологічний тато Кароліни? Так він на неї схожий». Я відповідаю: «Точно не біологічний, але татом можливо і буде». Кароліна мені сказала по секрету: «Мамо, це він». Вона його впізнала. Через три тижні ми подали заяву, щоб одружитися.

Прийняти легше, аніж відпустити

Олена: Через якийсь час Кароліна стала вимагати братика собі на день народження. Не хотіла іншого подарунку. Говорила: «Там де мене брали, там і його візьміть». Вона чудово знає, що ми її вдочерили. Ми походили на відповідні курси, трохи зачекали – і нам соціальні служби запропонували одразу братика і сестричку. Нас попросили подивитися на дітей, щоб вирішити. Але що дивитися – діти, як діти. Це ж не груша, яку можна відкусити й спробувати на смак. Так до нас у сім’ю прийшли Віка та Андрій.

У той же період ми допомагали ще одній дівчині, яка дружила з моїми біологічними дітьми-двійнятами. Вона вже сама мала кількох дітей, коли чоловік залишив її на вулиці без житла. І ми поїхали в Харківську область забирати їх до Сум

Сергій: Приїхали, а вони навіть документів не мають, ні мама, ні діти – віддали їх під заставу в продуктові магазини, аби щось взяти в борг та поїсти. Ще пізніше виявилося, що вона вагітна третьою дитиною.

Олена: Коли ми приїхали до Сум і не змогли знайти цій родині житло, то я сказала, що вивантажували машину, і вони пожили в нас.

Сергій: Дітей оформлювали до дитсадка, а мама пішла здавати аналізи, щоб на роботу влаштуватися, і виявилося, що вона чекає дитину.

Олена: Кажу їй: «Що будеш робити?» – «Аборт» – «Який аборт?». Звісно, як віруючі люди, ми були проти. І з чоловіком взяли цю родину фактично на себе. І кілька років вони прожили з нами. Нам ця Лєна і її діти багато дали в тому плані, що коли вони від нас вже поїхали – я навчилася відпускати дітей, які були з нами довгий час. На курсах прийомних батьків нам говорили, що найважче буде дітей свого часу відпустити – і це була ніби можливість прожити такий момент.

Прийняти дитину з усіма її проблемами – а ви ж розумієте, що діти йдуть з неблагополучних родин – дуже легко. Відпустити – ось справжнє випробування

IMG_1117 (1)

Відкрили сауну і назбирали на море

Олена: У нас були певні фінансові труднощі, бо не одразу після того, як прийомні діти потрапляють до сімейного будинку, держава починає робити виплати – має пройти кілька місяців. І ми тоді по знайомих поширили інформацію про мінімальну ціну в нашій сауні, якої в Сумах і нема – аби на вторговані кошти могли покрити всі поточні потреби дітей. Зараз навіть до 150 гривень ми підняли ціну, а тоді взагалі по 100 за годину просили. І навіть на море назбирали. Тому що того прожиткового мінімуму, який платить держава, вистачає на те, щоб одягти та погодувати.

Сергій: А вони ще й ростуть! У нас зараз шість пацанів – ви уявляєте, скільки одягу вони здатні за літо зносити?

Олена: Після Віки та Андрія з’явилася у нас ще одна дитина. Валю ми взяли дорослою, їй вже 16 виповнилося. Вона у нас з родини біженців із Торезу. Бабуся померла від раку легенів. Валя два роки в нас пробула, а потім пішла навчатися на перукарку.

Сергій: І візажистку. Коли їй виповнилося 18 років, вона прийняла рішення піти від нас.

Олена: Валя пішла, а за нею відразу ми взяли теж вже доволі дорослого хлопця.

Сергій: Буквально наступного дня нам подзвонили, щоб ми їхали за Дімою. Діма йшов до нас через свого братика, якого ми теж прийняли.

Олена: Так, Артема. Скажу чесно, зараз Артем не з нами перебуває, він деякий час буде лікуватися, йому потрібна допомога лікарів. На жаль, ми зрозуміли, що без цього вже зараз не обійтися. Коли з нами на морі була моя біологічна донька Настя, яка має психологічну освіту і червоний диплом, вона спостерігала за Артемом і переконала нас звернутися до лікарів, не затягувати з цим. Мені часом радили відмовитися від Артема, але я на це піти не можу – я буду відчувати, що я зрадила дитину. В його кімнаті стіни зараз в дірках – це він все зробив олівцем або ручкою. А на його ліжку ви можете знайти сліди від зубів – погриз дерево.

Прийомну дитину треба полюбити

Сергій: Вибрати дитину «на свій колір і смак», як то кажуть, у вас ніколи не вийде. Як нам на курсах прийомних батьків пояснювали: уявіть магазин за п'ять хвилин до закриття, і вам потрібно терміново купити костюм. А потім ти приходиш додому – а воно щось не те. І що далі робити?

Олена: Люди різні версії висувають: повішу в шафу, може пізніше схудну, подарую подрузі, повернуся в магазин та обміняю. Але ж це не костюм, а дитина. Ви не можете замовити собі «дівчинку з білим волоссям і блакитними очима» та отримати той результат, який ви собі нафантазували.

Сергій: Кароліна хлопчика хотіла, а в «нагрузочку» прийшла і дівчинка. Пам’ятаю, з Липової Долини прийшли люди до наших соцслужб і кажуть: «У нас хлопчики є, нам би ще дівчинку. Порекомендуйте когось».

Олена: А в підсумку вони ще двох пацанів взяли до себе. Прийомну дитину треба вміти, даруйте за тавтологію, приймати, вміти полюбити. Якщо біологічних дітей мама любить просто тому, що вона мама, а тато – тому що він тато, то нам потрібно вчитися. А ще – постійно завойовувати любов дітей. Взимку Ромка у нас руку зламав, це йому вже шість років було. Падав з двоярусного ліжка в дитсадку. І ми лежали з ним у лікарні удвох. І ви знаєте, інші діти тоді відчули, що мами вдома немає.

photo_2021-07-15_15-17-33

«Беремо!»

Сергій: Вмовляти мене на таке життя не довелося. Ініціатива ж взагалі щодо прийомних дітей від мене пішла – так Кароліна в нас з’явилася, тобто я її вдочерив. Хто ж знав, що ми на цьому зупинитися не зможемо? Ще до того, як стати прийомною родиною, були в Алупці в таборі для чоловіків та дружин.

А потім якось дружина моя прокидається після цього табору і каже: «Бог дасть нам будинок і багато дітей». І через два дні нам телефонують і кажуть, що в Запоріжжі є будинок сімейного типу при церкві вже готовий, лише потрібно переїхати та оформити на себе дітей.

Але я ж сам сумський, мене лише переїзд лякав. А ще через день-другий нам уже з Сум телефонують: «Нам треба з вами поговорити». І розказали нам про цей будинок на вулиці Оболонській. Запропонували сюди перебратися і взяти ще діток. Дали нам вечір, аби подумати, а на ранок ми мали вже дати відповідь. І зразу нам чотирьох віддали. Телефонують із Запоріжжя, а ми їм: «Вибачте, тут нас діти вже мамою і татом називають».

Олена: А потім тільки з моря повернулися, я 12 годин за кермом була, хотіла відпочити кілька днів. А тут телефонують і ще двох дітей пропонують взяти терміново – а він стоїть поряд: «Беремо!». Ось так і відпочили.

Сергій: І як їх стало більше, то з’явилася між ними й конкуренція, і певні такі ревнощі – вони стали себе краще поводити. Так що воно в цьому плані на користь пішло. А потім як вони здружилися остаточно, так стало взагалі все дуже добре.

Я лише переживав, що мені за законом працювати не можна буде, а як з’ясувалося, що це не перешкода. Я ж іще працездатний, ходжу на «Хімпром», а ще пенсію маю

Олена: Я теж лише на карантині закрила свою підприємницьку діяльність, а до того в мене на ринку три точки до останнього працювали.

photo_2021-07-15_15-17-32

Дев’ять різних чоловіків татом називав

Олена: У статусі прийомних батьків ми перебуваємо фактично лише сьомий рік. Останні хлопчик і дівчинка, яких ми забрали до нас – їм 15 і 14 років. І не так давно з’явився їх рідний батько. Діти не хотіли його бачити, тому що вісім років він взагалі не з’являвся. Я попросила дати шанс цьому татові. І він почав до нас їздити й дуже добре з дітьми здружився, і по 100 доларів їм подарував, картоплю копав, он і Сергій досі носить теплий спортивний костюм, який цей тато йому купив.

Сергій: Я запропонував до тих 100 доларів додати трохи та купити дітям класні велики. Або не просто жуйки-цукерки були, а добра пам’ять про батька залишилася. І ніби ми відчували, що щось станеться, і ця пам’ять дітям знадобиться скоро…

Олена: Подробиць розповідати не буду.... Я тоді вийшла до дітей, розповіла їм, що сталося, поплакали. Одним словом, діти не встигли віднайти свого батька знову, як його втратили назавжди.

Сергій: А взагалі їх у нас четверо діток з однієї сім’ї. У них різні батьки, а мама була одна. Даня – найстарший із них. Якось він сказав: «За вісім років я дев’ять різних чоловіків татом називав». Уявіть, яка історія в цих дітей, довго можна розповідати.

За законом зустрічі з рідними мають відбуватися так: ми повідомляємо соцслужби й рідним дозволено бачитися з дітьми в нашій присутності. Якщо ми бачимо, що такі зустрічі добре впливають на дитину – то чому б їх не продовжити?

Зараз наша Віка поїхала, наприклад, у Шостку – там вона в гостях у тата і бабусі своїх.

Олена: Кароліні нашій буде в серпні 18 років, і за законом нам до будинку потрібно буде когось на її місце вже взяти. І справді інколи хочеться попросити у Бога дівчинку, бо в нас шестеро пацанів зараз. Але вже як буде.

«А ми на морі»

Олена: Ми з чоловіком, наші десять дітей, біологічна моя Настя і мій онук – таким складом ми зазвичай їздимо відпочивати. Уявіть собі, скільки лише квитки можуть коштувати?

Сергій: На Чорне море їздили нашими двома машинами, в нас кожна на 7 місць розрахована.

Олена: Артема дуже хотіли взяти з собою, навіть всіх умовила. І з самим Артемом домовилися, що він буде за свою поведінку просити пробачення в інших дітей, буде добре себе поводити. Але це не спрацювало, на жаль, на морі ми переконалися, що поки його поведінка потребує корекції.

Сергій: Влітку трохи зможемо перепочити – скоро діти роз’їдуться по таборах, залишаться тут Кароліна та Андрій маленький.

Олена: Ми обов’язково маємо слідкувати за своїм психологічним станом, тому що вигорання трапляється – і його потрібно враховувати та боротися з ним. Вдячні психологам, які з нами працюють, соціальним працівникам, що допомагають нам і нашим дітям. Без них було б значно важче.

Розмальовка по номерах

Олена: Усі діти добре знають, що ми до кінця їх будемо захищати – хоч у школі, хоч вдома. Якщо десь відбувається те, що зараз називається словом «булінг» – ми за кілька хвилин там будемо. У нас дві машини – швидко доїдемо і пояснимо, чому цього робити не можна. А якщо навіть кров потрібно буде віддати, то тато Сергій у нас донор, йому до цього не звикати. І ми дітям пояснюємо, що коли щось трапиться – кров тато здасть кожному з них.

Знаєте, є такі розмальовки по номерах – ти розмальовуєш їх шматочками, а тоді бачиш всю картину. Так і з дітьми нашими

Сергій: А на мій день народження ми взяли чотирьох діток з однієї сім’ї. Ми так не планували – просто соцслужби на цей день призначили. Телефонують, а я їм: «Це ж у нас якраз така дата в родині» – «То перенесемо?» – «Ні, це якраз свято буде, і одразу подарунки!»

Олена: Кажуть, що прийомні діти – це діти, що народжуються самим серцем. Одні народжуються під серцем, а інші – серцем. Тож вони у нас такі – невипадкові.

Вас може зацiкавити

🎙 Про бригаду «Азов» і розвал СРСР: «комік+історик» записали нові подкасти
Гордон записав 12 інтерв’ю з Кравчуком
🎤 Tribuna Park повертається: чого чекати в новому сезоні
Виступатимуть Laud, Parfeniuk, Насіров і Байдак
🏛 Як пройшла «Ніч музеїв» — показуємо фото
Лицарі, міми та живі скульптури
🧑‍💼 Хто працює радником голови Сумської ОВА — дослідження «Антикорупційного штабу» (Оновлено)
Голова ОВА має 8 штатних радників
🔥 На кордоні з Сумщиною знищили два російські танки
Знищили за допомогою дронів
🚶‍♂️ Послухати джаз, зіграти у квіз або намалювати картину: куди сходити на вихідних
Івенти коштують до 500 гривень

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: