🎨 Георгій Нарбут: творець паперових гривень, герба та абетки

Ким був та чим відомий автор українських грошей

626948_1_w_590 (1)
Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб писати більше цікавих текстів про Суми та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб писати більше цікавих текстів про Суми та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Наш земляк Георгій Нарбут – не просто художник-графік, естет, геральдист, шанувальник маскараду і перевтілень. У першу чергу – він BrandMaker України, креативний розробник візуалізації української ідентичності, творець естетики нашої державності. Нарбут показав світ саме українського мистецтва, а не побутового «малоросійського».

Розроблені ним герби, карти, гроші, марки – це графічні символи, які концентрують світогляд і стиль доби. Графіка Нарбута не чекає свого глядача на стінах музею, а сама іде до нього. Сьогодні його шрифти використовують графічні дизайнери всього світу, в тому числі й для татуювань. У більшості державних документів України дотепер використовується нарбутівський шрифт.

Двір з тополями та ялиною посередині

Нарбути мають литовські коріння. Згадки про них сягають 1506 року. З часом частина їх перебралася на лівобережну Україну й осіла на хуторі біля Глухова. Цей хутір стане їхнім родовим гніздом і отримає назву Нарбутівка. Існує легенда про козака Івана Нарбута, якому подарували землі, які він за день зміг обскакати на коні. Подібні розповіді в своїй переважній більшості є вигадками.

Документальна згадка про першого Нарбута з української гілки роду сягає 1678 року в контексті володіння Мойсієм Нарбутом млином на річці Ловрі. Загалом Нарбути – це шляхетський рід середнього статку, представники якого перебували на службі в гетьманів України. Великих амбіцій вони не мали, насолоджувалися спокійним життям і їхні інтереси «не виходили за межі нарбутівського хутора».

Книжка видавництва «Родовід» – «НАРБУТ. Студії. Спогади. Листи.

Сімейною рисою роду Нарбутів було те, що чоловіки приблизно з 23 років лисіли

Нарбут у своїх автобіографічних фрагментах розповідає про хутір, двір з тополями та ялиною посередині, невеличкий будиночок з шести кімнат, обшитий сірим від часу деревом; про прекрасний сад з віковими липами та про півсотні селянських хаток. Сьогодні це територія Березівської територіальної громади. Офіційне населення становить 70 чоловік, але по факту – це село-привид і місце для сталкерів: тут вже ніхто не мешкає, демонтовані лінії електропередач, напівзруйновані домівки людей.

Жорж, Жоржака, Жоржиночка

Народився Георгій Нарбут 9 березня 1886 року. Він мав кілька варіантів свого імені: Єгор, Юрій, Георгій, Жорж, Георг, Жоржака, Жоржевич, Нарбутяка. А одна подруга дитинства взагалі називала його Жоржиночкою. Тому свої роботи в різні періоди життя Нарбут підписував по різному.

Навчання в гімназії Георгію було геть не цікавим: він кепсько вчився, по два роки сидів у першому та другому класах, і по закінченню отримав атестат «ледащій, покритий майже одними трояками»

Таким самим унилим було і молодіжне життя в Глухові: жодних гуртків, одна-дві театральні любительські вистави, кілька вечірок у «благородному зібранні». Георгій був драйвером розваг: смішив клас, малював, що хотів, приколював вчителю на спину смішні фігурки, в люстру замість свічок вставляв качани кукурудзи тощо.

Георгій Нарбут (третій ліворуч) серед сім’ї на порозі рідного дому в Нарбутівці. Фото: artefact.org.ua

Винайдення стилю

Гімназійні стіни, фарбовані сірою олією, не чули жодного слова про українську історію. Проте саме Глухів і познайомив майбутнього митця з українською старовиною: знахідка зотлілого козацького пояса, підземні ходи, башта, собор, де оголошували анафему гетьману Мазепі й катували його опудало, залишки садиби Кирила Розумовського.

Талант митця в хлопця почав проявлятися з інтересу до старослов’янського та готичного шрифтів, які він побачив в рукописних книгах Остромирове Євангеліє, німецькій Біблії, «Пісні про Роланда». Своєрідним one love для нього стали метелики.

Навчаючись в Глухові, Нарбут щоліта бував у Нарбутівці й замальовував метеликів на лузі. Найбільше його привабив махаон – світло-жовтий з оксамитово-чорними смужками та виразним «графічним» малюнком на крильцях

Як митець він дебютував досить рано – в 1904 році аквареллю «Георгій Побідоносець», тими ж метеликами та польовими квітами. Акварель була наслідком ідеологічної прокачки в Російській імперії. Згодом Нарбут зазначав, що не може дивитися на цей твір без сорому. Також він картав себе і за те, що колись підписував свої роботи як «Егор».

Становлення Нарбута як митця пов’язано з навчанням в Петербурзі та Мюнхені. Його батько волів, щоб він вчився в Києві та позбавив своєї допомоги. Тому в університет Георгій поїхав з салом, шинкою і варенням, яке протекло в потязі

Спочатку він наслідував своїх російських вчителів. Але після Мюнхена в нього зник «сусально-московський» стиль. Він захопився творчістю Альбрехта Дюрера, давнім Римом, наполеонівською Францією, емблемами, девізами, гербами, порцеляною Веджвуд, камеями – загалом стилем ампір.

Певний вплив на Нарбута справило і знайомство з роботами японських граверів, такими як Хокусай, Утамаро та інших. Світова війна спричинила в Нарбута появу батальних мотивів: бомбардування Реймса й Дарданелл, взяття Львова, Перемишля, Ерзерума. Він їх виконував на старовинний мотив: з гербами, емблемами, переливами кольорів. Тоді ж, під час війни, Нарбута прикомандирували до санітарного потягу, і він мав перебувати в Царському селі й брати участь в розписі собору. До цієї роботи митець так і не приступив, бо вся військова установа лише пиячила.

Фото: Gazeta.ua
Фото: porokhivnytsya.com.ua

З початком лютневої революції 1917 року в Росії Нарбут весь час на майданах, ловив поліцаїв, ламав двоголових імперських орлів. Тоді ж виникає ідея повернутися в Україну, і в жовтні того ж року він переїжджає до Києва. Для творчості Нарбута не існувало України, як селянської недержавної нації, навпаки – це політична європейська нація, яка має історичну тяглість і нічим не гірша за тих же німців чи французів. Тому фашини римських лікторів, оздоблені зверху українською шапкою – не стьоб, а цілком природна річ.

Нарбут органічно поєднував стилі європейського мистецтва з козацьким колоритом та мотивами

Здавалося б, спокійно можна захоплюватися козацтвом і лишатися лояльним до царя-батюшки. Натомість Нарбут ознаменував перехід козацької міфології від малоросійської, яка могла сидіти на кількох стільцях одночасно, в суто український контекст. При чому козацька тематика була в тренді весь час: як у Російській імперії, так і за часів Центральної ради, Держави гетьмана Скоропадського та більшовиків.

В Україні існував великий попит на графіку: уряди Центральної ради та гетьмана Скоропадського потребували грошових знаків, бланків, поштових марок, проєктів державного герба та печатей, військової форми, і навіть гральних карт. Наприклад, ескізи нарбутівської колоди подавали валетів як варіації «козаків мамаїв», королі – це гетьмани, дами – історичні постаті, такі як Раїна Могилянка або зі старовинних портретів.

Талант Нарбута тут підходив якнайкраще: майстерність світового рівня в поєднанні з державницькою позицією

Фото: http://amnesia.pavelbers.com

Книжково-графічне мистецтво Нарбута

Митець ретельно вивчав шрифти ранніх італійських друкарень та українських стародруків з 16 століття. На їхній основі він створив «нарбутівський» шрифт. У жодному разі це не копіювання: «архітектура» його шрифту несе на собі тонкий особистий смак, художню майстерність та яскраву індивідуальність митця, розуміння ним книжкового стилю.

Нарбут створив своєрідне мистецтво книги: обкладинка, титульна сторінка, розчерки, кінцівки та злиття їх з форматом, якістю та кольором паперу, полем сторінки, шрифтом – єдина творча концепція

Серед дитячих зацікавлень митця центральне місце посідали книжки та колекціонування ляльок. Деякі з них Нарбут створив сам, зокрема Таху-Бульбаху – кокосовий горіх, розписаний фарбами за мотивами африканського народу готтентотів, якого використовував для ілюстрацій. Що й говорити, що друкарні завжди охоче співпрацювали з Нарбутом.

«Лебединим співом» Нарбута стало створення української абетки – засобу виховання нового покоління рідною мовою з близькими образами. Сучасники називали її «пікантним сполученням української реальності з екзотикою та фантастикою».

Чого варта тільки літера «Ч» – чорт з чайником у руках дивиться на чехарду чортенят перед будинком, який Нарбут замалював у селі Рутка. Цілком гоголівська стихія

Цей твір знаменував поворотний момент у творчому та особистому житті художника. З одного боку, ця серія графічних робіт демонструє вершини, яких сягнув Нарбут в своїй кар’єрі художника-ілюстратора. А з іншого боку, це його перший масштабний твір, в якому він виразно виявляє власну національну ідентичність.

Фото: WikiArt
Фото: WikiArt

Планувалося два видання «Абетки» – українське та російське. Цей задум двомовного видання пояснює вибір художником зображуваних предметів для окремих ілюстрацій абетки – Нарбут добирає слова, які в обох мовах починаються з однієї й тієї ж літери. Правопис українських слів в абетці базується на словнику Бориса Грінченка. Саме цим можна пояснити дивне, з сьогоднішньої точки зору, написання слів «зіма», «слін», «оружжя», «ива». Виразні, майже монументальні ілюстрації абетки могли б функціонувати не лише в книжці, але також як плакат чи навчальні таблиці в школі.

100 карбованців і comeback Тризуба

У грудні 1917 року за ескізом Нарбута надрукували першу партію 100 карбованцевих купюр із серійним номером 185. Дизайн 100 карбованців виконаний у дусі українського бароко та містить декоративні шрифти, зображення Тризуба та куші. Так Тризуб повернувся на гроші нової держави – Української Народної Республіки.

Напис «100 карбованців» подавався на реверсі, окрім української, ще мовами найчисельніших національних меншин України – російською, польською і єврейською. Відтак у народі банкнота отримала назву «яєшня» за колір, або «єврейські гроші»

Банкноти було надруковано поспіхом, тому вони мали кілька недоліків. Один з них – перевернута зворотна сторона, розміщена «догори ногами». Для виготовлення 100 карбованців використали високоякісний, але звичайний папір, який було легко сфальшувати. Окрім того, банкноти не мали захисних водяних знаків чи гільйотинної сітки. Тому через численні випадки фальшування купюру вилучили з обігу вже через кілька місяців – у липні 1918 року.

Фото: http://dnabb.org
Фото: http://dnabb.org

Літаючі гроші

У часи Української революції розпочинається історія перших українських марок з номіналом у шагах. Шаги – це сота частина гривні Української Народної Республіки. Планувалося, що шаги будуть ходити на рівні з металевою розмінною монетою, однак через економічну скруту задум не реалізували. Шаги виготовлялися за допомогою тих самих кліше, що й поштові марки. Різнилися від останніх цупкішим папером і реверсом, на якому зазначалося, що шаги – рівноцінні монеті. Інколи шаги виконували роль знаків оплати поштової кореспонденції, наклеювалися на поштові листи та конверти, проти чого пошта не заперечувала.

У народі шаги, які легко роздмухувалися вітром, називали «метеликами». Якщо про гроші кажуть, що вони «ходять», то шаги відповідно «літали»

Автором ескізів номіналів 30, 40 і 50 шагів був Георгій Нарбут. Шаги підробляли в різних містах України, зокрема в Бердичеві, Білій Церкві та Житомирі. Схильний до самоіронії, Нарбут, колекціонував фальшиві шаги. Його зацікавили спроби фальшивомонетників повторити його «почерк». Одних тільки 50-шагових марок в його колекції назбиралося близько 20 варіантів.

Цікаво, що свого часу один із мистецьких часописів у Парижі репродукував українські поштові марки Георгія Нарбута як приклад мистецького виконання, який треба наслідувати. У 2018 році Національний банк увів в обіг пам’ятну монету «100-річчя випуску перших поштових марок України» номіналом 5 гривень, присвячену шагам.

Джерело: Музей Української марки імені Якова Балабана

Козак, який не вистрілив

Георгій Нарбут є автором проєкту герба для Української Держави гетьмана Скоропадського. По суті – це сучасна візуалізація бароко. Спроба створення герба Нарбутом є невдалою з точки зору геральдики, але чудовою щодо графічного виконання.

Проте, чому чудовий образ у гербі Нарбута не прижився, а втримався лише Тризуб? Пояснень тут декілька. Найочевидніше: Тризуб – об’єднавчий символ для всіх регіонів України. І цей символ безкомпромісний: він не може бути і вашим, і нашим. Також у світі, де доводиться конкурувати із зіркою та свастикою, символом має бути графічно простий знак, який можна легко намалювати на паркані, на прапорі чи деінде, не маючи при цьому художньо‑академічної освіти – це доба масової політики.

Фото: porokhivnytsya.com.ua
Фото: Вінницький обласний краєзнавчий музей

Король вечірок, троль і блогер

Нарбут завжди любив бути «в образі». Він був фанатом ампіру – одягався як денді, в свої твори вставляв характерні елементи – силуети, завитки, всю квартиру обставив у відповідному стилі й навіть власноруч пошив костюм для дружини в цьому стилі.

Одна його поява в стилізованому костюмі столичного денді 20-х років в Глухові зчинила певну сенсацію. Після повернення в Україну Нарбут переодягнувся в козацький жупан і часом носив шаблю. Ще перебуваючи в Петербурзі, він вирішив одружитися на зло своїй давній подружці. На різдвяні канікули поїхав у Нарбутівку і повернувся в Петербург вже одруженим.

Георгій Нарбут любив гарні вечірки. Для вечірок, які він влаштовував у своїй квартирі в Києві та родинному маєтку у Нарбутівці, він сам продумував тематичні напої, страви, влаштовував розваги й танці, шив костюми для гостей

Словом, підходив серйозно не лише до роботи, а й до розваг. Наприклад, у Нарбутівці часто грали в спіритизм: викликали дух Платона, разів 5 поспіль учасникам траплявся козак, який сказав, що похований в саду під такою то копицею сіна. І там справді знайшли якісь рештки й перепоховали.

Особливий успіх мала робота Нарбута над своїм родовим деревом: поява чергового прізвища на гілці давала привід для тосту. Нарбут особисто влив склянку коньяку навіть данському догу одного з друзів. Інколи він підкидав мариновані овочі в каву з молоком

Жарти Георгія Нарбута могли сягати значних масштабів. Наприклад, одного разу на ярмарку він купив перстень, на якому містилося гравіювання попереднього власника – «Л. І. Грабуздов». Нарбуту сподобалося чудернацьке прізвище і він вигадав персонажа, якому створив цілий всесвіт – «Лупу Іудовича Грабуздова».
Так Грабуздов став автором книги «Теорія і практика бенкету товариського», розміщував жартівливих повідомлень в київських газетах, був зображений в творах Нарбута.

Грабуздову присвячені видання «Діаріуша» – гумористичного щоденника «для своїх», малюнки й силуети, а також, звісно, численні вечірки. Про похорон пана Лупи Грабуздова було подано оголошення в газету і готувалася книга про нього, включно з власним родоводом, гербом, мемуарами й тому подібним.
Іноді Лупа Грабуздов проявляв поетичні вміння – писав пародії на тогочасних авторів і дотепні епіграми.

Фото: porokhivnytsya.com.ua

Повертаючись якось з вечірки, Нарбут та його товариш випили води із придорожньої криниці. Обидва захворіли на тиф. За кілька місяців організм подолав інфекцію. Але хвороба дала ускладнення – запалення печінки, від чого Нарбут зрештою і помер. Він майже не вставав з ліжка. З допомогою учнів облаштував мольберт і продовжував працювати.

У творах того періоду він усе частіше повертався до минулого: рідна Нарбутівка, ґанок батьківського будинку, церква в селі Хохлівка, де вінчався з першою дружиною. Водночас з’являлися похмурі образи: покинуті парки, руїни, обеліски. Реальність часто перемежовувалася з небилицями.

Щоб розрадити хворого митця відзначили 89-річний «ювілей» Лупи Грабуздова. З властивою йому ретельністю Нарбут підготував програму та аксесуари. Виготовив медальйон із силуетом ювіляра на золотому тлі. Намалював наклейки для пляшок: «Солодуха ректорська», «Пузівочка заяча», «Спотикач грабуздівський». Серед іншого там була й «Печінка нарбутівська» – такий от чорний гумор.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.