Сумчанин Максим Лапін виїжджає на своєму інвалідному візку та продає господарчі товари практично щодня. Цього чоловіка ви могли не раз бачити на Харківському мосту. В асортименті його «Магазину на колесах» є туалетний папір, вологі серветки, браслети, чай, кава тощо. У розмові з Цукром він поділився, як прийшов до ідеї створення власної справи, чим планує займатися в майбутньому та як заробив свої перші гроші.
Завжди хотілося більшого
У моїй родині завжди працював батько, а мати сиділа зі мною вдома. Коли почалися певні фінансові труднощі, то ми жили досить скромно. В принципі, як і всі в Радянському Союзі на той час, але мені завжди хотілося чогось більшого. Крім мене в родині було ще двоє молодших сестер.
Після школи я пішов вчитися на спеціальність управління персоналом. Здобував освіту на дистанційному, тому мав писати дипломні роботи, курсові, контрольні, а для цього потрібен був комп’ютер. З того моменту, як батьки мені його придбали, все пішло й поїхало.
Коли отримав диплом молодшого спеціаліста по бухгалтерському обліку, то думав, що мене одразу візьмуть на роботу, і я зможу заробляти нормальні гроші. Але сталося не так, як планував
Бухгалтерія така справа, що всім потрібні досвідчені спеціалісти. А в мене що — дистанційне навчання: сам щось прочитав, щось викладач встиг дати на консультаціях, то й моє. Після університету я щиро намагався кудись влаштуватися, але коли говорив, що не маю досвіду, то мені казали «йди гуляй». Після цього вирішив зайнятися чимось своїм.
Прокат веломобіля та «пополняшки»
До 16 років я їздив на спеціальному дитячому картингу — по типу веломобіля, який у парках здають на прокат. Була одна смішна історія: я, як завжди, поїхав на ньому гуляти. Взяв із собою книжку, думав почитати та відпочити. Сидів на лавці, мій веломобіль поруч стояв, і підійшов хлопчик зі словами: «Дядя, а дай покататися на машинці». Я кажу: «Сідай». Він проїхав одне коло, а його мама потім підійшла і дала гроші за прокат. Заплатила тоді дві гривні, а на той час — це була нормальна сума.
Мабуть, з того моменту я і почав думати, як заробляти гроші
Спочатку здавав на прокат свою машинку: працював вихідними, а на зароблені гроші купував якусь деталь до комп'ютера. Коли виріс з усієї цієї дитячої техніки, то довелося пересісти на інвалідний візок. Батьки придбали тоді перше крісло двоколісне, яке виготовлялося за німецькою ліцензією. Воно було вдвічі легше, ніж наші візки. Коли пересів на нього, то мав шукати інші способи, щоб заробити гроші. Таким чином перейшов на скретч-картки — звичайні «пополняшки» мобільного рахунку.
Виглядало це так: двадцять гривень коштувала картка, а я її продавав за двадцять дві
Кілька гривень прибутку отримував з кожної. Стояв зазвичай біля «McDonald's» або «Мисливського будинку». Тривалий час на це був попит, і в мене все нормально виходило. Потім ця справа почала затихати, бо з'явилася велика конкуренція — на кожному кроці стояли продавці з такими картками.
Мені знову довелося думати, що робити і як далі жити. Якраз із цього моменту почалася історія з «Магазином на колесах». Подумав тоді, що десь стану і спробую торгувати господарчими товарами.
Спершу був маленький асортимент: сміттєві пакети, туалетний папір, серветки
Люди ходили з роботи на роботу, був постійний рух через мій магазин. Їм було зручно, що не потрібно кудись заходити, а просто по дорозі вони могли щось придбати. Цим бізнесом я займаюся й досі, вже десять років.
«Мені не соромно цим займатися»
Найсильніше я відчув свою самостійність, й те, що можу сам себе забезпечувати, коли з'їхав від батьків. Усе життя вони були зі мною, з першого дня мого існування, але це треба було припиняти. У мене з'явилася родина, дівчина, і нам потрібно було десь мешкати. Перший час було досить незвично, але згодом рідні звикли.
Батьки почали рахуватися з моєю думкою та бажаннями, і відносини стали набагато кращими. Просто почалося інше життя з моменту переїзду. У квартиру, де мешкаю зараз, перебрався у 2012 році. Це житло моїх родичів, вони мені його здавали, а тепер кімната й кухня в моїй власності.
Коли я тільки починав розкручувати свій магазин, то батьки вважали, що цим соромно займатися
Але я не розумів, чому має бути соромно. Я ж не сидів під церквою зі стаканчиком, а просто закуповував товари та продавав їх. Але згодом батьки звикли, і тепер сильно підтримують мене в цьому.
Треба якось крутитися
Щодня, в середньому, в «Магазині на колесах» щось купують людей десять. Найчастіше беруть вологі та сухі серветки, а також туалетний папір — господарчі товари потрібні завжди. Зараз я розширив асортимент і взяв на продаж чай та каву, а також дерев'яні підвіски для ключів.
Товари для магазину закуповую самостійно, але є інтернет, тому шукаю постачальників конкретних найменувань і домовляюся з ними про закупку
У цьому також допомагає моя дівчина, яка морально підтримує і радить, що краще купувати. Раніше й на роботу разом їздили. Інколи говорить: «Це бери, а це не бери, а це обов’язково бери». Наприклад, збільшити асортимент щодо кави та чаю — вона порадила.
Часом до мене приходять люди, які постійно купують товар. Деякі просто підходять і висловлюють своє схвалення, говорять, що я молодець. Знаю, що мене в місті поважають за мою непосидючість. І це мотивує не зупинятися на досягнутому
Я щиро вважаю, що в мене нормальна справа і хороша робота. Є перспективи розвитку в ній, бо я намагаюся вивчати та розбиратися, що людям потрібно
На роботу виїжджаю по різному, дивлюся, що по погоді й господарству. Як встигаю все зробити вдома, то їду на точку. Зазвичай це виходить зробити після обіду. Я ж нікому й нічого не винен, бо це мій бізнес.
У літній період стараюся їздити регулярно, бо це основний дохід
Раніше ж я сам жив, а зараз у мене є родина, і треба всіх утримувати та годувати, «якось крутитися». На зарплату, яку платить держава, неможливо вижити. Нам постійно додають кошти, але ж і ціни підіймаються, тому ці надбавки взагалі не відчуваються.
Кінозал при бібліотеці
Я з 2011 року почав активно займатися громадською діяльністю. Одного разу приїхав до бібліотеки на Горького та запропонував директору створити клуб для людей з інвалідністю. Ідея полягала в тому, щоб відкрити там кінозал. Треба було знайти спонсорів, купити деяку апаратуру і створити кінотеатр.
Мене підтримали, виділили гроші, і з цього моменту все закрутилося
Кінозал ми відкрили, почали проводити концерти, свята, самі собі організовували програми. Я був дуже задоволений цією справою. Якось, пам'ятаю, спробував активізувати людей і до чогось заохотити, тож вийшло організувати курси по фотошопу. Набрали охочих, знайшли людину, яка може все це розказати. Потім у нас з’явилася група, якій цікаво театральне мистецтво, а моя знайома Таня Нянькіна допомогла поставити шикарну сценку.
Проте, через деякий час я побачив, що люди не зовсім активні в нашому клубі, тому в мене пропало бажання далі цим займатися
Присвятити себе одній справі
Через всю цю життєву рутину, інколи я фізично не встигаю ще щось робити. У вільний час, якого не так багато, займаюся сайтом та його оновленнями. Дуже часто дивлюся вебінари, в основному про розкрутку бізнесу. На тренінгах зазвичай багато корисної інформації, яку хочеться втілювати в життя, але на все не вистачає рук.
Щоб займатися чимось всерйоз, треба всі сили віддавати одній справі
У мене є маленька мрія — створити колись пересувну точку магазину, типу причепу, які по місту стоять з кавою. І розвивати свій бізнес, можливо, розширити асортимент. Але поки це перспективи, бо потрібно думати про квартиру, тому ціль на зараз — змінити житло, де я зараз мешкаю, а вже потім можна буде й пересувну точку робити.
