🌀 Навіщо вони консервують туман і копають ями: про ленд-арт симпозіум у Могриці

Від Сальвадора Далі до «Простору покордоння»

IMG_0266

Упродовж 24 років до крейдяних пагорбів Могриці з'їжджаються художники з різних куточків України. Ця земля для них — наче білий аркуш, який спонукає до діалогу й творчості. Прикметно, що поруч з мистецьким простором уже виросло ціле покоління мешканців села, для яких ленд-арт став чимось звичним. Водночас незвичним є той факт, що для місцевих жителів і для митців симпозіум розпочався з різних подій. 

Цукр відвідав цьогорічний «Простір покордоння» й довідався, навіщо консервувати туман, який зв’язок між артпростором на крейдяному плато й Сальвадором Далі та з чого, зрештою, все почалося.

Мистецтво, що існує дві хвилини

На думку жителів Могриці ленд-арт симпозіум розпочався з ями. Одного разу засновниця «Простору покордоння» Ганна Гідора випадково підслухала розмову двох місцевих парубків:

— А що це тут таке, — запитує один з них.
— Та ти, що не знаєш — це ж ленд-арт!
— Шо, оця яма? — перепитує здивовано товариш.
— Звичайно! З неї ж усе й почалося!

«Преміщення» — саме так називається об’єкт, що став предметом обговорення. Його ще у 2018 році створив київський художник. Він викопав ідеально прямокутне заглиблення й помістив у нього сухе дерево. Упродовж трьох років яму поливали дощі, засипали сніги, вона обсипалася й обростала рослинами, словом постійно видозмінювалася.

Утім, із самим автором ями я познайомлю вас трохи пізніше, а поки мене зустрічає координаторка симпозіуму Вікторія Бронза. Повз дивні дерев’яні композиції йдемо до її «офісу» — синьо-жовтого намету, який помітно виділяється на загальному тлі резиденції митців.

— Коли мені поставили цей намет, усі жартома запитували, чи не приймаю я часом тут в армію, — розповідає Вікторія. — Взагалі, митці на симпозіумі дуже різні: хтось займається відеоартом, хтось перформансом, хтось живописом, графікою, скульптурою чи навіть звуком. Тут потрібно взаємодіяти з ландшафтом, довкіллям, а це — новий погляд на світ навколо, на себе і на свою творчість. Художникам хочеться сюди приїжджати, бо це змінює їхній звичний ритм життя, але це моя суб’єктивна думка, — уточнює координаторка.

— Для мене головна специфіка симпозіуму в тому, що Могриця — це простір свободи. Більшість майстрів живуть в Києві, Харкові, Сумах, Вінниці чи Львові. Ці міста формують свої правила життя: ти маєш постійно працювати, кудись їхати, а тут відбувається перезавантаження. У Могриці кожен обирає свій ритм: хтось любить прокинутися о п’ятій ранку, щоб зустріти світанок на кар’єрі, а хтось навпаки — всю ніч дивиться на зірки.

Графіка роботи як такого немає: дехто впродовж тижня днями й ночами блукає кар’єром, пагорбами чи лісом, а потім за два дні робить свій артоб’єкт, а інші одразу розуміють, що саме хочуть створити, й працюють над задумом упродовж усієї резиденції. Однак у нас є й спільні події — це сніданок, обід, вечеря, а наприкінці дня ми зазвичай збираємося на обговорення в «колі друзів», — у цей момент координаторка вказує на центральну частину ландшафтного парку, де розташувалися місця для сидіння, оточені стовбурами дерев.

— Ще ми сортуємо сміття й не користуємося одноразовим посудом. Тим самим показуємо, що не є тут господарями й готові до співпраці з природою. У самому форматі симпозіуму щороку з’являються новації. Нині — це запровадження відкритого конкурсу для митців, охочих потрапити на резиденцію.

Це зробили для того, щоб на «Просторі покордоння» з’явилися нові художники зі свіжим поглядом на ленд-арт. А ще ми стараємося вносити об’єкти учасників у каталог, бо одні роботи залишаються тут, а інші тимчасові. Це така дуже характерна риса цього напряму: мистецтво може існувати дві хвилини, тож дуже важливо все документувати чи знімати на відео.

Вікторія знаходить у бібліотеці резиденції велику й важку книгу «Мистецтво довкілля», а в ній — зображення чи то художника, чи то чарівника, який консервує туман, що здіймається понад річкою.

— Ця робота круто ілюструє ленд-арт в цілому, — каже Вікторія, — адже саме ти є автором конкретного моменту, коли ловиш невловиме й робиш неможливе.

Бездоганний матеріал

Могриця — це монументальна, грандіозна лабораторія для роботи художників, лендартистів і формерів. Ця земля дуже різна: тут є Псел, невеликі заплави, унікальні луки, є дуже складний малюнок пагорбів, ну, і візитівка регіону — крейдяний кар’єр.

Так вважає Єгор Анцигін. Саме він колись створив ту саму яму, з котрої, за версією місцевих жителів, все й почалося. Нині він збирається її переосмислювати й досліджуватиме вплив часу на природні елементи й матеріали. На «Просторі покордоння» митець вп’яте. Цього разу в ролі модератора й учасника окремої кураторської групи.

Тема цьогорічного симпозіуму — «Бездоганний матеріал». Це може бути крейда чи вітер, але головне, щоб художники знайшли ідеальне застосування тій сировині, з якою працюють, й створили з неї мистецтво.

— Взагалі цей простір заснований на тому, що художник взаємодіє й вибудовує стосунки з довкіллям. Він дивиться на пейзажі, говорить з ними, намагається їх відчути, а потім — створити артоб’єкт, перформанс чи відеороботу, яка буде вести діалог з цим місцем, — зазначає художник.

Суть розмов митців і довкілля частково можна зчитати прямісінько на території наметового табору, який розташувався поблизу музею просто неба. Деякі експонати мають гігантські розміри, їх видно навіть з космосу, але ти не побачиш їх, якщо не матимеш підказки, куди саме спрямувати погляд.

— У першу чергу на одному з крейдяних пагорбів треба роздивитися тільця, що несе між рогами сонце, — каже Єгор. — Його досить давно створила засновниця фестивалю й відтоді щорічно турбується про цей об’єкт.

— Далі переводимо погляд на прапори. Кожен з них символізує один з місяців року. У такий спосіб ми говоримо про тісний зв’язок між локальною українською культурою й стихіями, порами року, сходами й заходами сонця. Це пов’язано з тим, що колись був знайдений глек давньоруських часів з орнаментом з 12 елементів, а називалися вони червень, липень, серпень і так далі.

— От тільки уявіть, скільки часу пройшло, а наша мова, як носій культури, не змінилася, — щиро дивується лендартист. — Роботи, котрі ви бачите довкола — це об’єкти окремих художників. Увесь цей ландшафт називається «ПісляСад», бо композиції створені з аварійних і сухих дерев.

— Здається, що все це дуже органічно поєднується з могрицькими пейзажами, — зауважую я.

— Це через те, що об’єкти нічому не заважають, вони поступово розчиняються в середовищі, а якщо митець і робить якісь привнесення, то він потім їх демонтує, — відповідає Єгор. — Утім, симпозіум — це не лише простір для митців. Пересічним громадянам він дає зрозуміти, що мистецтво навколо нас — вільне і його не можна обмежувати галереями, музеями чи магазинами. Воно існує, як повітря довкола. Коли людина оглядає об’єкти ленд-арту, то має можливість переосмислити своє ставлення до природи.

Пліт, що дрейфує у морі

— Усе почалося з Сальвадора Далі та з молодіжного мальовничого пленеру, який поступово рухався до ленд-арту, — розповідає  засновниця «Простору покордоння» Ганна Гідора. З кураторкою симпозіуму ми зустрічаємо на крейдяному плато.

Вона саме працює над своїм артоб’єктом. Чесно кажучи, його масштаби вражають: на схилі працює великогабаритна техніка, за допомогою якої дерев’яні колоди складають одну на одну. На білому фоні конструкція скидається на величезний пліт, що дрейфує у морі.

— Територія, на якій ми з вами зараз знаходимося — це скіфське городище, — розповідає мисткиня, коли запитую її про те, що тут відбувається. — За часів Київської Русі поблизу цієї місцевості йшла гілка Шовкового шляху, а наша держава охороняла каравани, які нею рухалися.

— Саме тому на цій території археологи знаходять такі собі землеробні календарі, які вказують на дні рівнодення, підказують, коли сіяти й жати. Ось тут ми хочемо створити щось схоже на сонячну обсерваторію, яка має нагадувати людям про давні часи.

— Якщо говорити про те, як зароджувався симпозіум, — розповідає Ганна Гідора, коли ми спустилися до наметового табору, — то, варто згадати покійного директора училища культури й мистецтв Леоніда Власенка. Якось він побував в Іспанії на віллі Сальвадора Далі. Публіка довго чекала на появу маестро, а коли художник нарешті вийшов, то всі побачили на ньому білий фрак, по якому розтікалася яєчня.

«Перепрошую, що так довго не виходив, — звернувся він до присутніх, — ніяк не міг знайти пляму, яка б пасувала до костюма»

— Після цього перформансу очільник училища став більш відкритим до сучасного мистецтва, й дозволив нашим студентам активно розвиватися в напрямі ленд-арту. Ми почали розвивати локацію з керамічного пленеру для молоді. Згодом на захід почали приїздити досвідчені художники, які займалися мистецтвом в довкіллі.

Наші сумські студенти теж не стояли осторонь, а включилися в роботу, вони співпрацювали з дорослими майстрами й втілювали щось своє. У якийсь момент наші творчі хлопці й дівчата роз’їхалася різними академіями, але згодом вони привезли на лен-дарт усіх своїх однокурсників, відтак у нас з’явилася ціла студентська лабораторія для вищих навчальних закладів.

Сьогодні наш симпозіум є міжнародним. Цьогорічний захід відвідало понад 90 митців та дослідників культури з різних куточків України. Упродовж п’ятнадцяти днів вони досліджують тутешнє довкілля, створюють мистецькі проєкти, спілкуються між собою, — підсумовує Ганна Гідора.

Навіщо митцям куратори

— Художники — люди самодостатні, вони самі генерують свої ідеї, але іноді потрібно, щоб всі ці задуми хтось об’єднав, спрямував їх у якесь русло і щодо концепції, і щодо пошуку найкращої форми, — говорить мистецтвознавиця з Києва Наталія Маценко. У складі кураторської команди симпозіуму вона працює четвертий рік.

— У Могриці останніми роками зробили, як на мене, дуже зручну систему, де є кілька кураторських груп. Кожна з них має свої методи роботи з митцями, тому відбувається колективна взаємодія.

— Мене захоплює те, що знаходжуся всередині процесу: від народження задуму і до його втілення. Саме цим резиденція і відрізняється від просто виставки, бо ти не лише глядач, а співучасник усього, що тут відбувається.

«Простір покордоння» відіграє велику роль у популяризації ленд-арту, який чомусь, не зважаючи на прекрасні українські ландшафти, є не настільки популярний, яким міг бути. Країна має лише кілька таких симпозіумів, які відбуваються систематично, і резиденція поблизу могрицьких схилів є однією з ключових. Та й вона, не зважаючи на більш ніж двадцятилітню історію, ще недостатньо відома широким колам осіб, — підсумовує Тетяна й пропонує познайомитися з американським гостем симпозіуму.

Не двері й не портал

Клеменс Пул живе й працює в Нью-Йорку. «Простірі покордоння» він відвідує вже вдруге.

— Могриця гарно на мене впливає. Це ніби робоча відпустка, — розповідає він. — Я тут повністю офлайн, у мене немає комп‘ютера під рукою, тож можу генерувати нові ідеї. Минулого року я брав участь в колективному проєкті, який тестував ленд-арт з моральної точки зору й оцінював, чи не наносять митці своєю творчістю шкоди навколишньому середовищу. Ми створили гру, під час якої були розшуки порушників та їх арешти.

— Зараз я міркую над ідеєю невеличкої скульптури й паралельно обдумую проєкт, що досліджуватиме раціональне використання земельних ресурсів, — говорить Клеменс Пул і йде вдосконалювати свої напрацювання.  Я ж прямую на крейдяне плато, щоб уповні відчути нашарування часу, культур й насолодитися краєвидом, але спершу знайомлюсь із ще одним митцем. Це Володимир Ходак, співорганізатор зимового ленд-арт симпозіуму, що проходить у Вінницькій області. Заглиблення, яке він створив на пагорбі, спершу здалося мені дверима до іншого виміру.

— Це не двері, і не портал, — коментує припущення митець, — робота називається «Одкровення», вона розповідає про ті миттєвості, коли людина вже має ціль, але ще знаходиться в пошуку того, чого не вистачає. Мабуть, у кожного в житті бувають зупинки, під час яких міркуєш про те, що ще можеш зробити, — каже художник. Зупинитися, щоб віднайти те, що спонукатиме йти далі... Здається, ця земля сповнена не лише бездоганними матеріалами, а ще й ідеальними рішеннями.

Тут, серед білих схилів та дивовижних хмар саме час згадати, що мистецтво в довкіллі — це, зокрема, діалог. Гріх не скористатися таким моментом й не запитати у цього ірреального простору: «А коли, власне, сама Могриця відчула себе органічною частиною ленд-арту»? Я насмілююся припустити, що цей напрям почав розвиватися тут ще до появи теплого моря з молюсками, прарибами й рептиліями. Підозрюю, що відлік треба вести ще з моменту Великого вибуху.

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб робити місто Суми кращим, створюючи тексти про події, що змінюють, та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб робити місто Суми кращим, створюючи тексти про події, що змінюють, та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.