Цю ходу неможливо не помітити. Пританцьовуючи йдуть чоловіки в помаранчевому і білому вбранні. Вони співають і час від часу підносять руки над головою. Ритм задають східні музичні інструменти: ручні тарілочки каратали та джаджі, двосторонній барабан мриданга й фісгармонія. Замикають процесію жінки, загорнуті в сарі. Їхні рухи мимоволі нагадують танцювальні епізоди з відомих індійських фільмів. Це учні Київської ведичної академії, у народі – крішнаїти, а їхнє свято називається Харінама.
«Ви позитивні чудаки»
Помітивши фотоапарат, учасники ходи охоче посміхаються в об’єктив.
– Як вам наше свято? – питає чоловік у традиційному помаранчевому вбранні, – настрій підіймає?
– Ну, так, підіймає, – трохи замислено відповідаю я, і роззираюся навкруги. Об одинадцятій на Театральній площі не так вже й багато сумчан, проте майже всі з цікавістю спостерігають за тим, що відбувається.
– Так, я нормально ставлюся до оцих ваших танців. Ви позитивні чудаки, – відповідає чоловік на теж саме запитання, що і я хвилиною раніше.
Хода крішнаїтів потроху просувається до альтанки. Дорогою послідовники ведичної культури розповідають перехожим хто такий Крішна і хто такий Рама, а також пропонують для читання листівки й книги. Здається, люди реагують з недовірою. Дехто в цей момент фільмує випадкових співрозмовників на телефон.
Тим часом процесія зупиняється на Соборній. Музиканти сповільнюють темп, проте слова залишаються незмінними: «Харе Крішна. Харе Рама…»
– Про що ви співаєте? – питаю у жінки в білій хустині.
– Ми просимо Господа зайняти нас служінням йому. Всевишньому подобається, коли ми ведемо достойне життя, а для цього треба знати, як йому служити. Він просто каже: «Прославляйте мене», тож саме це ми й робимо.
Її духовне ім’я – Ліла Падміні, а світське – Людмила Павлівна. Каже, що до Бога приходять чотири типи людей і серед них є ті, хто страждає.
– Якось я зрозуміла: щось не так із цим світом. Що б я не запланувала, – все йде не по-моєму, тож прийшла до вчення. Це сталося 15 років тому.
– У Сумах якось організували фестиваль індійської культури й ми його відвідали. Дуже сподобалося, як танцюють дівчата, тож вирішили знайти того, хто організував захід. Ми познайомилися з тим чоловіком, потім стали запрошувати його до себе в гості. Він приходив, розповідав про те, як влаштоване суспільство, як правильно побудувати стосунки між чоловіком і дружиною, щоб ніхто не страждав. Це було цікаво.
Помічаю, що за нами з цікавістю спостерігає дідусь.
– Що це за культура у вас? – питає.
– Це ведична культура – найдавніше загальнолюдське знання…, – одразу відгукується моя співрозмовниця.
Процесія рушає у бік центрального ринку. З натовпу виринає хлопець, який питав у мене про настрій. Його духовне ім’я Валабха Сена, а в миру – Василь. Йому 31 рік, але виглядає молодшим.
– Як ти став крішнаїтом?
– Я практикую близько 10 років. Усе почалося з того, що перестав їсти м’ясо. У дитинстві частенько бував у бабусі в селі, бачив як вбивають тварин й від того було неприємно та боляче. А ще я мав друзів, які зналися на ведичній культурі. Вони були вегетаріанцями, тож я почав розпитувати їх чим харчуються та що готують. Потім слухав лекції, а пізніше вирішив поекспериментувати з повторюванням мантри. Відчувши певний духовний смак, я зрозумів, що знайшов те, що давно шукав.
Поки ми говорили, учасники ходи, не припиняючи співати, минули світлофор й зупинилися на Набережній річки Стрілки. Серед тих, хто здійснює музичний супровід процесії є і наш майбутній співрозмовник. Його духовне ім’я – Ананта Рупа. Світське – Олег Макашин. Він викладач ведичної філософії й погодився розказати про те, що відбувається більш детально.
Робити паузи, щоб поміркувати
– Наше свято називається Харінама, й за допомогою ось таких процесій ми оспівуємо те, що вивчаємо. Ми дотримуємося традиції, де Бог – це надзвичайно позитивна фігура. Він грайливий, дарує красу й радість, тому санскритське слово називає його Крішна, тобто джерело всієї привабливості. А Рама – це той, хто дарує внутрішню радість. За статистикою, після нашої ходи, 60 відсотків людей стають більш замисленими. Це вже успіх, ми вважаємо, бо в житті треба робити паузи, щоб поміркувати.
– Скільки разів за сьогодні ви повторили мантру?
– Особисто я співав її близько однієї години й п’ятдесяти хвилин, то приблизно 1200 разів її повторив. Взагалі мантра є основою всіх східних практик, бо за нашим вченням, все виростає зі звуку, як з коріння. За його допомогою можна будь-що змінювати, конструювати й наповнювати.
– Що означають кольори традиційного одягу?
– Білий колір носять сімейні люди, а помаранчевий – ті, хто дотримується чернечого способу життя, – говорить Ананта Рупа.
– Чому для крішнаїта важливо бути вегетаріанцем?
– Бо енергія тваринної їжі пов’язана з насиллям, а це аж ніяк не поєднується з енергією розвитку. Є матеріальні речі, від яких залежить духовне життя. Ми вважаємо, що харчові продукти мають сильний вплив на розум і настрій, тому намагаємося їсти те, що світле, соковите, маслянисте й не пов’язане з насиллям.
– А що означає знак на вашому обличчі?
– Насправді, для людей це загадка. Є кілька філософських шкіл і вони на сході відрізняються цими знаками. Одна школа вважає, що Бог розповсюдив себе у всьому. Її учні ставлять на чолі три горизонтальні лінії. Друга концепція говорить про те, що, навіть якщо Бог розповсюдив себе у всьому, то його не стало від того менше й він зберіг свою особистісну природу. Це так звана персональна концепція, де Бог повноцінна особистість, з якою можна вступити у взаємовідносини. Учні цієї школи наносять ось таку смугу, – промовивши це, Ананта Рупа проводить пальцем по своєму носу й чолу, ніби малюючи вертикальну риску.
32 рублі за джерело вічної насолоди
– Яким чином ведична культура з’явилася у вашому житті?
– Я родом з Ташкенту, але маю тутешнє коріння. Мій тато народився на Сумщині. Отже, я виріс у сім’ї військовослужбовця, при чому доволі високого звання. У моєму дитинстві були ліси й гарнізони, тож я багато часу проводив наодинці з собою і природою. Завжди було відчуття, що в середині мене є якась площина, котра знаходиться поза межами побуту, майна, статусу й фінансів.
Ще тоді підозрював, що «я» – це набагато більше, ніж те, про що розповідають в школі
Найперша моя зустріч з ведичною культурою відбулася на межі розпаду Радянського Союзу. Це було в Прибалтиці й мені на іменини подарували не подарунок, а гроші. Звичайно, одразу ж запланував якось понасолоджуватися цією сумою, тому вирішив поїхати в місто. Там я походив ринком, не знайшовши для себе чогось достойного, зайшов у кафе та наївся морозива. Потім купив квиток у кінотеатр, де саме показували фільм про ушу. Поки чекав на початок сеансу, помітив на вулиці натовп. Люди голосно з кимось сперечалися.
Це був відчайдушний крішнаїт, який при Радянському Союзі стояв у яскравому одязі та розповсюджував книги
Це було так незвично, тому я підійшов ближче й придивився до книг. Деякі були на санскриті, тому не викликали особливої зацікавленості, але серед них лежало видання із зображенням милого хлопця, який грає на флейті. Його образ був спокійним, але одночасно живим і змістовним. А ще хлопчика оточувала якась дивовижна природа, і позаяк мене приваблювала тиша лісів, ілюстрація мені сподобалася. На книзі було написано: «Джерело вічної насолоди». І я подумав: «Це ж і є мета моєї мандрівки в місто!» Морозиво ж не спрацювало, а тут обіцяють вічну насолоду.
За дивним збігом, в моїй кишені лишилося 32 радянських рублі, й саме стільки коштувала ця книга
Те, що я пізніше отримав у ведичній культурі, повністю відповідало моєму світосприйняттю. Фактично, вона просто підібрала слова до того, що я відчував. Більш глибоко зі знаннями Крішни я познайомився трохи згодом. Потім довго їздив Прибалтикою, подорожував Росією, а зараз багато мандрую Україною і ще 30 відсотків часу проводжу в Таїланді.
– Як на вибір релігії відреагували ваші рідні?
– Звичайно, сподівання похитнулися. Ніхто у Радянському Союзі не очікував, що їхня дитина стане крішнаїтом. Але час минав, батьки бачили, що нічого поганого зі мною не сталося, я живий і здоровий, тому змирилися. До речі, з мого класу близько 50 відсотків однокласників стали вегетаріанцями й вивчали ведичну літературу. Кілька з них навіть прийняли такий спосіб життя.
Ми всіх вважаємо своїми
– Як багато тих, хто практикує ведичну культуру серед сумчан?
– Якщо відбувається якийсь захід, то збирається близько 100-150 осіб, але це люди, які ототожнюють себе з цією культурою і традицією, а також з набором ритуалів. Загалом, згідно з ученням школи, ми всіх вважаємо своїми.
Коли люди співають чи слухають мантру, то вони йдуть на глибинний рівень, на якому ми всі родичі
Звичайно, ми не плекаємо надій, що всі сприймуть це ось в такому форматі й у такому обсязі, як ті, хто йдуть у ході, проте ми багато часу приділяємо просвітницькій діяльності: розповідаємо про аюрведу, принципи реінкарнації, а також про доступні для вивчення філософські концепції.
– Де збираються сумські послідовники ведичної культури?
– Поки в Сумах немає офіційного місця. Зустрічі в основному відбуваються на різних територіях. У когось є приватні будинки, тож власники запрошують на спілкування до себе. Звичайно, у перспективі можливе будівництво храму. Він не обов’язково буде мати традиційний вигляд, бо храм для нас – це перш за все майданчик для спілкування.
У таких приміщеннях є вівтар, місце, де люди можуть знаходитися без верхнього одягу й бажано без взуття. У нас також є розподіл на чоловічу й жіночу територію. А ще обов’язково є масштабна кухня з великими казанами. Адже згідно з Ведами, будь-яке благе починання вважається незавершеним, якщо немає частування.
Це така технологія свята: той, хто прийшов до храму, обов’язково має отримати якусь освячену їжу. Тому у ведичних релігійних спорудах завжди є кухні
– Опишіть звичайний день учасника товариства свідомості Крішни
– Усі знають, що доба має момент, коли вся природа ніби завмирає. Це відбувається рано вранці. Цей процес у ведичній культурі називається «брахма-мухурта». У цей короткий проміжок часу закладається весь день. Тому ми стараємося вставати до четвертої й приймати якийсь бадьорий стан свідомості. Для когось – це гімнастика, а для когось – обмивання чи медитація.
Ми віримо, що коли у цей момент наповнюємо своє життя глибоким змістом, то й день буде сповнений сенсами
Після цього ми проводимо час у спілкуванні чи у вивченні священного писання. Близько восьмої, коли підіймається сонце й дає свою креативну енергію, настає час для практичної й прикладної діяльності, коли можна досягати результату, тому крішнаїти працюють, як і всі, в принципі. Увечері зазвичай спілкуємося, розвиваємо глибокі стосунки з рідними й близькими людьми. Ми у жодному разі не хочемо переінакшувати життя людей й не кажемо, що всі живуть неправильно. Просто маємо додаткові блоки, які стараємося не пропускати, щоб життя було повноцінним.
– Розумієте, – наостанок додає Ананта Рупа, – без роботи ти не будеш відчувати себе повноцінним, тому ми живемо як звичайні люди: закінчуємо звичайні університети, отримуємо звичайні посади чи відкриваємо свій бізнес. Серед нас є й ті, хто присвячують своє життя місії, стають ченцями. Такий вибір – велика відповідальність, тому в цьому сенсі крішнаїт – це теж людина.