Вже шостий рік у Сумах існує «Комора» артстудія звукозапису, про яку знає чи не кожен музикант міста. Її засновник Дмитро Міщенко починав з маленької орендованої кімнати, більш схожу на комірчину й призначену для зберігання барабанів. А сьогодні він розповідає Цукру про вкладені у справу мільйони, організацію масштабних фестивалів та розвиток музичної школи.

Російське громадянство та охтирський суржик

Я не місцевий: більшу частину дитинства провів у Чернеччині — селі Охтирського району. За документами взагалі є громадянином Росії, зараз якраз змінюю паспорт.

Люди часто сміються, коли дізнаються про моє громадянство, бо росіянин, який розмовляє милозвучним охтирським суржиком — це щось новеньке

Та причетність до Росії є суто формальністю, що виникла через те, що батько був військовим і мені довелося народитися не в Україні. Десь наприкінці 11 класу в моєму житті з’явилася музика. Це сталося, коли знайомі дівчата затягнули в якийсь конкурс і я раптом помітив, що в школі є барабани. Забрав їх, привів до ладу, більш-менш навчився грати. Тоді зрозумів, що самому нудно й треба збирати групу.

LEO_0116

Після закінчення школи нікуди не вступив через проблеми з російським паспортом і мене, як відповідального пацана, призначили директором будинку культури

Там, крім безпосередніх своїх обов’язків, продовжував займатися барабанами й групою. Було цікаво, я по-справжньому горів цією справою, але з часом почав відчувати, що це потрібно тільки мені.

Студент, який вчився вісім років

Щойно з'явилися документи — одразу переїхав у Суми й вступив до музичного училища. Там зустрів викладача, який багато у чому змінив моє життя й став швидше наставником, аніж простим вчителем. Він навчав мене всьому, що сам умів, і знайомив з великою кількістю своїх друзів. Потім він поїхав працювати в Китай, і я, провчившись на той момент три роки, вирішив взяти академвідпустку та поїхав за ним. Працював барабанщиком у кавер-бендах і, пробувши там кілька років, повернувся, щоб закінчити училище.

Але потім довелося взяти ще один академ і, здається, стати єдиним студентом, який провчився у коледжі років вісім

LEO_0117

Училище закінчив заради галочки. Без особливих знань з більшості предметів, не пов’язаних з музикою. Зараз розумію, що вся моя діяльність почалася саме з викладача Валіка Андрющенка.

Мені взагалі пощастило мати вчителя, який не просто прийшов, розповів і пішов, а взяв за руку та провів у величезний музичний світ, недоступний простому хлопцю з-під Охтирки

У нього була школа джазу, де часто відбувалися різні тусовки й де мені доводилося бувати серед крутих музикантів. І він же, до речі, свого часу допоміг взяти участь у «Сурмах» — всеукраїнському музичному фестивалі, заради якого я щодня прокидався о третій ранку та їздив у Суми на репетиції.

Все життя переслідували комори

Після того, як закінчився перший контракт у Китаї, приїхав і думаю: «Чим його зайнятися? Вже і відпочив, і грошей багато витратив, а нормального нічого не відбувається». Почав грати й орендував собі кімнату під барабани, з думкою зробити цей простір суто своїм — для репетицій та зберігання інструменту. Приблизно тоді ж почав займатися купівлею-продажем музичного обладнання та якось придбав студійний комплект для репетиційної бази.

Поки шукав, кому його перепродати, до мене стали набиватися друзі — просили годинку-другу позайматися, пограти, провести репетицію. І я зрозумів: цим можна заробляти

Так в моїй «особистій» кімнатці, яка знаходилась у Домі юного техніка, зародилася тусовка, схожа на репетиційну студію. На той момент у Сумах було досить багато подібних приміщень, але виникали питання щодо їх стану. Як правило, це був якийсь підвал з облізлими стінами, запорошеним яким-не-яким апаратом та сміттям, що лежало по кутках. Жах, одним словом. Я ж завжди, навіть на найперших етапах, намагався робити все нормально.

Мені щастило з людьми: ще з моменту переїзду до Сум я почав збирати навколо себе хороших музикантів, які часто допомагали, підтримували й вселяли віру в мою справу

LEO_0078

Комори мене все життя переслідують. На початку музичного шляху — в школі — нам з групою для репетицій завжди виділяли комірчину за актовою залою. Трохи пізніше, коли грали у будинку культури, нам так само доводилося тулитися у маленькій кімнатці за великою залою. І навіть орендоване в Юному техніку приміщення мало повне право називатися коміркою: було малим і розміщувалось за актовою залою.

Тому «Комора» — невипадкова назва

Це з часом я почав гуглити й зрозумів, що по всій Україні існують студії — і досить круті студії — з назвою «Комора». Але що мені до того? Я особливо не парюся, головне справу свою добре робити.

LEO_0080

Коли заїжджав, тут були практично голі стіни

За кілька років існування у Будинку юного техніка, звідти довелося з’їхати. Тоді дізнався, що власник однієї сумської студії звукозапису їде в Берлін і здає в оренду приміщення. Винайняв його і ми переїхали. Взагалі, коли ця студія ще тільки будувалася, то позиціонувала себе, як одна з топових в Україні. Її господар — син власника всієї будівлі — відносно не мав проблем із грошима й робив усе за найвищими стандартами. На третьому поверсі, спеціально для студії, навіть готель побудував.

Але виявилося, що все це тут нікому не потрібно, у Сумах запис музики не мав особливого попиту

LEO_0099

«Комора» на цьому місці вже третій рік існує. Коли заїжджав, тут були практично голі стіни. Усю звуковбирну двіжуху робив сам. Та й допрацьовували ми щось постійно: починали без панелі, потім зрозуміли, що музиканти дуже голосно грають і вирішили зробити заглушку.

Маємо п’ять кімнат, з яких на постійні основі користуємося чотирма. У кожній можна записуватися, репетирувати, проводити уроки

Для звукорежисера відведена окрема кімната, вона ж — основна, з якої є доступ до всіх інших. Є такий собі склад, що іноді використовується як приміщення для звукозапису голосу й спеціально для цього зашумований. Ну і килими: це не тільки для того, щоб барабанам стійкості додати, а ще й для атмосфери своєї, як вдома.

І школа, і караоке, і студія звукозапису

Суми — місто вокалістів. Здається, співає тут кожен другий, бо найчастіше мені дзвонять з проханнями «поспівати б» та «пісню записати». Зазвичай це формат аматорського рівня, але трапляються по-справжньому круті проєкти. Нещодавно ось приїжджали на кілька днів хлопці з Полтави. Ми тоді заради їх авторського матеріалу закривали студію і кілька днів працювали: залучили п'ять-шість інструментів, робили аранжування, записували, зводили. Робили класний проєкт і місцевому музикантові — Денису Федченку, у якого є авторська музика і свій колектив. Тоді теж сиділи на студії близько трьох днів і зробили непоганий продукт.

LEO_0074

Звісно, приємніше й цікавіше не з тими, хто «так, просто пісеньку записати», а з професійними музикантами, які знають чого хочуть, і вміють професійно працювати

Так виходить, що основна діяльність «Комори» — репетиційний простір. До нас приходять групи, сплачують певну суму і займаються потрібну кількість часу на хорошій апаратурі, купити яку не завжди мають можливість. Хтось, буває, приходить просто, аби під музику слова з проектора почитати, таке собі караоке виходить...

Але найчастіше, якщо не репетиції групи — то музична школа

До нас приходять близько п'яти викладачів з вокалу, кілька з інструменталу: гітара, бас, барабани. Особисто я барабани викладаю, інші ж вчителі платять мені за оренду приміщення і далі вже займаються на своїх умовах. Останнім часом моє ставлення до школи й викладання змінилося: раніше мав більше матеріальний підхід та брав усіх, незалежно від віку, бажання і перспектив. Зараз же намагаюся вчити лише тих, хто дійсно хоче займатися, а не робить це за велінням мами або через ілюзії типу «зараз кілька занять — і стану крутим барабанщиком, виступати почну, у групу покличуть». Якщо бачу, що до знань щирої тяги немає, так і кажу: «Вибачте, але ваша дитина поки не готова».

У цьому бізнесі я вже шостий рік, і можу сказати, що стиль музики — принаймні тієї, що проходить через мене — змінився

Раніше все було важче, зараз стало більше попвиконавців. Думаю, люди зрозуміли, що важким роком грошей не заробиш, а ось лаунж-музикою можна. Та й мода змінюється, музика стає якіснішою, а її створення — технологічно простішим. Помітив, що навіть ті колективи, які роблять важку музику, останнім часом намагаються перетворювати її на щось більш приємніше.

LEO_0095

Досі не знаю, де взялися гроші

Що стосується фінансового підґрунтя — я й сам досі не знаю, де взялися гроші. Колись порахував і зрозумів, що вже до двох мільйонів вклав у «Комору».

Просто через те, що я займаюся купівлею-продажем апаратури, 85% речей дістаються мені за космічно смішні гроші

Ось недавно, наприклад, барабан купив: у такому вигляді, в який я його привів, він коштує близько півтори тисячі доларів, а мені дістався значно дешевше. Свого часу багато речей так придбав: ламповий підсилювач для гітариста, колонки, вінтажні барабани. Причому починав із найпростішого обладнання, потім щось продав, купив, знову продав, купив трохи краще і так по колу. Взагалі, цією історією з музичним обладнанням я продовжую займатися заради того, щоб було за що існувати. Вихлоп від самої студії — мінімальний.

Це скоріше заняття для душі, адже в Сумах такий «двіж» мало того, що невеликим попитом користується, так ще й платоспроможності людей не завжди відповідає

Коли тільки починав створювати студію, все було класно: навколо купа друзів, готових допомогти, виручити й підтримати. А як тільки постало питання необхідності фінансових вкладень, всі якось потихеньку злилися.

Прикольно ж, мабуть, щоб хтось інший вкладався, а я просто ходив і всім розповідав, що в мене студія звукозапису є

Зрозумів, що дружба — дружбою, але якщо після того, як почали заробляти, вкладаєшся у справу тільки ти, то без таких партнерів можна обійтися. Хоча, якщо ми говоримо про інші проєкти — наприклад організація технічної підтримки на заходах — там у мене є і партнери, і співробітники, без яких самому суто фізично неможливо впоратися.

Спонсорів ніколи не шукав, бо не люблю бути винним

Під час виборів від них навіть відмовлятися доводилось, бо виникають, невідомо звідки, просять допомогти, зняти, записати, організувати. А я, після досвіду із записом пісні одному політику та беззмістовних звинувачень у мою сторону, більше з чиновниками намагаюся ніяких стосунків не мати. Повністю підтримую позицію того, що музикант має бути аполітичним, бо влада зміниться, а він потім ще довго покидьком буде.

Завжди розумів, що в тому ж Києві, наприклад, працювати набагато прибутковіше і перспективніше

LEO_0109

Але думаю, що реалізуватися можна всюди, якщо нормально робити свою роботу. Невідома ще вчора, «Комора» сьогодні — одне з найпопулярніших місць серед музикантів. Зараз я, до речі, намагаюся масштабуватися й робити акцент на організації івентів та технічній підтримці заходів. Коли якийсь колектив звертається, повністю ставлю їм звук, беклайн, світло і все що потрібно. Так ми «Sumy Rock Fest» організували та кілька міських заходів. Це вимагає великих вкладень, але й гроші там, не приховую, зовсім інші.

Заважає те, що Суми й досі потопають у чиновницьких «відкатах-підкатах»

Розширюватися і виходити на рівень масштабних міських проєктів — це вкрай складно. Тому що тих, хто там вже вкорінився, неможливо зрушити: вони пишуть тендери під потрібних людей задніми числами, надають послуги безкоштовно, аби не втратити постійних клієнтів і створюють іноді таку бридку конкуренцію, що тільки дивуватися залишається витонченості їх нахабства. Але мій плюс в тому, що якщо я беруся за справу, то роблю її з позиції «музикант музикантові», а не займаюся чистою комерцією. Це дозволяє вигравати на якості послуг.

LEO_0112

На барабанах граю й досі

Колись я грав у групі «FOKKS», коли вона ще більш-менш жваво існувала. А коли розпалася, я довго не міг знайти собі місця, бо маю перебірливе ставлення до колективів, у яких потенційно можу грати. Маю принцип: ніколи не грати там, де мені не подобається рівень інших музикантів або посил та ідея, з якою існує колектив. Завжди хотів чогось цікавого, нового, більшого.

І нерідко відмовлявся через це від участі в кавер-бендах, де можна було б спокійно виступати на середньостатистичному рівні та заробляти хоч невеликі, та все-таки гроші

Нещодавно мене покликали до крутої групи: хлопці з «Арамісу» перезібралися, запросили нові обличчя, змінили назву й роблять непогану музику. Для мене, у цей незрозумілий час карантину, така колаборація — не тільки класний досвід, а ще й додатковий заробіток. Бо якщо ми кудись їдемо виступати, то беремо свою апаратуру. А оскільки її власником є я, то й гроші за оренду надходять мені.

LEO_0127

«Комора» — акт альтруїзму

Для мене «Комора» — це скоріше акт альтруїзму, ніж комерційний проєкт. Багато грошей на ній не заробиш, але вона дозволяє допомагати багатьом молодим хлопцям і дівчатам, так само як свого часу допомагали мені. Намагаюся по можливості організовувати різні фестивалі. Так, наприклад, з Нянькіним проводили «Сумський Джем». Та й самі нещодавно робили тусовку «Bass day», де збирали разом крутих басистів і музикантів-початківців.

У Сумах є одна дуже велика проблема: люди закриті й не хочуть робити щось разом

Насправді це супердико. Якщо в Києві, скажімо, збирається якась тусовка, то там — всі допомагають організовувати, прагнуть бути поміченими, хочуть брати участь і бояться пропустити якусь нову подію. У нас же ти повинен просити, примушувати, агітувати.

LEO_0077

На початку, пам’ятаю, я тусовки без алкоголю навіть не брався проводити, бо кілька пляшок виявлялися єдиним аргументом, що змушував музикантів прийти потусити

Згодом усе змінилося. У Сумах почало з'являтися більше ініціативних молодих людей, яким теж щось треба, які роблять не просто заради грошей, а через ідею та любов до місця, в якому живуть. Це й Андрій Збукарєв, який відновлює «Зелений театр», і Міша Гринь — суперкрутий чувак, який створив «Трибуну» і розвинув концертно-фестивальний рух в місті. З такими людьми хочеться щось робити, створювати, розвивати й придумувати.

Завжди кажу: є ідея — лише скажіть, допоможу і фінансово, і фізично, і морально, як треба

Я переконаний: хороший музикант ніколи не закриється десь у собі зі своїми ідеями. Навпаки — він буде відкритий до світу та нових знайомств. І як же мені хочеться, щоб у Сумах люди нарешті припинили соромитися й почали спілкуватися, виходити на контакт, тусити, знайомитися і створювати разом щось круте, нове й прогресивне.

Фото: Лена Ліон

Вас може зацiкавити

🎓 У Сумах з’явився новий ліцей. Як створювали заклад і чому цей процес викликав протести
Пояснюють представники міськради, директорка гімназії №1 та експерт
🚲 Ще одна точка допомоги велосипедистам: Цукр встановив другу вело-СТО в Сумах
Там можна зробити дрібний ремонт велосипедам, самокатам і візочкам
🚶‍♀️ Мюзикл, майстер-клас і квіз: куди сходити на вихідних 15 і 16 червня
Вартість подій від 100 до 950 гривень
🍳 У «Дворику на Кузнечній» тепер можна поснідати — розказуємо про новий формат
Сніданки будуть 15 та 16 червня
⚽️ Для футбольних фанатів: де подивитися Євро-2024 в Сумах
Україна зіграє 17, 21 та 26 червня
🐶 У «Погребі» проведуть благодійний івент для допомоги собакам з притулку
Кожен зможе знайти собі пухнастого друга

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: