Чи важко поєднувати материнство і самореалізацію? Історії Валерії Горяєвої та Оксани Гриценко розкажуть не лише про те, як знайти рятівний баланс між роботою і вихованням, а ще й про те, як змінюється світогляд жінки, коли вона стає мамою та як її особисте щастя пов’язане із щастям дитини.
Валерія Горяєва
Почали думати, що робити далі
Активний спосіб життя мала ще зі школи. Я могла легко організувати якийсь захід чи швидко зібрати однокласників. Потім була старостою групи під час навчання в Українській академії банківської справи, працювала в банку й паралельно вела активне закордонне життя. Я саме збиралася їхати на навчання в Італію, коли зрозуміла, що з моїм організмом відбувається щось дивне.
Тест показав дві смужки, тож ми з чоловіком почали думати, що робити далі. Я була впевнена, що вагітність не завадить моїм планам, а чоловік, знаючи, що попереду в мене мандрівка до Німеччини, порадив прислухатися до себе там, а потім вже приймати якесь рішення.
На молодіжному обміні в німецькому Требнітці мене нудило кожні 15 хвилин
Утім, був і позитив: у цій поїздці я почула ім’я Тереза й одразу збагнула, що воно міжнародне, всім зрозуміле і не потребує перекладу. Між тим, вдома стало остаточно зрозуміло, що моя вагітність – це горизонтальне положення тіла, прийняти який було дуже непросто.
Завдяки тусовці не випала з життя
Перший рік життя доні я була зразковою матусею. Доглядала, виховувала, готувала, займалася прибиранням, ходила тусити з такими ж мамами, як і я. Нас було семеро, й коли ми з візочками виходили на прогулянку, то займали весь тротуар. У цій компанії всі були експертками в чомусь: говорили про підгузки, читали інстамам, ділилися якимись матеріалами про виховання.
Тут я могла говорити про те, що зазвичай не дуже охоче слухають чоловіки. Мабуть, завдяки цій тусовці я й не випала з життя. Отже, ще до вагітності потроху креативила в ресторанно-розважальному комплексі GRAFF.IN, а коли Терезі було понад рік, почала працювати там артдиректоркою.
Ми живемо в центрі міста, тож гуляючи з донькою, яка сиділа у візочку, я розвішувала афіші, домовлялася з кав’ярнями, роздавала сертифікати
Люди мене бачили й думали: «Блін, знову вона буде запрошувати нас до клубу!». У 2018 році ми з подружкою провели girls party, а згодом я взялася за організацію зустрічей girlboss, де дівчата розповідали про те, що вони роблять класно: нарощують вії, розробляють засоби по догляду за шкірою, шиють одяг чи ще щось. Наша спільнота почала збиратися щомісяця, плюс треба було організовувати вечірки в GRAFF.IN.
Думаю, все це вдавалося поєднувати, бо ніколи не чула від своїх рідних, що жінка повинна займатися лише дитиною
Краще бути самою, ніж з тим, хто принижує
Отже, в мене все виходить й всі мене підтримують, а тут – карантин. Я не розумію як жити і як заробляти, якщо робота, якій присвятила так багато часу, відбувалася поза межами інтернету. Трохи оговтавшись, вирішила проводити щоденні прямі ефіри з дівчатами, які були спікерами на girlboss, а згодом знайшла себе в SMM, власне, цим я і займаюся сьогодні.
Моє головне завдання, як мами, – навчити свою дитину самостійно знаходити рішення, коли мене немає поруч
Жінка, яка працює й отримує задоволення від того, що робить, зможе передати такий досвід якнайкраще. Немає насправді ніяких чітких правил, які забороняють жити так, як подобається й робити те, що любиш.
Зрозуміти це важко, коли тобі постійно чимось дорікають, тож раджу викреслювати зі свого життя людей, які тягнуть вас униз й постійно закидають щось на кшталт «ти не гідна», «ти не зможеш», «ти повинна». Краще бути самою, ніж з тим, хто принижує й не хоче бачити тебе успішною.
Коли тебе по-справжньому кохають, то радіють твоїм успіхам
Погодьтеся, в такій атмосфері легко поєднувати роботу, подружні взаємини й виховання дитини.
У дитинстві я знала, що мене люблять
У мене завжди було багато помічників, готових підтримати в будь-який момент: мама, бабуся, сестра, батьки чоловіка й чоловік. Сергій, до речі, з перших днів вставав до доньки вночі, годував, змінював їй підгузки. Моя мама теж дуже допомагала. Перший рік вона часто забирала Терезу до себе, бо після пологів я серйозно хворіла.
Взагалі я вважаю, що не була б успішною, якби не моя сім’я
Підтримка і любов рідних важлива абсолютно для всіх, бо вона наповнює і впливає на те, як у майбутньому ти будеш ставитися до дітей, колег, друзів і до людей в цілому. Моє дитинство було дуже щасливе, бо знала, що мене люблять, тому я теж не шкодую поцілунків і ласкавих слів для Терези й вважаю, що тато, навіть більше, ніж мама, повинен показувати, як він обожнює свою донечку.
Він має носити її на руках, казати, що вона пуп Землі, його принцеса і він тільки одну її любить. Нещодавно в чоловіка був дуже серйозний дзвінок по роботі. Ми живемо в маленькій квартирі, тож мусили докласти максимум зусиль, щоб створити спокійну й тиху атмосферу.
Я пояснила доні: «Терезо, ми маємо допомогти татові, щоб у нього все вийшло». Це був ранок і я намагалася її якось відволікти. Ми вмивалися, чистили зуби, снідали, а потім вона каже: «Хочу до своєї кімнати. Дай мені планшет, я буду сидіти у ліжечку і дивитися». Тереза й справді поводилася тихенько, мов мишка. Коли тато договорив, він звернувся до неї зі словами:
Доця, дякую тобі дуже за те, що так відповідально поставилася до цього питання. Ти така в мене розумна і доросла
Я була зворушена від почутого, та й зараз розчулююся, як згадую. Розумієте, важливо показати дитині, що її старання цінують і що вона також причетна до того, що відбувається в сім’ї. Такі кроки вибудовують відповідальність та довіру.
Вийди з кімнати, я хочу побути одна
Звичайно, материнство змінює світогляд жінки. Я, наприклад, стала з більшою повагою ставитися до чужих дітей, бо до цього навіть до дитячого крику була категорична. Зате тепер знаю безліч причин, чому маля може нервувати й плакати. У мене також крається серце, коли бачу взимку дитину без рукавичок, а ще більше шкода малят, яких не чують. Дитина двісті разів повторила «мам, мам, мам», а мама не реагує.
Зараз я завжди стараюся допомогти мамам з візочками, бо все частіше помічаю, що місто взагалі не пристосоване для маломобільних груп населення
А ще материнство навчило мене поважати межі маленької людини. У невеличкій квартирі цьому навчитися легко. Іноді доня говорить: «Вийди з моєї кімнати, я хочу побути одна». І що я роблю – виходжу й сиджу на кухні, ну бо їй теж хочеться погратися на самоті, щоб ляльки між собою секретами поділилися.
До карантину я часто подорожувала й справжнім відкриттям для мене було те, як французи спілкуються з п’ятирічними дітьми. У ресторані тато розгортає меню, читає його, і дитина сама обирає те, що вона хоче їсти.
Батьки не нависають над нею, не змушують їсти, коли не хочеться, а кажуть: «Можеш поки пограти»
На дітей ніколи не кричать, а спокійно пояснюють, даючи зрозуміти, що вона доросла і її поважають. Дивувало також з якою відповідальністю французи ставлять до сім’ї. Усі вихідні вони проводять з рідними, а після роботи обов’язково йдуть додому, щоб присвятити час спілкуванню з дітьми: спитати як у них справи, що їх сьогодні насмішило, чи що болить.
Такі кроки народжують довіру і впевненість, що тебе підтримають в будь-яку секунду. Я впевнена, що в умовах нестабільності, яка сьогодні поглинула увесь світ, стабільною має бути твоя любов до дитини.
Оксана Гриценко
Народження Меланії вплинуло на дипломну роботу
Я ще зі школи знала, що шитиму одяг. Ходила на гуртки з рукоділля, створювала речі для себе й родичів, брала участь в олімпіадах з трудового навчання і навіть здобула перемогу на всеукраїнському рівні. Згодом вступила до Київського національного університету технології та дизайну, а паралельно з навчанням брала замовлення на пошиття одягу.
Диплом на звання магістра зі спеціальності “модельєр-конструктор” захищала вже маючи трьохмісячну донечку Меланію. Її народження, до слова, вплинуло й на обрану тему першої колекції Mila, яка призначена для дівчаток віком від п’яти до десяти років. Це був такий світленький одяг де поєдналися романтичний стиль і стиль бохо.
Працюючи, я уявляла як Мелаша підросте і буде все це носити
Одяг шила вночі
З цією колекцію, до речі, я брала участь в харківському конкурсі й там виграла грант на участь в NewFashionZone, що пізніше проходив у Києві. Ще під час вагітності працювала вдома над замовленнями й міркувала над назвою й над можливостями подальшого свого професійного розвитку, а щастя народження донечки стало моїм натхненням і я створила KSEMERCY. У назву вплелося і моє ім’я, і Меланії, і слово «мерсі». Тим часом донька підростала й почала вимагати більше уваги.
Довелося виконувати замовлення вночі, бо вдень не могла просто увімкнути їй мультики й займатися своїми справами
Звичайно, це вплинуло на сімейне життя, бо я почала розриватися між сім’єю і роботою. Згодом виявилося, що ми з чоловіком зовсім різні люди й у побуті, й щодо міркувань про наше майбутнє. Зрештою, ми розійшлися.
Щастя жінки – це щастя дитини
Хай там як, я отримувала шалене задоволення від того що роблю й не хотіла, щоб все зупинилося на моменті домашнього шиття. Я знайшла помічницю, а також приміщення, куди можна прийти з дитиною у візочку. Донька ще тоді не ходила, а повзала. Я на розкрійному столі щось робила, а вона сиділа і спостерігала, гралася брязкальцями й іграшками.
Вона й сьогодні любить бувати у мене на роботі, щоправда, іграшки змінилися – тепер це тканини та дитяча швейна машинка
Меланія дуже комунікабельна і відкрита дитина, тож коли приходять клієнти, вона біжить по сантиметр чи килимок, чемно спілкується з ними. У роки студентства я мріяла про величезне виробництво, де б поважно ходила і всім керувала, але це швидко минуло.
Я зрозуміла, що справжнє задоволення отримую тоді, коли сама створюю якісь індивідуальні речі, і коли клієнти вертаються та радять майстерню своїм друзям і знайомим
Думаю, якщо жінка самореалізувалася й відчуває себе щасливою, то вона неодмінно наповнить цим відчуттям і свою дитину. Зараз розумію: якщо моя робота робить мене щасливою, то я маю чим емоційно наповнити дитину.
Материнство не завада самореалізації
Є жінки, які присвячують себе чоловіку й дітям, і при цьому класно себе почувають, а це так важливо: зрозуміти від чого кайфуєш, що робить тебе щасливою. Мене ж, коли поринаю в побут, охоплює відчуття втрати себе.
Навіть гуляючи з донею на дитячих майданчиках, я зазвичай відповідала на замовлення чи обирала тканини, а не обговорювала з кимось побутові речі. Моя справа дає змогу ще бути фінансово незалежною. Саме тому я не мала труднощів у цій площині, коли розлучилася.
Важливо, щоб у часи сильних потрясінь поруч були люди, які підтримають тебе справою або словом
У мене вони були, тож знала, що залишаюся не сама. Я завжди можу покластися на свого тата, який підтримав мене, коли пішла вчитися в автошколу та допомагав в цей час з Мелашою. А ще я завжди можу покластися на своїх рідних – маму, сестру, і на бабусю й дідуся, які завжди готові прийти на допомогу. До речі, ми зараз шиємо великі партії масок й чимало часу доводиться витрачати на втягування резинок.
Разом з цими виробами я йду в гості до своїх рідних і ми влаштовуємо мінівиробництво. Бабуся затягує шпилькою резинки, а дідусь вкладає маски в пакетики. Зараз розумію: якщо робота робить мене щасливою, то я маю чим наповнити дитину емоційно і духовно.
До материнства ставлюся спокійно
Материнство змінює тебе одразу. Пам’ятаю, я не одразу звикла до того, що моє життя кардинально змінилося. Згадую, як вийшла з візочком до своїх подружок, погуляла дві годинки й все, вже треба йти додому. Але в цілому до материнства я ставлюся дуже спокійно.
Думаю, це має прямий вплив і на характер Меланії. Вона ніколи не відволікає, коли я працюю. Донька сідає поруч і починає щось шити своїм лялькам чи просто щось розкладає. Коли я втомлена і кажу: «Мілашенько, я просто хочу полежати й відпочити», то вона обов’язково знаходить собі заняття.
Знаєте, у мене ніколи не було думок, що її потрібно комусь на деякий час віддати, аби не заважала
Меланія – це моє натхнення, вона спонукає генерувати нові ідеї та втілювати їх. Тому я впевнена, що діти жодним чином не заважають самореалізації. Я кайфую, гуляючи з нею містом, читаючи казку на ніч, виїжджаючи разом на природу.
Вважаю, що розвиток дитини повністю залежить від мами, від її світовідчуття
Якщо найрідніша людина в світі аж занадто за все хвилюється, то тривожність неодмінно буде передаватися й дитині. Нещодавно стала свідком ситуації, яка вразила мене до глибини душі. Малюк гуляв на віжках – це таке пристосування, яке не дає дитині впасти чи кудись далеко побігти. Воно чимось схоже на повідець для собаки.
Моя позиція така – в дитини має бути можливість досліджувати світ довкола
Бо як інакше вона навчиться долати перешкоди, якщо їй навіть впасти й піднятися не дали? А ще вважаю, що дитина – це особистість. Треба поважати й спілкуватися з нею, як з дорослою, наприклад, обов’язково говорити, куди йдеш, пояснювати, що повернешся, а не залишати дитя на бабусю й бігом тікати.
Мені часто кажуть, що я надто добра мама, але я не хочу це змінювати. Хочу, щоб Меланія мені довіряла й у майбутньому ми були подружками, які діляться між собою секретами.