Мрії бувають різні. Одні жадають подорожей різними країнами, інші — прагнуть придбати житло, нову машину чи досягти висот у бізнесі. А буває мрія одна на всіх, як у вихованців Сумського обласного центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю. Нині малеча, батьки, й працівники закладу роблять все можливе для того, щоб у них з’явився сучасний кінний манеж для занять іпотерапією. Цукр побував у селі Рибці, де проходить реабілітація за допомогою верхової їзди, аби більше дізнатися про цей метод та ближче познайомитися з дитячою мрією.
Хочу на Рябіну
Село Рибці розташувалося за 25 кілометрів від Сум. До Стецьківки дорога гарна, а от від неї треба подолати 6 кілометрів бездоріжжям. Село невеличке — лише одна вулиця, утім, не зважаючи на розміри, про нього знають далеко за межами області, адже сюди привозять діток з важкими хворобами.
Тут, серед багаторічних дубів і ялин, вони приймають сонячні та повітряні ванни, навчаються спілкуватися з однолітками й дорослими, займаються з дефектологом, а ще отримують лікувальні масажі та їздять верхи. Ці послуги надає Сумський обласний центр комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю.
— Масштаби відділення у нас чималі — 10 гектарів, — говорить завідувач відділення Віктор Чубур, одночасно зачиняючи ворота закладу. Територією вільно пасуться коні, тож треба пильнувати, щоб вони, бува, не пішли гуляти селом.
— Тут є медична частина, педагогічна та господарча, — продовжує він.
— Житлові корпуси закладу розраховані на 30 місць, щоправда зараз, у зв’язку з карантинними обмеженнями, кількість пацієнтів зменшили рівно на половину.
Одразу за корпусами відділення розкинувся ставок, а навколо нього — акуратно підстрижені газони. Двоє чорних поні охоче підходять знайомитися й дають себе почухати між вухами.
За мить неподалік з'являється маленька вершниця в супроводі двох інструкторів. Дівчинку звати Софія. Вона перенесла операцію на серці та має вальгусне викривлення кінцівок. Це захворювання змушує її колінця торкатися одне одного, а від того страждає хребет і болять ніжки. — Іпотерапія на нас позитивно впливає: і на один діагноз, і на другий, та й психологічний стан дитини покращується, — каже мама Софії пані Олена.
— У Рибцях ми вдруге, — продовжує вона, — щойно приїхавши у відділення, донька одразу біжить до коників. Вони, як бачите, тут не лише катають діток, а ще й вільно гуляють. У будь-який момент до них можна підійти, погладити й погодувати.
— Рябіна! Хочу на Рябіну, — вимогливо кричить Софійка, помітивши поруч свою улюблену плямисту кобилу що йде працювати з іншими дітками. Мама тихо заспокоює дівчинку, примовляючи: «Ми обов’язково побачимося з нею пізніше».
Найважче — це соціум
— Біля приміщення, яке персонал закладу називає «мамусин будиночок», очікує Анна Дігтярьова. На реабілітацію вона привезла свого семирічного сина Мішу. Хлопчик саме перебуває на занятті у логопеда, тож жінка має пів години, щоб поговорити.
— У нас ДЦП та епілепсія, — розпочинає свою історію вона. — Так вийшло, що з вини лікарів син отримав пологову травму. За всю вагітність я жодного разу не лежала на збереженні, в мене були гарні аналізи. Генетика теж була в нормі. Просто так вийшло. В один момент.
Перший рік життя сина — це були суцільні лікарні й реанімації, шукаючи спеціалістів і методи, які змогли б покращити його стан, ми об’їздили всю Україну. Я довго не могла змиритися з дійсністю, яка для мене раптом настала. Та, зрештою, сказала собі: є так, як є, треба жити далі.
Так, син не вміє ходити, але ж люди стають чемпіонами й без цієї навички
Найважче зараз — це соціум. Буває везеш Мішу й чуєш, як хтось із дітей каже: «Дивіться, який дорослий хлопчик, а й досі у візочку». А мама, замість того, щоб пояснити, чому так може бути, відтягує своє дитя від нас зі словами: «Тікай від нього, щоб не заразитися». Ось це справді важко. У Рибці ми їздимо за іпотерапією. Спочатку ми не могли цього робити, бо частішали приступи епілепсії. Проте зараз ми отримуємо контакт з кониками на занятті, плюс можемо сходити на конюшню, де живуть кози й баранчики. Це додатковий звук для сина. Мене, як маму тут все влаштовує.
Єдине, хотілося б, щоб взимку тепліше було на манежі. Дуже незручно займатися під час холодів: дитина в колготках, у теплому комбінезоні й у важкому взутті. Її не вдається зручно посадити на коня, бо усі ці речі сковують рухи. Через те важко даються вправи, та й сама атмосфера не сприяє отриманню задоволення: у манежі волого й холодно. Востаннє ми приїздили сюди в лютому. Коли були сильні морози, то взагалі на заняття не ходили, — завершує розповідь Аня. На пропозицію сфотографувати їх з сином, перепрошує й просить цього не робити.
Спілкування з конем нікому не завадить
В’ячеслав Мринський саме проводить заняття. У відділенні він працює соціальним вихователем по роботі з дітьми. Коні — це невід’ємна частина його життя. Ще школярем В’ячеслав відвідував кінно-спортивну школу на Веретенівці, згодом виконав норматив кандидата у майстри спорту, а потім допомагав тренувати збірну України з п’ятиборств.
Іпотерапією вихователь займається близько 25 років, тобто ще з тих часів, як в Україні з цим методом тільки знайомилися. Вдома чоловік має кінну ферму, тож спілкування з цими тваринами в нього цілодобове.
— Іпотерапія допомагає будь-яким категоріям людей, — каже вихователь, слідкуючи за тим, працює Рябіна. — Для психічного стану і для оздоровлення нікому не буде зайвим спілкування з конем.
— А чому, наприклад, такі заняття рекомендовані для пацієнтів з ДЦП? Тому що кінь іде замість дитини й тим самим змушує працювати ті м’язи, які не працювали ніколи. Тут хочеш чи ні, а будеш себе контролювати: тримати рівновагу й баланс. Ще є така вправа, коли діток кладуть конику на спину.
У цих тварин на півтора градуса температура тіла вища, ніж у людини, тож у діток одразу розігріваються м‘язи й ефект від того кращий. Наш день зазвичай розпочинається з того, що ми годуємо й приводимо до ладу коней, потім, дивлячись скільки діток знаходиться у центрі, запрягаємо двох чи трьох тварин. Дітки можуть допомагати нам почистити їх чи погодувати.
Заняття тривають 30 хвилин. Це можуть бути поїздки у ліс або вправи. Маленькі вихованці спочатку їдуть з батьками або з інструкторами, які займаються разом з ними. Якщо дитина сама тримається верхи, але це їй важко дається, то її, звичайно, страхують.
— Взагалі, наша основна ціль – щоб дитина сама трималася у сідлі й робила вправи, — завершує розповідь лікар й прямує до конюшні. Там він підходить до тварин, хвалить їх за роботу й знімає з них спорядження.
Олена Сущенко
Директорка КУ «Сумський обласний центр комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю»
Коней для іпотерапії привезли з полонини
— Їзда верхи спонукає працювати всі групи м’язів, таким чином навіть лежачі дітки тренуються сидіти, цей факт дуже тішить батьків, — пояснює директорка центру Олена Сущенко. З нею зустрічаємося на міській базі закладу.
— Іпотерапія також підвищує самооцінку вихованців, особливо тих, які увесь час знаходяться у візочку чи ходунках, адже вони отримують можливість поглянути на світ з висоти, — продовжує вона. — Мами також відмічають, що дитина краще спить й легше адаптується до середовища, у яке потрапляє.
Керівниця центру комплексної реабілітації розповідає, що заклад надає свої послуги безкоштовно, він утримується з обласного бюджету. Фінансування покриває витрати на харчування дітей, комунальні послуги та заробітну плату персоналу, а коли не вистачає коштів на розвиток, вони шукають благодійників. До слова, тварини й амуніція для іпотерапії у відділенні з’явилася саме завдяки їхній участі.
Перші спроби реабілітації за допомогою їзди верхи у Рибцях розпочалися у 1998 році. Спочатку для занять використовували спортивних коней, але з часом почали шукати породи, які дозволяють зробити послуги для дітей з інвалідністю більш комфортними. Це мали бути невисокі тварини без яскраво вираженої холки, з відповідним норовом і ходою.
Такі коні знайшлися в українських Карпатах. Відбір кандидатів для іпотерапії здійснювали фізичні реабілітологи центру просто на полонині. Свій вибір зупинили на гуцульській породі коней. Цікаво, що в Рибці доправили вагітних кобилок, а вони згодом привели на світ лошат.
Нині терапевтичних коней у відділенні семеро. Крім згаданої вище Рябіни, є Медуза, Соната, Вєтка і Роза. Ще двоє — Містика та Розета поки лише навчаються лікувати маленьких пацієнтів. Тварини працюють не більше 3-х годин на день, а за станом їхнього здоров’я постійно наглядає ветеринарний лікар.
За словами Олени Сущенко, в Україні дуже мало закладів, що надають послуги з іпотерапії на такому рівні. — Щоб проводити заняття, центри зазвичай просто заключають договори з кінно-спортивними школами чи з індивідуальними господарствами, де орендують коней, — розповідає вона.
— Але ви ж розумієте, ці тварини можуть бути спортивними чи навіть виконувати фізичну роботу, відповідно якість послуги буде нижчою. Потрібно, щоб поряд з дитиною знаходилися медичні сестри й лікарі, які в будь-який момент зможуть відкоригувати індивідуальний план реабілітації.
Зараз наша мрія — це сучасний кінний манеж, де діти зможуть займатися в будь-яку пору року
Тому завдання номер один — це його утеплення. Додатково плануємо, що в одному корпусі з іпотерапією буде зал ЛФК та кілька приміщень масажного напрямку. Адже зараз маємо проблему віддаленості кімнат для занять. Виходить, що дитина отримала масаж, а поки дійшла до іпотерапії, втратилися всі його лікувальні властивості й розігрів потрібно починати з початку, — підсумувала директорка.
Шлях до мрії
Четвертого вересня, у Сумах відбувся благодійний ярмарок «Твори своє», під час якого збирали кошти на реконструкцію кінного манежу в Рибцях. Захід підтримали сумські музиканти, волонтери, дизайнери одягу, працівники індустрії краси, відомі спортсмени та актори. Але найголовніше — над втіленням своєї спільної мрії трудилися й самі вихованці центру реабілітації. Упродовж місяця вони виготовляли сувеніри з кераміки, працювали над елементами декору, випікали пряники й відточували виконавську майстерність. Того дня їхня мрія стала й мрією сумчан, тож на реконструкцію манежу містяни гуртом зібрали 108 тисяч гривень. Це дозволило вихованцям закладу розпочати рух до жаданої мети.
Якщо ви маєте бажання підтримати ініціативу, це можна зробити за реквізитами установи.
Комунальна установа Сумської обласної ради «Сумський обласний центр комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю»
Юридична адреса:
40034, місто Суми, проспект Лушпи Михайла, 16
МФО 820172 код 23818588
р/р UA42 820172 0314241002301008522 в ДКСУ м. Київ.
Благодійна допомога — реконструкція кінного манежу
