Ілля Поляков народився і виріс у Сумах. Здобув освіту перекладача у місцевому університеті, але ніколи за спеціальністю не працював. Спочатку його захоплювала фотографія, потім — кавова культура. Він працював баристою та мріяв відкрити власну кав’ярню. Сьогодні ж розвиває бізнес із пошиття одягу та шкіряних сумок, вже вісім років просуваючи бренд «POLIAKOV». Про те, як вирішив змінити сферу діяльності, навіщо п’ять років відшивав усе вручну, скільки вдається заробляти та чому вирішив розширятися — Ілля розповів Цукру.
Здавалося, що шити сумки — то легко
Якось я гортав соціальні мережі й в одному з пабліків побачив красиве концептуальне фото: чоловік, зі смаком обставлена майстерня, шкіра, голки й нитки. Надихнувся, вирішив спробувати. При чому спочатку думав не про те, що шити захотілося, а просто «ох, хочу таку ж круту майстерню!». Почав шукати, де купити шкіру.
Тоді це було непросто і, написавши в гуглі «Суми купити шкіру», можна було нічого й не знайти
Через знайомих шукав, шив із якихось залишків, підручних засобів. Це зараз вже є магазини спеціальні — з матеріалами, інструментами! А тоді... За фотографією здавалося, що зшити сумку — легше простого. Очікування розбилися після перших же спроб. Звісно, минув час і неідеально, кривувато, але все вдалося, хоч на початку було дуже складно.
Зрозумів, що ця справа може стати повноцінним бізнесом, щойно став заробляти на сумках більше, ніж на основній роботі. До того ж в якийсь момент замовлень ставало все більше, а часу і сил для шиття залишалося менше. І все б, якби було бажання, знайшлося, але у мене вже була родина — їй теж хотілося приділяти час і увагу.
Без стратегій та бізнес-планів
З роботи пішов у 2012 році й одразу присвятив себе шиттю. Бренд виник майже одразу: зробив одну-другу сумку, і почав думати над логотипом, назвою, якоюсь індивідуальною фішкою. Вирішив видавлювати «Поляков» на шкірі, бо прізвище — це єдине, що у мене тоді було. Спочатку техніки для шиття потрібної не було, часом виходило незрозуміло що. Тиснення почав робити лише тоді, коли знайомі побачили мої роботи й дозволили користуватися спеціальним верстатом.
Ні бізнес-стратегій, ні бізнес-планів у мене не було. На жаль чи на щастя — не знаю
Не впевнений, що зміг би зрушити з місця в плані творчості, якби з самого початку мав продуману стратегію заробітку. Ризикував би, знаєте, стати асом у сфері ведення бізнесу, фінансів і маркетингу ціною втрати творчості й душі у справі. Спочатку була виключно творчість.
Я шив тільки те, що сам хотів. Не брав лівих замовлень, не відшивав людям сумки за їх ідеями. Працював із позицією «купуйте те, що я вже створив». Щось у цьому було. Шив тоді лише вручну, витрачав багато часу, сил і душі на кожен виріб. Сьогодні ж ми частіше шиємо на замовлення, але власні вироби в пріоритеті. Людина може прийти зі своєю ідеєю, і якщо вона не йде всупереч загальній тематиці — ми з легкістю її втілюємо.
Років п’ять все шилося вручну
Я на перших етапах один був: сам усе розробляв, шив, продавав. Згодом до мене приєднався Ярослав, потім ще кілька людей на виробництво прийшло. Так поступово-поступово у мене з'явилася команда і я став виконувати все більше адміністративної роботи.
Пам'ятаю той переломний момент, коли роки три тому пошив рюкзак і сказав: «Усе, це останній»
Я тоді сильно переживав, думав втрачу свою унікальність, силу чи що. Мені подобалося працювати руками, подобалося все робити самому. Але пріоритети розставити довелось, і я з головою поринув у ведення бізнесу. Шиттям тепер займаються люди на виробництві. І роблять це не як я колись — суто вручну — а на машинках. Точніше, велика частина виробу робиться на машинках, а деталі — вручну, заради естетики.
В цілому ми вручну років п'ять шили. Навіть машинку пам'ятаю, купив, але все одно продовжував голкою і руками працювати. А потім просто за збігом обставин довелося пристати до машинки, аби прискорити процес: я захворів, а Ярослав повинен був сам багато замовлень робити. До того ж стала з'являтись — як мені здавалося — неміряна кількість майстрів зі шкіри. Потрібно було щось змінювати, робити краще, якісніше, швидше.
В місяць маємо близько $10 000
Заробляв я завжди непогано. Але ніколи не проповідував бізнес-модель «усе зароблене — на розвиток бізнесу». Є взагалі дві крайності серед бізнесменів: одні живуть аскетично, вкладаючи все зароблене у справу, а інші — живуть на повну ногу, залишаючи бізнесу виключно на його потреби. Ось я швидше до другого типу людей себе відношу, якщо вже обирати крайнощі, але завжди пам'ятаю, що в розвиток компанії треба інвестувати.
Бізнес-розтрати відбуваються приблизно так: потрібна машинка — купую, потрібен матеріал — замовляю. Ніяких розрахунків наперед, замовлень і великих закупівель. Мені пощастило свого часу знайти хороших українських постачальників, які не вимагають робити об'ємних закупівель, а привозять товари по потребі. Місяці бувають різні. Іноді все йде класно, ми отримуємо надприбуток і всім супер. Але бувають і витратні, неприбуткові періоди.
У середньому — коли все йде своєю чергою — місячний дохід, тобто надходження з продажів, становлять близько 10 тисяч доларів
Важливо сказати, що спочатку все було дуже просто. Я все робив сам і не поділяв гроші на «робочі» та «особисті». У мене була одна картка, з якою я і продукти купував, і жив, і шкіру замовляв. Згодом все змінювалось, я вчився, розумів, що так не має бути. Звичайно, в ідеалі знати це одразу і мати хоча би базове розуміння бізнесу. У мене цього не було, я вчився — і вчуся, звичайно — шляхом спроб і помилок.
Зараз робоча схема така: є загальний дохід, з якого я виділяю зарплату собі та всім робітникам, залишаючи окрему статтю витрат на закупівлі та інші вкладення у бізнес. Якщо говорити мовою цифр — 30% залишається у компанії, 60% розподіляється між співробітниками, кожен з яких отримує в середньому по десять тисяч гривень на місяць.
Маркетологів та піарників я не наймав. Дуже хочу, але поки не прийшов до цього, оскільки довгий час займався фотографією, світлини для соцмереж роблю сам. Хто як не я може настільки добре відчувати тональність бренду? Витрачаю в плані просування хіба що на моделей. Я завжди хотів фоткати красиво, але реалістично. І найкращий комплімент для мене — «Класні фотки, та в житті навіть краще!».
Шити одяг — моя «хотілочка»
У 2020 вирішили відшивати одяг. Це не було чимось обов'язковим і необхідним. Це була моя «хотілочка». Проєкт зараз на старті. Гроші на нього йдуть з моєї зарплати. За стилем він перегукується з сумками, та загалом ми не дуже то їх і розділяємо. Єдине, для одягу придумали іншу назву — «Kindred» — слово, що позначає кровні зв'язки та спорідненість.
Спершу пошиття одягу не приносило жодного прибутку, але досить швидко ми вийшли в плюс. Правда, з огляду на те, що я плачу за оренду приміщення, виплачую швачці зарплату та купую матеріали, прибуток цей виходить незначним. Маржа хороша як у пошитті сумок, так і в пошитті одягу. Однак з одягом проблем більше. Оскільки шиємо виключно за мірками, а люди іноді помиляються у вимірах, доводиться списувати чимало матеріалів.
Висока ціна — можливість відсіяти «не своїх»
Ціни у нас завжди були високі. Чи страшно було виходити на сумський ринок? Страшно. Страшно взагалі постійно. Переживав, чи зайде нова модель, чи приймуть нову ціну і все таке.
Та дешевити я не міг: дорогі матеріали, унікальна ідея, витрачений час
Допомогло розуміння того, що існує ряд людей, які будь-яку ціну сприймають як прийнятну. А є ті, для кого яку б ціну не скажи — буде зависокою. Мене досі дивує, що хтось може надсилати мені в дірект фотку сумки з китайського сайту, просити зшити таку ж, і здивуватися, чому це я називаю ціну в кілька тисяч, «там же за 500 можна купити!». Висока ціна, одним словом, допомагає відсіяти не нашу аудиторію.
Червону мітку не планували
Більшість дізнається наші вироби за червоними бирками. Але з'явилися вони не одразу і не як прикраси для сумок. Просто якось сиділи й схотіли зробити собі брелок з підручних матеріалів. Згодом зрозуміли, що це має бути виріб «з великої літери», тож підібрали для нього кращі металеві елементи й «правильну» шкіру. Останню купуємо лише для брелків, сумки ми з них не ш'ємо.
Спочатку ми хотіли дарувати брелок нашим покупцям у якості компліменту, але після кількох відгуків на кшталт «Я хочу сумку, тільки ось з таким брелком!» його навіть купували окремо. Я вважаю, що брелок повинен відповідати рівню бренду, справляти враження і бути якісним продуктом, а не зробленим із відходів.
POLIAKOV — це вже стиль
Сумки, аксесуари, одяг — наші вироби змогли зібрати навколо себе велике ком'юніті. Абсолютно незнайомі люди вітаються, бачачи, що у когось теж сумка «POLIAKOV», вони починають спілкуватися, підписуються один на одного в мережах і часто про це розповідають. Я цим дуже пишаюсь, адже за кермом цього бізнесу стою я.
Роблю багато помилок, але справу намагаюся розвивати, незважаючи ні на що
Раніше, коли мене питали про розширення і масштабування, я відповідав, що не готовий. Зараз же вперше думаю про те, щоб виходити на нові рівні. Можливо, це буде магазин. Спробую в Сумах, а там, коли дізнаюся ринок і наберуся досвіду, можна буде про нові вершини думати.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
