Дмитру Бідюку 35, він виріс у Харкові та переїхав до Сум шість років тому. Усе життя займався наукою й викладав дисципліни, пов’язані з харчовими технологіями. Спочатку в рідному місті, а потім у СНАУ, куди запросили, запропонувавши кращі умови. З 2019 року Дмитро очолює «FoodBIOPack» — організацію, що розробляє біорозкладні пакування. Про те, як створювалися екопакети, чому українським вченим ще далеко до європейських колег та як воно — бути науковцем у Сумах, Дмитро Бідюк розповів Цукру.
Завжди щось вигадував і конструював
Науковцем я ніколи не мріяв бути. Це сталося само собою: з дитинства цікавився розробками, завжди робив щось власними руками, вигадував, виточував, навіть зброю конструював. А коли вже в університеті навчався, почав займатися науковою роботою, пішов до аспірантури й захистив дисертацію.
Згодом почав думати над тим, аби зробити щось корисне для суспільства
І якось завжди був пов’язаний із виробництвами. У Харкові був причетний до виробництва з перероблювання соняшника, що створювало корми для домашніх тварин. Масовим воно не стало, й у порівнянні зі світовими виробниками було примітивним, але на той момент дало величезний поштовх до роботи.
Коли жив у Сумах, співпрацював із компанією, що розробляла картопляні чипси, виготовлені з напівфабрикатів. Свого часу навіть Глобинський м'ясокомбінат замовляв у науковців СНАУ проєкт: робили їх сосиски більш міцними, аби під час варіння вони не розпадалися.
Не робити те, що вже давно зроблено
Науковець в Європі та в Україні — це дві різні людини. Та все ж дещо їх об’єднує: будь-хто, пов’язаний з наукою, приділяє роботі більшу частину свого часу.
Стереотипно робота вченого виглядає так: прийшов зранку, надягнув халат й весь день у лабораторії з пробірками проводиш
Насправді ж основна частина роботи — аналітична, коли систематично вивчаєш всю наявну в світі наукову інформацію. Я завжди кажу студентам: «Не треба одразу кидатися й робити досліди, варто спочатку сісти й вивчити літературу, аби не робити те, що вже давно зроблено». Думаю, це найголовніша порада, хоча б з огляду на те, що наука в Україні значно відстає від світової. І перше, що ми маємо встигати робити — це моніторити нові відкриття.
Робота руками не є такою важливою. Проте я це тільки з досвідом зрозумів. Бо коли навчався, немало зустрічав викладачів з позицією «Ти роби, а там видно буде!». Десь всередині себе розумів, що відбувається щось не те, але пояснити це не міг. Сьогодні ж розумію, що спочатку вивчення досвіду, потім — практика.
Ідеї є, а людей немає
Українській науці ще далеко до світової. Перш за все через малу матеріальну базу, але великим недоліком є й нестача кадрів. У нас є круті ідеї, але немає людей, які б їх втілювали
Кілька тижнів тому, наприклад, у СНАУ проходив «Хакатон»: захід, під час якого спеціалісти одного профілю, об’єднані у команди, працюють над розв'язанням певних проблем. Приїхала компанія, що розробляє екомеблі з соломи, шкарлупи та глини. Шукали людину, яка могла б зайнятися розробкою, й звернулися до мене. Я знав, хто міг би це зробити, запропонував кільком науковцям, але всі відмовились. А я сиджу й думаю: «Насправді ж завдання нескладне. І сам би за нього взявся, але маю свої проєкти».
Науковців немає, бо їх не виховують. А ті, кого більш-менш чогось навчили, виїжджають за кордон
До того ж науковці самі по собі відірвані від практичного світу. Бізнес має одні задачі, а вчені працюють над зовсім іншими. Чому й виходить часом, що ти половину свого життя щось робив-робив, а воно виявилося неактуальним, некорисним чи просто супердорогим та недоцільним.
Тож я переконаний: аби наука розвивалася, вона має бути пов’язана з підприємствами та бізнесменами, які розуміються на тому, як заробляти
У нас же виходить, що коли є пропозиції — немає людей, які б їх втілювали. А коли й люди ніби є, то нема пропозицій. Так от за останні місяці три, наприклад, отримав кілька запитів на розроблення рослинних замінників м‘ясних продуктів. Суперпопулярна тема зараз, цікава, перспективна. Запропонував колегам — вони відмовилися. Про що це говорить? Люди, навіть ті, які займаються наукою, не готові брати на себе відповідальність й створювати щось нове.
Зробили пакети з біоматеріалів
Я ніколи не був пов’язаний з розробкою пакувань, тим паче екоспрямування, поки одного дня не запропонували взяти участь у конкурсі стартапів. Це був 2018 рік, я працював з аспіранткою над докторською. Ми тоді саме розробляли термостійкий склад харчових компонентів і, вмотивований конкурсом, я подумав: з цього складу можна зробити щось цікаве, не пов’язане з харчовими продуктами.
Вирішили зробити стаканчики: поклали суміш у форму, висушили й отримали доволі несимпатичний, але практичний посуд, що витримував температуру окропу
Але треба визнати, що це була лише спроба, матеріал для конкурсу, в який я не вкладав ті сенси, які вкладаю зараз у розроблені продукти. Та коли наші екостаканчиками зайняли друге місце, а розробкою зацікавилися ЗМІ, підприємці та виробники посуду, став заглиблюватися у цю тему.
Зрозумів, що в світі є кілька глобальних проблем: забруднення довкілля пластиком та накопичення харчових відходів, через які втрачається велика кількість грошей та генеруються парникові гази
Що більше я думав про ці проблеми, то глибше занурювався в розробку чогось корисного, нового й цікавого. Так за декілька місяців після стаканчиків разом зі студенткою створили біопакет. До речі, першу плівку, що надихнула на розроблення пакету, отримали випадково. Як зараз пам’ятаю: серпень 2018 року, ми з дипломницею працюємо над дослідженням й робимо розчин, який випадково переливається на поверхню столу, висихає за добу й перетворюється на плівку.
Після першої версії біопакету довелося пережити ще кілька модернізацій, і фінальний варіант ми представили у 2020 році. Масштабно наші пакети доки не використовуються на виробництвах. Але варто сказати, що інтерес до них є, тож сподіваємося, що в майбутньому виведемо продукт на ринок.
«Ваші пакети в окропі розчиняються?»
Люди багато чого пишуть в коментарях. Особливо покритикувати люблять ті, хто як слід в усьому не розібрався. Річ у тому, що біопакети й водорозчинне пакування – два абсолютно різні проєкти, розроблені паралельно один від одного. Суть водорозчинного пакування полягає у можливості позбутися неприродних харчових пакувань там, де це можливо.
Говорячи предметно: таке пакування, зроблене виключно з харчових відходів, цілком може замінити пакетики для приправи в «Мівіні» чи той пластик, у якому продаються сублімовані супи та каші
І от коли ми виставляємо відео, де показуємо, як це пакування розчиняється в окропі, люди пишуть: «То ваші пакети навіть вода утилізувати може?». А це ж не пакети, варто просто розібратися. Критики вистачає. Попри те, що від сум'ян та українців в цілому отримую багато підтримки, хейтерських відгуків – відсотків 10.
Фінансової підтримки маєш шукати сам
Якщо говорити про владу, вона підтримує, але лише нагородами. У 2019 отримував премії від міського голови й кілька грамот. Що стосується фінансової підтримки, то можу сказати так: «Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих»
Хочеш отримати фінансування свого проєкту — подавайся у державний фонд стартапів чи пиши заяви на гранти. Можливості отримати матеріальну підтримку є завжди. Варто лише пошукати.
Я свого часу подавався у фонд підтримки науки в Україні від компанії «Carlsberg». Був 2018 рік, ми тоді виграли грант на 500 тисяч й купили за ці гроші обладнання для дослідження міцності пластику
Допомогти науковцю обладнанням — це супер, але важливіші люди. Щоб підтримати науковця, треба перш за все забезпечити його командою. Бо працюючи самостійно він, скоріше за все, не зможе впровадити жодну свою розробку у виробництво. Маю сказати, що влада інколи робить не дуже зрозумілі речі: спрямовує шалені кошти непотрібні будівлі, а про науку майже не згадує.
Але переконаний: якби влада зацікавилась й справді захотіла посприяти розвитку науки, вона б це зробила
Наука — прибуткова справа?
Наукова діяльність для мене — це поєднання палкого ентузіазму й матеріальної складової. Науковцем працюю перш за все тому, що кайфую від цього. Проте я не займаюся наукою заради науки, і завжди орієнтований на заробіток. Чесно скажу: яким би цікавим і важливим не було питання, не візьмуся за нього, якщо потенційно не отримаю з цього прибутку.
Звісно, вчені за кордоном можуть дозволити собі все життя присвятити вивченню космосу. Це не принесе їм грошей, але якщо дають гранти й фінансують діяльність — чому б і не зробити внесок у науку майбутнього?
У мріях — «ресторан без відходів»
Сьогодні найактуальніше питання — розробка екологічних пакувань, бо тут стільки всього ще можна придумати! Але якщо відійти трохи від цієї теми, то в майбутньому хотів би звернути увагу на харчовий бізнес.
Якщо точніше — створення такого собі «Zero waste-ресторану»: закладу, який не залишає відходи й повторно використовує навіть лушпиння від картоплі, перетворюючи його на чипси
А ще мене цікавить розробка рослинного м’яса. Сьогодні це суперважливо, бо до 2040 року третина м’ясних продуктів обіцяє бути рослинного чи лабораторного походження. Однак зараз – усі сили в проєкти з розроблення пакувань, а далі, сподіваюся, нові горизонти.
Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проєкт Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.
