Цукр продовжує дізнаватися та ділитися історіями видатних історичних постатей, і наступним героєм став наш земляк Давид Бурлюк.
Особливого інтересу до постаті Давида Бурлюка нічого не віщувало, поки в 2007 році його картина «В церкві» не пішла на одному з найпрестижніших аукціонів сучасного мистецтва Sotheby's за 650 тисяч доларів. На аукціонах продаються не стільки твори мистецтва, скільки імена їхніх творців. Ван Гог, Рембрандт, Далі, Пікассо, Малевич – це біографії, які коштують десятки мільйонів.
Поступово в цей топ входить Давид Бурлюк. Він є автором понад двадцяти тисячі робіт. Бурлюк прожив 85 років. Якщо поділити кількість творів митця на прожиті роки, то вийде, що він майже щодня створював нову роботу. Сучасники казали, що це якийсь немислимий конвеєр, а його картини намальовані хвостами ішаків. З цієї астрономічної кількості творів мистецтва в Україні знаходиться лише близько 40 робіт Бурлюка. Хто ж він такий і чим цікавий, розповідаємо у нашому тексті.
Україна, Росія, імперія
Історія людства – це історія імперій. Часи минають, а імперії лише переходять з однієї форми в іншу: політичну, військову, економічну, фінансову, інформаційну тощо. 20 століття поклало край існуванню «класичних» імперій: Російської, Австро-Угорської, Османської, Британської. Але ми все одно продовжуємо відчувати їхній спадок. Зокрема, це проявляється в намаганнях привласнити собі людей, які є брендами для світової культури. Скажімо, Оскар Уайлд – це ірландський чи англійський письменник? А Микола Гоголь – український чи російський? А Давид Бурлюк…
Переважна більшість ресурсів нам скаже, що він «батько російського футуризму» і відкрив талант поета Володимира Маяковського. Українська версія Вікіпедії називає Бурлюка «українським художником і поетом», в той час, як російська – «русским и американским». Як бачимо, вже перше знайомство з постаттю Бурлюка демонструє нам боротьбу за імперську спадщину.
Чудовий дикий степовий кінь
Отже, як нам визначити «чий» Бурлюк? Для цього оглянемо три фактори: територію, етнічне походження та самоідентифікацію митця. Народився Давид Бурлюк на хуторі Семиротівщина. Назва походить від «семи рот шведського короля Карла 12», які тут потрапили в оточення та були знищені військами Петра Першого. Ця історія, скоріш за все, є вигадкою.
Населений пункт Семиротівщина зник і знятий з обліку близько 1990 року. З кінця 2020 року на його місці знаходиться ферма оленів. Найближчий населений пункт – це село Рябушки під Лебедином Сумського району.
Завдяки ентузіастам ця місцевість неформально називається «урочище Бурлюк»
Характерно, що в багатьох сучасних дописах про Бурлюка пишуть, що він народився «на Харківщині» або ж взагалі «під Харковом». Тут знову «завинив» імперський спадок, який ніяк не може нас покинути. Річ у тому, що в часи Бурлюка це була територія Харківської губернії. Деяким авторам ліньки поглянути як ця територія виглядає на сучасній мапі України, тому Харківська губернія прирівнюється до Харківської області.
Етнічне походження Бурлюка
Щодо етнічних коренів Давида Бурлюка, то маємо кілька версій. Перша, назвемо її «офіційною» – родинна легенда, яку оповідає сам Бурлюк. Він стверджує, що по батьковій лінії його рід – це «українські козаки, нащадки запорожців, які були писарями Запорізького війська». Подібне не означає, що Бурлюк говорить саме про Запорізьку Січ. Річ у тому, що держава Богдана Хмельницького офіційно називалася «Військо Запорізьке», натомість Запорізька Січ мала назву «Славне Військо Запорізьке Низове». Щоб не плутати два «Запорізьких війська» використовують терміни «Гетьманщина» та «Запорізька Січ».
Але нам важливо те, що сам Бурлюк виводить свій рід від козацької старшини, наголошуючи, що навіть їхнє вуличне прізвисько було «Писарчуки»
Щодо материнської лінії, то тут існує думка про наявність єврейських коренів. Мати мала прізвище Михневич, була родом з Ромен, де мешкала значна єврейська громада. А ще можна додати ім’я «Давид» і що з дитинства Бурлюка називали «Додік». Через підозри щодо єврейського походження Бурлюк в школі зазнавав булінгу. Вчився він у Сумській класичній гімназії.
Ще одна версія стосується походження прізвища «Бурлюк». У ній вбачають тюркські корені. Наприклад, в Криму існує село Бурлюк, яке зараз перейменовано у Вилино, в Росії є річка Бурлюк. Знаходять навіть згадку про сина хана Менгу-Тимура, який мав ім’я Бурлюк. Тому виникає припущення, що пращури Бурлюка могли бути татарами чи караїмами, які з Криму перебралися на Запорізьку Січ.
Як Бурлюк сам себе ідентифікував
Якщо етнічність пов’язана з генами, то національність – з психологією. Мова і віра є важливими чинниками, але далеко не завжди визначальними. Бурлюк чітко вказував, що його батьківщина – Україна, українська мова – рідна, а пращури – козаки, які не знали кріпацтва і «рубились во славу сили та свободи». Разом з тим, Бурлюк також був людиною імперії: свої літературні речі він писав російською і визнавав, що Україна «братські пов’язана з союзом Радянських Республік Леніна».
Сучасники Бурлюка, діячі Української Народної Республіки: Грушевський, Винниченко, Петлюра, теж сповідували соціалістичні ідеї, союз з російськими більшовиками та навіть не бачили потреби мати власну армію. Подальші події, особливо Крути, потім змінили ці настрої, але то вже інша історія. Бурлюк ніколи не був політиком чи надто обізнаним з політичним життям. Не був він і трубадуром Російської імперії чи Радянського Союзу. Бурлюк був людиною своєї епохи. Звинувачувати його чи вибачати за ті слова – дурна справа.
Так ким же був Давид Бурлюк?
Митець цілком природно міг мати і українську, і єврейську, і тюркську кров. На Запорізькій Січі й серед козацької старшини Гетьманщини були як українці, так євреї й татари. Тому версія Бурлюка про козацький родовід цілком адекватна. Територія Слобідської України – це частина порубіжжя, великого кордону Європи та Азії, Міста і Степу. Тому визначити точну етнічну приналежність Бурлюка не надто перспективна річ. Головне, що для себе він був нащадком козаків і Україну називав батьківщиною.
Специфіка цього простору порубіжжя настільки сильно відчувалася в характері Бурлюка, що коли він вчився в Мюнхені, вчитель називав його жартома «чудовий дикий степовий кінь»
Футуристичний грим на обличчі
Степова стихія багато і яскраво представлена в творчості Бурлюка. Символічним уособленням степу завжди були коні та козаки. І тих, і тих Бурлюк намалював безліч. До образу козака Мамая він взагалі звертався ледь не все життя. Бурлюк часто використовував футуристичний грим на обличчі. Одним з найбільш впізнаваних образів митця є його фото з коником на щоці.
Бурлюк був активним учасником археологічних експедицій на півдні України. Але його цікавила не історична, а культурна специфіка трипільського чи скіфського мистецтва: кольори, орнаменти, форми
Черпати натхнення в артефактах давніх культур є розповсюдженою практикою у митців. Скажімо Пабло Пікассо надихався творчістю африканських племен. У давньому мистецтві Бурлюк знаходив теми для сучасних творів. Для нього кам’яні скіфські баби були чудовим прикладом кубізму.
Одноокий сатир
У дитинстві, під час забавок з іграшковою гарматою, Давид Бурлюк втратив ліве око, яке замінив скляний протез. Для переважної більшості людей це недолік і вада, але не для митця. Своє скляне око Бурлюк зробив частиною іміджу. Штучність ока він підкреслював антикварним лорнетом – різновидом окуляр. До речі, лорнету він також вигадав легенду походження: нібито він належав маршалу Наполеона – Даві.
Бурлюк наголошував, що відсутність ока формує у нього специфічне сприйняття світу, форм та кольорів. Своєю чергою це відбивається на його картинах. Око Бурлюка часто згадується в поезії та літературі
Прах Давида Бурлюка, згідно із заповітом, розвіяний над Атлантикою, а скляне око стало експонатом, яке демонструється разом з іншими речами митця.
Геніальний нахаба і король епатажу
У циліндрі, з малюнком на щоці, скляним оком, сережкою-крапелькою та лорнетом-маскою Бурлюк впевнено тиснув на педаль хайпу. Креативний хуліган в артистичній упаковці провокував публіку та роздавав ляпаси громадським смакам. Його лекції часто закінчувалися масовими бійками. Про себе він просто говорив: «я – фантаст і мастурбант».
Для загальноприйнятих норм подібна поведінка була неприйнятна, але це було те, що треба для футуриста
Джина футуризму винайшов в 1909 році італієць Філіппо Марінетті, але Бурлюк був тим, хто випустив його на волю. Через три роки Бурлюк видав власний футуристичний маніфест. У ньому він оголошував, що «в минулому надто тісно» і закликав зруйнувати музеї, бібліотеки, навчальні заклади, моралізаторство та фемінізм. Зрозуміло, що заклик до руйнування був не буквальним, а стосувався зміни суспільних поглядів, соціальної ролі мистецтва тощо.
Наприклад, вважалося, що мистецтво повинно мати елітарний характер і обслуговувати естетичні запити аристократичних прошарків суспільства. Бурлюк в 1918 році прибив дві свої картини просто на вулиці та видав «декрет щодо культури на парканах».
По суті, Бурлюк закликав до створення графіті, вуличної музики, міських галерей та масового спорту. Тоді це був виклик суспільним нормам, а сьогодні всі ці речі є невіднятними елементами міської культури
Футуризм знаменував собою перехід від віку імперій до ери технологій та урбаністичної культури. Богемний, стильний, епатажний Бурлюк не просто йшов в ногу з сучасністю: він був нею. Художники та літератори, які захопились ідеями футуризму, відбулися би без Бурлюка. Проте він об'єднував поодинокі голоси в своєрідний «футуристичний хор», який не можна не почути. Під впливом постаті Бурлюка в середовищі митців навіть з’явився цілий жаргон зі словами на кшталт «бурлючити», «футурити» тощо.
Проте мрії не обов’язково приводять до чогось доброго. У політичному спектрі ідеї футуризму були близькі тоталітарним ідеологіям. У кінцевому підсумку італійські футуристи підтримали Муссоліні та фашистів, а Бурлюк – Леніна і більшовиків. І Ленін, і Бурлюк – обидва намагалися здійснити революцію: один – політичну, другий – естетичну. Обидва досягли значних успіхів. Але футуризм не зміг стати пролетарським мистецтвом. Для офіційного соціалістичного реалізму він був ворожим.
Радянський Союз викреслював ідеї разом з людьми. Згодом будуть знищені майже всі друзі й колеги Бурлюка по футуристичному двіжу
Артдиректор «Бі-Ба-Бо»
Війна за владу між більшовиками та монархістами на уламках Російської імперії змусила Бурлюка переїхати аж на Далекий Схід – до Владивостока. Митець перебував тут тільки рік, але він виявився найкращим, що траплялося з містом до і після Бурлюка. Культурне життя Владивостока було потужно взбурлючено: мистецькі акції, виставки робіт, перфоманси відбувалися мало не щодня.
Своєрідним центром культурного тяжіння і новою сходинкою для Бурлюка стало створення театру-кабаре «Бі-Ба-Бо»
Це був нічний клуб, муніципальна галерея та кафе-шантан під одним дахом. У подібні заклади завжди ходили, щоб поспілкуватися з чаркою, а не мистецтвом. Проте завдяки таланту Бурлюка для відвідувачів інтерес сцени почав переважати інтереси бара.
Крім мистецького аспекту, «Бі-Ба-Бо» був ще й успішним фінансовим проєктом. Як артдиректор Бурлюк отримував 60 000 карбованців. Певну частину з’їдала інфляція, але все одно це були нормальні гроші. Діяльність Бурлюка привернула увагу японських митців і вони запросили його перебратися до їхньої країни. В 1920 році Бурлюк емігрував до Японії.
Батько футуризму
У той час в Японії був високий запит на суспільну та культурну трансформацію. Країна стрімко долала наслідки довгої самоізоляції та надолужувала відставання від розвинених держав світу. Стрімко розвивалася промисловість, зростали міста, традиційне японське мистецтво переживало глибокий занепад – ідеальний ґрунт для футуриста. Характерно, що ліві ідеї так само захоплювали японців, як і Бурлюка. Зокрема, на момент його приїзду твори Леніна вже були перекладені японською мовою.
Приїзд Бурлюка став фурором в Японії. Його перша виставка відбулась одразу в Токіо
Митець в звичній для себе манері не збавляв оборотів бурління і серед нащадків самураїв. Тут Бурлюк створив кілька сотень картин, в тому числі й на японські мотиви. Також він навчив японців мистецтва ліногравюри — техніка створення малюнка на лінолеумі. Своєю появою Бурлюк змусив японських митців стрибнути з феодалізму в майбутнє. Тому він заслужено є батьком як російського, так і японського футуризму.
У 1922 році Бурлюк переїжджає до США. Тут він мешкатиме 45 років до своєї смерті. Він пише картини, займається літературою, книговиданням, відвідує протестантську Єпископальну церкву, захоплюється творчістю Ван Гога. Для Радянського Союзу Бурлюк був чужим, незрозумілим і непотрібним.
Митець неодноразово намагався налагодити контакти, але за життя Сталіна це було марно. Після смерті «батька народів» на Бурлюка все-таки звернули увагу. Бурлюку двічі в 1956 та 1965 роках дозволили відвідати СРСР.
Він зміг побувати в Москві, Ленінграді, Криму та Харкові. Зрозуміло, що ці візити були повністю зрежисованими й Бурлюку показували тільки дозволені речі. Йому навіть надали можливість виступати з промовами, хоч і побоювались епатажу, який може шокувати радянських громадян
Проте Бурлюк говорив дуже стримано, ділився думками про мистецтво і більше скидався на критика мистецтва, ніж на короля гламуру. На той час пік драйву Бурлюка вже минув і світу давав джазу інший українець – Енді Воргол. Далі Чехословаччини виставки картин Бурлюка на територію соціалістичних країн не заходили.
Міг би стати однією з візитівок Сумщини
Бурлюк – це людина-бренд, який впізнаваний в світі. Логічно, він мав би стати однією з візитівок Сумщини та України. Натомість проєкт по створенню муніципального хабу BurliukLoft в водонапірній вежі в Лебедині не відбувся, депутати сільської ради не наважилися офіційно затвердити назву «урочище Бурлюк», вулиця Бурлюка в Сумах з’явилась просто в межах декомунізації й ніякого ідейного вихлопу для міста не несе. Сумщина бурлючить тільки завдяки окремим ентузіастам. Артлокація «урочище Бурлюк», «ФутАрка», мистецькі заходи є виключеннями, а не результатом цілеспрямованої культурної політики в місті чи регіоні. Подібне не надто надихає, але ми завжди сподіваємося на краще.
