Таку автівку ви точно бачили у місті. Це обов’язково був жигуль, можливо, навіть місцями іржавий, він гучно гарчав, з-під коліс валив дим, а на задньому склі красувалася наліпка «Бойова класика». За кермом цієї зухвалої тачки обов’язково сидів той, хто обожнює дрифт і хто багато-багато годин провів у гаражі, удосконалюючи свою «жигу».
Роман Брага один з таких водіїв. На його рахунку з десяток тюнінгованих «Жигулів» і величезна кількість спалених шин. Він розповів Цукру, чому учасників цього автомобільного руху вважають схибленими, а також поділився історією машини, яку готує до дрифту.
«Жигулі» не шкода
Якщо коротко переказати суть авторуху «Бойова класика», то звучатиме це так: береш старий дешевий ВАЗ й робиш з нього машину, яка вміє «валити боком» та епатувати всіх навколо. Учасники авторуху вважають, що жигуль для цієї мети — машина ідеальна.
«У плані дрифту він навіть кращий, ніж іномарка і його не шкода. Взимку ти ж можеш або в дерево задом в’їхати, або в стовп», — пояснив Цукру один з бекашників
Так, звичайно, це не спорткар, але хто сказав, що адреналін, веселощі й азарт — це привілеї лише дорогих автівок? Бувалі, загартовані тисячами кілометрів доріг машини теж дещо можуть. Про це свідчать безліч фото і відео, розміщених на сторінці сумських бекашників в інстаграмі.
Матеріал, чесно кажучи, дуже полярний: заплановані «сходки», спонтанний дрифт на стоянці поблизу «Мануфактури», відвідування спільнотою дитячого будинку і... реакція полісменів на рух боком у центрі міста. Ще той мікс, чи не так?
«Увага! Бойова класика»
Гаражний кооператив «Курський» — це далеко, майже на виїзді із Сум. За «Технологією» треба звернути наліво, а далі трохи проїхати бездоріжжям. Роман Брага живе «на дев’ятці». Він військовослужбовець, працює позмінно, а отже вночі не спить. Коли має вихідний, то між «відпочити» й «поїхати в гараж робити авто», не вагаючись обирає друге.
— Це такий азарт, я навіть не знаю, як передати словами. «Жигулі» — це машина-довгобуд. Навіть якщо вона повністю на ходу, все одно з нею треба щось робити, — розповідає Роман, відкриваючи двері гаража. Він приїхав не сам, а з друзями. Поки ми говоримо, вони ганяють м’яч.
— Іноді буває, що я звідціля о другій годині ночі їду, не дивлячись на те, що потім о п’ятій ранку вставати на службу. А ось, власне, й вона, — каже хлопець, вказуючи на блакитну «сімку», що стоїть в гаражі. Перше, що помічаю одразу — машина без фар, проте з наліпкою «Увага! Бойова класика».
— Цю автівку я купив у свого друга після того, як він її пофарбував.
Трохи покатався, звичайно, але мені не подобалося, що це була просто машина, звичайний стандарт, а я не люблю стандартів
Тому разом з друзями почали потроху її переінакшувати, втім, вийшло так, що міняти стали все й одразу. Звичайно, я її повністю перебрав, можна сказати в абсолют, поставив нові амортизатори, щоб було зручно кататися. Взагалі, щоб така машина нормально їздила, в неї треба вкинути близько 2-3 тисяч доларів. Конкретно в цьому авто — вже 30 тисяч гривень. Під капотом поки що звичайний двигун, але хочеться японський. Можу, до речі, показати, яким приблизно буде цей жигуль. Є начерки.
Роман дістає стосик роздруківок із зображеннями бойових машин. Каже, що давно планував розвішати всі ці світлини в гаражі. Потім знаходить потрібне зображення.
— Автівка, яку ви зараз тут бачите, по-моєму, в мене десята. А буде вона ось така, — хлопець показує фото, на якому тюнінгована рожева «сімка».
— Всередину планую поставити іномарковий салон, щоб у комфортних умовах можна було з дівчиною поспілкуватися. Вона, до речі, ніяк не дочекається, коли зможе покататися на оновленій версії. Ми ж познайомилися, коли в машині ще не було нічого незвичайного, але людина все одно була в захваті, бо зима, дрифт і все таке.
Ганяють з «Мануфактури», і правильно роблять
Поки Роман разом з друзями оздоблюють автопомешкання, спілкуємося ще з одним представником субкультури. Його звати Денис Агеєв. У бойовій класиці він має власний стиль, називає його «мінімум вкладень».
— Я, в принципі, гроші в БК не вкидаю, бо вважаю, що своїми руками щось треба чудити. Все, крім двигуна, можна зробити й без них. Так навіть цікавіше. Перша машина в мене з’явилася в 16 років. Я робив все, щоб вона притягувала погляди, і щоб на ній можна було почудити. А тоді пішло-поїхало — мав стільки жигулів, що й не перелічу на пальцях, напевно.
— А чому саме «Жигулі», що тебе в них приваблює?
— Бо це найпростіший автомобіль. У плані дрифту він навіть кращий, ніж іномарка. А ще його не шкода. Ти ж можеш або в дерево задом в’їхати, або в стовп.
Взагалі я мав різні автівки: і ті, які хотілося берегти, й такі, якими можна було дерева валити
На своїй першій машині, а це була «копійка», спочатку дрифтував на полігоні в селі, щоб не порушувати правила, а потім почалися сходки в Токарях і там, на озері, вже тренувалися всі ми. Зараз катаємося на «Лавині», на окружній Роменської, в аеропорту.
— З «Мануфактури» ганяють?
— Та, в принципі, ганяють, і правильно роблять. Треба вже нам щось думати з полігоном, бо хоч і є автодром на Басах, але покриття там таке, що сильно не поїздиш. Ну, а поки я теж свою машину доробляю, як і Роман. Готую її до зимового дрифту. Літній, звичайно, теж хороший, але для нього треба багато грошей. Двіжки його не дуже тягнуть. Ну, й машину обов’язково треба робити легшою, як у нас кажуть, повирізати зайве. А зимою кататися однозначно яскравіше, і для цієї мети жигуль підходить якнайкраще, — підсумовує Денис.
Корчі та відра
У гаражі саме завершили з розвішуванням роздруківок.
— Це моя найперша і найулюбленіша машина з бойової класики, — Роман показує світлину із зображенням темно-синьої «копійки».
— Ніколи в житті мене не підводила. Вона була офігенна! Щоб знайти таку автівку, я об’їздив всю область, а виявив її прямісінько під носом, у Сумах. Віддав за неї десять тисяч гривень. Потім підмарафетив, підварив, поставив інші місця для сидіння, і кожен божий день, впродовж двох років, вона, як сірник — бах, і полетіла. Не машина, а пушка була.
Люди дивувалися, бо вона мала свіженькй вигляд, як на свої роки
А тоді я її розібрав, бо поки їздив по службі на навчання, машинка почала іржавіти, корозія була навіть на номерах.
Варіант з продажем я не розглядав, бо не хотів би дізнатися, що новий власник халатно до неї ставиться чи потрапляє на ній у неприємності
До речі, про неприємності. Керував колись білим жигулем з рудим крилом. Я його взяв у друга, коли в того забрали права. І от підозрюю, що ця машина була якась нефартова. Із самісінького початку поліція їздила за нею, як прив’язана. Щодня разів по три мене на ній зупиняли!
— З поліцією, мабуть, і справді часто бувають проблеми?
— Постійно. Нас же вважають агресорами на дорозі. Колись в новинах показували, як ми взимку боком валили біля «McDonald's». За нами тоді одразу ж патрульні приїхали.
Зазвичай правоохоронці нам розповідають, що так їздити не можна, що на нас скаржаться, попереджають, що будуть штрафувати
Ми, в принципі, не проти, штрафуйте, але все одно будемо так їздити. Звичайно, на дорозі наших машин побоюються. Ближче, ніж на чотири метри стараються не під’їжджати. Люди, особливо старшого віку, часто нас не розуміють. Їх лякає така їзда, вони взагалі її не сприймають.
— Молодь, в основному, захоплюється, бо таку машину в місті важко не помітити. Вона збирає навколо себе погляди зовнішнім виглядом, гучним вихлопом та агресивним керуванням, утім, — запевняє Роман, — все з розумом і без алкоголю. Наші автівки часто називають «корчами», «відрами», але особисто я реагую на це позитивно. Люди просто заздрять!
Нас вважають схибленими
— На службі по-різному оцінюють моє заняття. Керівництво не схвалює, а колеги навпаки — заглядають під капот, розпитують, що і як працює. Часто чую від них: «Я б теж хотів собі таку зробити, але фінанси не дозволяють». На це зазвичай відповідаю, що фінанси не головне. Важливо, щоб були руки.
Однак, нас вважають схибленими. До мого заняття навіть батьки не надто лояльні. Мама каже, що я викидаю гроші на вітер, і що міг би вже давно нормальну машину купити. Справді, якщо порахувати всі мої автівки й те, скільки я вклав у них грошей, то можна було б сміливо взяти який-небудь «Мітцубісі», не з салону, звичайно.
— Може, мама має рацію?
— Може й має. Але треба робити те, що тобі цікаво. Дрифт, перегони — це те, заради чого я цим займаюся, а ще це страшний запал, бо хочеться якомога швидше побачити, якою буде твоя машина цього разу. Вчора, наприклад, моя основна задача була завести її, — Роман захоплено дивиться на свою «сімку».
— Вона стояла без руху близько трьох місяців, а оце нещодавно в неї з’явилися колеса й мені було цікаво дізнатися, що з двигуном — живий він, чи ні. Довелося довгенько помучитися, адже автівка впиралася, я нервував, а коли, врешті, вона завелася, то ледь не збожеволів від щастя!
Роман так натхненно про це розповідає, що голос машини захотілося почути й мені.
— Може, виженеш її за гаража, нехай погарчить? — пропоную я, передчуваючи, що буде гучно.
— Вона своїм ходом поки не їздить, — відповідіє власник. У ній відімкнуті гальма. Машина ще ж у процесі вдосконалення. Та це не проблема, ми її викотимо.
Хлопці одразу ж беруться штовхати блакитний жигуль з гаража.
— Насправді «Бойова класика» — це як сім’я. Якщо на дорозі стоїть на аварійці така машина, то будь-хто з нашого руху зупиниться, щоб допомогти. Раптом знадобляться якісь запчастини, то їх просто тобі подарують, — говорить Роман, коли автівка виїздить на вулицю.
— Я в гаражі практично з дитинства, — продовжує він. — Свою першу машину купив у 16 років за гроші, подаровані бабусями. Це була «копійка» рудого кольору. Робив її разом з друзями, і в нас досить непогано вийшло.
Проте, в гру вступила мама, вона знайшла документи на машину і продала її. Основний посил був таким: треба займатися навчанням, а не всілякими дрібницями. Я ж тоді ще вчився у коледжі, та й прав у мене не було. Ну, що, будемо заводити?! — і запитує, й стверджує власник автівки.
Разом з Денисом вони знімають кришку капоту, а затим Роман вмикає двигун. Гарчить машина й справді гучно.
Система гальм має бути надійною
— Наша основна задача — подиміти, вбити гуму, показати шоу і поїхати. Наприклад, стоїш в обід чи увечері на світлофорі. Захотілося — загарчав, люди біля скроні покрутили й поїхали собі далі. Ну, а для того, щоб дрифтувати, жигуль треба зробити більш стійким. У заводській версії ця машина висока, а отже в неї більше шансів перекинутися, тому, щоб опустити авто, ми ріжемо пружини.
Спереду обов’язково ставимо красиві колеса, а ззаду — стандартні, бо ж там постійно палиться гума. Система гальм має бути надійною, тому повністю міняємо її: звертаємо увагу на всі трубочки-патрубочки, щоб нічого не підтікало, ставимо гідравлічні ручники, замість тросових. Вони дозволяють загальмувати, коли щось пішло не за планом. Взагалі, робот проводиться дуже багато. Інколи щось не виходить, але за допомогою молотка й сокири все вирішується.
Для дрифту ми використовуємо вживану гуму. Пари вистачає десь на чотири хороших кола з димком. Щоправда, керувати машиною, налаштованою під агресивну їзду, дуже складно, і коли пересідаєш в звичайне авто, то мимоволі починаєш сильно смикати кермо. Зате з жигулем не боїшся пошкрябати фарбу, гепнути дверима чи сісти на багажник.
Взагалі я люблю, щоб машина була напічкана тим, чого в оригіналі й близько не було. Ну от 300 коней — це гарно? Бомба!
Вона буде їздити, — Роман впевнено дивиться на свою машину, — до повної збірки близько трьох місяців залишилося, тож скоро ви її в місті побачите.
