Як давно ви були в бібліотеці? А брали звідти книжки? Сумчанка Юлія Рибалка, наприклад, приходить туди щодня, адже працює у бібліотеці з 2008 року. У розмові з Цукром вона розповіла, як переформатовуються такі установи, аби залучити нових читачів, для чого вчитися на бібліотекаря та як взагалі працюється у стінах з книжками.
Реферати у читацькій залі
Моя мама завжди дуже багато читала, і без книжок взагалі не могла жити. Я якось не дуже це від неї перейняла. Книжки люблю, але мені важко зібратися та розпочати читати, тож я роблю це вкрай рідко. Тому, коли навчалася в школі, то ходила до бібліотеки здебільшого, щоб писати реферати.
Сиділа в читацькій залі, і навіть уявити не могла, що буду в майбутньому тут працювати
Коли закінчувала 11 клас, то постало питання, куди йти вступати. Коштів у сім’ї не було, тож про навчання в СумДУ чи Педагогічному навіть не йшла мова, бо для цього потрібні були гроші. Я розуміла, що не медалістка, аби вступити на бюджет. Одного разу була в гостях у подруги, і її мама дала візитівку про училище мистецтв і культури Бортнянського. Я подивилася, і там була інформація про бібліотечний відділ: можна було вступити на бібліотекаря, бібліографа та архівного працівника.
Мене це зацікавило, бо раніше я навіть не чула, що треба здобувати освіту, аби працювати у бібліотеці. Я вирішила вступати. Потрібно було скласти іспит з мови та літератури. У мене була думка, що якщо не потраплю на бюджет, то буду готуватися на наступний рік. Іспит я написала успішно і пройшла на бюджет, чому була дуже рада.
Вища освіта для бібліотекаря
Коли ми почали навчатися, то я зрозуміла, що бути бібліотекаркою не так вже й легко. Для цього потрібно здобути фахові та наукові знання. Наше бібліотечне відділення знаходилося на вулиці Садовій. Там же вчилися режисери, хореографи, тому в будівлі постійно було чутно баян та як студенти тупцюють. Це нереальна атмосфера, яка дуже заряджала.
Щоб працювати у бібліотеці, потрібно мати певні знання, які самостійно ти не отримаєш
Бібліотечна система має напрямок бібліографія: треба знати, як книжку чи статтю розписати, щоб її можна було знайти за ключовими словами в каталозі, і щоб там з’явилася картка з цієї книгою. Це цілий процес, який потребує певних знань. Є певна класифікація, за якою систематизуються і шифрується книга, яка потрапляє до бібліотеки. Шифр розкриває предмет науки, і він допомагає правильно її поставити, а потім знайти.
Я навчалася на відмінно, тож на другому курсі мені та ще одній дівчині запропонували роботу в бібліотеці на пів ставки. Потрібно було робити ксерокопії. Це був час, коли люди стояли в черзі аж до сходинок зі стопками журналів та книг, аби їх відксерити. Це зараз усе є в інтернеті, а тоді більше довіряли бібліотекам і приходили саме сюди за матеріалами. Людей було так багато, що ми не мали часу поїсти.
Коли я закінчила другий курс, то мені запропонували роботу секретарки директора бібліотеки, а коли отримала диплом молодшої спеціалістки, то почала працювати в читацькій залі для юнацтва. Зараз я працюю завідувачкою відділу документів з економічних та технічних наук.
Не лише почитати, а ще й попрацювати
Зазвичай у людей асоціації з нашою професією, що ми цілий день тільки читаємо та видаємо книжки, і уявляють, що бібліотекар — це бабуся в капцях. Насправді це не так. Є багато іншої роботи, особливо зараз. Бібліотекар — це і психолог, і артист, і журналіст, і фотограф, і менеджер, і екскурсовод. Робота різнопланова: буває, що готуєшся до заходу кілька тижнів, бо потрібно писати сценарій, вичитувати його, запросити аудиторію, провести це все і написати звіт. Або робиш огляд на книжки, коли приходять нові надходження. Тобто у нас постійно є якась робота: масові заходи, екскурсії, презентації тощо.
У цієї професії з’явилося більше можливостей, ніж люди думають. Великий плюс бібліотечного працівника, що в тебе є простір для розвитку
Раніше, наприклад, було важче працювати, адже бібліотека була єдиним місцем інформації, тому читацькі зали були забиті повністю. Та й інтернету тоді не було. Людина пів години користувалася книжкою, а інша вже чекала та займала чергу на цю книгу. Були натовпи відвідувачів. Зараз немає тих черг, і ми звісно переформатовуємося і популяризуємо читання, але вже в іншому форматі.
Зараз же видача книжок не є основною місією бібліотеки. Основна ціль — це створення комфортного та затишного місця для читача, для його творчості, для усамітненості, пошуку нових ідей. Немає зараз такого, що бібліотекар, наприклад, читає на роботі.
Ми постійно робимо огляди книг, нових надходжень і публікуємо їх на сайт. Цього року, завдяки Українському інституту книги — державній програмі, яка поповнює всі бібліотечні фонди — дуже багато цікавих ілюстрованих книжок отримали. Також ми стараємося бути в онлайні, намагаємося йти за молоддю, і туди, де вона є.
Зараз бібліотеки потроху реформуються, створюються при відділах коворкінг-центри, центри для спілкування громад. Ми працюємо якраз над такими зонами, щоб люди хотіли прийти та знали про таке місце. До нас можна зайти, щоб попрацювати. Для цього потрібно взяти квиток, який коштує до двадцяти гривень на рік. Зараз каву випити коштує дорожче, ніж купити цей абонемент.
Для того, щоб більше людей приходило до нас, то потрібна гарна рекламна компанія. Читання слід популяризувати, і мені подобається акція, яку проводили за кордоном. Там відомі футболісти та артисти були залучені до фотосесії з їхніми улюбленими книжками. Таким чином можна залучати й у Сумах впливових людей, щоб популяризувати схожі ініціативи.
«Для цього ще вчитися треба?»
Я постійно всім розповідаю про свою професію. Часом дуже прикро, коли ти говориш, що працюєш в бібліотеці, і що для цього потрібна вища освіта, а людина відповідає: «Ого, а я думав, це як технічка. Прийшов, тобі сказали що робити, і ти працюєш». Дуже погано, що в суспільстві ця професія не розпіарена та не піднесена у тому форматі, в якому дійсно існує.
Завдяки бібліотеці я познайомилася зі своїм чоловіком. У мене дуже багато знайомих та друзів з’явилося саме завдяки моєму місцю роботи: я познайомилася з дівчатами із громадської організації «Центр європейських ініціатив», і ця співпраця допомогла мені вперше поїхати за кордон. Також познайомилась із волонтерами із Корпусу миру, які приїжджали до нас і проводили курси іноземної мови.
Велика бібліотека чи великий телевізор
Коли до нас приводять школярів, то я бачу, що вони не зацікавлені в читанні. Діти слідкують за соціальними мережами, культурою блогерства, модою. Це добре, але більшість все ж живе віртуальним життям. А та молодь, яка любить читати, зіштовхується з тим, що книжки дорогі. Ну і наш бібліотечний фонд не настільки великий, як би того хотілося. Декілька видань нових отримали, їх швидко розібрали, і людина хоче прийти взяти якусь книгу, але її вже хтось забрав.
Мені подобається доносити людям, популяризувати читання, це благородна справа, і за цим майбутнє. Працюючи в бібліотеці ти маєш у своєму володінні дуже багато інформації та доступ до тих видань, яких немає пересічна людина. Завдяки бібліотеці ти зустрічаєш класних людей, яких не зустрінеш на вулиці. Не даремно ж говорять, що в розумних людей вдома великі бібліотеки, а в дурних — великі телевізори.
Я вважаю, що читання паперової книги нічим не заміниш. Це ж класно, коли ти можеш зробити закладинку, потримати в руках і відчути запах книги. Для цього не потрібно заряджати її, як електронну. У цьому книгу нічого не переплюне. З моїх улюблених, які рекомендую прочитати — це «Квіти для Елджернона», «Гаррі Поттер», «Майстер і Маргарита», «Історія Бенджаміна Баттона».
Читання треба популяризувати й робити це на державному рівні, щоб це було нормою — взяти та почитати книгу. Хочеться, щоб бібліотека співпрацювала з людьми, а не була якимось закритим ізольованим закладом, куди ти підеш в останній момент, бо тобі треба написати якусь роботу. Тож, якщо хоч десять людей прийдуть до бібліотеки завдяки мені, то це вже буде для мене маленькою перемогою та розумінням, що все не даремно.
Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проєкт Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.
