Цукр прагне більше дізнаватися та ділитися з вами історією власного краю, саме тому ми розпочинаємо серію текстів про видатних історичних постатей України, зокрема і Сумщини. І перша розповідь буде про українського історика і філософа Дмитра Багалія. Ми попросили Григорія Старикова, кандидата історичних наук, розповісти про його життя, наукові здобутки та громадську діяльність. Чому Багалій? Своїми роботами він відкрив для науки Слобідську Україну. Виростив цілих два покоління істориків нашого краю. По суті, їхні дослідження та зібрані джерела є фундаментом для всіх сучасних краєзнавців: хтось намагається внести щось нове, а хтось просто переспівує. Про таких людей, як Багалій, зазвичай мало знають, а їхні біографії надто нудно читати.
Українець з татарським прізвищем
За народженням Багалій є корінним киянином. Його предки були рибалками та лимарями — виготовляли кінську збрую, ремені, гаманці тощо. Хлопець рано осиротів і виховувався в багатодітній родині своєї тітки. На той час всі знали, що існує «російський Київ», «єврейський Київ», «польський Київ», а от «український Київ» ніколи не був на слуху. Всі ці «Києва» говорили переважно російською та своїми національними мовами. Українська стихія тоді концентрувалась на Подолі. Студенти-бурсаки знімали кімнати у родин типу Багалієвої. Разом з ними до цих родин глибше проникала українська мова, звичаї та побут. Тому дитяче оточення Багалія було здебільшого українське, що для тогочасного Києва виглядало рідкістю і певною ознакою маргінальності.
У школі він відучився на відмінно із золотою медаллю та зміг вступити на історико-філологічний факультет університету святого Володимира — нинішній Національний університет імені Тараса Шевченка. Якщо до цього його «українізація» мала стихійний характер, то тут вона оформилась як свідомий вибір. У першу чергу цьому сприяла зустріч з Володимиром Антоновичем.
Володимир Антонович вартий згадки як людина, яка стояла біля витоків українського відродження в 19 столітті. Бувши за походження напівполяком, напівугорцем, він ідентифікував себе як українця. Він ідейно та інтелектуально виховав цілу плеяду свідомих науковців, зокрема й Михайла Грушевського.
У Російській імперії цензура не дозволяла відкрито займатись історією України
Згаданий Володимир Антонович кожному своєму учню давав для дослідження якусь історичну область, наприклад Чернігово-Сіверщину. Якщо подібні «регіональні» історії його учнів об’єднати, то в результаті отримаємо першу велику синтетичну працю про Україну з часів Київської Русі. Саме цей труд і ліг в основу так званої «схеми Грушевського» і його «Історії України-Русі». На ній же сьогодні базуються і всі наші шкільні підручники.
Студентська робота Багалія з історії Сіверської землі отримала золоту медаль. Варто сказати, що в ті часи це було визнання справжніх досягнень студента, а не «по знайомству порєшалі». Цю медаль згодом Багалій закладав, щоб позичити другу кошти в скрутній ситуації
Колись мені трапився до рук лист до Багалія одного його колеги. Поміж іншим там згадувались їхні спільні студентські посиденьки з «налівайкою». З моменту навчання в університеті минуло майже чверть століття, але в листі з особливою ностальгією і теплотою згадується рецепт «кавардака». Кожну пляшку трохи не допивали до кінця, а потім всі залишки змішували разом. Як бачимо, тодішні студенти й розумні були, але й шліфонути могли.
Наукову кар’єру почав з плагіату
Володимир Антонович розглядав Багалія і Грушевського як своєрідних продовжувачів своєї справи. Розуміючи особливості їхніх характерів, він всіляко сприяв, щоб Грушевський отримав посаду у Львівському університеті, а Багалій – у Харківському. На той час Харків був ще більш русифікованим, ніж Київ, у якому зростав Багалій. По суті Антонович створив два українські полюси: Львів і Харків, простір, який мав наповнитись концепціями, інституціями, поколіннями свідомих українців.
Щоб обійняти кафедру в Харківському університеті Багалій мав захистити магістерську роботу до початку конкурсу. За основу він взяв свою студентську працю з історії Сіверщини. Отримавши за неї золоту медаль, він не мав права подавати її як магістерську.
Поспіхом він розширив стару роботу новими главами та захистив як самостійне дослідження. Дуже швидко з’явилася рецензія, в якій автор катком проїхався по Багалію і впевнено довів несамостійність його роботи
Тут важливо зробити ремарку. У ті часи й гори були вищими, і річки глибшими, і плагіат якіснішим. Зараз плагіатом є крадіжка ідей і привласнення чужих текстів. Багалій же припустився неточних посилань, дещо розлогих цитувань та переказів літописів, але своїми словами. Антонович знав про вади роботи свого учня, але рекомендував її як нове дослідження. Подібний випадок є винятковим для цієї людини та аж ніяк не свідчить про його академічну недоброчесність. Мало того, він сам опосередковано і підштовхнув свого учня до такого кроку. Просто то були непрості часи, коли для планів українського руху кафедра у Харкові була надто важлива. Тому громадська необхідність перемогла наукове сумління.
Багалій хоч і посів кафедру в Харківському університеті, проте звинувачення в плагіаті не були тоді пустим звуком. Його кваліфікація як науковця опинилася під питанням, а кар’єрне зростання було заморожене. Не без зв’язків Антоновича, міністр освіти дав йому шанс виправити становище: за три роки Багалій мав підготувати та захистити докторську роботу. Його докторська якраз і стала першим масштабним дослідженням з історії Слобідської України. Один з впливових російських вчених сказав, що Багалій заслужив би докторський ступінь тільки за 20% цієї праці.
«Жидівський батько»
Надалі кар’єра Багалія складалась цілком успішно. У 1906 році він посів вагому посаду ректора Харківського університету. Чим він відзначився на цій посаді? У першу чергу намаганням запровадити викладання деяких предметів українською мовою. Планувалося відкриття кафедр української історії, мови та літератури. Деякі викладачі справді почали читати лекції українською. Однак незабаром їх заборонили, а Багалій отримав догану від міністра освіти.
Він також всіляко сприяв становленню мережі різноманітних студентських гуртків і рятував окремих студентів від переслідувань жандармів
За ректорства Багалія вчена рада Харківського університету надала ступінь почесного доктора Івану Франку та Михайлу Грушевському. Нагадаємо: вони мешкали в Австро-Угорській імперії та для російської влади мали імідж сепаратистів та соціалістів. Разом з ними вперше в історії вітчизняної науки ступінь доктора був присуджений жінці – Олександрі Єфименко. Крім цього Багалій виступав за рівний доступ до вищої освіти представників національних меншин і допомагав їм вступати до університету. За це він швидко отримав від місцевих «патріотів» прізвисько «жидівський батько».
У той час ніхто не пропагував «європейські цінності», зокрема рівні можливості, незалежно від статі та раси. Отримати на цьому якихось бонусів теж не було змоги, навпаки – лише злу критику, звинувачення та незадоволення керівництва. Просто Багалій діяв як культурна людина зі здоровим поглядом на речі.
Прем'єр-міністр і «збирач земель українських»
У своїх наукових студіях Багалій докладно вивчав економічні процеси, проблеми землеволодіння, становлення місцевого самоврядування та автономії університетів. Багалія двічі, в 1906 та 1911 роках обирали до верхньої палати парламенту Російської імперії. У першу каденцію він дуже швидко склав мандат через незгоду з діями уряду щодо придушення демократичних процесів.
Протягом двох термінів в парламенті Багалій виступав за широку політичну амністію, скасування смертної кари, проти станових привілеїв в суспільстві, розширення прав жінок та автономії університетів, запровадження української мови викладання. Однією з його пропозицій також було виділити Холмщину, яка була колись частиною Волині, зі складу Польщі та приєднати до українських територій. Ця територія і сьогодні є частиною Польської республіки.
Згадані якості, значний управлінський досвід і моральний авторитет Багалія спонукали гетьмана Української Держави Павла Скоропадського запропонувати йому посаду прем’єр-міністра в 1918 році
Проти гетьмана в суспільстві сильно зріла опозиція і ширилось незадоволення його зближенням з росіянами-монархістами. Багалій цю пропозицію відхилив. Склав мандат сенатора, відхилив пропозицію стати головою уряду. Проте Багалій погодився на іншу пропозицію Скоропадського – увійти в комісію з розмежування кордону України та Росії.
Багалій, який тривалий час вивчав Стародубщину і Слобожанщину, став в цій комісії одним з основних експертів, які мали обґрунтувати приналежність цих територій до Української держави. Згодом це питання Україна намагалась владнати вже в статусі радянської республіки. Проте переважна більшість цих земель на сьогодні знаходиться в складі РФ.
Багалій також мав справу і на західному кордоні. В 1921 році був підписаний мирний договір з Польщею, й Україна мала повернути деякі культурні цінності. Багалій був залучений щодо відстоювання фондів колишнього Кременецького ліцею на Волині. Значну їх частину тоді вдалося залишити в Україні й вони стали основою створення бібліотеки та музею Національного університету імені Тараса Шевченка.
Зробив міську каналізацію
Справжнім викликом для організаційних та управлінських здібностей Багалія стало обрання в 1914 році Харківським міським головою. Перед цим, протягом п’ятнадцяти років, він обирався гласним Харківської міської думи (сучасний депутат міської ради) і мав уяву, як функціонує міське господарство. Але це був рік початку Першої світової війни. Важким тягарем на бюджет міста лягло забезпечення непритаманних статей витрат – утримання біженців, хворих і поранених, що прибували з фронту, забезпечення продовольством, паливом та іншим військових частин, які перебували в місті, соціальний захист дружин і дітей військовослужбовців.
Багалій зумів добудувати та ввести в дію міську каналізацію, яка була необхідною для Харкова, оскільки допомагала вирішувати задавнену проблему, пов’язану з утилізацією промислових і побутових відходів. З цією ж метою функціонували утилізаційний завод і асенізаційний обоз
Найкращим із санітарної точки зору способом утилізації сміття, на думку Багалія, було б спалювання його в спеціальних печах, прилаштованих для нагрівання котлів з метою опалення житлових приміщень і підігріву води. Щоправда, тоді реалізувати цю ідею не вдалося і харків’яни повернулись до неї трохи згодом.
Після перебування на посаді міського голови, Українська Центральна Рада призначила Багалія на посаду губернського комісара народної освіти, де він почав українізацію повітових шкіл у Харківській губернії.
Олдскульний фандрейзинг
Одним з найбільших здобутків Дмитра Багалія стало створення цілої низки українських інституцій. У часи Багалія організованої архівної системи ще не існувало. Історичні документи розпорошено зберігалися в кількох центральних установах в Москві та Петербурзі, університетах, музеях, бібліотеках і приватних колекціях. Вчений більше ніж 50 років життя присвятив надважливій справі збирання, опрацювання та збереження української історії. Наприклад, створений Багалієм архів Харківського історико-філологічного товариства став одним з найбільших архівосховищ джерел з історії Лівобережної та Слобідської України.
Для більшовиків відлік часу починався з 1917 року і всі історичні документи до цієї дати не мали ніякого «історико-революційного» значення. Країна в той час відчувала «паперовий голод» і архівні справи масово відправлялись на макулатуру по символічній ціні
Теперішня в Україні централізована система архівних установ – прямий наслідок діяльності Багалія. Щобільше – без його зусиль зараз в архівах ми могли б почитати тільки більшовицькі агітки, радянську періодику та ударні звіти колгоспів.
Дві найбільші та вагомі для науковців бібліотеки – Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського та Харківська державна наукова бібліотека імені Володимира Короленка своїм становленням та багатими колекціями завдячують знову ж таки Багалію.
Вчений заклав принципи роботи бібліотек: комплектування фондів, робота з читачами, науково-методична робота та розширення структури бібліотеки, особлива увага читачам «з народу» і запровадження для них безкоштовного обслуговування
Багалій організовував і проводив археологічні експедиції, знахідки, яких неодмінно передавались в музеї, вмовляв відомих художників подарувати або дешево продати свої твори, відшукував в етнографічних відрядженнях витвори народного мистецтва. Завдяки Багалію музеї почали переходити з категорії «комор для зберігання» до культурних центрів.
А тепер найголовніше: створення архівів, музеїв, бібліотек, видання книжок, допомога незаможним проводилась не за державні кошти
Звісно, установи могли сприяти виділенням приміщення, але кошти на купівлю музейних експонатів, книжок, облаштування експозицій, оплату праці працівників Багалій шукав у меценатів, влаштовував широкі кампанії по збору грошей на потрібні ініціативи, шукав спонсорів, зрештою жертвував власні кошти. Це були часи, коли підписання паперу не робило тебе автоматично одним із засновників установи й не забезпечувало спрямування потоку грошей від держави. Всі свої ініціативи треба було буквально вибігати ніжками, вміти залучити людей і знайти кошти.
Тому в особі Багалія ми маємо не тільки одного з найбільших організаторів української науки та культури, але і проєктного менеджера
Цензура праць Багалія
Сьогодні ми сприймаємо Багалія через його праці. Він може нам видатись надто вже обережним в термінах, можливо, хитрим лисом який писав, як від нього вимагали, десь там далеко тримаючи дулю в кишені. Натомість забуваємо про такий важливий елемент, як цензура. Багато термінів, які ми читаємо – це робота цензорів, які втручались в текст, щоб він відповідав державній ідеології.
Порівнюючи чернетки праць Багалія і друковані видання бачимо, що він використовував цілком адекватну і для наших часів термінологію. Наприклад, Багалій послуговувався терміном «Московщина», його змінювали на «Росія», писав «народницька ідеологія», а друкували «буржуазно-націоналістична», «козацька чернь» ставала «пролетарською частиною козацтва», у нього «Мазепа дбав про незалежність країни», а виходило, що про «автономію свого краю»…
«Старий спеціаліст» з досвідом
Радянській владі Багалій був потрібен тільки як «старий спеціаліст», чий досвід можна використати на користь соціалістичного будівництва. Час від часу йому нагадували, що він лише «попутник». Багалію закидали навіть те, що в студентські роки він отримав від українського підприємця і мецената Василя Симиренка 250 карбованців на підтримку діяльності українського товариства в університеті. Для радянської влади Симиренко був однозначний представник касти «гнобителів».
Перша хвиля репресій Багалія не зачепила, проте він відчував, що кільце навколо нього невпинно звужується: критика в його бік стала жорсткішою, арештували близьких колег та співробітників очолюваних ним установ
Радянська влада справді готувала масштабний процес над українськими науковцями, який називався «Справа українського контрреволюційного блоку». Цікаво, що свідчення на метрів української науки вже почали давати їхні учні та колеги. Багалій до цього показового судового процесу не дожив і помер від запалення легень. Його смерть важко назвати якось інакше, як «символічно своєчасною».
Післямова
Біографія Багалія без перебільшення є частиною історії українського державотворення. Сьогодні нам легко казати, що десь він був не таким радикальним, як нам би хотілося, що не так явно відстоював українські інтереси, як Петлюра чи Бандера. Проте праця, в тому числі й Багалія, зробила можливим появу і Петлюри, і Бандери. Чи був Багалій аж таким незламним борцем за світле майбутнє чи, навпаки – боявся, що його життя і кар’єра можуть постраждати? Так, і дуже сильно. Але приклад Багалія яскраво демонструє, що легких часів не буває.
