Сумчанка Анна Морозова в 2013 році здійснила навколосвітню подорож автостопом разом зі своєю подругою. За півроку вони проїхали близько 14 країн. Потім вона переїхала до чоловіка в Америку, а цьогоріч випустила свою першу книгу — пригодницький роман, який у червні презентувала в Сумах. Про свої подорожі та як поєднує материнство з письменництвом Анна розповіла Цукру.

Життєві повороти

Мій перший ключовий поворот у житті відбувся, коли я закінчила школу та поїхала навчатися до Києва. Вступила до КПІ на фізико-інженерний факультет. У мене тато — фізик, і, мабуть, я закривала якийсь його гештальт. Це був останній рік, коли не треба було здавати ЗНО, а лише вступні іспити. Тоді система була такою: всюди висіли дати екзаменів, і ти максимум міг податися в три університети, але якщо сильно пощастить та не зійдуться дати іспитів. Я вступала паралельно в КПІ та Шевченка. В один із них я свідомо брала технічну спеціальність, а в інший подалася на гуманітарну, але обрала інженерію.

Я дуже люблю свій університет, і безмежно йому вдячна, але шкодую, що пішла в КПІ, як хотіли мої батьки, а не на журналістику, як хотіла того я

Другий поворот відбувся, коли повернулася до України з навколосвітньої подорожі та зустріла чоловіка. Розумієте, хтось хоче в житті досягти слави, хтось заробити купу грошей, а я завжди хотіла відчувати любов, і що я комусь потрібна. Коли ми зійшлися з чоловіком, то по мільйону разів на день говорили, як любимо одне одного, і зараз продовжуємо це казати. Мабуть, я така класична, трохи недолюблена дитина, і в мене це відчуття недолюбленості ще з дитинства. І мій чоловік, до речі, такий самий. Я розумію, що це дуже важливо для нас, і ми ніколи не втомимося чути, як любимо одне одного.

IMG_6282

Дві смужки, недосип та радість материнства

Коли я побачила дві смужки у тесті на вагітність, то назавжди запам’ятала цю дату, бо це було 26 квітня — якраз 30 річниця Чорнобиля. Абсолютно не була готова до дитини, і в мене був цілковитий шок. Я зростала одна в родині, в мене не було молодших братів чи сестер, тому я погано уявляла своє материнство.

Пам’ятаю, що коли народився син, то дивилася на ютубі, як міняти підгузки, бо взагалі нічого не вміла. А ще в мене був дуже серйозний недосип. Згадую веселі історії, як заходила в душ, купалася, і лише через десять хвилин розуміла, що одягнена. Або як йшла квартирою, а потім з усієї сили вдарялася обличчям об скло, бо мені здавалося, що там отвір. Весело було, одним словом.

Десь за місяць після народження сина, ми з чоловіком вирвалися на бродвейський мюзикл. Ледь-ледь купили квитки, мюзикл був просто розкішний, але через недосип ми заснули посеред спектаклю

І наші сусіди, які сиділи поруч, почали нас будити, бо ми голосно хропіли. Коли був антракт, то ми з чоловіком пішли, бо було страх як соромно. Мені подобається материнство, але це дуже відповідальна ніша, тож коли дитина пішла до садочка, а я вийшла на роботу, стало простіше.

Часом згадую навколосвітню подорож

Ми родиною дуже любимо подорожувати, і це не обов’язково має бути щось грандіозне. Можемо на вихідних просто сісти в машину та кудись поїхати. Почали подорожувати всі разом, коли сину було три місяці: полетіли на Ніагару, і це був перший сімейний виїзд.

Пам’ятаю, як лізли на Гаваях, а там досить важкий і небезпечний трейл. Малому тоді було шість місяців, а він був у рюкзаку, позаду мене, і нормально себе почував. А ще були в Коста-Риці, і поїхали кататися на конях. Малий сидів із чоловіком, і заснув на коні. А ми йдемо, якась прірва внизу, камені сиплються, а син спить. Але він вже звик до такого відпочинку. За свої чотири роки малий відвідав 22 країни. Просто я сама по собі дуже активна, тож мене ніщо не може зупинити, а дитина завжди зі мною.

Часом я згадую свою навколосвітню подорож. Вважаю, що це був максимально правильний вчинок свого часу, хоч трохи й божевільний, але це те, чим я пишаюся. Є певні речі, про які я шкодую, але ця подорож – 100% правильне рішення.

Пам'ятаю з мандрівки одну історію: ми були в Китаї, в місті, яке надихнуло режисера фільму «Аватар». Там дуже прикольні гори та пагорби, і там це маленьке місто Яншо. Ми туди приїхали та розпитали місцевих, де є дах з гарним краєвидом. Нам розповіли про один хостел. Зайшли туди, вилізли на дах, і там був бортик, на якому ми нашкрябали надпис «ніхао, бічес», що в перекладі означає: «привіт, сучки», і сфотографувалися. А потім, десь чотири чи п’ять фотографій я отримала від людей, які спеціально їхали по наших слідах, заїжджали в Яншо та знаходили цей дах.

Ми коли зробили фото, то навіть не підписували, де саме знаходиться хостел, але люди самостійно знаходили місце, і це було максимально круто

anna-morozova-marusya-khandus-studvejj-3

Емігранти товаришують з емігрантами

Зараз я живу в Америці, і це для мене як велика страхова компанія. Ти щомісяця платиш великі податки, але ще жодного разу я не пожалкувала про це. Моїй бабусі зробили тут операцію на відкритому серці практично безкоштовно. Я бачу, як тут рятують життя, і як можна розраховувати в цій країні на допомогу.

Але в Америці важко мати якийсь глибокий зв’язок з іншими людьми. Тут майже ні в кого немає друзів. Є якісь робочі стосунки, є привітні, але так, щоб у тебе були якісь глибші відносини — з цим важко. Емігранти товаришують з емігрантами.

В Україні, наприклад, купа дитячих майданчиків, діти граються, а мами сидять і щось обговорюють. В Америці ж мало дітей на вулицях. Усіх везуть до садочків, на заняття, де малі між собою спілкуються. Хіба на дитячих днях народження з кимось знайомишся та говориш. Але так, щоб я сиділа і розмовляла з незнайомою людиною — це рідкість. Я не знаю, добре це чи погано, але мені подобається, що відправляєш дитину на вулицю, і вона сама себе розважає. У мене є приятелі в Америці, але найліпші подруги живуть в Україні. І я спостерігаю по соціальних зв'язках, що така ситуація в багатьох.

32764545_2397617830263667_846571069455204352_n

«Вкладала сина спати, і сідала за книгу»

Я завжди мріяла стати письменницею, але книга — це найстрашніша річ, на яку я наважилася в житті. Поїхати в навколосвітню подорож було не так страшно, як написати книгу. Коли померла бабуся, то я була в страшенній депресії — це був для мене дуже важкий період. Я розмовляла з подругою, і вона сказала, що написання книги витягне мене з цього стану. Це була дійсно така безнадія, але стан пересилив усі побоювання, бо я розуміла, що гірше вже не буде. Я сіла та почала творити, і мене це витягнуло в багатьох речах.

Я писала книгу півтора року, і це було складно. По-перше, бо витрачаєш на неї багато часу, а в мене дитина та чоловік, купа справ, офісна робота. І я вкладала сина спати о дев’ятій вечора, і писала до другої ночі. Чоловік ще поруч бігав, злився, коли ми врешті-решт спати ляжемо, і хотів, щоб я його обійняла. Потім ставила будильник на четверту чи п’яту ранку, вставала, і писала ще дві години, поки не прокидався малий. Але ж треба було ще якось день пережити — ось це було важко.

Сюжет моєї книги видуманий, хоч і оснований на історичних подіях, але в ньому є багато особистого та пережитого мною

Спершу думала, що це будуть пригоди мандрівника, а потім там полізло одне, друге, третє. І під кінець зрозуміла, що я дізналася та пояснила якісь внутрішні речі самій собі. Книга стала для мене власною психотерапією. Я росла на таких пригодницьких історичних романах як «Діти капітана Гранта», «Одіссея капітана Блада», «Два капітани». Деякі люди пишуть, що моя книга «не сучасна», а ніби з тієї серії. Прикольно, що вже декілька людей мені написали, що спіймали той вайб, який закладала.

photo_2021-06-23_22-25-29

Коли вийшла книга, то я сильно боялась і переживала, але люди її замовляли. Усі друзі дуже підтримали мене в цьому, а ще зовсім незнайомі люди, які придбали роман й писали відгуки. Це дуже надихає. Книжка величезна – 700 сторінок, і в мене є дівчинка, яка прочитала її за два дні. Через кілька днів вона мені написала: «Я прочитала! Боже, для чого я зробила це так швидко? Тепер сумую за героями». Є дівчина, яка написала, що хоче читати книгу в метро, але вона така велика, тому вона просто фотографує сторінки на телефон, і читає в дорозі. Або друг купив, а його мама відібрала книжку, щоб прочитати першою.

Такі речі, вони ж не матеріальні, нічого не коштують, але вони наче ракетне паливо – мотивують та заряджають

В Україні важко заробити на книзі

Коли ти пишеш книжку, то розумієш, що скоріш за все жодних грошей на ній не заробиш. І навіть мій тато говорив: «Та що там ти якусь фігню написала», і навіть не хотів її читати. Але в мене є подруга, яку тато поважає, і ця подружка прочитала її першою. Це була ще навіть неопублікована книжка, а просто рукопис. І вона сказала: «Так класно, так класно». Тоді тато додав: «Ну добре, дай я також почитаю». Він, значить, взяв цей рукопис, окуляри, червону ручку, і почав щось там виправляти.

Так само було з моїм чоловіком. Ми з ним дуже різні в способах мислення, бо я більш творча, а він раціональний. Він бізнесмен, тому, щоб я не робила, це має приносити гроші, інакше — це фейл. З одного боку він мене підтримував у написанні книги, бо любить. Але з іншого боку був скептично налаштований. Він говорив, що дуже пишається мною, але я розуміла, що для нього показник – це чи зможу я на цьому заробити.

photo_2021-06-23_22-25-26

Заробити гроші на моїй книзі в Україні дуже важко. У нас немає культури авторського права, у нас крадуть, адже навіщо купувати, якщо можна безкоштовно завантажити. А кожна книга — заробіток автора. Письменник отримує мізерні відсотки та гроші з кожного примірника, і щоб жити, має продавати величезні тиражі, хоча б 20 000 штук.

Я завжди писала російською, тому книга вийшла цією мовою. Не знаю, чи вийде перекласти мою книгу англійською, але другу я цілеспрямовано писатиму на американський ринок

У мене велика мрія і творчий план – реалізуватися як письменниця в Америці. Там величезний ринок. Україна, як старт – це хороший для мене варіант, щоб набити шишок та понаступати на граблі, і в майбутньому не повторювати цих помилок. Я багато чого дійсно зрозуміла про маркетинг і піар, коли видавала свою книгу. В Америці, звісно, все трохи інакше влаштовано. Я б хотіла тут реалізуватися, а ще пробувати продавати права, намагатися втиснутися в якісь екранізації, може навіть сценарії. Мене тягне до такого, але життя покаже.

👩‍💻 Команда «Цукру» ще не випустила свою книгу, але щодня пише для вас цікаві історії. Підтримайте нас, аби це тривало довше!

швеція

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проєкт Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

Вас може зацiкавити

👮‍♀️ У сумських школах з’явилися офіцери безпеки. Пояснюємо, як вони працюють
Уже працюють у 63 школах Сумщини
☕️ «Ми можемо втратити обличчя міста». У Сумах створять єдині правила вигляду мафів
За кілька місяців планують представити план
📮 Укрпошта випустила марку з Охтиркою в річницю завершення активних бойових дій
27 березня закінчилися активні бої за Охтирку
📝 У Сумах розробили проєкт модульних укриттів
Можна використовувати як зупинки
⚡️ НАБУ затримало двох депутатів облради. Їх підозрюють у хабарі
Підозрюють у хабарі на 100 тисяч доларів
🍾 З’явилися нові обмеження продажу алкоголю на Сумщині. Розбираємося, як вони діють
Обмеження для п'ятикілометрової та зони бойових дій

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: