Тату-культура все швидше набирає обертів і вже нікого не здивуєш малюнками на своєму тілі, а тим паче їхньою різноманітністю. Ми бачимо татуйованих людей, але не завжди знаємо, хто ці роботи втілює у реальність та як відбувається процес. Цукр поспілкувався з 22-річним Владом Науменком, який займається татуюваннями у Сумах. Ми поговорили про рішення вибору такої професії, стереотипи з приводу тату-майстрів, ставлення суспільства, конкуренцію та вдосконалення власного стилю.
Спочатку отримав медичний фах
З дитинства я любив малювати, роздруковувати ілюстрації та розфарбовувати їх. Попри це, вчився у фізмат класі, але душа до точних наук не лежала. Після закінчення школи потрібно було обирати подальшу спеціальність, та мозок несформований і я не розумів, де точно хотів вчитися. Художня спеціальність здалася несерйозною, тому разом з батьками обрали медичний напрям і згодом я отримав фах реабілітолога. Навчання мені подобалося, та коли пішов на практику до лікарні, моє ставлення до професії дещо змінилося. Зрозумів, що це не зовсім моє, адже у лікарні дуже багато хворих і негативу: люди стоять у великих чергах, зляться, стають агресивними й ти це відчуваєш на собі. Тоді я почав думати про тату-індустрію та свою реалізацію у цьому.
Взагалі перше татуювання я зробив у 16 років, коли ще навчався у школі. Зараз нікого таким не здивуєш і всі однаково забиваються, але тоді це не було поширеним явищем. Навіть після вступу до вишу продовжував малювати якісь ескізики. Згодом мій друг, з яким разом навчалися, просто запитав: «Може спробуєш?». Він пішов у тату-сферу раніше за мене й у нього стало виходити. Тоді подумав, що мені також варто цим зайнятися і відтоді минуло півтора року. Однозначно моя спеціальність допомагає у роботі, адже у мене є медична освіта і я розумію анатомію людини, розташування м'язів та можу надати першу допомогу у разі чого.
Для старту потрібно мінімум 1000 доларів
Коли я тільки починав, мої друзі-татуювальники допомогли з обладнанням і приміщенням. Я справді мав все для старту, залишалося просто брати і робити. Проблеми початківців у тому, що у них немає таких можливостей як у мене. До того ж спочатку потрібно мінімум 1000 доларів на обладнання, фарбу тощо. Коли у людей цього немає, то вони купують найдешевші голки, замість професійної машинки, роблять татуювання на якихось ліжках та ковдрах і без будь-яких засобів захисту. Навіть коли мені робили перші тату, я звертався до хороших майстрів та знав, що все буде безпечно.
Звісно, коли інші це бачать, то у них складається враження, що татуювання - зло. У подібних випадках також вважаю, що це зло, з яким треба боротися
Якщо постійно вдосконалюватися та купувати більш якісне обладнання, виходитиме дуже дорого. До прикладу, сама тату-машинка може коштувати 1000 доларів, блок живлення 500, а набір дротиків 100 доларів. Також якщо виконуються кольорові роботи, то витрачається дуже багато фарби. Мене це не стосується, адже я б'ю чорним.
Дотворк, графіка та блекворк
Я починав робити татуювання у домашній студії друга. Це була орендована квартира в якій ніхто не жив, і все було створено для тату-сеансів. Вважаю, що будь-яка праця має відповідати вартості. Якщо спочатку я робив не дуже хороші татуювання, то не міг працювати у салоні й бити за їхню ціну. Зазвичай клієнтів я шукав через інстаграм. Навіть пам'ятаю свою першу роботу - це був мій своєрідний ескіз на якому зображалася мотузка у формі шибениці. Цьому клієнту сподобалася робота і пізніше я забив йому майже всю ногу своїми малюнками.
На мою думку, кожен майстер має працювати у своєму стилі. Якщо братися за все поспіль, то не розвиватимешся ні у чому. Краще не відволікатися на велику кількість напрямів, адже всіх грошей світу не заробиш. Тим паче, коли є свій стиль, то людина піде саме до тебе, бо ти створюєш щось інше. Особисто мені до душі три стилі татуювань: дотворк, графіка та блекворк. Особливо люблю перший, його потрібно наносити крапками з певним інтервалом. Умовно кажучи, це чорно-білі малюнки без щільного зафарбовування. Загалом найдовше татуювання, яке я робив, тривало 10 годин з невеликими перервами. Це через специфіку моєї роботи, адже витрачається більше часу на заповнення певної ділянки.
Більше відмовлявся, ніж погоджувався на роботи
Коли намагаєшся запропонувати щось своє, то майже ніхто не погоджується. Всім потрібні татуювання сов, вовків, левів та інших тварин. У нашому місті важко набити свої ескізи, це або за знижками чи своїм друзям. Дуже рідко буває, що клієнт захоче твою ідею і навіть буде готовий за неї заплатити. Якщо я битиму конкретно свої ескізи, то не битиму взагалі. Так само і з чужими роботами: коли я відмовлятимуся від них, то не зароблятиму. Людям мій стиль ще не заходить. Вони бачать, що все пофарбоване крапочками, немає контурів і це не сприймається. Хоча у Європі добре ставляться до дотворку.
Я намагаюся пропонувати щось нове в ескізах і якщо клієнти йдуть на контакт, справді змінюю. Навіть коли мені надсилають не дуже класну роботу, раджу кращі варіанти. Але деякі люди бачать малюнок, візуалізують на собі, їм подобається і далі я не можу переконати щось змінити
Принципово не б'ю на обличчі, шиї, кистях - особливо якщо це будуть перші татуювання у людини. Також я відмовляюся від татуювань якихось зірочок на колінах та плечах. А якщо людині ще років 16, то вона до кінця може всього не розуміти.
Я роблю татуювання неповнолітнім лише за згоди їхніх батьків. Дехто навіть приходить на сеанс з мамою чи татом. Але також дивлюся по ситуації, якщо розумію, що людині це не потрібно і вона пошкодує, то відмовляюся. Просто зараз гоняться за модою, намагаються якнайшвидше забитися, та не завжди це виходить вдало. З іншого боку, батьки забороняють тату, хоча ескіз може бути якісний і все виглядатиме гармонійно. Взагалі потрібно дивитися не на саме татуювання, а на людину. Буває хороша робота, але на конкретній особі це виглядатиме погано. Тату потрібно обирати під себе.
Після початку роботи я намагався порахувати клієнтів і думаю, що унікальних людей, які приходили до мене лише раз - близько 250. Багато приїздили з Києва, Сумської області й звісно були з самих Сум. Коли говорити про клієнтів з більших міст, то можливо питання в економії коштів.
Але був один випадок, коли людина спеціально приїхала з Києва за моїм стилем, ось це справді приємно. Загалом я намагаюся його просувати, тому всім пропоную, та не нав'язую. Розумію, що не кожен погодиться, але позитивні поштовхи є
Навіть за час моєї роботи, доводилося більше відмовлятися від сеансів, ніж погоджуватися. Я стараюся шукати більш-менш адекватних клієнтів. Адже коли вночі приходить повідомлення від незнайомої людини зі словами: «Привіт, бро, давай сьогодні вночі зробимо татуху, бо завтра маю їхати», я відмовляюся. Мені що, салон заради нього відчинять вночі? У таких випадках пояснюю, що ця людина не мій клієнт, а я не його тату-майстер. А був навпаки класний випадок, коли на сеанс прийшла жінка років п'ятдесяти. Ми дуже круто поспілкувалися, і можна сказати, що з нею мені більше сподобалося, ніж з деякими молодими людьми.
Коли немає тату-сеансів, є лазерні видалення і масаж
Наразі я працюю у салоні краси «Beautique», де маю студію відкритого типу. Мені це подобається тим, що коли до салону приходять люди на косметичні процедури, вони бачать якусь двіжуху у вигляді тату-сеансу. Все це з дозволу моїх клієнтів і якщо вони не проти, то інші можуть подивитися на процес створення татуювання. Так люди починають бачити у яких насправді умовах все відбувається, що це не страшно і безпечно.
Зазвичай люблять робити татуювання у холодні пори року. Буває по три-чотири сеанси на день, але мені так не подобається, адже я не хочу втомитися на перших клієнтах, а потім напружений сідати за нову роботу. Просто це впливає на якість та мою продуктивність. Хоча бувають моменти, коли людей значно менше. У такі дні я можу відволіктися на власні ескізи, подивитися тенденції, перезавантажитися. Та не можу сказати, що сиджу повністю без роботи.
Окрім створення татуювань я також видаляю їх лазером. Це взагалі «весело», бо люди досі вважають, що така процедура дуже болісна і її неможливо терпіти. Насправді цей процес простіший, ніж створення тату. Єдине, процедура набагато дорожча за сеанс татуювання. Я до того, що перед кожним рішенням забитися, важливо все обміркувати і не економити власні кошти. Якби мою роботу видалили лазером, то я б напевно засмутився. Думаю, навіть запропонував би свої послуги безкоштовно і поцікавився причиною такого рішення. Особисто я видаляв роботи інших майстрів і насправді вони не були жахливі. А сам я зафарбував чорним деякі зі своїх тату, адже вирішив робити все в одному стилі. Мої майстри не засмутилися, бо розуміли, що це не їхня провина.
Також роблю масажі, у випадках, коли потрібно розім'яти людину після тренування або навантажень на спину. Мені це подобається, але питання у тому, що наші люди не звикли приходити на сеанс і просто відпочивати. Тож під час того, коли немає тату-сенсів, мені є чим зайнятися.
Як сприймають тату в Україні та за кордоном
Цього року я був за кордоном, аби попрацювати в іншому середовищі і тату-студії. Був максимально неприємний досвід, адже я поїхав до Польщі наприкінці зими й розпочалася світова пандемія. Виходить, студію зачинили на карантин, а я просто погуляв по Вроцлаву та повернувся назад додому. За цей час я все одно зрозумів кілька речей з приводу Європи. По-перше, у людей є можливість платити за послуги. У нас буває так, що людина дуже хоче татуювання, але не має грошей. Там це простіше, адже місцеві можуть проходити повз салон і зненацька наважитися на татуювання. По-друге, у Польщі інше ставлення до цього. Я бачив багато літніх людей з тату, які адекватно сприймають цю культуру.
Це мистецтво у них розвивається набагато довше, ніж в Україні, тому місцеві мають відповідне ставлення. Звісно, там теж є роботи з вовками чи совами, але це є всюди, навіть в інших країнах Європи та Америки
За час перебування жодного разу не було такого, що на мене дивилися і тикали пальцем. А у Сумах це відбувається постійно, просто елементарно десь сидиш і на тебе всі дивляться. Навіть часто чую, що татуювальників вважають алко та наркозалежними. Хоча я тату-майстер, який не п'є і не палить. Також ходить думка, що забиваються лише люди, які сиділи у в'язниці. Не всі розуміють, що є хороші окремі тату-салони. Люди можуть проходити повз, але навіть не прочитають вивіску і не звернуть увагу. Для них це так і залишилося наколкою. Зі мною навіть була ситуація, коли я у своєму підлітковому віці набив корабель. Це помітив якийсь чоловік і просто запитав: «А де сидів, де був?». Мені стало так смішно, адже тоді я навіть без вусиків ще був, просто така дитинка.
Скільки майстрів, стільки й охочих
Людей проходить багато, але треба враховувати, що і тату-майстрів у нас чимало. Це навіть не одна сотня на все місто, які професійно займаються. А якщо брати до уваги ще тих, які «голкою тикають» когось, то може сотні три буде. Тому певен, що у кожного татуювальника майже щодня є клієнти, тобто мінімум два-три сеанси на тиждень. У Сумах конкуренція дуже відчувається, адже майстрів приблизно стільки, скільки охочих зробити собі тату.
Деякі люди йдуть працювати у цю сферу, бо вона їм здається модною. Вони навіть гроші не прагнуть заробити, їм просто хочеться бути татуювальниками. Б'ють за максимально низькими цінами, і прикро, коли людина йде до іншого майстра. Не знаю, можливо там є особиста симпатія або справді економія на тату
Наприклад, у мене мінімальна ціна 500 гривень. Далі все залежить від роботи, кількості витрачених матеріалів та супутніх факторів. Буває, мені надсилають ескізи татуювань у реалізмі. Так влаштовано, що цей стиль у нас найдорожчий, хоча у світі всі татуювання більш-менш однакової вартості. Я пояснюю людині, що не візьмуся за таку роботу, бо цей стиль мені найважчий у виконанні і я маю інші вподобання. Коли все одно запитують, скільки це потенційно може коштувати, я просто раджу своїх друзів, які також професійно займаються. Не бачу у цьому проблеми, коли певен у тому, що вони виконають роботу крутіше за мене. Загалом я не стежу за іншими тату-майстрами й у мене немає кумирів. Єдине, можу гортати стрічку в соцмережі та побачити красиву роботу, яка запам'ятається.
Як на мене, проживати чиєсь життя заважає самому тобі. Ти ніколи не станеш цією людиною, просто можеш бути кращим або гіршим. Та не треба повторювати чужі стилі й робити однакове, за можливості треба створювати своє
