Можливо, вам колись доводилося бачити велике скупчення людей на кладовищі, які усміхаються, їдять паски та веселяться. Один раз на рік в Україні відзначають свято Радониця, що у побуті називається Проводами або ж Гробками. Це свято відбудеться через сім днів після Великодня, тож наступний тиждень використовують для його підготовки.
Цукр поспілкувався з людьми, які дотримуються цієї традиції. Вони розповіли про те, як ставляться до свята та чому його відзначають.
Деякі з героїв поділилися з нами історіями, але попросили не вказувати прізвища та фото, тому ми їх прибрали взагалі. Головне фото – робота з проекту Easter фотографа з Луганську Олександра Чекменева.
Андрій
31 рік
Проводи — це нагода згадати своє коріння та людей, завдяки яким ти народився і чия кров тече у твої жилах. Догляд за могилами є частиною родинної традиції, тому могилки наших предків збереглися досі та є одними з найдавніших на кладовищі.
Звичай вшановувати померлих хороший, однак його реалізація — така собі суміш християнських і язичницьких звичаїв, що зазнала модифікації у радянський час. Навіть у Недригайлівському районі в різних селах звичаї відрізняються.
У моїй рідній Томашівці поминання здійснюється у провідний понеділок — наступного тижня після Великодня. А у Вільшані та Недригайлові на кладовище ідуть на саму Пасху.
Це не зовсім відповідає християнській традиції, оскільки Великдень – день для радості, а не для суму. Думаю, це вже новітній звичай, який виник у радянські часи. Тоді святкування релігійних свят було заборонене, а люди відчували потребу у чомусь духовному, і якщо не могли піти на Пасху до церкви, ішли на кладовище.
Ще одне питання – це вживання їжі та алкоголю на могилах. Важко сказати, чи новітній це звичай, чи язичницька народна традиція, але вона точно не християнська. З точки зору християнства шанування пам'яті померлих відбувається через молитву.
Я раджу відвідувати могили своїх родичів незалежно від того, чи вірите ви в Бога і чи важливі для вас традиції. Це хороша нагода подумати про те, що життя — це більше ніж риска між датою народження і датою смерті.
Надія
63 роки
Тиждень після Пасхи називають Великоднім, Святковим або ж Світлим. В ці дні люди ходять на цвинтар, аби поприбирати біля могил родичів. Хтось фарбує загорожі, хтось хрести на могилах, у кого пам'ятники, то миють їх. Раніше дуже часто купували штучні квіти та прикрашали могили, а зараз зникає попит і люди висаджують живі. В моєму селі Бистрик святкують Проводи через тиждень і один день після Великодня, себто в понеділок.
Тож у день свята люди йдуть на кладовище, аби віддати шану померлим родичам і знайомим. Обов'язково потрібно нести з собою крашанки, щоб «покатати» на могилі, а потім там залишити. Вже за бажанням беремо паски, цукерки, печиво та інші солодощі. Їх також залишають на могилах.
Дехто навіть збирає смаколики і це нормальна практика, адже головна мета — пом'янути померлих. Для того ж купується, щоб їли та згадували про людину.
Що стосується самих людей, то святковий стіл не обмежується самими цукерками. Оскільки Проводи відзначають після Посту, то вже дозволено їсти все. Тож зазвичай готую домашні ковбаси, купую буженину, твердий сир — головне, щоб це були не рідкі страви, адже їх буде незручно їсти на вулиці. Коли говорити про алкоголь, то можна випити трохи вина. Проводи — не свято де можна вживати міцні напої. Тим паче, наш Батюшка не дозволяє так робити. А деякі з чоловіків все одно беруть пляшку горілки й п'ють.
Вже кілька років поспіль до нас в село приїздить Батюшка, який проводить службу на честь померлих. За бажання деякі селяни спочатку ідуть в церкву з панахидою. Це такий пакуночок в якому обов'язково має бути цукор, а вже за бажання батон, печиво, яблука тощо.
У церкві люди пишуть на аркушах імена своїх рідних, яких немає з нами, а потім віддають Батюшці. Вже на цвинтарі він проводить поминальну службу і молиться за кожного померлого. Дуже цікаво, що наш Батюшка — один на три села і він повинен об'їхати всі. Тож люди заздалегідь дізнаються час його приїзду, аби встигнути до церкви та на кладовище.
Цього року через карантин такого не має бути. Тож я постараюся швиденько сходити на цвинтар, покласти цукерки і вдома разом з дітьми пом'янути рідних за святковим столом.
Вікторія
21 рік
Обов'язково перед Проводами ми наводимо лад біля могилок, аби було чисто та охайно. Для мене це додаткова нагода піти на кладовище до близьких родичів, адже попри свято ми з родиною приходимо туди і в звичайні дні. Тим паче, вже чотири роки зі своїм хлопцем, а віднедавна чоловіком, їздимо на кладовище і до його рідних. Раніше ми часто бували на різних цвинтарях. Наприклад, у нас є близькі, які поховані у Сумах та Краснопіллі.
Тож нам доводиться їздити в кілька місць. На Проводи беремо паску та яйця, які кладемо на могили. Потім кілька хвилин розповідаємо про свої справи, згадуємо найкращі моменти з людиною, яка була поряд. У дитинстві я не розуміла всієї суті свята. Мені просто дуже подобалося, коли уся родина збиралася вкупі.
А ще я обожнювала ходити за смаколиками. Так шаленіла від двох пакетів BMW з солодощами, аж не можу передати! Досі пам'ятаю, як складала в пакунки цукерки, печиво і навіть шматочки пасочок.
А вдома перебирала всі солодощі: один пакет був з найсмачнішою їжею, а в інший потрапляло те, що я не любила. Спочатку батьки мені забороняли збирати солодощі, а потім якась жінка на кладовищі сказала, що так можна. Після цього вони справді дозволили, та згодом я підросла і самій було соромно таке робити. Вже зараз ставлюся до цього дня болючіше та більше починаю розуміти його сенс, аніж раніше…
У майбутньому я би хотіла, щоб мої діти також знали про це свято, а головне — знали про своїх родичів та предків. Я з повагою ставлюся до цього дня, адже у кожної людини є рідні, яких вона втратила.
