💊 «Не хочу більше повертатися до наркотиків не через страх, а через цінність досвіду»: Катерина Муха

Рік реабілітації та переосмислення реальності

Дівчина, яка вживала наркотики

Сумчанці Катерині Мусі 24 роки, зараз вона працює в індустрії краси, прагне розвиватися у цьому напрямку та має хроші стосунки з рідними. Раніше у дівчини були захоплення, хотіла стати відомою телеведучою, але її плани почали змінюватися тоді, коли вона спробувала наркотики. Близько трьох років Катерина продовжувала вживати, поки її рідні остаточно не наважилися допомогти з реабілітацією. Це дало свій результат і зараз вона вчиться знову радіти дрібницям, знаходить себе та змінила ставлення до життя. Цукр запитав про те, чому люди починають вживати наркотики, наскільки важко від них відмовитися, навіщо зупинятися та як змінюється світосприйняття після реабілітації.

«Замовчу, переживу, впораюсь»

З дитинства вся любов батьків належала мені, адже я єдина дитина у родині. У мами була гіперопіка і вона дуже за мене переживала. Тато тоді працював, але мені як дівчинці, шалено не вистачало його уваги. Хотілося отримувати любов і турботу від нього також. 

Мені інколи не дозволяли робити помилки та оберігали від них. Наприклад, я могла б вдаритися лобом і зрозуміти, що це боляче. А цього не відбувалося. Так я виростала і з'являлися більші проблеми, але мене все одно оберігали й переймалися. З часом я не знала собі ціну та потребувала захисту. І де я його знаходила? Звісно, у поганих хлопцях. Думала, що коли вони такі, то я буду захищена. Не говорю, що батьки винні, просто з часом усвідомлюєш причини деяких вчинків. До того ж, у мене завжди була проблема, що я про щось замовчу, сама переживу, сама впораюсь.

«Або померти, або попустити»

У наш час знайти наркотики не складає проблеми. Є люди, які пропонують спробувати не для того, щоб тобі було добре, а тому що самі сидять у цій «ямі». Десь запропонують, десь потайки підсипають. Це виглядає наче розвага, але цим не закінчується. Так сталося і зі мною. 

Вперше я спробувала приблизно на другому курсі університету. Тоді зустріла свого знайомого і він в лоб запитав: «Як ти ставишся до наркотиків?»

Відповіла, що це їхня справа, вживати чи ні. Пояснила, що особисто я — проти. Але ж коли спостерігала, як вони це роблять, у мене як мінімум з'явилася цікавість. І так вийшло, що одного разу мені підсипали фен (амфетамін, як синтетичний психостимулятор), потім це сталося вдруге, втретє. Після цього у мене почалося передозування. Так я провисіла днів п'ять й це було жахливо. Почувалася нереально погано, вимкнула телефон і не відповідала на дзвінки батьків. Навіть не було сил елементарно встати. Знайомі з якими спробувала, возили мене в машині й намагалися нагодувати бодай чимось, то окрошкою, то морозивом. Такий фізичний стан, що нічого не можеш з собою вдіяти. Пам'ятаю слова: «Або померти, або попустити». Одне з двох.

Історія дівчини, яка поборола наркотичну залежність

Поки спілкувалася з цим знайомим, я вживала наркотики. Вже пізніше спробувала марихуану й знову не зайшло. Погано було години дві, тоді мене годували печивом та поїли чаєм. Згодом фен повернувся до мого життя. Потім я почала зустрічатися з хлопцем і ми рік не поверталися до наркотиків.

Два роки я вживала солі (суміш психосимуляторів). Почалося з того, що друг мого хлопця підсипав їх в марихуану зі словами: «Це рідкісна гидота». Спочатку намагалася забороняти, бо розуміла, що від цього нічого хорошого немає. Я бачила божевілля людини, яка вживає ці речовини та робить незрозумілі речі. Хлопець приховував, що вживає. Але тоді у мене спрацювало щось «жіноче», вирішила, що будемо вживати разом з ним. Наче так простіше це сприйняти.

Страх, що хтось дізнається

Я погано виглядала, і знайомі також це помічали. Говорили батькам, а вони все заперечували: «Та як так, це ж наша Катя, вона не може...». Насправді, я сама всіма правдами-неправдами переконувала батьків, що не вживаю. Мовляв, це просто дієта. У мене вже починалася давка, я не отримувала задоволення від наркотиків. 

Я ставала агресивною, замкнутою від інших та мала страшенну параною. Через те, що робила заборонені речі, здавалося наче за мною стежать. Весь час відчувала, що щось станеться. На нервах я роздирала шкіру на ногах пінцетом до м'яса, обличчя також шкрябала. Така собі «гра» у косметолога. Постійно відчуваєш страх, що хтось дізнається, що ти вживаєш.

На початку я намагалася заробляти, ще до наркотиків працювала бровисткою й отримувала хороші гроші. Але потім мені запропонували поїхати закордон на роботу і я погодилася. Сподівалася, що це змотивує кинути

Після повернення до Сум я мала пристойну суму коштів, які заробила закордоном. Тоді подумала: «Навіщо взагалі йти на роботу?». Вирішила шиконути по повній: зняла собі квартиру, гуляла, всіх розважала. А коли закінчились гроші я була не в тому стані, щоб шукати нову роботу й заробляти. Взагалі нічого не хотілося і на меті було одне: прокинутися зранку, знайти гроші, взяти наркотики й покурити. Якщо закінчились, то знайти ще. Саме почалася сильна паранойя і я всього боялася. Могла п'ять годин поспіль стояти біля дверного вічка, зашторювати всі вікна, зачинятися у ванній і підпирати двері шваброю — незважаючи на те, що жила сама.

Дівчина, яка позбулася наркотичної залежності

До того ж, у мене з'явилася купа боргів. Щоб їх віддати, взяла подарований батьками фотоапарат і продала тисячі за дві. Хоча насправді він коштував близько тридцяти. Ще здала все своє золото, взяла і деякі прикраси мами й тата, влізла у мікрозайми. Всі закладені мною речі — забулися. Я розуміла, що мені починають телефонувати колектори, а вони вміють психологічно тиснути. Коли хлопець дізнався про мої проблеми, то пообіцяв допомогти і покликав до Росії, де він на той момент жив. Згадую, як 28 листопада 2018 року о четвертій ранку зібрала всі свої речі і сказала мамі, що їду на два дні.

У мене завжди був принцип, ніколи перша не даватиму пробувати наркотики. Адже почуватимуся бридко. А коли приїхала до хлопця, то почала розкладати закладки. Тоді я вирішила це робити так, щоб ніхто не дізнався. Мені було необхідно з цього вийти, але ж я поїхала туди щоб віддати борги. Батьки переживали де я, вони подавали у розшук, а в квартирі, у якій жила проводили обшук.

Поки знаходилася у Росії, я рідко виходила на зв’язок і у розмовах з батьками говорила, що все просто нормально. Я їх відштовхувала, бо мені було соромно спілкуватися з ними у нетверезому стані. У той час вони вже знали, що я вживаю

Пережити моменти у тверезому стані

Батьки розуміли мій стан, тому виманили з Росії та відвезли до реабілітаційного центру в Полтаву. Це сталося 30 грудня, в День народження моєї мами. Я справді погано виглядала і з моїм зростом в 175 см, важила 48 кілограмів. Насправді туди люди потрапляють по-різному: кого на кардіограму везуть, кого до лазні, кого будинок оглянути. Та по факту, всі опиняються у центрі. Наприклад, мене везли начебто до лікаря.

Ми не вміємо просити про допомогу: «Сам, сам, я сам. І з цим теж сам впораюся»

Пів року я перебувала у закритому будинку разом з іншими тридцятьма наркозалежними. За нас відповідали консультанти, які самі у минулому вживали. Вони розуміли наш стан та наміри з півпогляду. Ми мали заслужити їхню довіру, адже бували випадки, коли з центру хтось тікав. Справді, нас дуже рідко виводили до магазину, а влітку кілька разів дозволяли вийти і пограти у волейбол. Жили за певною програмою, що була спрямована на психологічні фактори. Ми розбиралися у причинах такого стану, вчилися аналізувати. Поступово я почала розуміти, що таке добре, а що таке погано. У центрі побачила справді сумні речі: у деяких людей просто не було частин тіла. Наприклад, у однієї дівчинки не було половини сідниць. Ще сумніше стало, коли приїздили шістнадцятирічні підлітки, які на той момент вживали наркотики чотири роки.

Фото: З архіву Катерини
Фото: З архіву Катерини
Перший ранок у центрі
Перший ранок у реабілітаційному центрі

Через пів року у мене почався наступний етап програми — поступовий вихід у соціум. Я ходила «служити» у центр й ділилася власним досвідом з іншими людьми. Вони так само, як і я раніше, перебували пів року у закритому будинку. Паралельно вчилася проводити час без наркотичних речовин. Наприклад, ходила в кіно, боулінг, каталася на ковзанах та займалася іншими активностями. Я хотіла пережити ці етапи життя у тверезому стані.

Просто коли пізнав саме «дно», то відчуваєш радість у таких дрібницях. Це такий кайф, коли можеш елементарно не вживати і все одно веселитися

Знайти тих, хто зрозуміє

Після реабілітації я повернулася до Сум й думала: «І куди мені далі?». Насправді дуже допомогло, що я почала «забивати» свій час. Після центру у мене були певні комплекси, бо я дуже набрала у вазі і важила 80 кілограмів. Одразу записалася у спортзал та на танці тому, що потрібно було рухатися й не думати про зайві речі. Бо від нудьги також можеш почуватися погано. 

Ще випадково мене познайомили з «Товариством Анонімних Наркоманів». Цю групу я почала відвідувати й ходжу туди досі. Почуваюся там комфортно, адже знаю, що мене підтримають

Я можу прийти туди й поділитися будь-якими думками, не боячись когось образити. Просто про деякі речі буває незручно говорити рідним, вони можуть неправильно зрозуміти. А у товаристві мене точно зрозуміють. Зараз з батьками немає труднощів у спілкуванні, але усвідомлюю, чому після повернення вони мені не довіряли. Перший час я їм звітувала про те, куди йду та що планую робити. Навіть коли ходила сама до магазину телефонувала їм, і коли виходила також. Я їх розумію, бо до реабілітації кілька разів запевняла, що веду здоровий спосіб життя, хоча благополучно продовжувала вживати. Зараз взаємини кращі, у мене вірять і це надає впевненості.

Звісно, коло мого спілкування змінилося. Спочатку було цікаво зустрітися з попередньою компанією, бо давно їх не бачила й не знала, як вони живуть зараз. Мені здавалося, що я мала допомогти, бо сама впоралася, значить і вони зможуть. Під час зустрічей мені знову пропонували, але мала вже інші інтереси. Навіть не знаю, для чого це мені. Зараз спілкуюся з товариством та старими друзями, які ведуть нормальний стиль життя. Розслабитися і протанцювати до четвертої ранку я можу і так. 

«Відчуваю, що впоралася»

Різниця між мною тодішньою і теперішньою — бажання жити. Тоді я не хотіла створювати родину й мати дітей. І жити також не хотіла. У мене були спроби самогубства, але щось зупиняло зробити все до кінця. Можливо, не час мені було. І з кожною новою спробою наче знову не час. Можливо такими вчинками я кричала про те, що мені погано. В той момент була лише я і мої загони. 

Зараз я повернулася до своєї роботи бровисткою, бо мені хочеться робити світ красивішим. Люблю, коли приходить гарна дівчинка, а після корекції вона стає ще гарнішою. Подобається спостерігати за змінами й контактувати з людьми. Нещодавно мені запропонували викладати курси і я погодилася, бо кайфую від індустрії краси. У майбутньому хочу здобути ще фах перукаря. 

Дівчина, яка позбулася наркотичної залежності

Також можу інколи займатися моделінгом, це як хобі. Ще у 2017 році здобула титул Віце-міс Суми. До того ж, і сама люблю фотографувати та знімати відео. Просто думала, що після повернення до Сум буде достатньо важко. Але коли ведеш нормальний стиль життя та відповідаєш певним моральним нормам, все навколо саме по собі вибудовується. Зараз я хочу родину та дітей. І знаєте, такий крик душі заявити про те, що ситуації подібні моїй — не вирок. Мені б навіть хотілося створити акції, де люди замальовують фарбою адреси телеграм-каналів на будинках. Коли проходила реабілітацію у Полтаві, ми разом з поліцією зафарбовували подібні написи. В Сумах такого не вистачає, адже суспільство оминає ці теми. Хоча навіть дитина зможе зайти за адресою і побачити, що там можна купити наркотики.

Перш ніж спробувати наркотики, важливо самого себе запитати про причину. Можливо, щось не так у житті, певні негаразди. Особисто я не приховую своє минуле і поки осуду від інших не було. Чесно, не спіткалася з нерозумінням з боку оточуючих. Всім чомусь цікаво дізнатися про мій досвід й у людей це викликає повагу. Ми всі помиляємося, але відчуваю, що впоралася.

Я про це можу розповісти, адже людина сама має вирішити — спілкуватися зі мною чи ні. Справді ціную свій шлях, старання та працю батьків і свою. Не хочу більше повертатися до наркотиків не через страх, а через цінність досвіду.

Читайте також: «Кожен шовчик виробу чиститься зубочисткою». Майстерня «Вітражі Пивоварових»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Цукр працює завдяки тобі 👋🏻
Спільнота нашого видання зі 247 доброчинців щомісячно підтримує випуск нових текстів. Завдяки цьому ми маємо змогу слідкувати за актуальними подіями та працювати над корисними статтями. Приєднуйся до спільноти та ставай нашим спонсором від 50 гривень на місяць.

Більше варіантів підписки

100 людей вже підтримують «Цукр» щомісячною підпискою

У 2022 році ми плануємо розповідати ще більше про світлу сторону міста Суми. Підтримай нас від 50 гривень на місяць!

Дмитро Тіщенко, керівник видання

X

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: